Рішення № 108352344, 12.01.2023, Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер 448/1530/22

Провадження № 2-а/448/3/23

Р ІШ ЕН НЯ

Іменем України

12.01.2023 року м.Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючий суддяЮрій БІЛОУС,

за участі секретаря судового засідання Ірини РОМАНЧЕНКО,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції,

про: скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,

учасники справи:

позивач Святослав ЗНАК,

представник відповідача Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП, не з`явився, (клопотання),

в с т а н о в и в:

Описова частина

І. Стислий виклад позовних вимог:

Громадянин ОСОБА_1 (надалі Позивач) звернувся до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що 03.11.2022 року відносно нього інспектором УПП у Львівській області ДПП було винесено постанову серії БАД №415445 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Стверджує, що відповідно до вказаної постанови на нього (Позивача) накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. за те, що ніби то останній 03.11.2022 року, близько 03:00 год., м.Львів, перехрестя вулиць Городоцька-Станційна, керуючи транспортним засобом автомобілем марки «Volkswagen Passat», реєстр.номер НОМЕР_1 , проїхав перехрестя на заборонений «червоний» сигнал світлофора, і при перевірці документів не пред`явив посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п.8.7.3 «е» та п. 2.1 «а» ПДР України.

Вважає, що спірна постанова відносно нього (Позивача) не відображає дійсних обставин справи, винесена з грубим порушенням вимог чинного законодавства щодо її змісту та процедури складення.

Покликався на те, що він, 03.11.2022 року, у нічний час доби, дійсно з товаришем рухався вищевказаним транспортним засобом, однак перебував у такому в якості пасажира. В подальшому на перехресті вулиць Городоцька-Станційна, що у м.Львові їх зупинили працівники поліції. Він (Позивач) вийшов із заднього пасажирського сидіння. Надалі працівники поліції у них (обидвох) перевірили документи, та вказали, що він (Позивач) перебував в якості водія вказаного транспортного засобу, і керуючи таким проїхав на червоний сигнал світлофора.

Зазначає, що оскаржувана постанова не містить посилань на жодні належні та допустимі докази, зокрема показання свідків, показання технічних приладів і засобів, посилання на офіційні документи, тощо, на підставі яких поліцейським зроблено висновок про вчинення ним (Позивачем) адміністративних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 122 та ч.1 ст.126 КУпАП.

З огляду на наведене, просив суд спірну постанову скасувати. Окрім цього в прохальній частині позову просив розгляд справи проводити у його відсутності.

27.12.2022 року від сторони відповідача на адресу суду надійшов відзив на вищевказаний адміністративний позов. У вказаному відзиві сторона відповідача ознайомившись із змістом позовної заяви, з позовними вимогами не погоджуємось, а твердження Позивача вважає спрямованими на уникнення адміністративної відповідальності з огляду на таке. Так, під час патрулювання у Залізничному районі міста Львова, поліцейськими Управління, було помічено транспортний засіб «VOLKSWAGEN PASSAT», державний номерний знак НОМЕР_1 , як пізніше стало відомо під керуванням позивача, який близько о 03.00 год., 03.11.2022 року виїжджаючи з вулиці Станційна на вулицю Городоцька міста Львова, проїхав регульоване перехрестя на заборонений сигнал світлофора «червоний», за що був зупинений поліцейськими Управління. Вказане підтверджується відеофайлом з портативного відеореєстратора із службового автомобіля: назва файлу із службового автомобіля - «Backup_20221103_0300000_chl». Після зупинки транспортного засобу працівниками поліції було встановлено що за кермом автомобіля перебував позивач, під час того як поліцейські прямували до автомобіля, вони стали очевидцями як позивач пересідав з водійського місця на заднє пасажирське. Позивачу неодноразово наголошували, щоб він пред`явив посвідчення водія відповідної категорії та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, на що останній повідомив, що був пасажиром даного транспортного засобу, відтак, посвідчення водія при собі не має, проте може пред`явити паспорт громадянина України. У подальшому зауважив, що буде продовжувати розмову з працівниками поліції, коли останні нададуть йому належні докази вчиненого ним правопорушення. Згодом поліцейськими було з`ясовано що позивач - ОСОБА_1 є діючим інспектором взводу № 1 роти №2 батальйону №3 управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції. Також слід зазначати, що позивач разом із пасажиром звернувся до поліцейських та запропонував переглянути відео-докази порушення, вчиненого автомобіля «Volkswagen Passat» номерний знак НОМЕР_1 . після чого проігнорувавши звернення поліцейського, до службового транспортного засобу не підійшов, з відео-доказами не ознайомився. Покликається на те, що у ході даного адміністративного правопорушення поліцейськими стосовно позивача було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння. Інспекторами запропоновано позивачу у встановленому законом порядку пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, на що останній відмовився. Інспекторами Управління були виявленні ознаки алкогольного сп`яніння в останнього. Відповідно позивачу було повторно у присутності двох свідків запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на приладі «Драгер», або у медичному закладі в установленому законом порядку. Позивач перебував із явними ознаками алкогольного сп`яніння, від запропонованого огляду на стан алкогольного сп`яніння на приладі «Драгер» або у медичному закладі в установленому законом порядку останній відмовився, як висновок на Позивача складено протокол за ч.1 ст.130 КУпАП. Вищезазначене підтверджується наявними доказами у вигляді відеозаписів із нагрудних камер інспекторів Управління, котрі долучені до відзиву на вказаний позов. На підставі наведеного, просили у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

