Рішення № 108295709, 14.12.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.12.2022Справа № 910/7511/22За позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до 1) Державної організації (установа,заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвестгруп"; 3) Міністерства оборони України; 4) Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"

про визнання договорів недійсними

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гарашко Т.В.

Представники сторін:

від прокуратури - Ющенко М.А.;

від позивача - Субота О.В.;

від відповідача 1 - не з`явився;

від відповідача 2 - не з`явився;

від відповідача 3 - Матвіюк М.А.;

від відповідача 4 - Варицький Є.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов Заступника Генерального прокурора (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач) до Державної організації (установа,заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва (далі - ЦТУКБ, відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвестгруп" (далі - відповідач-2), Міністерства оборони України (далі - відповідач-3), Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (далі - відповідач-4) у якому прокуратура просить суд:

- визнати недійсним з моменту укладення договір від 23.03.2018 про будівництво житлового комплексу по вул. Михайла Максимовича (Онуфрія Трутенка), 3 у Голосіївському р-ні м. Києва, укладений між Державною організацією (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвестгруп", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований у реєстрі за №982.

- визнати недійсним з моменту укладення додатковий договір від 09.11.2018 до договору від 23.03.2018 про будівництво житлового комплексу по АДРЕСА_1 укладений між Державною організацією (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва, товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвестгруп" та Міністерством оборони України, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 3963.

- визнати недійсним з моменту укладення додатковий договір від 17.02.2021 до договору від 23.03.2018 про будівництво житлового комплексу по АДРЕСА_1 , укладений між Державною організацією (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва, товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвестгруп", Міністерством оборони України та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 873.

Ухвалою суду від 30.08.2022 відкрито провадження у справі №910/7511/22 за вказаними позовними вимогами та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Позовні вимоги прокуратура мотивує тим, що Державною організацією (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва було укладено оскаржуваний договір про будівництво житлового комплексу від 23.03.2008 та додаткові договори про внесення змін до цього договору з комерційним товариством з перевищенням наданих відповідачу-1 повноважень і всупереч законодавству, що регламентує порядок використання земель оборони, порядок, організацію будівництва житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами договорів про спільну діяльність, зокрема без проведення конкурсу, погодження Міністерства оборони України та прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України.

Також прокуратура звертає увагу на те, що 27.09.2016 між Державною організацією (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп» укладено договір про будівництво житлового комплексу у м. Києві на території військового містечка № НОМЕР_1 на земельних ділянках площею 6,2224 га (кадастровий номер 8000000000:79:364:0008) та площею 0,2860 га (кадастровий номер 8000000000:79:364:0071) по АДРЕСА_1 .

Указаний договір оскаржено заступником Генерального прокурора в судовому порядку, за результатами розгляду рішенням Господарського суду м. Києва від 04.07.2017 у справі № 910/4501/17, яке залишено без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2018 та Верховного Суду від 14.04.2018, договір про будівництво житлового комплексу у м. Києві на території військового містечка № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 визнано недійсним.

Водночас установлено, що за наявності рішення суду, яке набрало законної сили у справі №910/4501/17, 23.03.2018 між Державною організацією (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРБУД ІНВЕСТГРУП» укладено договір про будівництво житлового комплексу на земельних ділянках площею 6,2224 га (кадастровий номер 8000000000:79:364:0008) та площею 0,2860 га (кадастровий номер 8000000000:79:364:0071), які розташовані на території військового містечка № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 982.

Прокуратура зазначає, що договори про будівництво житлового комплексу від 27.09.2016 (оскаржений в судовому порядку) та від 23.03.2018 (спірний договір) є аналогічними: укладені між тими самими сторонами, містять тотожні умови, а тому, встановлені обставини у рішенні №910/4501/17 мають преюдиційне значення для вирішення даного спору.

Підставами звернення саме прокуратури в інтересах Кабінету Міністрів України із даним позовом прокуратура обґрунтовує тим, що за приписами ст. 13 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», ст. ст. 9 та 14 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. 1 Закону України «Про використання земель сторони» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, у тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Також прокуратура посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15 де сформовано правову позицію, згідно з якою право на розпорядження земельною ділянкою, що є землями оборони, належить державі в особі Кабінету Міністрів України.

Водночас, як стверджує прокуратура, відповідачами спірні договори про забудову земельної ділянки всупереч чинного законодавства були укладені без отримання відповідного рішення Кабінету Міністрів України та оскільки останнім не вчинялися жодні дії спрямовані щодо звернення до суду із позовом про захист порушених інтересів держави, прокуратура, як орган наділений повноваженнями представляти інтереси держави в суді, попередньо проінформувавши Кабінет Міністрів України, самостійно подала даний позов.

