Рішення № 108309740, 30.11.2022, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/868/22

Категорія 43

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2022 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Петрова Д.В.,

при секретарі судового засідання Крікоровій Е.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення моральної шкоди та неотриманого доходу (упущеної вигоди),

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він інвалід війни І групи (по зору, незрячий), нагороджений двома орденами «За заслуги» III та II ступеня, орденом «Червона зірка», орденом «Червоного Прапора», «За службу Родине в ВС СССР» III ступеня, заслужений працівник соціальної сфери, на сьогоднішній день працює на посаді директора Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Наказом директора організації вищого рівня, а саме Фонду соціального захисту інвалідів № 9 від 21.01.2019 позивач був притягнутий до дисциплінарного стягнення у вигляді догани. Цей наказ був оскаржений позивачем до Святошинського районного суду м. Києва і рішенням суду від 19.11.2019 у справі № 759/3959/19, залишений без змін постановою Київського апеляційного суду від 11.02.2020, наказ № 9 був скасований.

Дізнавшись про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани, позивач переніс сильні душевні переживання, страждання та погіршення стану його здоров`я. Протягом лютого позивач проходив лікування в період з 04.02.2019 по 15.02.2019.

На думку позивача, відповідач наказом № 9 завдав шкоди його діловій репутації та принизив його перед трудовим колективом та колегами у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, в якій він працює понад 30 років.

Як вважає позивач, відповідач завдав йому моральної шкоди, яку він оцінює в сумі 300 тисяч гривень, виходячи із ступеня заподіяння йому страждань, переживань і завданої шкоди його діловій репутації.

Також позивач вважає, що відповідач ставлячи йому в провину порушення, які рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19.11.2019 визнані такими, що він не вчиняв, незаконно позбавляв позивача надбавки і премії як до прийняття спірного наказу так і під час дії цього наказу, що є його недоотриманим доходом (упущеною вигодою).

Сума його недоотриманого доходу (упущеної вигоди) за період з 01.04.2018 по 31.03.2019 на думку позивача становить 167 271,87 грн.

Загалом просив стягнути з відповідача на свою користь 300 000,00 грн моральної шкоди та 167 271,87 грн неотриманого доходу (упущеної вигоди).

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26.01.2022 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представником відповідача Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю 30.06.2022 було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач не визнає позовні вимоги, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судове засідання 30.11.2022 позивач не з`явився, до суду надійшла заява його представника про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 30.11.2022 не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

05.10.2022 у судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, доводи позову підтвердив, просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.10.2022 позовні вимоги не визнала у повному обсязі, просила відмовити у його задоволенні.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснила, що вона є дружиною позивача з 2015 року. Чоловік інвалід першої групи, має серцево-судинні захворювання, головний біль. Працює чоловік в Фонді з 2016 року. На роботі чоловікові постійно наголошували на його фізичний стан здоров`я, через його хворобу. Після отримання догани чоловіку стало дуже зле, він дуже довго лікувався. Чоловік не міг виконувати всі розпорядження, які на нього покладалися. Як їй відомо, на чоловіка постійно тиснули та говорили відкрито, що не бажають з ним працювати, просили написати заяву самостійно або вони самі знайдуть причини для його звільнення.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що працював у Фонді соціального захисту осіб з інвалідністю з вересня 2018 року по березень 2021 року. Знає позивача по роботі. Накладення на позивача догани було шоком для всього колективу. Позивачу стало зле після того як він дізнався про догану. Давав йому заспокійливе та ліки від серця.

Вислухавши доводи сторін, допитавши свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

З матеріалів справи судом встановлено, що згідно з копією наказу Фонду соціального захисту інвалідів Міністерства соціальної політики України № 166-к від 07.10.2016 «Про призначення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 було призначено на посаду директора Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів з 10 жовтня 2016 року за строковим трудовим договором.

Згідно копії наказу Фонду соціального захисту інвалідів Міністерства соціальної політики України № 9 від 21.01.2019 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани на ОСОБА_1 , директора Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Як вбачається з копії рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19.11.2019 у справі № 759/3959/19 позов ОСОБА_1 до Фонду соціального захисту інвалідів про скасування дисциплінарного стягнення задоволено. Скасовано наказ директора Фонду соціального захисту інвалідів ОСОБА_4 від 21.01.2019 № 9 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».

Постановою Київського апеляційного суду від 11.03.2020 у справі № 759/3959/19 апеляційна скарга Фонду соціального захисту інвалідів залишено без задоволення, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 19.11.2019 залишено без змін.

Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_1 виданого 01.09.2017 ОСОБА_1 є інвалідом 1 групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

Таким чином, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем своїх трудових прав. Вказані правовідносини регулюються нормами трудового законодавства, Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 призначений на посаду директора Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів наказом від 07.10.2016 № 166-к з 10 жовтня 2016 року за строковим трудовим договором.

Наказом № 9 від 21.01.2019 позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Не погодившись із зазначеним наказом позивач скористався своїм правом та оскаржив його до суду. В подальшому рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 19.11.2019 позов ОСОБА_1 було задоволено та наказ Фонду соціального захисту інвалідів від 21.01.2019 № 9 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » скасовано.