10.01.2023 року від Позивача надійшло пояснення на відзив. У вказаному поясненні зазначає, що Відповідач у відзиві зазначає, що транспортний засіб «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 під його (Позивача) керуванням проїхав на червоний сигнал світлофора. Із вказаним твердженням категорично не погоджується, оскільки з наданих відповідачем доказів не можливо встановити проїзд автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 на червоний сигнал світлофора. Також із наданих відповідачем відеозаписів не встановлено його (позивача) перебування, як водія, вищевказаного транспортного засобу. Крім того, в оскарженій постанові відсутній технічний засіб, яким здійснено відеозапис. З огляду на наведене ним вище, просив суд позов задоволити в повному обсязі.

ІІ. Позиція учасників справи:

В судовому засіданні Позивач позовні вимоги підтримав, посилався на обставини, що зазначені в позові і письмових поясненнях на відзив. Просив суд його позов задоволити.

Відповідач представник Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції в судове засідання не з`явився, однак просив розгляд справи проводити у їх відсутності. При цьому посилались на обставини, що були зазначені у відзиві на позовну заяву.

У відповідності до вимог частини 1 статті 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно п.1 ч.3 ст.205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи зазначені обставини, суд вирішив розглядати справу на підставі наявних у ній доказів.

ІІІ. Процесуальні дії у справі:

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану адміністративну справу передано для розгляду судді Білоусу Ю.Б.

Судом направлявся запит до органу Державної міграційної служби України у Львівській області з метою отримання інформації про зареєстроване місце проживання позивача Знак С.

Ухвалою судді від 12.12.2022 відкрито провадження по даній адміністративній справі та призначену таку до судового розгляду.

27.12.2022 року від сторони відповідача Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП на адресу суду надійшов відзив на вищевказаний адміністративний позов.

10.01.2023 року від позивача ОСОБА_2 надійшли пояснення на відзив.

Мотивувальна частина

ІV. Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами, із посиланням на докази, у тому числі й ті, що відхилені судом, а так само і оцінка аргументів сторін:

Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

У відповідності з статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 03.11.2022 року, близько 03:00год., м.Львів, перехрестя вулиць Городоцька-Станційна, керуючи транспортним засобом автомобілем марки «Volkswagen Passat», реєстр.номер НОМЕР_1 , проїхав перехрестя на заборонений «червоний» сигнал світлофора, і при перевірці документів не пред`явив посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п.8.7.3 «е» та п. 2.1 «а» ПДР України.

Постановою серії БАД №415445 від 03.11.2022 року на Позивача на підставі ст.36 КУпАП накладено адміністративне стягнення.

Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративних правопорушень, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Що стосується наявності в діях позивача ОСОБА_3 складів адміністративних правопорушень, за які передбачена відповідальність згідно ч.2 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП, суд зазначає наступне.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. за №3353, встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. за №1306.