Відповідач -1 та відповідач-2 відзиву на позовну заяву не подавали, жодних заяв чи клопотань не заявляли.

Судом були вчинені належні дії для повідомлення цих сторін про розгляд даного спору, зокрема, ухвала про відкриття провадження у справі та всі послідуючі ухвали прийняті судом у даній справі надсилалися на поштові адреси відповідача -1 та -2 відповідно до відомостей, що містяться у ЄДРЮОФОПГФ, однак конверти з ухвалами поверталися до суду не врученими з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Крім того, судом було здійснено направлення усіх ухвал, які є у даній справі на електронну адресу відповідача-1, зазначену прокуратурою у позовній заяві.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалами суду відповідачами -1, -2 та повернення їх до суду є наслідками діяння (бездіяльності) самих відповідачів -1,-2 щодо їх належного отримання, тобто, їх власною волею, оскільки відомості, зокрема, про адресу місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань подають самі відповідачі.

Відтак, відповідачі -1 та -2 вважаються повідомленими про розгляд даної справи належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідачі -1 та -2, натомість, проявили процесуальну бездіяльність.

Відповідачем-3 через канцелярію суду 16.09.2022 було подано відзив на позовну заяву, у якому викладено свої заперечення стосовно заявлених прокуратурою позовних вимог.

Так, відповідач-3 вказує на те, що ним було схвалено Договір від 23.03.2018 про будівництво житлового комплексу по АДРЕСА_1 шляхом укладення Додаткових договорів від 09.11.2018 та від 17.02.2021, оскільки на обліку у Міністерстві оборони України перебувають особи (військовослужбовці), які потребують поліпшення житлових умов у гарнізоні міста Києва.

Крім того, 04.06.2020 відбулась міжвідомча нарада з врегулювання питань добудов житлових комплексів Української державної будівельної корпорації "УКРБУД" у якій взяло участь Міністерство оборони України.

Також відповідач-3 заперечував щодо належності позивача саме Кабінета Міністрів України, оскільки власником ділянки на якій має бути забудова за умовами спірних договорів є Верховна Рада України, а право користування було зареєстровано за Центральним територіальним управлінням капітального будівництва.

Відповідачем-4 було подано клопотання про залишення позову без розгляду, яке він аргументує тим, що прокуратурою не дотримано порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки матеріали справи не містять доказів того, що Кабінет Міністрів України не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатися до суду з відповідним позовом. Також, на думку відповідача-4 наданий прокуратурою строк для реагування позивачем стосовно здійснення перевірки наданої інформації у листі від 03.06.2022 №11/6-72вих-22 не є розумним.

Кабінет Міністрів України та прокуратура надали письмові заперечення на клопотання про залишення позову без розгляду.

Судом у судовому засіданні 21.11.2022 за наслідками розгляду клопотання про залишення позову без розгляду було відмовлено у його задоволенні.

Відповідач-4 у своєму відзиві на позов заперечив щодо вимог позову, обґрунтовуючи це тим, що на відповідача-4 та відповідача-3 розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 №772-р було покладено ряд обов`язків спрямованих на забезпечення прав інвесторів щодо отримання ними житла. Визнання спірних договорів недійсними, на думку відповідача-4, призведе до неможливості проведення ним будівельних робіт спрямованих на будівництво житлового комплексу, а отже і отримання як інвесторами так і військовослужбовцями житлової площі.

Ухвалою суду від 05.10.2022 підготовче судове засідання було відкладено до 31.10.2022.

У підготовчому судовому засіданні 31.10.2022 оголошено перерву до 21.11.2022.

Ухвалою суду від 21.11.2022 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 14.12.2022.

У судовому засіданні 14.12.2022 з розгляду справи по суті представники прокуратури та позивача підтримали вимоги позову, представники відповідачів -3 та -4 проти позовних вимог заперечували. Представники відповідачів -1 та -2 у судове засідання 14.12.2022 не з`явилися.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

23.03.2018 між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено Договір про будівництво житлового комплексу на земельних ділянках площею 6,2224 га (кадастровий номер 8000000000:79:364:0008) та площею 0,2860 га (кадастровий номер 8000000000:79:364:0071), які розташовані на території військового містечка № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 982 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1.2 Договору відповідач-1 є користувачем земельної ділянки і в установленому законодавством порядку має намір реалізувати право на її забудову. У межах цього договору він є замовником будівництва, у т.ч. на підставі Положення про створення Центрального територіального управління капітального будівництва.

