Рішення № 108297915, 05.01.2023, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/4780/21

2/212/140/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 січня 2023 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Дехти Р.В., за участі секретаря судового засідання Фісун О.В., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача адвоката Демченко О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення,

встановив:

03.06.2021 року до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся представник позивача із зазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог йдеться про те, що відповідачі є споживачами житлово - комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язані у встановлені договором або законом строки здійснювати оплату за отримані послуги .

Внаслідок неналежного виконання з боку відповідачів обов`язків щодо оплати отриманих послуг у період з 01.10.2015 по 30.04.2021 утворилась заборгованість у розмірі 32 309,25 грн. про що надано відповідних розрахунок. На підставі зазначеного представник позивача просить стягнути зазначену суму боргу солідарно з відповідачів та з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних.

Ухвалою суду від 16.06.2021 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

08.09.2021 року було винесено заочне рішення, яким позовні вимоги Акціонерного Товариства «Криворізька Теплоцентраль» були задоволені в повному обсязі.

02 серпня 2022 до суду звернулася ОСОБА_3 із заявою про перегляд заочного рішення суду від 08.09.2021 у цивільній справі № 212/4780/21 за позовомАКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ» до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за комунальні послуги.

В заяві йдеться про те, що заявник не згодна із заочним рішенням суду оскільки не отримувала судові повідомлення та судові повістки в процесі розгляду справи та не мала змоги надати відзив, висловити свої заперечення з приводу заявлених позивачем вимог.

В заяві йдеться про те, що 15.02.2022 ОСОБА_3 отримала заочне рішення суду, скористатися своїм правом своєчасно звернутися до суду із заявою про перегляд заочного рішення не сталося можливим, у зв`язку з введенням з 24.02.2022 в державі воєнногостану, що є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Ухвалою суду від 29.08.2022 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення, призначено до розгляду на 07.09.2022 року.

07.09.2022 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області було скасовано.

Представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивач надає розрахунок заборгованості з 1 жовтня 2015 року по квітень 2021 року, яка на даний час відсутня, у зв`язку з повною її погашенням.

Також не погоджується з розрахунком заборгованості позивача та надає свій розрахунок заборгованості: Жовтень 2018 року - 00 грн., Листопад 2018 року 943,07 грн., Грудень 2018 року 1520,00 грн., Січень 2019 року 1697,50 грн., Лютий 2019 року 1851,48 грн., Березень 219 року 1492,81 грн., Квітень 2019 року 254,04 грн., Листопад 2019 року 1262, 81 грн., Грудень 2019 року 1327,50 грн., Січень 2020 року 1656, 67 грн., Лютий 2020 року 1383, 17 грн., Березень 2020 року - 839, 04 грн., Квітень 2020 року - 330, 24 грн., Жовтень 2020 року 60,83 грн., Листопад 2020 року 1477,00 грн., Грудень 2020 року 2054 грн., Січень 2021 року 2211,25 грн., Лютий 2021 року 2379, 38 грн., Березень 2021 року 1784, 69 грн., Квітень 2021 року 515,53 грн., за це період було нарахована 25041, 07 гривень, при цьому за цей період було сплачено жовтень 2018 року 1087 грн., січень 2019 року 100 грн., лютий 2019 року 100 грн., квітень 2019 року 200 грн., грудень 2019 року 50 грн., листопад 2020 року 100 грн., січень 2021 року 900 грн., березень 2021 року 100 грн., квітень 2021 року 100 грн., на підставі вищевикладеного загальна заборгованість складає 22304, 07 грн.

При цьому розрахунок суми компенсації за інфляцію за період з 03.06.2018 року по 03.06.2021 року становить 1261, 61 гривень згідно розрахунку наданим позивачем.

Також розрахунок 3 % річних за період з 03.06.2018 року по 03.06.2021 року становить 771, 37 гривень згідно розрахунку наданим позивачем.

На підставі вищевикладеного загальна сума боргу разом з 3% річних та компенсацією за інфляцією становить 24337, 05 гривень.

Так за послуги теплопостачання 07.06.2021 року було сплачено 8000 грн., 25.06.2021 року сплачено 12000 грн., 13.07.2021 року сплачено 12309,25 гривень, в загальній сумі булу сплачено 32309, 25 гривень.

