Рішення № 108288741, 09.01.2023, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/1962/22

Провадження № 2/487/688/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2023 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва, у складі

головуючого судді - Сухаревич З.М.,

за участю: секретаря судового зсідання Сердюк В.М.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Гриненко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс», про визнання наказу незаконним та скасування в частині, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

30 червня 2022 року до Заводського районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс», в якій позивач просить: визнати незаконним та скасувати наказ №95 «Про призупинення дії трудових відносин», виданий директором Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» 29.03.2022, в частині призупинення дії трудового договору з начальником служби контролю та збору виторгу ОСОБА_1 . Поновити позивача на посаді начальника служби контролю та збору виторгу шляхом поновлення дії трудового договору з 01.04.2022. Стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01.04.2022 по день прийняття рішення судом. Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку.

Позов мотивований тим, що наказом директора Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» № 95 від 29.03.2022, з 01.04.2022 на час дії воєнного стану призупинено дію трудового договору з рядом працівників, зокрема з ОСОБА_1 - начальником служби контролю та збору виторгу. Підставою зазначено «абсолютну неможливість надання роботодавцем та виконання працівниками роботи, обумовленої укладеними трудовими договорами, відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ від 15.03.2022. Після ознайомлення з наказом, 31.03.2022 позивач подав на ім`я директора заперечення, в яких висловив незгоду із зазначеним наказом та просив його скасувати. Проте відповіді не отримав. Обґрутнуванням цих заперечень, зокрема, стала можливість виконувати свої трудові обов`язки, а підтприємтсво може надати позивачу роботу. Відповідно до роз`яснень Мінекономіки та Держпраці, головною умовою для призупинення дії трудового договору є одночасна абсолютна неможливість надання роботодавцем працівнику роботи, та неможливість її виконання працівником. Однак, позивач зазначає, що як на момент винесення наказу № 95, так і на сьогоднішній день, КП ММР «Миколаїведектротранс» працювало і працює в звичайному режимі згідно із метою і завданням статутної діяльності (лише було введено обмеження руху трамваїв та тролейбусів з 25.03.2022 на час дії воєнного стану); на момент винесення наказу вже було відомо про введення з 04.04.2022 платного проїзду та підняття цін за проїзний квиток для населення, що і було реалізовано; діяльність та фінансування підприємства не зупинялись, прибуток отримувався; всі без виключення структурні підрозділи були забезпечені роботою і виконували свої завдання. На час видання наказу, всі працівники служби, які підпорядковувались позивачу, а саме контролери, продавці непродовольчих товарів знаходились на простої з оплатою праці 2/3, окрім старшого контролера, старшого касира та касирів, які виконують свої обов`язки в робочому режимі з 01.04.2022. Крім того, з травня 2022 на лінію контролю вийшли і контролери пасажирського транспорту. За цих обставин, позивач вважає, що відсутня абослютна неможливість надання позивачу роботи та виконання позивачем роботи, оскільки в обов`язки позивача входить організація роботи вказаних працівників служби на підприємстві. Позивач вважає, що наказ №95 не відповідає вимогам ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в частині необхідності наявності факту одночасної абсолютної неможливості надання роботи та виконання роботи позивачем. Позивач вважає, що крім іншого, форма та зміст наказу не відповідає вимогам чинного законодавства: назва не відповідає вимогам ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»; не зазначено причини (підстави) неможливості надання роботи; зазначено «на час дії воєнного стану», тоді як слід зазначити, що поновлення дії трудового договору повинно відбутися після припинення або скасування воєнного стану; не зазначено про зобов`язання бухгалтерії на час призупинення дії трудового договору нараховувати Позивачу заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати та фіксований розмір ЄСВ, який підлягав би виплаті із сум заробітної плати та компенсаційних виплат. Також позивач вважає, що керівник Комунального підприємства зловживає правом призупинення дії трудового договору: зазначеним в наказі працівникам поступово перестали надавати документи для візування та чинилися перепони в повсякденній роботі. Також позивач посилається на безпідставне внесення до трудової книжки запису про призупинення дії трудового договору, оскільки ані Закон, ані КЗпП України, ні іструкція, не визначають такого права. Все вищевикладене, спонкало позивача звернутись до суду.