Згідно з п. 1.1.4 Договору об`єкт (об`єкт будівництва) житловий комплекс, будівництво якого планується на земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також будь-які інженерно-технічні споруди та комунікації, безпосередньо з ним пов`язані.

Пунктом 1.1.5 Договору передбачено, що земельна ділянка частина земної поверхні, розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею 6,2224 га (кадастровий номер 8000000000:79:364:0008) та площею 0,2860 га (кадастровий номер 8000000000:79:364:0071).

У подальшому, 09.11.2018, між відповідачем-1, відповідачем-2 та відповідачем-3 укладено додатковий договір до Договору, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 3963 (далі - Додатковий договір-1).

Цим додатковим договором визначено, що Міністерство оборони України за виконання функцій замовника отримує у власність частину об`єкта у вигляді окремих квартир, яка складається з 10 % загальної площі та 10 % загальної площі нежитлових вбудовано-прибудованих приміщень об`єкта.

17.02.2021 між відповідачем-1, відповідачем-2, відповідачем-3 та відповідачем-4 укладено ще один додатковий договір до Договору, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 873 (далі - Додатковий договір-2).

Відповідно до умов Додаткового договору-2 відповідач-4 приймає права та зобов`язання відповідача-2 у частині виконання функцій замовника будівництва об`єкта та зобов`язується виконати обов`язки в частині переміщення військових підрозділів з земельної ділянки, яка є об`єктом забудови.

Водночас, 27.09.2016 між відповідачем-1 та відповідачем-2 вже було укладено договір про будівництво житлового комплексу у м. Києві на території військового містечка № НОМЕР_1 на земельних ділянках площею 6,2224 га (кадастровий номер 8000000000:79:364:0008) та площею 0,2860 га (кадастровий номер 8000000000:79:364:0071) по АДРЕСА_1 .

Указаний договір оскаржено заступником Генерального прокурора в судовому порядку, за результатами розгляду рішенням Господарського суду м. Києва від 04.07.2017 у справі №910/4501/17, яке залишено без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2018 та Верховного Суду від 14.04.2018, договір про будівництво житлового комплексу у м. Києві на території військового містечка АДРЕСА_2 визнано недійсним.

Визнаючи Договір від 27.09.2016 недійсним судом у рішенні від 08.07.2017 у справі №910/4501/17 було встановлено, що оспорюваний договір є договором про спільну діяльність та в порушення умов Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів про спільну діяльність, комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою КМУ від 11.04.2012 № 296, не був погоджений з Міністерством оборони України.

Прокуратура зазначає, що вказані Договори про будівництво житлового комплексу від 27.09.2016 (оскаржений в судовому порядку) та від 23.03.2018 (спірний договір) є аналогічними: укладені між тими самими сторонами, містять тотожні умови щодо об`єктів будівництва, права та обов`язки сторін, частки сторін в об`єкті.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 03.06.2022 № 11/6/1-72вих-22 Офіс Генерального прокурора поінформував Кабінет Міністрів України про встановлення обставин укладення Договору про будівництво житлового комплексу на території військового містечка № НОМЕР_1 від 23.03.2018 та додаткових договорів до цього договору від 09.11.2018 та від 17.02.2021 всупереч вимогам чинного законодавства та надав час для повідомлення прокуратури щодо розгляду даного листа до 20.06.2022.

У відповіді від 16.06.2022 № 46984/6389-4-22/9.1.2 наданій Міністерством юстиції України у межах своєї компетенції, було вказано, що ефективним відновленням порушених інтересів держави у даному випадку можливо шляхом звернення органів прокуратури до суду в інтересах уповноважених органів.

Листом від 04.08.2022 №11/6/1-138 вих-22 прокуратура Офісу Генерального прокурора поінформувала Кабінет Міністрів України про намір звернутися до суду із позовом про визнання недійсними Договору та Додаткових договорів до нього, оскільки Кабінетом Міністрів України із відповідним позовом самостійно не звертався.

Звертаючись до суду із даним позовом прокуратура зауважує, що укладення спірного правочину позбавляє державу правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності.

Фактичне виконання умов договору про будівництво житлового комплексу по вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському р-ні м. Києва призведе до створення на землях оборони нового об`єкта невійськового призначення (житлового комплексу, можливо, 10 % як житла для військовослужбовців, та 90 % - для інших осіб), використання земель оборони не за визначеними законом цілями та подальшого вибуття земельної ділянки вартістю не менше 411089418 грн з державної власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави чи територіальної громади, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Статтею 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Уряд України визначено вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Уряд здійснює в межах своїх повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів (ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).

