Рішення № 108286688, 15.12.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/11345/22-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Остапчук Т.В.,

за участю секретаря судового засідання: Луста В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України як представника Держави України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок неналежного розгляду справи №505/565/21 та неприйняття у передбачений законодавством термін відповідного рішення слідчим суддею Котовського міськрайонного суду Одеської області.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує, що 27.12.2021 ним було подано скаргу на постанову слідчого про закриття кримінального провадження до суду, проте станом на 13.05.22 розгляд справи не відбувся. За таких обставин порушення його прав триває 125 днів, чим спричинено йому моральну шкоду. Розмір моральної шкоди оцінює в сумі 37 5000 грн з розрахунку 300 грн за день.

Ухвалою суду від 23 травня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано час для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 04 липня 2022 року відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

15 липня 2022 року від представника відповідача Міністерства юстиції України - Олександри Євглевської надійшов відзив на позовну заяву.

Представник відповідача зазначає що, Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діє та керується у своїй діяльності Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, зі змінами від 06.05.2020 № 380 (далі - Положення № 228), в якому закріплені основні завдання та повноваження Міністерства юстиції України.

Відповідно до Положення № 288 Міністерство юстиції України має повноваження здійснювати представництво держави виключно під час урегулювання спорів, які розглядаються в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб`єкта та України, в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також в судах України у спорах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішеннями Європейського суду з прав людини. В даному випадку, зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач фактично висловлює незгоду з порушенням встановлених процесуальним законодавством строків розгляду справи №505/565/21 та неприйняття у передбачений законодавством термін відповідного процесуального рішення з боку судді Котовського міськрайонного суду Одеської області. Тому безумовне залучення Міністерства юстиції України в якості представника держави в судах в усіх випадках є помилковим.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у зв`язку тривалим розглядом справи представник відповідача заперечила, вказавши, що відповідач не має права у будь-який спосіб впливати на суддю при відправленні ним правосуддя.

Враховуючи наведене, представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог, враховуючи безпідставність їх пред`явлення, а також відсутність протиправності поведінки відповідача, завданої шкоди та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою.

Позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, надавши розрахунок де сума моральної шкоди станом на 06.07.2022 складає 64837 грн. 50 коп.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Судом встановлено, що 27 грудня 2021 року позивачем було подано скаргу на постанову слідчого про закриття кримінального провадження № 12013170320000859 від 11.12.2013 року до Котовського міськрайонного суду Одеської області Павловською Г.В.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.01.2022 року, слідчим суддею для розгляду поданої скарги в справі № 505/565/21 розподіллено на суддю Котовського міськрайонного суду Одеської області .

13 травня 2022 року відповідно до інформації щодо розгляду поданої позивачем скарги в Єдиний державний реєстр судових рішень не було.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)».

Відповідно до вимог ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у визначений законом спосіб.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою ( п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (ст. 55 Конституції України).(Постанова Верховного Суду від 28.03.2018 року Справа № П/9901/370/18).

Згідно із частинами першою та другою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (ч. 1, 3 ст. 126, ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Системний аналіз положень статей 126, 129 Основного Закону України, якими унормовано гарантії незалежності суддів, дає підстави для висновку про те, що Міністерство юстиції України не наділене повноваженнями здійснювати нагляд за діяльністю судді під час відправлення ним правосуддя, у тому числі контролювати дотримання ним строку розгляду справи чи певного процесуального питання та надавати вказівки із цього приводу. В іншому випадку це мало б наслідком порушення передбаченої Конституцією України заборони будь-якого впливу на суддю під час відправлення правосуддя.

До компетенції Мін`юсту не входять питання, пов`язані із організацією діяльності судової системи України, Міністерство не наділене повноваженнями здійснювати нагляд за діяльністю судді при відправленні ним правосуддя, оскільки це забороняється законом (ст. 126 Конституції України).

Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діє та керується у своїй діяльності Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228, зі змінами від 06.05.2020 № 380 (далі - Положення № 228), в якому закріплені основні завдання та повноваження Міністерства юстиції України.

Згідно з пунктом 4 Положення № 288, Міністерство юстиції України бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах держави у випадках, передбачених законом.

Відповідно до Положення № 288 Міністерство юстиції України має повноваження здійснювати представництво держави виключно під час урегулювання спорів, які розглядаються в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб`єкта та України, в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також в судах України у спорах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішеннями Європейського суду з прав людини.

Тому, Міністерство юстиції України не має повноважень та компетенції представляти інтереси держави в даній справі та в подібній категорії справ, що є окремою підставою для відмови в задоволені позову, пред`явленого до неналежного відповідача.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Таким чином, враховуючи, що жодної з перелічених незаконних дій щодо позивача відповідачем вчинено не було, стаття 1176 ЦК України, на яку позивач посилається у позовній заяві, не підлягає застосуванню у даній справі.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами(статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Судом враховується, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Збитками(майновою шкодою) є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Збитки відшкодовуються у повно обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі(ст.22 ЦК України).

За висновком Верховного суду України у справі № 6-501цс17 шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода , завдана в тому числі внаслідок процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Для настання відповідальності перед позивачем обов`язковою умовою є визнання наведених рішень незаконними та їх подальше скасування, а також визнання дій або бездіяльності таких органів (посадових осіб) протиправними. Вина є підставою для відповідальності.

Відшкодування моральної шкоди відповідно до ст..4. Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» здійснюється за рахунок державного бюджету.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19).

Отже, в даному випадку необхідною умовою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди є доведення позивачем перед судом факту протиправної поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Додатково позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного суду у справі №520/2261/19 від 25.06.2020 в підтвердження наведеного у своїх позовних вимогах. Але суд відкидає твердження позивача, бо Велика Палата Верховного суду вказує, що системний аналіз положень статті 131 Конституції України та статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», у яких визначено коло повноважень ВРП, а також статей 126, 129 Основного Закону України, якими унормовано гарантії незалежності суддів, дає підстави для висновку про те, що ВРП не наділена повноваженнями здійснювати нагляд за діяльністю судді під час відправлення ним правосуддя, у тому числі контролювати дотримання ним строку розгляду справи чи певного процесуального питання та надавати вказівки із цього приводу. В іншому випадку це мало б наслідком порушення передбаченої Конституцією України заборони будь-якого впливу на суддю під час відправлення правосуддя.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України)

За правилами ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13, ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів належними доказами факт заподіяння моральної шкоди та вини відповідача у її заподіянні, а також не довів наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої судом.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок держави.

Керуючись ст. 22, 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Держава Україна в особі Міністерства юстиції України: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622.

Суддя Т.В. Остапчук