Рішення № 108342352, 09.01.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2023 року Справа№200/4802/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

03 листопада 2022 року з використанням підсистеми «Електронний суд» адвокат Звонарьов В.В., представник позивачки ОСОБА_1 , подав до суду адміністративний позов до відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив:

- визнати рішення про відмову у призначенні пенсії №057150011715 від 29.09.2022 протиправним та скасувати;

- зобов`язати відповідача області призначити позивачці з 23 вересня 2022 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 №1-р/2020.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка покликалася на те, що відповідач протиправно відмовив їй в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вона досягла п`ятдесятирічного віку та має необхідний стаж роботи як за Списком №1, так і за Списком №2.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні з наступних підстав. ОСОБА_1 звернулася до із заявою про призначення пенсії від 23.09.2022 та необхідними документами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Розглянувши, заяву та надані документи позивачки, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області винесено рішення № 057150011715 від 29.09.2022 про відмову у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю пільгового стажу за Списком №2, оскільки позивачкою не було надано уточнюючу довідку про пільговий характер умов праці та недосягненням пенсійного віку. Згідно з наданими документами ОСОБА_1 та індивідуальними відомостями про застраховану особу, страховий стаж позивачки складає 35 років 07 місяців 25 днів, пільговий стаж за Списком №2 відсутній, оскільки ОСОБА_1 при зверненні за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 не надала уточнюючу довідку про роботу в шкідливих та важких умовах праці. Відповідно до паспорту позивачки її вік становить 51 рік, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком на пільгових умовах призначається після досягнення 55 років. Оскільки Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VІІІ від 03.10.2017 є чинними, їх положення не визнано неконституційними, тому рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах лише особам, у яких право на таке призначення виникло до 11.10.2017. Отже, оскільки позивачці виповнилось 51 рік 27.05.2022, тобто після 11.10.2017 (дата набрання чинності внесенням змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»), то умови призначення їй пільгової пенсії мають визначатися на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не на підставі п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року№1- р/2020 на спірні правовідносини не впливає, оскільки приписи Закону України «Про пенсійне забезпечення» не поширюються на позивачку.

08 листопада 2022 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

08 листопада 2022 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області витребувані докази.

02 грудня 2022 року позовна заява залишена без руху і позивачці наданий строк для усунення її недоліків.

07 грудня 2022 року продовжений розгляд справи.

07 грудня 2022 року первісний відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, замінено належним відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

08 грудня 2022 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області витребувані докази.

06 січня 2023 року клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про залучення до участі у справ другого відповідача залишено без задоволення.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 .

23 вересня 2022 року позивачка звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. До заяви про призначення пенсії були надані наступні документи: паспорт громадянина України НОМЕР_1 ; картка платника податків; витяг з ЄРС для ФОП; анкета опитування в зверненні №1869 від 23.09.2022 на призначення пенсії; лист з ПрАТ «МК «Азовсталь» від 20.09.2022 за №03.03.01-2499/к; заява з реквізитами банківського рахунку; свідоцтво про народження НОМЕР_2 від 18.02.1971; свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_3 від 30.11.1991; трудова книжка НОМЕР_4 від 06.07.1989.

29 вересня 2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення №057150011715 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю пільгового стажу та недосягненням пенсійного віку. Згідно з рішенням вік заявниці - 51 рік 07 місяців 19 днів, страховий стаж - 35 років 07 місяців 25 днів, стаж за Списком №2 - відсутній, оскільки заявницею не подано пільгову довідку, уточнюючу особливий характер роботи.