До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин, відповідно до ст. 13 Земельного кодексу України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна. Статтею 319 ЦК України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а ст. 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.

Відповідно до ст. 13 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», ст. ст. 9 та 14 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. 1 Закону України «Про використання земель сторони», землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю, а вирішення питань щодо порядку надання збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, у тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Істотною передумовою для укладення договорів для здійснення будівництва на землях оборони є прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за поданням Міністерства оборони України та виконання вимог його індивідуально-правових актів, які регулюють ці правовідносини.

З наведеного вище вбачається, що Кабінет Міністрів України є належним позивачем у даній справі, а тому суд відхиляє твердження відповідача-3 щодо протилежного.

Наданими прокуратурою листами підтверджується факт виконання нею вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» (листом від 03.06.2022 повідомила позивача про факт порушення інтересів держави, листом від 04.08.2022 повідомила позивача про намір подати позов), а тому остання звернулася до суду із даним позовом в межах своєї компетенції.

Прокуратура обґрунтовує свої вимоги позову виходячи з наступного:

- всупереч законодавству, що регламентує порядок використання земель оборони, а також Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, спірний Договір укладено між відповідачем-1 та відповідачем-2 без проведення конкурсу;

- спірний Договір було укладено без погодження Міністерством оборони України та прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України;

- оспорюваний Договір було укладено відповідачем-1 з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки замовником договору мало виступати Міністерство оборони України;

- експертна оцінка земельних ділянок, які за Договором підлягають забудові, що взята до уваги в умовах спірного Договору, посвідчувала занижену вартість землі від ринкової ціни, що було встановлено в межах справи №760/23565/20 Солом`янським районним судом міста Києва.

Заперечуючи проти вимог позову відповідач-3 у своєму відзиві на позовну заяву наводить наступні пояснення:

- спірний Договір має змішаний характер та є договором про спільну діяльність;

- відповідач-1 укладаючи спірний Договір діяв в межах повноважень, оскільки є державною госпрозрахунковою установою Міністерства оборони України та призначене для забезпечення виконання завдань капітального будівництва житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей та виконує частину функції замовника Міністерства оборони України на будівництво об`єктів житлово-комунального та соціального призначення;

- спірний Договір було погоджено Міністерством оборони України шляхом укладання Додаткового договору від 09.11.2018 та Додаткового договору від 17.02.2021, з огляду на потребу у забезпеченні житлом військовослужбовців.

Відповідач-4 заперечуючи проти позову стверджує про наступне:

- спірний Договір та укладені до нього додаткові угоди не є за своєю правовою природою договором про спільну діяльність, оскільки обов`язки щодо здійснення конкретних дій, обумовлених предметом Договору, фактично покладено на одну сторону - відповідача-2 без ознак сумісної діяльності, спільності вкладень або ж поєднаної трудової участі;

- додатковий договір-2 було укладено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 №772-р «Про заходи щодо розв`язання проблем інвесторів житлових комплексів, будівництво яких здійснювалося підприємствами - учасниками державної будівельної корпорації «Укрбуд», яким на Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" та Міністерство оборони України покладено ряд обов`язків, необхідних до виконання, для забезпечення прав інвесторів щодо отримання ними житла;

- прокуратурою пропущено строки позовної давності для звернення до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 названого Кодексу.

Згідно загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачених частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Судом встановлено, що спірний Договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, що випливає з наступного.

Згідно із ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Частиною 1 ст. 1133 Цивільного кодексу України визначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки.

Стаття 1134 Цивільного кодексу України встановлює, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

Метою спільної діяльності може бути як господарська (інвестування, виконання робіт, надання послуг, будівництво об`єктів промисловості, торгівлі, житла, тощо), так і не господарська (вирішення питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад, тощо) мета.

Аналіз умов Договору про будівництво житлового комплексу по вул. Михайла Максимовича (Онуфрія Трутенка), 3 в м. Києві від 23.03.2018 та додаткових договорів до нього від 09.11.2018 та від 17.02.2021 вказують на те, що такий договір за своєю правовою природою має загальні ознаки договору про спільну діяльність:

- спільна мета - будівництво об`єкта;

- сторони об`єднують зусилля (ресурси) - здійснюватимуть кожна у своїй частині функції замовника-забудовника за таким розділом: сторона2 приймає на себе частину функцій забудовника, включно із укладанням договорів на виконання проектних робіт, будівельно-монтажних робіт, вибором генерального проектувальника, укладанням договорів з підрядними та субпідрядними організаціями, будівництвом тощо. Сторона1 здійснює функції землекористувача. Крім того, сторони передбачили, що разом братимуть участь у здачі об`єкта в експлуатацію.