08 липня 2022 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін; витребувано у відповідача докази.

20.09.2022 на виконання ухвали суду надійшла довідка про доходи позивача.

28.09.2022 представником відповідача - Тетяною Гриненко, подано відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Відзив обґрунтований тим, що наказ № 95 від 29.03.2022 «Про призупинення дії трудових відносин» був прийнятий відповіднодо положень ст.13 Закону Українивід 15.03.2022 №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовахвоєнного стану» та з огляду на введенням в Україні воєнного стану і обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, що знайшло своє підтвердженняв Указі Президента Українивід 24.04.2022№ 64/2022. Незгода працівника не впливає на право роботодавця призупинити дію трудового договору, якщо причина призупинення - неможливість роботодавця надати роботу. Основною функцією підприємства є комплексне вирішення проблеми пасажирських перевезень в місті, тому в першу чергу було необхідним забезпечити роботою водіїв міського електричного транспорту (трамваїв та тролейбусів), а також обслуговуючого персоналу, забезпечувати їх засобами безпеки (бронежилети). Не зважаючина це ,багато хто з працівників виїхали з міста, 61 особа звільнились через бажання покинути Україну через збройний конфлікт. Для раціонального використання та розподілу ресурсів було зроблено перерозподіл обов`язків. А у зв`язку з тим, що з початку воєнного стану підприємство безкоштовно надавало послуги з перевезення, контролери, продавці непродовольчих товарів не працювали та не працюють до теперішнього часу, тому і начальник служби контролю та збору виторгу теж перебувала на простої. Крім того, позивачка працювала 01.03.2022, далі була у плановій щорічній відпустці з 02.03.2022 по 16.03.2022, 17.03.2022 вийшла на роботу, з 18.03.2022 по 28.03.2022 була у простої, також вийшла на роботу 29.03.2022 і в цей день була ознайомлена з наказом. Тобто роботи для начальника служби контролю та збору виторгу не було і сама позивач не бажала працювати. Посилання позивача на безпідставне внесення запису до трудової книжки відповідач вважає помилковим, оскільки позивач може знайти іншу роботу і це є підтвердженням строку призупинення дії трудового договору, або поновлення на роботі для подальшого стягнення з держави-агресора заробітної плати. Після ознайомлення з наказом № 95, позивач написала заяву про видачу трудової книжки і їй на руки була видана трудова книжка. Таким чином, відповідач вважає, що наказ № 95 від 29.03.2022 виданий відповідно до вимог чинного законодавства України.

07 жовтня 2022 року до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач вважає викладені відповідачем обставини такими, що не відповідають дійсності. Так, наказ № 81, з яким ознайомилась позивач та надала його копію до позову, не відповідає наказу № 81 наданому відповідачем до відзиву. Також відповідачем надано копію наказу № 80 від 24.02.2022, з яким не була ознайомлена позивач. Також відомості про заробітну плату, які надані відповідачем та які наявні в Державному реєстрі фізичних осіб платників податків за березень 2022, є різними. Позивач вважає, що че свідчить про підроблення даних. Також позивач зазначає, що відповідачем надано недостовірну інформацію щодо видачі трудової книжки, оскільки заяви на видачу трудової книжки позивач не писала, а трудову книжку отримала після звільнення у зв`язку з скороченням штату на підставі наказу від 14.09.2022 р. № 371/К-гр. Що стосується відсутності на роботі, позивач також зазначає, що відповідач надає інформацію, яка не відповідає дійсності. Так, відповідач зазначає, що з 24.02.2022 позивач не приймала активної участі в організації роботи підприємства і посилається на службову записку. Але ця слжбова записка не містить дати та реєстраційного номеру. Крім цього, до 25.02.2022 включно позивач перебувала на лікарняному, з службовою запискою ознайомлена не була, службове розслідування не проводилось. Також позивач зазначає, що безкоштовний проїзд діяв до 03.04.2022 і сам по собі акт про часткове зупинення роботи підприємства та зменшення одиниць громадського транспорту не свідчить про неможливість надання роботи позивачу та неможливість виконання нею такої роботи. Потокол № 2 від 15.03.2022, наданий відповідачем, не стосується служби контролю та збору виторгу. На підставі викладеного, позивач вважає, що відповідач не надав достеменних доказів неможливості надання роботи позивачу.