В трудовій книжці НОМЕР_4 , яка видана 06.07.1989 на ім`я позивачки, містяться наступні записи:

запис №1 - 01 вересня 1986 року - 01 липня 1989 року - навчання в СПТУ №3 м. Маріуполя;

ОРДЕНА ЖОВТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ, ОРДЕРА ТРУДОВОГО ЧЕРВОНОГО ПРАПОРУ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ «АЗОВСТАЛЬ» ІМ. С. ОРДЖОНІКІДЗЕ

запис №2 - 07 липня 1989 року прийнята в конверторний цех машиністом крану металургійного виробництва в/п 50/10 №63 шихтового двору 4 розряду, наказ 189 від 06.07.1989;

запис №3 - 29 липня 1989 року переведена в конверторному цеху машиністом крану металургійного виробництва в/п 10 тн, №60 на шихтовому дворі, наказ 200 від 29.07.1989;

запис №4 - 01 листопада 1989 року переведена в конверторному цеху машиністом крану металургійного виробництва в/п 30/10 тн №6 шихтового двору тимчасово на період відпустки ОСОБА_2 , наказ 117 від 01.11.1989;

запис №5 - 01 травня 1992 року переведена в конверторному цеху машиністом крану металургійного виробництва в/п 15/15 тн, №2 шихтового двору, наказ 96 від 01.05.1992;

запис №6 - 06 травня 2003 року - переведена в конверторному цеху машиністом крану металургійного виробництва в/п 16 тн №51 4 розряду, наказ 318 від 06.05.2033;

запис №7 - 01 квітня 2007 року - переведена в конверторному цеху машиністом крану металургійного виробництва в/п 120/20 тн №67 відділення безперервного розливу сталі 4 розряду, наказ 275 від 26.03.2007;

запис №8 - 20 жовтня 2007 року - переведена в конверторному цеху машиністом крану металургійного виробництва в/п 120/20 тн №67 відділення безперервного розливу сталі 5 розряду

запис №9 - 27 лютого 2015 року - переведена в конверторному цеху машиністом крану металургійного виробництва 5 розряду, зайнятим на гарячих дільницях робіт №23, 29 в/п 120/20т дільниці підготовки ківшів, наказ 521 від 27.02.2015;

запис №10 - 18 жовтня 2018 року - переведена в конверторному цеху машиністом крану металургійного виробництва 5 розряду, зайнятим на гарячих дільницях робіт дільниці підготовки ківшів, наказ 438 від 18.10.2018.

Згідно з формою РС-право стаж для розрахунку пенсії ОСОБА_1 складає 35 років 7 місяців 25 днів.

Відповідно до диплому НОМЕР_5 ОСОБА_5 навчалася в середньому ПТУ №3 м. Маріуполя в період з 01 вересня 1986 року по 1 липня 1989 року за професією машиніст крана металургійного виробництва.

Згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_3 ОСОБА_5 після одруження присвоєно прізвище - ОСОБА_4 .

Згідно з даними «Індивідуальні відомості про застраховану особу форма ОК-5» спеціальний страховий стаж ОСОБА_1 облікований:

за кодом ЗПЗ013Б1: 1999 рік - 12 місяців; 2000 рік - 12 місяців; 2001 рік - 12 місяців; 2002 рік - 12 місяців; 2003 рік - 12 місяців; 2004 рік - 12 місяців; 2005 рік - 12 місяців; 2006 рік - 12 місяців; 2007 рік - 3 місяці; 2008 рік - 0; 2009 рік - 3 місяці; 2010 рік - 11 днів; 2011 рік - 12 місяців; 2012 рік - 12 місяців; 2013 рік - 12 місяців; 2014 рік - 12 місяців; 2015 рік - 1 місяць 26 днів, загалом - 12 років 8 місяців 7 днів;

за кодом ЗПЗ013А1: 2007 рік - 9 місяців; 2008 рік - 12 місяців; 2009 рік - 9 місяців; 2010 рік - 11 місяців 20 днів; 2011 рік - 0; 2012 рік - 0; 2013 рік - 0; 2014 рік - 0; 2015 рік - 10 місяців 2 дні; 2016 рік - 12 місяців; 2017 рік - 12 місяців; 2018 рік - 12 місяців; 2019 рік - 12 місяців; 2020 рік - 12 місяців; 2021 рік - 12 місяців; 2022 рік - 1 місяць 28 днів, загалом - 10 років 5 місяців 20 днів.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України) .

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46 Конституції України).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону №1058-ІV).

Закон №1788-ХІІ був введений в дію з 01 січня 1992 року - в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року - в повному обсязі.

01 січня 2004 року набув чинності Закон №1058-ІV.

