Рішення № 108286207, 30.12.2022, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/12590/21

Провадження № 2-а/359/54/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2022 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Русан А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, заступника начальника 3-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Жуляни» СЗПН ОКПП «Київ» старшого лейтенанта ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

ВСТАНОВИВ:

13 грудня 2021 року ОСОБА_1 подав адміністративний позов до Бориспільського міськрайонного суду Київської області, яким просив скасувати постанову серії ЧЦП № 056452 від 25 листопада 2021 року заступника начальника 3-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Жуляни» ОКПП «Київ» старшого лейтенанта ОСОБА_2. про накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 5100 грн. 00 коп. за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 25 ст. 203 КУпАП.

Вимоги обгрунтовано тим, що позивач прибув до України 01 грудня 2021 року, був самоізольованим та, як наслідок, важко перехворів на захворювання коронавірус. Під час лікування ОСОБА_1 дізнався про прийнятий 17 березня 2020 року Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби», відповідно якого до іноземців не застосовується адміністративна відповідальність за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, якщо такі порушення настали в період чи внаслідок встановлення карантину.

Відтак, у зв`язку з встановленням з 19 грудня 2020 року по всій території України карантину, який неодноразово продовжувався, в тому числі і на час складення оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 не мав бути підданим адміністративному стягненню. Зважаючи на це, позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою суду від 02 лютого 2022 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику та повідомлення сторін.

14 квітня 2022 року від відповідача ОКПП «Київ» надійшов відзив, яким просили відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. Так, 07 серпня 2021 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України (далі по тексту - КМУ) від 21 липня 2021 року за № 757 «Про внесення змін до п. 2 постанови КМУ від 18 березня 2020 року за № 259», якими скасовано норму постанови, відповідно якої до іноземців та осіб без громадянства (які у період карантину з 18 березня 2020 року порушили строк перебування на території України) не застосовувались заходи адміністративного впливу.

Разом з цим, постановою зобов`язано застосовувати пряму норму ч. 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби», згідно якої від адміністративної відповідальності за ст. 203 КУпАП звільняються іноземці та особи без громадянста, які не змогли виїхати за межі України або не змогли звернутись до територіальних органів / підрозділів ДМС із заявою про продовження строку перебування на території України та / або про обмін посвідки на тимчасове / постійне проживання.

Проте, перебування ОСОБА_1 на території України перевищує 90 днів в межах 180 денного терміну і ним, під час складання постанови, як і під час звернення до суду, не надано доказів підтверджуючих неможливість виїхати за межі України чи документів, які б продовжували термін перебування позивача в Україні, не надано і доказів його звернення до органу міграційної служби з метою продовження термін перебування позивача в Україні.

Позивач своїм процесуальним правом відповіді на відзив не скористався.

Суд, дослідивши заявлені ОСОБА_1 вимоги та надані в їх обгрунтування докази, доводи відзиву з приєднаними до нього доказами, прийшов висновку, що позов не підлягає задоволення з наступних підстав.

Відповідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У пункті 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що постановою ЧЦП № 056452 від 25 листопада 2021 року, складеної страшим лейтенантом прикордонних нарядів ВПС «Жуляни» ОКПП «Київ» ОСОБА_2 , на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн. 00 коп. за адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 203 КУпАП.

У постанові зазначено, що 25 листопада 2021 року о 13 год. 30 хв. у пункті пропуску «Київ» (Жуляни), на напрямку «Відліт» терміналу «А» КПМА «Київ» (Жуляни), було виявлено порушення іноземцем правил перебування в України, а саме : громадянин Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час оформлення пасажирів рейсу № 301 «Київ-Єреван», подав на паспортний контроль закордонний паспорт № НОМЕР_2 на своє ім`я, з відміткою про реєстрацію на території України від 01 грудня 2020 року, виходячи з якої останній перебував на території України 360 днів, тобто порушив термін перебування на території України, що встановлений підпунктом 2 пункту 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, що затверджений постановою КМУ від 15 лютого 2012 року за № 150, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 203 КУпАП.

Дану постанову складено в присутності перекладача Соломки Д.Я. та у позивача не було зауважень до її змісту, про що свідчать підписи ОСОБА_1 у відповідних графах постанови. Також йому під підпис було доведено права і обов`язки, якими він наділений, як особа що притягається до адміністративної відповідальності.