Позивач в судовому засіданні надав пояснення аналогічні змісту позову, просила позов задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовну заяву, надала пояснення, аналогічні змісту позову і відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, надала пояснення, аналогічні відзиву.

Вислухавши учасників справи, дослідивши надані докази, суд приходить до такого.

Судом встановлено, що Наказом директора КП ММР «Миколаївелектротранс» від 25.09.2019, ОСОБА_1 прийнята на посаду начальника служби контролю та збору виторгу Комунального підприємства «Миколаївелектротранс».

Згідно з наказом директора КП ММР «Миколаївелектротранс» від 24 лютого 2022 року № 81 «Про обмеження руху міського електротранспорту та режиму роботи на підприємстві» на період дії воєнного стану на підприємстві створюється спеціальна комісія, для чого затверджується її склад окремим наказом по підприємству. До повноваження комісії відносяться питання: встановлення можливості надання протягом дії воєнного часу відпустки бажаючим працівникам (основні щорічні, соціальні, залишки щорічних відпусток); з метою встановлення простою, який визнається таким, що виник не з вини працівників, комісією визначаються працівники, які можуть прибути на роботу але при цьому підприємство з об`єктивних причин не може надати їм роботу, передбачену їх посадовими (робочими) інструкціями. Час простою не з вини працівника, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), якщо інше не буде встановлено чинним законодавством України. Працівникам які не надали підтверджень щодо поважності причин їх відсутності на робочому місці, заробітна плата не виплачується. Поважність підстав, які унеможливлюють прибуття на робоче місце працівників підприємства встановлюється комісією. Для працівників, які виконують свої трудові обов`язки на своїх робочих місцях оплату проводити в загальному порядку (а.с.26).

Відповідно до наказу директора КП ММР «Миколаївелектротранс» від 09.03.2022 наказом № 86 КП ММР «Миколаївелектротранс» створено комісію з регулювання робочого часу та оплати працівникам в умовах функціонування частини структурних підрозділів підприємства.(а.с.27, 70).

Наказом директора КП ММР «Миколаївелектротранс» від 29 березня 2022 року № 95 «Про призупинення дії трудових відносин» призупинено дію трудового договору з 01 квітня 2022 року з ОСОБА_1 - начальником служби контролю та збору виторгу, з огляду на військову агресію Російської Федерації проти України, що тягне за собою абсолютно неможливе надання роботодавцем та виконання працівниками роботи, обумовленої укладеними трудовими договорами, та відповідно до статті 13 Закону України від 15 березня 2022 року №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (а.с.14).

31 березня 2022 року позивач подала директору КП ММР «Миколаївелектротранс» заперечення щодо наказу №95 від 29 березня 2022 року, відповідно до якого просила його скасувати. Зазначала що з 04 квітня 2022 року відновлюється платний проїзд в електротранспорті і до її завдань належить організація роботи працівників по реалізації разових квитків та проїзних талонів, координація та контроль даної роботи. У зв`язку з підвищенням з 14.04.2022 ціни на проїзд, необхідно зробити переоцінку. З її сторони немає жодних причин, щоб не виконувати свої обов`язки. (а.с.18).

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Разом з тим відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (далі Указ) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжено і триває зараз.

Згідно з пунктом 3 Указу, у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Статтею 1 Закону України від 15 березня 2022 року №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ, тут і далі в редакції, яка була чинною на день видання оспорюваного наказу) передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України«Про правовий режим воєнного стану».

На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно достатей 43,44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону № 2136-ІХ в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З огляду на вищевикладене положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136-ІХ також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Частиною 1 статті 13 Закону № 2136-ІХ визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Згідно із частиною 3 статті 13 Закону № 2136-ІХ відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Таким чином, Закон № 2136-ІХ надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.

Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини 1 статті 13 Закону, таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.

Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.

Позивач у своєму запереченні на оспорюваний ним наказ вказав про готовність виконувати свої трудові обов`язки з огляду на функціонування підприємства (вхідна реєстраційна дата від 31 березня 2022 року) (а.с. 18).

Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник - не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач не надав відповідних належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача і свідчили про неможливість виконання відповідачем виробничих завдань та функцій підприємства, призупинення його діяльності.

Так, відповідно до Наказу від 24.02.2022 №80 «Про огололшення простою», оголошено з 01.03.2022 простій не з вини працівників робітникам СКтаЗВ до закінчення дії воєнного стану або до можливості відновити роботу з оплатою у розмірі 2/3 окладу (а.с.68).

Відповідно до пункту 1.3 розділу I «Загальні положення» посадової інструкції начальника служби контролю та збору виторгу (в редакції від 15.02.2019) начальнику служби контролю та збору виторгу безпосередньо підпорядковані: старший контролер пасажирського транспорту; контролери пасажирського транспорту; старший касир; касири; прдавці непродовольчих товарів (проїзних білетів).

Однак, відповідач не надав переліку визначених комісією працівників, які можуть прибути на роботу, але при цьому підприємство з об`єктивних причин не може надати їм роботу, передбачену їх посадовими (робочими) інструкціями (наказ від 24.02.2022 № 81 пункт 5, від 09.03.2022 № 86), а також доказів неможливості виконання позивачем роботи.

Окрім цього, відповідно до Наказу Про оголошення простою, простій встановлюється до закінчення дії воєнного стану або до можливості відновити роботу.

Відповідач не зазначає дати відновлення роботи СКтаЗВ, тоді як позивач стверджує про повернення платного проїзду в тролейбусах та трамваях з 04.04.2022 та виконання роботи старшим контролером, старшим касиром та касирами з 01.04.2022.

Водночас, відповідно до посадової інструкції начальника служби контролю та збору виторгу, начальник служби контролю та збору виторгу, серед іншого:

2.1. Розробляє і здійснює заходи, спрямовані на виконання плану зі збору виторгу.

2.2 Забезпечує дотримання усіма працівниками служби виробничої та фінансової дисципліни, а також правил внутрiшнього трудового розпорядку.

2.3 Забезпечує повне збереження і раціональне використання наявних на балансі підрозділу основних фондів та матеріальних ресурсів.

2.4 Забезпечує своєчасну інкасацію виторгу і її збереження.

2.5 Забезпечує повний та якісний контроль обілечування пасажирiв, високу культуру обслуговування.

2.6 Забезпечує правильність звітів і відомостей, що подаються за результатами роботи служби.

2.9 Своєчасно надає заявки в вiддiл матерiально-технічного забезпечення на придбання проїзних квитків та абонементних талонів.

2.10 Через засоби масової інформації проводить роботу серед населення міста, щодо необ хідністі оплати проїзду в міськелектротранспорті.

2.13 Забезпечує умови праці на робочих місцях вiдповiдно до вимог нормативних актів з пнитань охорони праці.

Ухвалу про витребування доказів в частині надання інформації про кількість працівників зі служби контролю та збору виторгу, які за період з 01.04.2022 р. по 01.07.2022 р. продовжували виконувати свої трудові обов`язки, відповідач не виконав з посиланням на відсутність можливості у зв`язку з необхідністю піднімати документи з архіву.

Такі причини неподання доказів суд вважає неповажними, а тому, на підставі ч. 10 ст. 84 ЦПК України, суд не визнає відсутність на підприємстві роботи для начальника служби контролю та збору виторгу.

