Ухвала суду № 108304234, 10.01.2023, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

10.01.2023

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/173/22

Провадження № 1-кп/553/73/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2023 року м.Полтава

Ленінський районний суд м.Полтави у складі головуючого судді ОСОБА_1 , з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , потерпілої ОСОБА_4 , представника потерпілої ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021170460000402 від 02.11.2021 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,

в с т а н о в и в :

На розгляді Ленінського районного суду м.Полтави знаходиться згадане кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, в межах якого до обвинуваченого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

В судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження строку запобіжного заходу обвинуваченому, яке вмотивовано наявністю ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які продовжують існувати, та неможливістю застосування інших більш м`яких запобіжних заходів.

Потерпіла ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 клопотання прокурора підтримали.

Обвинувачений проти задоволення клопотання заперечив, зазнаючи про те, що має низку захворювань і не може за станом здоров`я утримуватись під вартою.

Захисник обвинуваченого прохав відмовити у задоволенні клопотання прокурора за необґрунтованістю та змінити застосований запобіжний захід на більш м`який, що не пов`язаний з триманням під вартою.

Прокурор проти задоволення клопотання захисника заперечив, зазначаючи що більш м`який запобіжний захід не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Потерпіла та її представник прохали відмовити у задоволенні клопотання захисника.

З`ясувавши позиції учасників судового провадження, присутніх в судовому засіданні, суд вказує, що у відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченомуглавою 18цього Кодексу.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який відповідно до ст.183 КПК України може бути застосований, зокрема, до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, серед іншого, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення тощо.

Відповідно до ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

При вирішенні питання щодо можливості продовження або зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м`який, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод іст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177,178,183 КПК України.

Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази, обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, на які вказує слідчий, прокурор і недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Вирішення питання доцільності продовження строку раніше застосованого запобіжного заходу залежить насамперед від того чи продовжують існувати заявлені ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Суд вважає, що прокурором в судовому засіданні доведено той факт, що ризики визначені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, не зменшились і продовжують існувати, та те, що інший, більш м`який запобіжний захід наразі, є недостатнім для запобігання встановленим ризикам та не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

ОСОБА_6 пред`явлено обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, пов`язаного із застосуванням насильства, від якого настали невідворотні наслідки у виді смерті людини, та за який передбачено покарання від семи до п`ятнадцяти років позбавлення волі, під загрозою якого обвинувачений може ухилитись від суду, при цьому наразі в межах судового провадження свідки залишаються не допитаними, тому здійснення на них впливу потенційно є можливим.

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

У відповідності до ст.178 КПК України, при вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених устатті 177цього Кодексу, судом, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів враховано тяжкість покарання, вік та стан здоров`я обвинуваченого, відсутність у нього утриманців та характер інкримінованого правопорушення.

В судовому засіданні обвинувачений пояснив, що стан його здоров`я погіршився, він має низку захворювань, переніс інсульт, тому не може утримуватись під вартою.

Суд не ігнорує доводи обвинуваченого щодо стану його здоров`я, водночас вказує, що об`єктивних відомостей про неможливість ОСОБА_6 перебувати під вартою за станом здоров`я суду надано не було та за повідомлення медичної частини Полтавської УВП №23, стан обвинуваченого оцінюється як задовільний, останній перебуває під постійним динамічним наглядом та може брати участь в судових засіданнях.

Відповідно до ч.1 ст.197 КПК України строк дії ухвали суду про продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

З огляду на ч.4 ст.183 КПК України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визначення застави при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Заслухавши думку учасників судового провадження та перевіривши наявні матеріали, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, суд вважає, що підстави для продовження запобіжного заходу - тримання під вартою, не відпали та продовжують існувати, і альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого, а тому наявна необхідність у продовженні такої міри запобіжного заходу із визначенням його строку у межах 60 днів без визначення застави. З аналогічних підстав суд відхиляє клопотання сторони захисту щодо доцільності зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу на більш м`який.

Керуючись ст.331 КПК України, суд,

п ос та но ви в:

Продовжити застосований до обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, на строк шістдесят днів, до 10.03.2023, без визначення застави.

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня проголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою, в той самий строк з моменту вручення йому копії судового рішення.

Суддя

Ленінського районного суду м.Полтави ОСОБА_1