Згідно з п.1.1. ПДР, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

У відповідності до п.1.3. Правил дорожнього руху, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Відповідно до п.1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваної постанови став проїзд позивачем ОСОБА_2 , на забороняючий рух червоний сигнал світлофора, чим порушено п.8.7.3 «е» ПДР України, тобто за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 статті 122 КУпАП, а також не пред`явлення працівнику поліції на його вимогу посвідчення водія, чим порушено п.2.1 «а» ПДР України, тобто за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП.

Так, згідно з п.8.1 Правил дорожнього руху, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою, зокрема, світлофорів.

Відповідно до п.8.7 Правил дорожнього руху, світлофори призначені для регулювання руху транспортних засобів і пішоходів, мають світлові сигнали зеленого, жовтого, червоного і біло-місячного кольорів, які розташовані вертикально чи горизонтально.

Пунктом «ґ» п.п. 8.7.3 п. 8.7 Правил від 10.10.2001 року №1306 встановлено, що сигнали світлофора мають такі значення як жовтий, який забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів.

Пунктом «е» 8.7.3 Правил дорожнього руху встановлено, що червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.

Згідно із п.п. 8.10, 8.11 Правил від 10.10.2001 року №1306, у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 «Місце зупинки», якщо їх немає не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів.

Водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху.

Відповідно до частини 2 статті 122 КУпАП, проїзд на заборонний сигнал світлофора тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Після зупинки працівниками поліції транспортного засобу під керуванням позивача ОСОБА_2 такому запропонували пред`явити посвідчення водія, однак на вказане прохання останній категорично не погодився, оскільки зазначив, що вказаним транспортним засобом не керував, а в салоні такого перебував у якості пасажира.

Згідно частини 1 статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не пред`явила посвідчення водія відповідної категорії тягне за собою накладення штрафу у розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водночас, відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно із статтею 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 279-4 цього Кодексу.

Зазначені положення кореспондуються із приписами ст.72 КАС України, згідно яких доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з цим, відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Судом досліджено відеозапис, на 4-ох CD дисках, який міститься в матеріалах справи, з якого підтверджується факт проїзду автомобілем марки «Volkswagen Passat», реєстр.номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , на забороняючий рух червоний сигнал світлофору, який позивач проігнорував.

Позивач, під`їжджаючи до ділянки дороги, регульованої світлофором, повинен був бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, при увімкнені зеленого миготливого сигналу, який передує жовтому, врахувати технічний стан транспортного засобу та розрахувати можливість зупинки у місці, визначеному п.8.10 ПДР при увімкнені жовтого сигналу світлофора, а потім червоного.

Однак, позивач вищезазначених вимог ПДР не виконав, та доказів про неможливість зупинитися у визначеному ПДР місці при проїзді перехрестя під час розгляду справи про адміністративне правопорушення до суду не надав.

Таких обставин під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не встановлено й патрульним поліцейським.

Отже, позивач ОСОБА_2 здійснював проїзд на забороняючий рух червоний сигнал світлофора, не зупинивши свій транспортний засіб у місці, визначеному пунктом 8.10 ПДР України, чим порушив вимоги пункту 8.7.3. «е» ПДР України і правомірно притягнутий до адміністративної відповідальності.

З вищевикладеного також вбачається, що зупинка автомобіля позивача ОСОБА_3 була здійснена працівниками поліції на законних підставах, причина зупинки зазначена в оскаржуваній постанові та роз`яснена позивачу на місці зупинки.

Як відомо із п.2.1 «а» ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Як вбачається із того ж таки відеозапису, позивач ОСОБА_2 дійсно відмовився пред`являти працівнику поліції документи (посвідчення водія).

Враховуючи те, що наданий відповідачем відеозапис містить інформацію про обставини події, підтверджує вчинення позивачем ОСОБА_2 адміністративних правопорушень, він має розглядатись судом як речовий доказ і оцінюватись у визначений процесуальним законом спосіб.

Зазначений речовий доказ відповідає критеріям належності та допустимості, оскільки одержаний з дотриманням закону та, як зазначалось вище, містить інформацію про обставини, які мають значення для справи.

За таких обставин в діях позивача ОСОБА_3 , наявний склад адміністративних правопорушень за ч.2 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП.

Суд не приймає до уваги пояснення позивача ОСОБА_3 про те, що у зазначений в постанові день та час автомобілем керувала інша особа, а позивач ОСОБА_2 перебував в такому автомобілі в якості пасажира.