Отже, відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту неможливості роботодавця забезпечити позивача роботою відповідно до кола її обов`язків, не довів належними і допустимими доказами обставину, що позивач був позбавлений можливості виконувати свої посадові обов`язки. При цьому, сам по собі наказ № 95 «Про призупинення дії трудових відносин», без належного обґрунтування, не є належним доказом на підтвердження існування умов, за наявності яких могла бути застосована норма ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності та враховуючи те, що відповідачем не доведено, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника виконувати її, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання незаконним та скасування наказу від 29.03.2022 № 95 «Про призупинення дії трудових відносин», що стосується позивача, виданий КП ММР «Миколаївелектротранс».

Враховуючи, що з позивачем не припинено трудовий договір, а призупинено його дію, ефективним способом відновлення порушеного права позивача є поновлення з 01.04.2022 року його дії.

Разом з цим, оскільки наказом від 14.09.2022 позивача звільнено з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України, дію трудового договору необхідно поновити до моменту звільнення - 14.09.2022.

Вирішуючи заявлений позов в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, з відповідача на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Визначаючись з сумою середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з того, що строк вимушеного прогулу складає з дати відсторонення, а саме з 01 квітня 2022 року по 14 вересня 2022 року (включно), оскільки з 14.09.2022 ОСОБА_1 звільнено з КП ММР «Миколаївелектротранс» на підставі наказу № 371/К-тр від 14.09.2022.

Процедура обчислення середньої заробітної плати працівника визначається Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, які передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів (ВС/КЦС № 359/10023/16-ц від 18.07.2018).

Аналогічна правова позиція викладена і у Постанові ВС від 05.08.2020 у справі № 817/893/17.

Відповідно до довідки про нараховану та фактично виплачену заробітну плату ОСОБА_1 , її заробітна плата за два місяці, які передували призупиненню дії трудових відносин, становила 34 582,58 грн.

Враховуючи вимоги вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100, середньоденна заробітна плата позивача складає (34 582,58 грн./59(кількість календарних днів за два місяці)) 586,15 грн.; розмір середнього заробітку складає (167 днів (кількість календарних днів за період з 01.04.2022 року по 14.09.2022 року.) x 586,15 грн. (середньоденна заробітна плата) 97 887,05 грн, без вирахування податків та обов`язкових платежів.

Довідку про доходи від 05.07.2022 (а.с. 60) суд не бере до уваги, оскільки вона не відповідає вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100 та суперечить відомостям, викладеним в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с. 23), Відомостям з Державного реєстру фізичних осіб-платниківподатків про суми виплачених доходів та утриманих податків (а.с. 80).

Розподіляючи судові витрати, суд виходить з такого:

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір та порядок сплати судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до частини 1 статті 4 цього вказаного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивач звернулася до суду з позовом у червні 2022 року, заявивши одну вимогу немайнового характеру та одну майнову вимогу (про стягнення 97 887,05 грн. середнього заробітку), а тому виходячи із заявлених позовних вимог та прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року (2481 грн.), судовий збір за ставками, передбаченими підпунктами 1, 2 пункту 1 частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви становить 1971,27 грн. (992,40+978,87).

Позивач при зверненні з позовною заявою судовий збір не сплачувала.

У зв`язку із тим, що позовні вимоги задоволені повністю, з відповідача в дохід держави слід стягнути відповідно 1971,27 грн. судового збору.

Згідно пунктів 2 і 4 частини 1 статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 10, 12, 13, 81, 141, 246, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс», про визнання наказу незаконним та скасування в частині, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Комунального підприємства Миколаївської міськоїради «Миколаївелектротранс» від 29.03.2022 року № 95 «Про призупинення дії трудових відносин» в частині, що стосується начальника служби контролю та збору виторгу ОСОБА_1 .

Поновити на період з 01.04.2022 по 14.09.2022 дію трудового договору з начальником служби контролю та збору виторгу Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» ОСОБА_1 .

Стягнути з Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2022 року по 14.09.2022 року в розмірі 97 887,05 грн., яка визначена без утримання сум податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Комунального підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» на користь держави судовий збір у розмірі 1971,27 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс», ЄДРПОУ: 03328468, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Андреєва-Палагнюка, 17.

Повне судове рішення складено 09 січня 2023 року.

Суддя: З.М. Сухаревич