- участь у результатах спільних дій - Сторона 1 за виконання частини функцій замовника (тобто фактично за надання доступу до земельної ділянки для будівництва) отримує у власність частину збудованого Об`єкта у вигляді окремих квартир та нежилих приміщень Об`єкта у розмірі 9 % від загальної площі квартир та 9 % від загальної площі нежилих приміщень (п. 7.1 Договору). Права власності на решту Об`єкта за виконання функцій замовника отримує Сторона 2 (п. 7.2 Договору).

Отже, при укладанні спірного договору була визначена певна мета, права та обов`язки сторін і вклади кожного учасника, у зв`язку з чим спірний договір був укладений з ціллю створити певні правові наслідки.

З урахуванням вказаного спірний Договір від 23.03.2018 та додаткові договори від 09.11.2018 та 17.02.2021 мають ознаки договорів про спільну діяльність, оскільки сторони договору діють спільно, без створення юридичної особи, не виступають стосовно один одного як боржники і кредитори.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Землі оборони, призначені для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, можуть використовуватися для розміщення засобів зв`язку, навігації та спостереження (радіотехнічного забезпечення), що належать підрозділам об`єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України, з погодженням умов розміщення та експлуатації зазначених об`єктів з Міністерством оборони України.

Відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та у відповідності до цього закону.

З метою забезпечення виконання ч. 2 ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» та ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 715 затверджено Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони (далі - Порядок).

Відповідно до п. 3 Порядку на земельних ділянках, що належать до земель оборони, будівництво житла здійснюється на конкурсних засадах. Замовником будівництва житла та організатором конкурсу є Міноборони, інший центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Управління державної охорони та Держспецтрансслужба. Зазначений Порядок є обов`язковим для застосування у сфері використання земель оборони та єдиною можливою і чітко визначеною законодавством процедурою забудови земель оборони з урахуванням правового статусу вказаної категорії земель, з метою виключення випадків незаконного вибуття земель оборони з державної власності та використання земель оборони зі збереженням їх цільового призначення для будівництва соціального житла, зокрема для військовослужбовців.

Таким чином, державою як власником земель оборони встановлено чіткі правила та порядок, визначено процедуру будівництва житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, які є обов`язковими для виконання на всій території держави. Дотриманням цих вимог забезпечується законне обмеження перебування земель оборони у цивільному обігу з урахуванням вимог ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», ст. ст. 13, 84 Земельного кодексу України, ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони», збереження повноважень держави на розпорядження землями оборони та збереження правового титулу земель оборони.

Пунктом 2 Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296, визначено, що суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, звернення щодо погодження укладення договору разом з відповідними документами.

Згідно з п. 3 цього Порядку орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб`єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін`юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України.

У подальшому орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами (п. 4 Порядку).

Проте, як вбачається з матеріалів справи спірний Договір та додаткові угоди до нього було укладено без погодження з Кабінетом Міністрів України, так як йому не передавався проект відповідного рішення на узгодження, а також без проведення відповідного конкурсу.

Згідно з ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до п. 1.4 Положення про організацію капітального будівництва (реконструкції) об`єктів Збройних Сил України військового, спеціального, житлового та соціально-культурно-побутового призначення, яке затверджено наказом Міністерства оборони України від 03.11.2015 № 610 встановлено, що замовником капітального будівництва (реконструкції) є Міністерство оборони України.

Згідно з п. 17 Положення про організацію капітального будівництва, функції замовника капітального будівництва всіх об`єктів Збройних Сил України покладаються на територіальні управління капітального будівництва як на виконавців на підставі довіреностей на право укладання від імені Міністерства оборони України договорів на здійснення будівництва Замовником капітального будівництва (реконструкції) всіх об`єктів Збройних Сил України військового, соціального, загального, житлового та соціально-культурної побутового призначення є Міністерство оборони України. Водночас функції Замовника капітального будівництва (реконструкції) всіх об`єктів Збройних Сил України можуть бути покладені, в тому числі на територіальні управління капітального будівництва - на підставі довіреності на право укладання від імені Міністерства оборони України договорів для здійснення будівництва об`єктів за відповідною бюджетною програмою Міністерства оборони України.