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон №2148-VIII), що доповнив Закон №1058-IV розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

50 років - по 31 березня 1965 року включно;

50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року;

51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року;

51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року;

52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року;

52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року;

53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року;

53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року;

54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року;

54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року;

55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року».

Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 2 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.

Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційного Суду України визнані неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Згідно з довідниками кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України, затвердженого постановами правління Пенсійного фонду України 05 листопада 2009 року №26-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2009 року за №1136/17152, 08 жовтня 2010 року №22-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 1 листопада 2010 року за №1014/18309, та Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року №435, в редакції наказу Мінфіну №511 від 15.05.2018, код підстави ЗПЗ013Б1 застосовується з 05 листопада 1991 року та має назву «Працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановами Кабінету Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць».

За наслідками судового розгляду встановлено, що стаж роботи позивачки за Списком №2 за даними «Індивідуальні відомості про застраховану особу форма ОК-5» становить 12 років 8 місяців 7 днів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений (далі - Порядок).

Тобто, відповідно до Порядку його дія поширюється виключно на випадки відсутності у особи трудової книжки або відповідних записів у ній.

В той же час, у пункті 1 цього Порядку визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

Згідно з пунктом 20 Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто, надання уточнюючої довідки необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення, до впровадження персоніфікованого обліку.

Разом з тим, з копії трудової книжки, яка видана на ім`я позивачки, вбачається, що як сама трудова книжку, так і відповідні записи у ній до впровадження персоніфікованого обліку, не мають дефектів їх вчинення та містять посилання на відповідні накази, засвідчені печатками підприємства.

Отже, відповідач протиправно посилається на не подання позивачкою довідок, передбачених постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», як на підставу для не зарахування до спеціального стажу періодів трудової діяльності останньої.

Відповідно частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, суд врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17): оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.

З вищенаведених підстав спірне рішення відповідача про відмову в призначенні позивачці, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла віку 51 рік 07 місяців 19 днів, мала страховий стаж 35 років 07 місяців 25 днів, стаж роботи за списком №2 - 12 років 8 місяців 7 днів, пенсії на пільгових умовах за віком у зв`язку з відсутністю пільгового стажу та недосягненням пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону №1058-ІV, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ураховуючи, що позивачка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла віку 51 рік 07 місяців 19 днів, мала страховий стаж 35 років 07 місяців 25 днів, стаж роботи за списком №2 - 12 років 8 місяців 7 днів, суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІ1 «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.

Відповідно до частини 3 статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про скасування спірного рішення, яке є актом індивідуальної дії, а для прийняття рішення на користь позивачки виконано всі умови, визначені законом, суд вважає за необхідне задовольнити позов шляхом зобов`язання відповідача призначити позивачці пенсію на пільгових умовах за Списком №2 з 23 вересня 2022 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Відповідно до пункту 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1) заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію, за місцем проживання заявника.

Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

На підставі вказаних положень Порядку №22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області була розглянута заява позивачки та прийнято спірне рішення.

Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Порядком №22-1 не врегульована ситуація де має зберігатися електронна пенсійна справа у разі відмови в призначенні пенсії, та як слід діяти в разі скасування судом рішення органу, що призначає пенсію, за результатами розгляду заяви про призначення пенсії.

З системного аналізу положень КАС України можна дійти висновку, що наслідком скасування індивідуального акту суб`єкта владних повноважень є зобов`язання саме цього суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В даній справі таким суб`єктом владних повноважень з Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Зважаючи на те, що у спірних правовідносинах відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не використав надані йому дискреційній повноваження для вирішення питання про призначення пенсії, про які було зазначено в судовому рішенні, що змусило позивачку звернутися до суду із даним позовом, судовий збір, сплачений останньою, підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 47, 72-77, 90, 132, 139, 143, 215, 241-246, 250, 251, 255, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 , тел. НОМЕР_7 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (юридична адреса: пр. Соборний, 158-б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012, тел. (061) 213-58-65, факс 213-54-49, e-mail: аvt@zp.pfu.gov.ua) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення №057150011715 про відмову в призначенні пенсії, прийняте 29 вересня 2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 23 вересня 2022 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Повний текст рішення складено 09 січня 2022 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя А.І. Циганенко