Так протягом усього періоду часу складання матеріалів про адміністративне правопорушення 03 листопада 2022 року (що зафіксовано на відеозаписі), ОСОБА_2 , не повідомляв працівникам поліції особи водія, який нібито керував транспортним засобом, не вживав заходів для того, щоб вказана особа прибула на місце події та надала відповідні пояснення.

Викладене свідчить про те, що така версія подій за участі водія ОСОБА_3 вигадана, з метою ухилитися від адміністративної відповідальності.

Щодо пояснень позивача про відсутність у спірний постанові запису про технічний засіб, яким було зафіксовано правопорушення, суд зазначає наступне.

Дійсно, частиною 2 статті 283 КУпАП визначено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.

Водночас, процедуру оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, що затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 №1395, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10.11.2015 за №1408/27853 (далі - Інструкція).

За приписами пункту 5 розділу IV Інструкції постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 8 розділу XIII цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.

Зразок постанови про накладення адміністративного стягнення, наведений у додатку 5 до Інструкції, не передбачає внесення до нього відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.

Таким чином можна дійти висновку, що такі відомості зазначаються у постанові, що виноситься у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі.

Вказане узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року у справі 536/583/17.

Висновок про те, що відеоматеріали з місця події є доказами в адміністративній справі, які безпосередньо свідчать про наявність та обставини правопорушення, неодноразово був висловлений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 536/583/17, від 29 травня 2018 року у справі № 727/6565/17, від 11 липня 2019 року у справі № 686/15730/16-а.

За таких обставин, суд, виконавши всі вимоги законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, приходить до висновку, що позивач не довів протиправності винесеної відносно нього постанови про накладення адміністративного стягнення від 03.11.2022 року.

Щодо доводів скаржника в частині процедурних порушень інспектором поліції при складанні оскаржуваної постанови, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1, 13 Закону України «Про Національну поліцію», поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Згідно ст.23 та ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху. Поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 року № 1395, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає справу. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

За положеннями статей 249, 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, розгляд адміністративної справи проводиться відкрито і за місцем його вчинення.

Як вбачається з відеозапису події, ОСОБА_2 був зупинений працівниками поліції з підстав порушення ним п. 8.7.3. «е» ПДР, що відповідає положенням ст.35 Закону України «Про національну поліцію».

Одразу працівники поліції представилися, повідомили про причину зупинки, на підтвердження вчинення порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху представили останньому відеозапис події. Запропонували ОСОБА_2 пройти до автомобіля патрульної поліції, щоб оглянути відеозапис події в оригіналі з відео реєстратора, стаціонарно установленого в автомобілі, на що останній відмовився.

Обраний працівником поліції спосіб ознайомлення ОСОБА_2 з відеозаписом події, на якій зафіксовано порушення останнім п.8.7.3 «е» ПДР не суперечить положенням ст.251, ст.252 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 року № 1395.

З відеозапису події вбачається, що у відповідь на вказані законні дії працівника поліції, ОСОБА_2 поводив себе неадекватно, погрожував та виражався нецензурною лайкою на адресу працівників поліції, цинічно принижуючи їх честь та гідність, при цьому відмовлявся представити посвідчення водія, посилаючись на безпідставність зупинки, оскільки він не порушував Правила дорожнього руху.

За таких обставин суд вважає за необхідне роз`яснити ОСОБА_2 , що згідно пп. «а» п. 2.1.Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до пп. «а» пункту 2.4 Правил дорожнього руху, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Разом з тим, відповідно до статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно зі статтею 53 вказаного Закону, посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції, що мають право здійснювати контроль за дотриманням Правил дорожнього руху, перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Водночас, підпунктами 2.1, 2.4 ПДР України, встановлено обов`язок водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити реєстраційний документ на транспортний засіб.

Отже, вимозі працівника поліції щодо пред`явлення посвідчення водія не обов`язково має передувати порушення водієм ПДР або скоєння дорожньо-транспортної пригоди, адже обов`язок мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити вказані документи, а також права працівників Національної поліції контролювати дотримання даної вимоги ПДР не ставляться у залежність від вчинення водієм порушення ПДР чи спричинення ДТП.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 року у справі №465/6677/16-а та у постанові від 03.04.2019 року № 675/1207/17.