У частині 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вказано, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

При цьому, частинами 1, 3 ст. 9 вказаного Закону регламентовано, що іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжна-родним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Можливість продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України передбачена ст. 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», при цьому, частинами 1-4 вказаної статті встановлено, що: іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України. У продовженні строку перебування іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в разі відсутності для цього підстав та достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов`язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони.

Продовження строку перебування на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ № 150 від 15 лютого 2012 року, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: 1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; 2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС. Для продовження строку перебування на території України іноземець та особа без громадянства і приймаюча сторона разом із заявою подають вказані у п. 9 зазначеної постанові документи.

Згідно п. 8 даного Порядку, заяви про продовження строку перебування на території України (далі - заяви) подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання.

Перелік документів, які іноземець та особа без громадянства і приймаюча сторона подають разом із заявою про продовження строку перебування на території України зазначено в пункті 9 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ № 150 від 15 лютого 2012 року.

Судом встановлено, що в період з 01 грудня 2020 року по 25 листопада 2021 року, ОСОБА_1 перебував на території України без оформлених документів про продовження строку перебування в Україні. Доказів протилежного до суду позивачем не надано.

Згідно ст. 10 Закону України «Про прикордонний контроль» прикордонний контроль іноземця, особи без громадянства під час виїзду з України передбачає проведення перевірки виконання ним вимог щодо строків перебування в Україні.

Відповідно п. 5 Порядку обчислення строку тимчасового перебування в україні іноземців. Які є громадянами держав з безвізовим режимом в`їзду, затвердженого наказом МВС України 20 липня 2015 року за № 884, під час виїзду іноземця з території України посадова особа Держприкордонслужби України перевіряє чи не перевищив він строк перебування на території України шляхом відрахування від дня фактичного виїзду 180 днів назад. Іноземець не порушив зазначений строк, якщо в межах цього 180 денного терміну він перебував на території України не більше 90 днів.

Диспозицією ч. 2 ст. 203 КУпАП передбачена відповідальність у виді попередження або накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за недодержання іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку реєстрації або проживання на території України за недійсними документами чи документами, строк дії яких закінчився, або порушення встановленого терміну перебування в Україні, виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в`їзду-виїзду.

При чому, у ч. 3 цієї статті встановлено, що дія цієї статті не поширюється на випадки, коли іноземці чи особи без громадянства з наміром отримати притулок чи бути визнаними в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнули державний кордон України і перебувають на території України протягом часу, необхідного для звернення із заявою про надання притулку чи заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до «Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Доказів того, що позивач в`їхав на територію держави Україна з метою отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту та звернувся, у зв`язку з цим, до компетентних органів, до суду не надано.

Судом встановлено, що постановами КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом» з 19 грудня 2020 року по 31 березня 2022 року на території України було запроваджено карантин.

За змістом п. 2 постанови КМУ « 259 від 18 березня 2020 року «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції на період установлення на всій території України карантину» встановлено, що на період карантину та протягом 30 днів з дня його відміни, до іноземців та осіб без громадянства, які порушили законодавство у сфері міграції в частині недотримання ними строку перебування на території України чи оформлення, обміну посвідки на постійне або тимчасове проживання, якщо такі порушення настали в період або внаслідок встановлення карантину, не застосовуються заходи адміністратив-ного впливу, а також відносно іноземців та осіб без громадянства, які не змогли виїхати за межі України або в установленому порядку звернутися до територіальних органів / підрозділів Державної міграційної служби України із заявою про продовження строку перебування на території та / або про оформлення, обмін посвідки на постійне проживан-ня у зв`язку із встановленням карантину, якщо строк звернення для оформлення таких документів настав у період, установлений на всій території України карантину, у строк 30 днів з дня відміни карантину звертаються в установленому порядку до територіальних органів / підрозділів Державної міграційної служби України для продовження строку перебування на території України чи оформлення, обміну посвідки на тимчасове або постійне проживання.

Разом з тим, 07 серпня 2021 року, тобто до винесення оскаржуваної ОСОБА_1 постанови, набрала чинності постанова КМУ від 21 липня 2021 року за № 757 «Про внесення змін до п. 2 постанови КМУ від 18 березня 2020 року за № 259», якими скасовано норму, відповідно якої до іноземців та осіб без громадянства (які у період карантину з 18 березня 2020 року порушили строк перебування на території України) не застосовувались заходи адміністративного впливу.

