Рішення № 10831928, 13.08.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

13 серпня 2010 р.           Справа 7/150-10

за позовом: Фізичної особи підприємця Жерновецького Наума Романовича, м. Вінниця

до: Відкритого акціонерного товариства "Стрижавський кар'єр", с.Стрижавка, Вінницький район

про стягнення 14763,81 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача: Жерновецький Наум Романович - фізична особа-підприємець, паспорт серія АА 701403, виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

ФОП Жерновецький Н.Р. звернувся з позовом про стягнення з ВАТ "Стрижавський кар'єр" 14763,81 грн., з яких 12085,68 грн. інфляційних втрат та 2678,13 грн. 3% річних.

Ухвалою від 20.07.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/150-10 та призначено до розгляду на 12.08.2010 року.

Однак відповідач в судове засідання не з'явився та не надав документів, які витребовувались від нього ухвалою суду від 20.07.2010 року про порушення провадження у справі.

Слід зауважити, що ухвалу від 20.07.2010 року відповідачу надіслано рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві (вул. Київська, 1, с. Стрижавка, Вінницький район, 23211).

При цьому суд зазначає, що до суду надійшло повідомлення відділення зв'язку № 20134482 з якого вбачається, що відповідач отримав ухвалу про порушення провадження у справі 20.07.2010 року.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 20.07.2010 року про порушення провадження у справі, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 12.08.2010 року оголошено перерву до 13.08.2010 року з метою надання позивачем додаткових документів (доказів проведених відповідачем розрахунків тощо).

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 15.12.2009 року по справі № 9/140-09 позов фізичної особи - підприємця Жерновецького Наума Романовича, м.Вінниця до Відкритого акціонерного товариства "Стрижавський кар'єр", смт.Стрижавка Вінницького району Вінницької області про стягнення 107594,48 грн. задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 43057,12грн. основного боргу, 430,57грн. державного мита, 125,06грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У стягненні 53147,12грн. збитків у вигляді неодержаного доходу (упущеної вимоги) відмовлено.

Позов у частині стягнення 5512,63грн. інфляційних втрат та 877,60грн. 3% річних відповідно до п.5 ч.1 ст.81 ГПК України залишено без розгляду.

Вказане рішення залишено без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 04.03.2010 року.

Як вбачається із змісту постанови Житомирського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Вінницької області при розгляді даної справи судами встановлено, що позивачем 20.04.2008 року, 18.06.2008 року, 10.10.2008 року та 30.12.2008 року надсилались претензії з проханням погасити заборгованість по оплаті поставленого відповідачу товару, а також встановлено факт прострочення відповідача по виконанню взятого на себе зобов'язання.

Беручи до уваги встановлені обставини суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вказано, що грошове зобов'язання це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України (абз.7 ст. 1 цього Закону).

Отже, відповідно до вказаної норми грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.

Такі підстави передбачені, зокрема, статтею 625 Цивільного кодексу України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому суд зауважує, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3 % річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

Провівши перевірку правильності наданих позивачем розрахунків судом встановлено наступне.

Так, позивач заявив до стягнення інфляційні втрати за період з25.06.2008 року по 31.05.2010 року включно в розмірі 12085,68 грн..

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат судом виявлено помилки, які допустив позивач, що полягають в наступному.

По-перше позивачем невірно визначено суми заборгованості на які він нараховував інфляційні втрати в періодах з 25.06.2008 року по 29.12.2008 року, оскільки реальна заборгованість відповідача у цих періодах була значно вищою ніж заборгованість, які вказав позивач у розрахунку. Зокрема в періоді з 25.06.2008 року по 03.07.2008 року фактична заборгованість відповідача становила 173762,77 грн., в той час як у розрахунку позивач вказав 117962,20 грн., в періоді з 04.07.2008 року по 15.07.2008 року заборгованість становила 131207,44 грн., а позивач вказав 55806,57 грн., в періоді з 16.07.2008 року по 23.07.2008 року заборгованість становила 61607,14 грн., а позивач вказав 36206,27 грн., в періоді з 17.10.2008 року по 29.12.2008 року заборгованість становила 68057,12 грн., а позивач вказав 61607,14 грн..

Окрім того, як вбачається із розрахунку позивач проводячи нарахування інфляційних втрат визначав суму боргу із врахуванням в її складовій інфляційних втрат за попередній період, що є неправомірним.

Судом було проведено перерахунок інфляційних втрат із врахуванням періодів та сум заборгованостей визначених позивачем в результаті чого судом отримано 9786,98 грн. (вказана сума складається із різниці отриманих інфляційних втрат, які містили позитивні значення та від'ємні із врахуванням дефляційних показників інфляції), які підлягають стягненню з відповідача. В решті позовних вимог в частині стягнення інфляційних суд відмовляє, як заявлених безпідставно.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3 % річних судом встановлено наявність у ньому помилок, які полягають в тому, що позивачем при обрахунку 3 % річних не було враховано того, що в 2008 році кількість днів становила 366 внаслідок чого змінюється значення розміру 3 % річних за один день із врахуванням того, що для розрахунку береться неокруглене значення цього показника.

Одночасно судом встановлено, що позивач невірно визначав суму боргу, оскільки фвактично сумаа боргу становила більшу суму ніж вказував позивач у своїх розрахунках і про що зазначалось вище.

Провівши перерахунок 3 % річних судом отримано менші значення 3 % річних у 2008 році і більші значення у 2009-2010 році ніж вказав позивач.

З врахуванням викладеного, за періоди визначені у 2008 році судом вимоги задовольняються із врахуванням обрахованих судом сум, а в 2009-2010 році із врахуванням визначених позивачем сум.

Виходячи з викладеного судом отримано 2677,92 грн. 3 % річних, які і підлягають стягненню з відповідача.

В іншій частині вказаної позовної вимоги слід відмовити, як заявленої безпідставно.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення 3 % річних, та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з урахуванням часткової відмови в стягненні 3 % річних та інфляційних втрат.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до ч.ч. 2, 4, 5 ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

13.08.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, ч. 2 ст. 35, ст.ст. 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49 ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Стрижавський кар'єр", вул. Київська,1, с. Стрижавка Вінницького району, Вінницької області, код ЄДРПОУ 05518894 (р/р 26004035536102 в АКІБ "Укрсіббанк" в м. Вінниці, МФО 351005) на користь фізичної особи - підприємця Жерновецького Наума Романовича, м. Вінниця вул. Подільська, 8, ідент. номер 1833609593 (р/р 2600366613 в ВФ "Райффайзен Банк Аваль" МФО 380805) - 2677 грн. 92 коп. 3% річних, 9786 грн. 98 коп. інфляційних втрат, 124 грн. 65 коп. - витрат на сплату держмита та 199 грн. 25 коп. - витрат на оплату інформаційно - технічного забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 18 серпня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - вул. Подільська, 8, м. Вінниця, 21000

3 - відповідачу - вул. Київська, 1, с. Стрижавка, Вінницький район, 23211