У в`язку з тим, що загальна заборгованість становить 24337,05 гривень, а сплачено було 32309,25 гривень, то на 13.07.2021 року переплата за послуги центрального опалення становить 7972,2 гривень.

Також представником відповідача була надана заява про застосування позовної давності, у зв`язку з тим, що в позовній заяві зазначено стягнення боргу з 2015 року.

Однак, нормами ст.ст. 257, 258 ЦК України встановлено, що загальний строк позовної давності становить три роки, а позовна давність щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена строком в один рік. Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у позові.

Більше половини суми нарахувань по "основному боргу" позивачем заявлено за межами трирічного строку позовної давності.

Відповідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

На позовній заяві мається відмітка, що 03.06.2021 року позивач лише звернувся до суду.

Таким чином, позовні вимоги позивача, які стосуються нарахувань, строк оплати яких настав до червня 2018 року, задоволенню не підлягають в зв`язку зі спливом позовної давності.

Виходячи з викладеного, просить застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог позивача в частині позовних вимог, які заявлені за межами строку позовної давності, та відмовити в задоволенні таких вимог.

В судовому засіданні представник позивача просив суд стягнути грошові кошти в якості інфляційних втрат та 3% річних.

В судове засідання заявився представник відповідача, який заперечував проти задоволення позову та наполягав на застосуванні строків позовної давності.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Суд, вивчивши подані заяви по суті справи, дослідивши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є споживачами послуг, що надає АТ «Криворізька теплоцентраль», опалення шляхом відкриття абонентського особового рахунку № НОМЕР_1 .

В матеріалах справи міститься відомість нарахувань і оплат за теплову енергію з урахуванням періоду платежу, з якої вбачається, що за особовим рахунком № НОМЕР_1 мається заборгованість, що виникла за період з жовтня 2015 року по квітень 2021 року в розмірі 32309, 25 грн.

Також підприємством нараховано 3% річних у сумі 1746,12 грн. та інфляційні витрати 3462,72 грн.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно матеріалів справи, АТ «КТ» надаються послуги з централізованого опалення, а відповідачі, в свою чергу, споживають зазначені послуги, що свідчить про наявність між ними взаємних зобов`язань.

У частині першій статті 19 Закону №1875-ІV передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, разом з тим відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону №1875-ІV обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Наведеними положеннями закону передбачено, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону №1875-ІV споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону №1875-ІV виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Враховуючи наведене, обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18).

Приписами п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач, серед іншого, зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги в строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст.68 ЖК України, плата за комунальні послуги у жилому приміщенні, що належить громадянинові, береться, крім квартирної плати, за затвердженими у встановленому порядку тарифами, у строки, визначені угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги.

Згідно з пунктом 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, постачання холодної та гарячої води, плата за житлово-комунальні послуги вноситься власниками квартир, наймачами та орендарями щомісяця, не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води або до затверджених нормативів (норм) споживання.

Порядок формування та затвердження цін і тарифів на житлово-комунальні послуги встановлені ст.31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

До повноважень позивача не входить зменшення або збільшення тарифів, встановлених для оплати наданих послуг.

Згідно з п. 8 «Правил надання населенню послуг по водо-теплопостачанню і водовідводу», послуги надаються відповідно до умов договору. Але це не означає, що під час відсутності такого договору, відповідачі мають право користуватися послугами, що фактично надаються і не оплачувати їх.

Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Це випливає з положення ст. 11 ЦК України відповідно до якої, цивільні права і зобов`язання виникають не тільки з основ передбачених законодавством, а також з дії громадян.

Такими діями відповідачів є фактичне користування послугами, що надаються позивачем.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Оскільки відповідачі офіційно, у встановленому чинним законодавством порядку не відмовились від послуг, які надавало їм АТ «Криворізька теплоцентраль», то в них виник обов`язок сплатити ці послуги.

Відповідачі належним чином свої зобов`язання щодо оплати послуг з централізованого водопостачання не виконували, плату за спожиті послуги у повному обсязі не вносили.

Як вбачається з Відомості нарахувань та сплати за теплову енергію, відповідачі є споживачами послуг теплової енергії шляхом відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_3 за період з жовтня 2015 року по квітень 2021 року мається заборгованість за послуги централізованого опалення в розмірі 32309, 25 грн.