З оспорюваного Договору вбачається, що Центральне територіальне управління капітального будівництва при підписанні вказаного договору діяло лише на підставі власного Положення, тобто без довіреності на право укладання від імені Міністерства оборони України договорів на здійснення будівництва.

Разом з тим, згідно тверджень Міністерства оборони України відповідач-1 наділений виконувати функції замовника в галузі будівництва, метою діяльності є виконання програми житлового і військового будівництва для Міністерства оборони України відповідно до Положення про Центральне територіальне управління капітального будівництва, яке затвердженого наказом Міністерства оборони України від 25.07.2006 №453 (п. 1.1, 1.5, 1.6 цього Положення).

З наведеного вбачається, що відповідач-1 укладаючи спірний Договір діяв у межах наданих йому повноважень відповідно до наведеного Положення.

Що ж стосується тверджень прокуратури, що спірний Договір не було погоджено із Міністерством оборони України, то суд приймає доводи відповідача-3 стосовно того, що ним фактично було надано відповідне погодження шляхом підписання Додаткових угод до Договору, за умовами яких останній за виконання функцій замовника отримує у власність частину об`єкта у вигляді окремих квартир, яка складається з 10 % загальної площі та 10 % загальної площі нежитлових вбудовано-прибудованих приміщень об`єкта.

Разом з тим, суд відхиляє заперечення відповідача-3, щодо невірного обрання прокуратурою способу захисту в межах даного спору, посилаючись на те, що земельні ділянки за спірними Договорами належать Верховній Раді України, а право користування зареєстровано за відповідачем-1, оскільки, як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельних ділянок з кадастровим номером: 8000000000:79:364:0008 та 8000000000:79:364:0071 є Міністерство оборони України. Та, як було встановлено судом вище передумовою для укладення договорів для здійснення будівництва на землях оборони є прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за поданням Міністерства оборони України.

Судом також встановлено, що згідно з п. 3.4 Договору експертна грошова оцінка земельних ділянок, які підлягають забудові на 05.02.2018 становить: земельної ділянки площею 6,2224 га (кадастровий номер 8000000000:79:364:0008) - 171090715 грн, земельної ділянки площею 0,2860 га (кадастровий номер 8000000000:79:364:0071) - 8715664 грн. Вказана експертна оцінка проведена ТОВ «ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА МАЙНОВИХ ПРАВ».

Відповідно до п. 7.1 Договору сторони домовились, що за виконання частини функцій Замовника позивач отримує у власність частину об`єкта у вигляді окремих квартир, яка складається з 9 % загальної площі квартир цього об`єкта та 9 % загальної площі нежитлових вбудовано-прибудованих приміщень.

У подальшому п. 5 Додаткового договору від 09.11.2018 до Договору сторони домовились, що Міністерство оборони України отримує у власність частину об`єкта у вигляді окремих квартир, яка складається з 10 % загальної площі квартир цього об`єкта, та 9 % загальної площі нежитлових вбудовано-прибудованих приміщень.

Водночас вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 10.11.2020 у справі № 760/23565/20 за результатам розгляду кримінального провадження № 52020000000000282 від 24.04.2020 за обвинуваченням Гринчук А.П. та Соломи О.Ф. установлено, що у період з 30.01.2018 до 22.03.2018 оцінювачем Гринчук А.П. складено та видано завідомо підроблений офіційний документ - звіт про експертно-грошову оцінку земельних ділянок площею 6,2224 га та 0,2860 га з кадастровими номерами 8000000000:79:364:0008 та 8000000000:79:364:0071, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , який посвідчував завідомо неправдивий факт ринкової вартості цієї земельної ділянки станом на 05.02.2018 у сумі 179806379,45 грн.

Згідно пояснень прокуратури, справжня ринкова вартість земельних ділянок - не менше 411089418 гривень.

Слід зазначити, що визначення розрахункової частки житла з урахуванням результатів експертної грошової оцінки земельної ділянки є однією з вимог постанови Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 715, якою затверджено відповідний Порядок.

Згідно з п. 7 цього Порядку організатор конкурсу визначає розрахункову частку житла з урахуванням результатів експертної грошової оцінки земельної ділянки, що належить до земель оборони, та незалежної оцінки майна, що на ній розташоване, проведених у встановленому порядку суб`єктами оціночної діяльності, кон`юнктури ринку, виходячи із щільності забудови земельної ділянки, місця її розташування, максимальних показників висотності будівель відповідно до генерального плану забудови території, а також інформації про забудову аналогічних земельних ділянок за результатами проведених конкурсів.