Положеннями статті 23 Закону зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до статті 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення Правил дорожнього руху (ч.ч. 1-3 ст.122). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом МВС України від 07.11.2015року за № 1395 (далі Інструкція).

У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу (п.4 розділ 1 Інструкції).

Пункт 1 розділу ІІІ Інструкції, визначає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, ч.2 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП України.

Згідно з п.2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ч.2 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП України, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до п.1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення.

Отже, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачена ч.2 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу.

Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом. Притягнення особи до адміністративної відповідальності у вказаних випадках фактично відбувається у скороченому провадженні.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що посадова особа органів Національної поліції наділена повноваженнями щодо здійснення контролю за дотриманням ПДР України його учасниками, які реалізуються, зокрема, шляхом розгляду справ про адміністративні правопорушення у разі їх виявлення.

В свою чергу, у випадку встановлення під час судового розгляду справи відсутності факту скоєння особою адміністративного правопорушення, належним способом захисту порушених прав та інтересів особи, є скасування відповідної постанови у справі про адміністративне правопорушення у судовому порядку.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач мав право розглянути справу у скороченому провадженні та на місці вчинення правопорушення (в даному випадку в місці зупинення правопорушника) винести постанову у справі про адміністративне правопорушення без складення протоколу, при цьому мав право не переносити розгляд справи до Управління патрульної поліції, оскільки це є його правом, а не обов`язком, тому ці обставини не є самостійними підставами для скасування постанови, а доводи позивача не спростовують в цій частині висновків відповідача.

Також, суд зазначає, що за приписами закону про адміністративні правопорушення розгляд справи і накладення штрафу інспекторами поліції фактично відбувається в спрощеному порядку, підстави для відкладення таких контролюючих функцій не передбачено.

Отже, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за порушення правил у сфері дорожнього руху, має спростувати виявлене правопорушення на місці його вчинення, в іншому випадку правомірність дій водія доводиться у судовому порядку шляхом подання позову про скасування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень, з можливістю скористатись правовою допомогою.

Положеннями КУпАП України, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, у даному випадку передбачено спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення. Тобто, провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КУпАП України, не здійснювалося. Оскаржувана постанова складена на місці вчинення правопорушення, відповідно до положень ст.258 КУпАП.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення позивач ОСОБА_2 не був позбавлений права скористатися правовою допомогою засобами телефонного зв`язку, не був позбавлений права запросити адвоката на місце розгляду справи, не звертався до працівників поліції з клопотанням про забезпечення його права на захист шляхом запрошення адвоката. Доказів протилежного позивач не надав.

Більш того необхідно зазначити, що під час розгляду цієї справи в суді позивач ОСОБА_2 , не виявив бажання мати представником своїх інтересів адвоката, самостійно представляв свої інтереси.

З огляду на наведене, суд вважає, що відповідачем було забезпечено позивачу можливість реалізації прав, визначених ст. 268 КУпАП, при розгляді справи та такі права було роз`яснено позивачу ОСОБА_4 .

Суд оцінює твердження позивача ОСОБА_3 про порушення працівниками поліції його права на захист під час розгляду справи про вчинене ним адміністративне правопорушення, як обраний ним спосіб захисту з метою уникнення від адміністративної відповідальності.

Доводи позивача ОСОБА_3 про порушення його права на захист під час розгляду інспектором поліції справи про притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не знайшли свого підтвердження.

Оцінюючи подані суду об`єктивні та допустимі докази, а саме: відеозапис події, суд звернув увагу, що ОСОБА_2 порушив п.8.7.3. «е» та п.2.1 «а» ПДР, проїхавши відрізок дороги на забороняючий червоний сигнал світлофора та в подальшому не представив працівнику поліції посвідчення водія на його вимогу.

Такий факт вказує на те, що ОСОБА_2 , свідомо нехтує Законами України, встановленими Правилами дорожнього руху.

У відповідь на законні дії працівників поліції, ОСОБА_2 поводив себе неадекватно. Суд вважає за необхідне відмітити, що у відповідь на висловлені ОСОБА_2 образливі приниження, працівники поліції поводили себе гідно, чемно по відношенню до нього як до особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За такої неадекватної, брутальної поведінки ОСОБА_2 було майже унеможливлено конструктивне спілкування з ним працівниками поліції.