Отже позовні вимоги позивача ґрунтуються на тому, що скасований рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19.11.2019 наказ № 9 від 21.01.2019 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» завдав шкоди його діловій репутації, принизив його у трудовому колективі та внаслідок цього він зазнав моральної шкоди.

Щодо заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, визначення розміру моральної шкоди в грошовому еквіваленті належить до компетенції суду на підставі прямої вказівки ЦК України, а проведення експертизи для визначення розміру такої шкоди не є абсолютно необхідним. Суд в будь-якому випадку повинен самостійно визначити обґрунтований розмір моральної шкоди залежно від критеріїв, наведених в ЦК України, а також з урахуванням будь-яких інших обставин, які мають істотне значення, керуючись при цьому вимогами розумності і справедливості.

Пунктами 3, 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», з подальшими змінами та доповненнями, передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку із порушенням наданих прав, порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя. Розмір відшкодування моральної (немайнової шкоди) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (душевних, психічних), яких зазнав позивач та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з п. 5 вищевказаної постанови Пленуму, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що дізнавшись про наказ № 9 від 21.01.2019 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» він зазнав сильних душевних страждань, внаслідок чого потрапив на лікування, про що є підтвердження у вигляді лікарняного серії АДУ № 419604 за період з 04.02.2019 по 15.02.2019.

Однак з наданої суду копії лікарняного серії АДУ № 419604, вбачається що він виданий через 15 календарних днів від дати видачі наказу № 9 від 21.01.2019. Про що також йдеться і в тексті рішенні Святошинського районного суду міста Києва від 19.11.2019 у справі № 759/3959/19, яким встановлено, що позивач дізнався про наказ № 9 після виходу з лікарняного 18 лютого 2019 року, тобто через 29 календарних днів.

Отже наказ № 9 від 21.01.2019 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» та лікарняний на який посилається позивач за період з 04.02.2019 по 15 02.2019 не мають жодного причинно - наслідкового зв`язку. Тому посилання позивача на лікарняний по загальному захворюванню, як підтвердження наявності сильних душевних страждань, на думку суду є безпідставними і судом не приймаються до уваги.

Ураховуючи те, що суду доказів, якими підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру не надано, а також не обґрунтовано розмір моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача недоотриманого доходу (упущеної вигоди), суд зазначає наступне.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) збитків,

3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів.

Упущена вигода це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. При визначенні упущеної вигоди (неодержаних доходів) враховуються вжиті кредитором заходи для їх одержання. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано боржником належним чином. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про можливі доходи до уваги братися не повинні.

Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які кредитор поніс би, якби не відбулося порушення права. Обґрунтування і доказування розміру збитків здійснюється кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків. Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги про відшкодування упущеної вигоди може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

Крім того, статтею 2 ЗУ «Про оплату праці» визначено наступну структуру заробітної плати. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, в`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Таким чином, законодавчо визначено, що передумовою для додаткової заробітної плати (до складу якої віднесено в числі іншого надбавки, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) є праця понад установлені норми, трудові успіхи та винахідливість, і особливі мови праці, однак жодна з цих складових у позовній заяві не наведена і не підтверджена залежними та допустимими доказами.

Крім наведеного, Верховний Суд за наслідками аналізу норм Закону України «Про оплату праці» неодноразово висловлював наступні правові позиції: «Премія є виплатою індивідуального характеру, розмір якої залежить від особистого внеску та результатів роботи конкретно визначеного працівника, встановлення премії є диспозитивним правом, а не обов`язком керівника, яке реалізується останнім виходячи із якості роботи конкретного співробітника, його продуктивності праці, результатів роботи» (постанови від 21 жовтня 2020 року у справі № 822/365/17, від 20 січня 2021 року у справі № 824/44/19-а).

Тобто визначення позивачем надбавки та премії, як неотриманого доходу (упущеної вигоди) на підставі усереднених показників за попередні періоди, не відповідає приписам Закону України «Про оплату праці» та вищенаведеній правовій позиції Верховного Суду.

Надбавки та премії виплачуються на розсуд керівництва, є мотиваційною складовою фонду оплати праці та не є обов`язковими та сталими платами, отже період, що зазначив позивач не може розглядатися як період упущеної вигоди по факту накладеного дисциплінарного стягнення, так як саме стягнення було накладене набагато пізніше.

Виплату премій і надбавок не можна пов`язувати з наказом № 9, так як виплати припинилися з квітня 2018 року та були поновлені у квітні 2019 року, ще до повного оскарження наказу № 9.

Крім того, як зазначає представник відповідача у відзиві на позов, позивач отримував всі обов`язкові виплати в повному обсязі, а саме оклад (відповідно до тарифікації), надбавку за заслуженого працівника.

З урахуванням вищевказаного, відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь неотриманого доходу (упущеної вигоди).

Відтак, у суду відсутні підстави для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення моральної шкоди та неотриманого доходу (упущеної вигоди) в повному обсязі, оскільки вона є необґрунтованою.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення моральної шкоди та неотриманого доходу (упущеної вигоди) - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

- позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ;

- відповідач - Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, місцезнахоження: 04070, м. Київ, вул. Фролівська, буд. 6/8, корп. 15 А, код ЄДРПОУ 00034163.

Суддя Д. В. Петров