Розрахункова частка житла не може бути меншою від сумарної вартості, встановленої за результатами експертної грошової оцінки земельної ділянки та незалежної оцінки майна, що на ній розташоване, а також інших витрат організатора конкурсу у зв`язку з підготовкою пропозиції та виконанням своїх зобов`язань за договором.

Співвідношення вартісних показників розміру розрахункової частки житла та кількісних показників у квадратних метрах установлюється за опосередкованою вартістю, яка визначається Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлового-капітального господарства України відповідно до Порядку визначення та застосування показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затвердженого наказом Держбуду від 27.09.2005 № 174.

Як зазначає прокуратура, за наказами Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 01.03.2018 № 45 і від 06.12.2018 № 335, опосередкована вартість спорудження житла у м. Києві на 01.01.2018 та 01.10.2018 становить 13047 грн та 13849 грн відповідно.

Згідно з інформацією забудовника (https://nerukhomi.ua/ukr/n-zhk-art-house- кііv/dokumenty/) загальна площа будівництва об`єкта складає 86504,72 кв.м, то розрахункова частка житла, що визначена у Договорі становить 9 % (7 785,52 кв. м вартістю 101577679 грн), а також у додатковому договорі від 09.11.2018 - 10 % (8650,47 кв м вартістю 119800 387 грн) є меншою від вартості земельної ділянки (411089418 грн), що суперечить вимогам зазначеного Порядку.

Щодо наявності розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 772-р «Про заходи щодо розв`язання проблем інвесторів житлових комплексів, будівництво яких здійснювалося підприємствами - учасниками державної будівельної корпорації «Укрбуд»

Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 772-р «Про заходи щодо розв`язання проблем інвесторів житлових комплексів, будівництво яких здійснювалося підприємствами - "учасниками державної будівельної корпорації «Укрбуд» (далі - розпорядження) на Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» та Міністерство оборони України покладено обов`язки для забезпечення прав інвесторів щодо отримання ними житла.

Відповідно до п. 1 вказаного Розпорядження для забезпечення завершення будівництва житлових комплексів, Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» включається як нова сторона до договорів про будівництво, укладених підприємствами - учасниками Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» із суб`єктами господарювання, що належить до сфери управління Міністерства оборони України, та установою, що входить до складу Державної спеціальної служби транспорту, без зміни умов договору щодо частки, що передається для забезпечення житлом військовослужбовців і членів їх сімей та добудовує житлові комплекси на умовах, визначених для підприємств - учасників Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» у договорах про будівництво.

Водночас, як підтверджують позивач, прокуратура та відповідачі-3 та -4 на цих землях не проводилось та не проводиться будівництво, а розташовано 14 будівель (споруд), які перебувають на обліку Квартино-експлуатаційного управління. Рішення щодо списання цих будівель оборонним відомством не приймалось.

Окрім цього, на території військового містечка № НОМЕР_1 , зокрема на земельній ділянці, яка передана для забудови відповідно до умов спірних договорів, дислокуються військова частина НОМЕР_2 , яка на цей час виконує завдання щодо обороноздатності країни.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.

Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Однак, відповідачі укладаючи спірні договори, якими передбачена забудова земель оборони, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину, яка не підлягає доведенню, про особливий період, в якому функціонують воєнні органи державної влади та Збройні Сили України, та є необхідність забезпечення обороноздатності країни у період дії цього періоду, фактично прийняли рішення про зміну дислокації військової частини та створення на землях оборони невійськового об`єкта. Зазначене в першу чергу має негативний вплив на обороноздатність країни.

З огляду на викладене, розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 772-р не стосується правовідносин, які розглядається у цій справі.

Що ж стосується пояснень відповідача-4 про пропущення прокуратурою строків позовної давності при зверненні із даним позовом, то суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Визначальним при вирішенні цього спору є обізнаність позивача - зокрема Кабінету Міністрів України, як органу державної влади, що здійснює повноваження з розпорядження нерухомим державним майном не лише про наявність договорів, а саме про порушення своїх прав внаслідок їх укладення.

Обґрунтованість такого висновку підтверджено правовими позиціями, що містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13 та Верховного Суду України від 10.09.2020 у справі № 923/197/18, від 01.10.2020 у справі №912/1672/18.

Так, Велика Палата Верховного Суду розглянувши справу № 372/1387/13 зробила висновок про те, що «закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів».

Право на звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізується особою в порядку, встановленому ГПК України. Способом реалізації цього права є звернення заінтересованої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних із вирішенням спору по суті.

Статтями 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 264 ЦК України).

З аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що строком позовної давності є термін, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до суду для захисту своїх прав у цивільно-правових відносинах або ж реалізації владних повноважень.

Початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з моментом порушення прав особи, так і з моментом, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Зважаючи на викладене, суд під час вирішення питання про дотримання строку позовної давності для звернення до суду в господарському судочинстві має, по-перше, установити дату, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, по-друге, установити дату, коли особа звернулася до суду, по-третє, з`ясувати, чи в межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду.

Отже, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли стало відомо про порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів.

Пунктом 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практик застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

У свою чергу Європейський суд з пав людини у справі «Фінікаідов проти Кіпру» зазначив, що механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного повивача про факт порушення його права. А у справі «Богдель проти Литви» ЄСПЛ підтримав позицію Верховного Суду Литви про те, що позовна давність починається із дня, коли відповідний орган «здобув достатні докази для того, щоб довести, що публічний інтерес було порушено».

У даному випадку, оскільки вимоги прокурора подані в інтересах розпорядника земель оборони - органу, який мав відповідні повноваження щодо цих земель, то й перебіг позовної давності мав розпочатися з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган, а не прокурор.

Таким чином, для визнання поважними причин пропуску строків звернення заступником Генерального прокурора до суду з цим позовом істотне та вирішальне значення має час, коли Кабінету Міністрів України стало відомо про оскаржувані договори та про факт порушення вимог законодавства під час їх укладення, які призвели до порушення інтересів держави.

З матеріалів справи вбачається, що Кабінет Міністрів України був повідомлений про порушення інтересів держави, щодо оскаржуваних договорів, листом від 03.06.2022 № 11/6/1-72вих-22, доказів того, що позивачу стало відомо відповідну інформацію раніше матеріали справи не містять, а отже слід вважати, що прокуратурою звертаючись із даним позовом не було пропущено строки позовної давності.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до п. 12 Перехідних Положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12.03.2020 установлено на всій території України карантин. Наразі дія карантину продовжена до 30.04.2023.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, оскільки, як встановлено судом, оспорюваний Договір та Додаткові договори до нього мають характер договору про спільну діяльність та в порушення умов ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» та Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, не були погоджені з Кабінетом Міністрів України, без проведення відповідного конкурсу, крім того, ціна предмета Договору є заниженою, що в свою чергу порушує баланс інтересів сторін внаслідок виконання таких умов, оскільки Міністерство оборони України отримає лише 10% житла від загальної площі житлових об`єктів.

Згідно приписів ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів.

Керуючись ст. 86, 231, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним з моменту укладення договір від 23.03.2018 про будівництво житлового комплексу по вул. Михайла Максимовича (Онуфрія Трутенка), 3 у Голосіївському р-ні м. Києва, укладений між Державною організацією (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвестгруп", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований у реєстрі за №982.

Визнати недійсним з моменту укладення додатковий договір від 09.11.2018 до договору від 23.03.2018 про будівництво житлового комплексу по АДРЕСА_1 укладений між Державною організацією (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва, Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвестгруп" та Міністерством оборони України, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 3963.

Визнати недійсним з моменту укладення додатковий договір від 17.02.2021 до договору від 23.03.2018 про будівництво житлового комплексу по АДРЕСА_1 , укладений між Державною організацією (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва, Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвестгруп", Міністерством оборони України та Приватним акціонерним товариством "ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ КИЇВМІСЬКБУД", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 873.

Стягнути з Державної організації (установа,заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва (м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 28-А; ідентифікаційний код 34578571) на користь Офісу Генерального прокурора (м. Київ, вул. Різницька, 13/15; ідентифікаційний код 00034051) судовий збір у сумі 1860 (одну тисячу вісімсот шістдесят) грн 75 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвестгруп" (м. Київ, вул. Горького (Антоновича), 131; ідентифікаційний код 40154729) на користь Офісу Генерального прокурора (м. Київ, вул. Різницька, 13/15; ідентифікаційний код 00034051) судовий збір у сумі 1860 (одну тисячу вісімсот шістдесят) грн 75 коп.

Стягнути з Міністерства оборони України (м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022) на користь Офісу Генерального прокурора (м. Київ, вул. Різницька, 13/15; ідентифікаційний код 00034051) судовий збір у сумі 1860 (одну тисячу вісімсот шістдесят) грн 75 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" (м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, 4/6; ідентифікаційний код 23527052) на користь Офісу Генерального прокурора (м. Київ, вул. Різницька, 13/15; ідентифікаційний код 00034051) судовий збір у сумі 1860 (одну тисячу вісімсот шістдесят) грн 75 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст підписано 09.01.2023.

Суддя Сташків Р.Б.