Доказів того, що послуги відповідачам не надавались, що вони не користувались наданими послугами і потреби в таких послугах не мали, належними та допустимими доказами не доведено та матеріалами справи не підтверджено.

Розрахунок боргу, наданий позивачем, сумніву не викликає та приймається судом.

Досліджуючи вимоги позивача в частині періоду виниклої заборгованості, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 ст. 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання і тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили свою достовірність і повноту зі плином часу (пункт 51 рішення від 21 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос»).

Суд задовольняє клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності до даного позову, оскільки визначений законодавством трирічний строк позивачем було пропущено, клопотання про поновлення строків позовної давності представником позивача заявлено не було.

Правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Суд вважає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за надані відповідачам послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 01.10.2015 по 01.04.2021 - є обґрунтованими та доведеними.

Проте наявні підстави для відмови позивачу у позові в частині стягнення заборгованості за період з 01.10.2015 рік по 03.06.2018 рік у зв`язку із пропуском позовної давності, а тому стягненню підлягає заборгованість, станом на 03.06.2021, як просить позивач, яка утворилась за період з 03.06.2018 по 03.06.2021.

Згідно Відомості нарахувань та сплати за теплову енергію по особовому рахунку № НОМЕР_1 , заборгованість за надані послуги за спожиту послугу щодо централізованого опалення, що виникла за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 03.06.2018 по 03.06.2021 становить 22304 (двадцять дві тисячі триста чотири) гривень 07 копійок.

У разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. (ст. 26 ЗУ Про житлово-комунальні послуги). Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги. За умови наявності заборгованості держави за надані населенню пільги та житлові субсидії та/або наявності у споживача заборгованості з оплати праці, підтвердженої належним чином пеня не нараховується.

Пунктом 10 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач зобов`язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.

Така ж відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за надання послуг з теплопостачання встановлена у п. 30 "Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

У відповідності до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

В даному випадку правовідносини, які склалися між сторонами є грошовим зобов`язанням і на ці правовідносини поширюється дія ч.2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Закріплена в п. 10 ч.3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати житлово-комунальних послуг у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у ч.2 ст. 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 258 ЦК України позовна давність до вимог про стягнення пені застосовується в один рік.

Для стягнення індексу інфляції та 3% річних застосовується загальна позовна давність в 3 роки (ст. 257 ЦК України).

Разом з тим спеціальна позовна давність застосовується за умови подання стороною у спорі відповідної заяви, зробленої до винесення судом рішення.

У зв`язку із простроченням відповідачами сплати комунальних послуг, у позивача виникло право стягнути з відповідачів 1261,61 грн. - індексу інфляції за час прострочення та 771,37 грн. - 3% річних від простроченої суми за період з 03.06.2018 рік по 03.06.2021 рік.

Крім цього в судове засідання була надана Бухгалтерська довідка від 26.12.2022 року в якій зазначено, що відповідачем за період з 01.06.2021 року по 08.06.2021 року сплачено 8000 грн, за період з 09.06.2021 року по 29.06.2021 року сплачено 12000 грн., за період з 30.07.2021 року по 14.07.2021 року сплачено 12309, 25 грн. заборгованість станом на 15.06.2021 року становить 00,00 грн.

Отже загальна заборгованість відповідача становить 24337,05 гривень за період з 03.06.2018 року по 03.06.2021 року, а сплачено за послуг опалення 32309,25 гривень, то за послуги опалення мається переплата в розмірі 7972,20 гривень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 2 ст. 76 , ч. 1, 2 ст. 77, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані сторонами належні, допустимі та достовірні докази як кожний окремо, так і у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті приходить до висновку про відмову в позовних вимогах в повному обсязі, враховуючи обставини застосування строку позовної давності та сплатою відповідачем суму грошових коштів на користь позивача в сумі 32309 гривень 25 копійок у період часу з 01.06.2021 року по 14.07.2021 рік.

Керуючись ст. ст.4,5,13,19,76-81,89,133,141,258-259,263-265,279,354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ», ЄДРПОУ: 00130850, юридична адреса: місто Кривий Ріг, вулиця Електрична, 1.

Відповідачі: ОСОБА_2 30 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: не встановлено, ОСОБА_3 02 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: не встановлено, зареєстровані за адресою : АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 09 січня 2023 року.

Суддя: Р. В. Дехта