Крім того, даними змінами зобов`язано застосовувати пряму норму ч. 4 розділу ІІ «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби», згідно якої від адміністративної відповідальності за ст. 203 КУпАП звільняються іноземці та особи без громадянства, які не змогли виїхати за межі України або не змогли звернутись до територіальних органів / підрозділів ДМС України із заявою про продовження строку перебування на території України та / або про обмін посвідки на тимчасове / постійне проживання.

З наведеного суд приходить висновку, що ОКПП мало право застосовувати адміністративне стягнення до позивача у період дії карантину, у разі наявності порушень, передбачених ст. 203 КУпАП. В свою чергу на позивача, у зв`язку з цим, покладено обов`язок довести перед судом факт неможливості виїзду з України у встановлений строк, факт звернення до органів / підрозділів ДМС України з метою продовження строку перебування на території України та / або про обмін посвідки на тимчасове / постійне проживання.

Пунктом 1 ст.9 КУпАП зазначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

За змістом ч. 1 статті 203 КУпАП в діях винної особи має міститись прямий умисел як форма вини.

Згідно ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Судом встановлено, що перебуваючи на території України в період з 01 грудня 2020 року по 25 листопада 2021 року, ОСОБА_1 не скористався можливістю легалізувати своє перебування на території України. Так, судом не встановлено і матеріалами справи не підтверджується, що позивачем подавалися відповідні заяви до органів Державної міграційної служби про продовження строку перебування в Україні, для отримання посвідки на тимчасове проживання або дозволу на імміграцію в Україну, або вчинялися інші дії з метою легалізації свого перебування. Як і не надано до суду доказів неможливості виїхати з України у визначені законодавством строи.

Посилання позивача на наявність поважних, незалежних від нього причин, які унеможливлювали вжиття заходів щодо легалізації перебування в Україні, а саме захворювання на коронавірус, карантин та побоювання за власне життя і здоров`я, судом не приймаються до уваги.

В частині 5 статті 276 КУпАП, зазначено, що справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 203, 203-1, 204-1, 204-2 і 204-4 цього Кодексу, розглядаються за місцем їх виявлення.

Порушення позивачем правил перебування в Україні було виявлено під час паспортного контролю оформлення пасажирів на рейс № 301 «Київ-Єреван», в приміщенні ОКПП «Київ» (Жуляни).

Відповідно ст. 222-2 КУпАП, Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням законодавства про паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, законодавства про перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, про транзитний проїзд через територію України, невиконанням рішення про заборону в`їзду в Україну, а також питання щодо реєстрації місця проживання (статті 200, 201, частина перша статті 203, стаття 203-1 (крім порушень, виявлених у пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України, контрольному пункті в`їзду-виїзду або контрольованому прикордонному районі), статті 204, 205, 206).

Від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівник, заступники керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, інші уповноважені керівником посадові особи цього органу.

Відтак, розгляд справи про адміністративне провопорушення здійснено уповноваженою посадовою особою з дотриманням приписів ст. 276 КУпАП, а саме за місцем виявлення.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України під час розгляду оскаржуваної постанови суд має з`ясувати, чи прийнята остання, зокрема розсудливо та пропорційно, зокрема з дотриман-ням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Авшар проти Туреччини» в оцінці доказів Суд встановив стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Таке доказування передбачає співіснування досить вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій факту, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

Статтею 5 КАС України регламентовано право на судовий захист, яке передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.

У ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення вказано, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлю-ються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктив-ному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатній і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного суд приходить висновку, що заявлені позовні вимоги про визнання протиправною та скасування постанови серії ЧЦП № 056452 від 25 листопада 2021 року про адміністративне правопорушення, задоволенню не підлягають, вказана постанова винесена правомірно, та на час її винесення існували всі підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.2 ст.203 КУпАП.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 72 - 77, 241 - 246, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, заступника начальника 3-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Жуляни» СЗПН ОКПП «Київ» старшого лейтенанта ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд Бориспільський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено 03 січня 2023 року.

Суддя Яковлєва Л.В.