Суд вважає, що така поведінка ОСОБА_2 унеможливлює виконання державними органами своїх функцій, в тому числі щодо забезпечення додержання законів, охорони державного і громадського порядку, забезпечення безпеки громадян України та здійснення боротьби з адміністративними правопорушеннями, підриває не лише авторитет держави, а й саме її існування, знищує довіру до її інститутів, веде до анархії та вносить суттєвий вклад у знищення незалежності нашої країни.

Як вбачається з відкритих джерел, в провадженні Залізничного районного суду м.Львова перебуває справа (ЄУН462/6155/22) про притягнення ОСОБА_3 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП (вказана подія мала місце того ж таки дня, а саме: 03.11.2022 року близько 03:00 год. на перехресті вулиць Городоцька-Станційна, що у м.Львові, Львівської області).

Надаючи повноваження застосовувати стягнення до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, Держава в особі суду чи уповноваженого працівника поліції таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно шкідливими і всі особи зобов`язані уникати їх вчинення. Сама можливість караності таких діянь виступає засобом стримування осіб, схильних до протиправної поведінки.

Суд зазначає, що посилання позивача ОСОБА_3 , на окремі недоліки розгляду справи чи оформлення оскаржуваної постанови не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності оскарженого рішення інспектора поліції про визнання його винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення і, як наслідок, про його скасування.

Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.

Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року по справі №826/11623/16 (провадження №К/9901/50453/18) та в постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року по справі справа №826/15341/15 (провадження №К/9901/19896/18).

За таких обставин суд вважає, що докази порушення відповідачем процедури винесення постанови про накладання адміністративного стягнення відсутні, а тому доводи відповідача щодо дотримання інспектором поліції вимог КУпАП при розгляді справи є обґрунтованими, що, з огляду на встановлені вище фактичні обставини, свідчить про те, що оскаржувана постанова є правомірною, прийнятою у межах повноважень та у спосіб, встановлений законом.

Зважаючи на викладене, оскільки процедурних порушень при прийнятті оскаржуваної постанови судом не встановлено, а вина позивача ОСОБА_3 у вчиненні адміністративних правопорушень, яка полягає у проїзді перехрестя на забороняючий червоний сигнал світлофора та в подальшому не пред`явлення працівнику поліції посвідчення водія підтверджується наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами, суд дійшов обґрунтованого висновку, що, постанова інспектора патрульної поліції від 03.11.2022 року винесена у відповідності до вимог статей 7, 279, 280, 285КПАП України та скасуванню не підлягає.

Крім того, що у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього.

Зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Встановлені судом обставини показали, що накладення на позивача ОСОБА_3 стягнення за вчинене ним адміністративних правопорушень відбулась обґрунтовано та у відповідності до чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позову про скасування рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

В рішенні ЄСПЛ «Суомінен проти Фінляндії» (№ 37801/97, 01.07.2003р. §36) зазначено, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доводів сторін на підтвердження їхніх позицій, суд зобов`язаний виправдовувати свої дії і наводити обґрунтування своїх рішень.

Також в рішенні «Гірвісаарі проти Фінляндії" (№ 49684/99, 27.09.2001р. §30) ЄСПЛ вказує: «ще одне призначення належно обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам спору, що вони були почуті; також, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд судом вищестоящої інстанції; лише за умови винесення обґрунтованого рішення забезпечується публічний контроль за здійсненням правосуддя».

Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Аналізуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства та зважаючи на те, що відповідачем надано докази наявності в діях позивача ОСОБА_3 , складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.2 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП, а останнім в свою чергу не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд прийшов до висновку про залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , з наведених вище мотивів та підстав.

Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам адміністративного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність.

V. Вирішення долі судових витрат:

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У зв`язку з тим, що у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_2 було відмовлено у повному обсязі, у відповідності до положень ст.139 КАС України, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 6, 9, 12, 132, 139, 241-246, 250, 286, 295 КАС України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги громадянина ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, про: скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення, - залишити без задоволення.

Судові витрати залишити за позивачем ОСОБА_1 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду виготовлено та підписано суддею в нарадчій кімнаті 12.01.2023 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;

Відповідач: Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції; місцезнаходження: 79053, м.Львів, вул.Перфецького, 19, Львівської області.

Суддя Юрій БІЛОУС