Рішення № 108285399, 14.09.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.09.2022Справа № 910/20873/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Степов`юк С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛАГМАН СІФУД" (вул. Броварська, 152, смт. Велика Димерка, Броварський район, Київська область, 07442)

до OCEAN BEAUTY SEAFOODS LLC (1100 Вест Юінг стріт, Сіетл, штат Вашингтон, 98119 США, UBI Number: 602 732 618 )

про стягнення 120 453,23 доларів США

Представники сторін:

від позивача: Кострець Євген Вікторович

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЛАГМАН СІФУД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до OCEAN BEAUTY SEAFOODS LLC, США про стягнення 120 453,23 дол. США.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами Контрактом №150819-1 від 15.08.2019 року в частині постачання товару згідно здійсненої передплати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, з вимогами про повернення якої звернуся позивач.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 10.02.2021 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 29.01.2021 року надійшла заява № 090220-1 від 09.02.2021 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 року, за результатами розгляду заяви № 090220-1 від 09.02.2021 року про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/20873/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 08.09.2021 року.

Проте, у зв`язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному судове засідання, призначене на 08.09.2021 року не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2021 року підготовче засідання призначено на 26.01.2022 року.

Судом доведено до відома, що до початку судового засідання 26.01.2022 року від позивача надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких позивач вказує на те, що дійсним документом, на підставі якого було здійснено оплату, є інвойс №260137 від 22.11.2019 року на суму 120 453,23 дол. США. Даний інвойс №260137 від 22.11.2019 року був оплачений згідно платіжного доручення №51 від 14.01.2020 року. Пояснення з копіями інвойсу №260137 від 22.11.2019 року та платіжного доручення №51 від 14.01.2020 року залучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2022 року підготовче засідання відкладено на 23.03.2022 року.

В той же час, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану з 24.02.2022 року судове засідання, призначене на 23.03.2022 року, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2022 року з урахуванням норм статті 3 Конституції України та положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання призначено на 21.07.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/20873/20 та призначення справи до судового розгляду по суті на 14.09.2022 року.

У підготовчі засідання 26.01.2022 року та 21.07.2022 року, а також судове засідання з розгляду справи по суті 14.09.2022 року з`явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у підготовчі засідання 26.01.2022 року, 21.07.2022 року та засідання з розгляду справи по суті 14.09.2022 року не з`явився.

Суд зазначає, що відповідачем у справі визначено OCEAN BEAUTY SEAFOODS LLC, 1100 Вест Юінг стріт, Сіетл, штат Вашингтон, 98119 США, UBI Number: 602 732 618, яке є нерезидентом України, та інформація щодо наявності на території України офіційно зареєстрованого представництва відповідача на момент вирішення питання про відкриття провадження у справі у суду відсутня.

З метою належного повідомлення відповідача OCEAN BEAUTY SEAFOODS LLC про дату, час і місце розгляду даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, в порядку виконання судового доручення про надання правової допомоги на підставі ст. 367 ГПК України, статей 3, 10 Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах вчиненої у Гаазі 15.11.1965, учасником якої є Сполучені Штати Америки та до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" від 19.10.2000 року (далі - Конвенція), ухвали Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 року та 08.10.2021 разом з нотаріально засвідченим їх перекладом (на англійську мову) і підтвердження про вручення були скеровані до Департаменту юстиції США - U.S. Department of Justice Civil Division Office of International Judicial Assistance Benjamin Franklin Station як Центральному органу запитуваної держави, а також безпосередньо за адресою місцезнаходження відповідача.

Окрім цього ухвали Господарського суду міста Києва від 26.01.2022 року, 03.06.2022 року та від 21.07.2022 року про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті разом з нотаріально засвідченим їх перекладом (на англійську мову) були скеровані безпосередньо на адресу місцезнаходження відповідача - компанії OCEAN BEAUTY SEAFOODS LLC, а саме: 1100 West Ewing Street, Seattle, WA, 98119 USA, UBI Number: 602 732 618.

Так, згідно отриманих судом 17.09.2021 року та 31.01.2022 року підтверджень від компанії AВC Legal, якою здійснюється вручення судових документів на території США за дорученням Департаменту юстиції США згідно Конвенції, направлені на адресу відповідача судові документи, в тому числі ухвали суду від 22.02.2021 року та від 08.10.2022 року у справі № 910/20873/20, доставлені 14.07.2021 року та 20.12.2021 року представнику OCEAN BEAUTY SEAFOODS LLC.

Копія ухвали суду від 03.06.2022 року, яка направлялась на адресу місцезнаходження відповідача, повернута на адресу суду 30.07.2022 року у зв`язку з неможливістю вручення адресату - компанії OCEAN BEAUTY SEAFOODS LLC.

Докази вручення ухвали Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 року компанії OCEAN BEAUTY SEAFOODS LLC станом на час проведення судового засідання 14.09.2022 року в матеріалах справи відсутні.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання міжнародного поштового відправлення № RU010143998UA, в якому зазначено, що станом 03.09.2022 року відправлення прийняте до обробки поштою призначення та адресату не вручене.

Окрім цього про дату, час та місце проведення судових засідань 21.07.2022 року та 14.09.2022 року відповідач повідомлявся шляхом надсилання судом засобами електронного зв`язку на електронну адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: info@oceanbeauty.com, копій ухвал суду від 03.06.2022 року та 21.07.2022 року у справі № 910/20873/20, факт отримання яких 03.06.2022 року та 11.08.2022 року підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронних листів до електронної скриньки.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, а також адреси електронної пошти для зв`язку матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно наявної у матеріалах справи інформації, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом, зокрема, надісланих у відповідності до Конвенції, перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/20873/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Про поважні причини неявки в судові засідання 26.01.2022 року, 21.07.2022 року, 14.09.2022 року представника відповідача суд не повідомлено.

Будь - яких інших заяв та клопотань окрім наявних в матеріалах справи, від позивача на час проведення судового засідання 14.09.2022 року до суду не надходило.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 22.02.2021 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Окрім того, оскільки судом неодноразово відкладався розгляд справи в підготовчих засіданнях з метою надання учасникам судового процесу можливість реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, а також забезпечення їх процесуальних прав на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а також зупинялось провадження у справі у зв`язку з необхідністю повідомлення судом відповідача про розгляд справи № 910/20873/20, провадження у якій відкрито ухвалою від 22.02.2021 року, в порядку, передбаченому Конвенцією, враховуючи обмеженість процесуальних строків підготовчого провадження, суд дійшов висновку про відсутність підстав для чергового відкладення чи оголошення перерви у підготовчому засіданні, та, відповідно, можливість розгляду справи по суті.

При цьому судом враховано викладену в постанові Верховного Суду від 08.07.2019 року у справі №910/570/16 позицію про те, що жодні норми процесуального законодавства та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, не містять вимоги щодо необхідності повідомлення іноземного суб`єкта господарювання про кожне наступне судове засідання зі справи шляхом направлення до компетентного органу іноземної держави судового доручення про вручення йому документів та у зв`язку з цим зупинення щоразу провадження у справі, оскільки це б приводило до порушення розумного строку розгляду справи (така ж позиція міститься у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №910/6880/17, від 09.06.2020 у справі 910/3980/16).

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки компанія OCEAN BEAUTY SEAFOODS LLC не скористалась наданими їй процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, а також представник відповідача не прибув в судові засідання, в тому числі з розгляду справи по суті 14.09.2022 року, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи 14.09.2022 року виключно за наявними матеріалами за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 14.09.2022 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 14.09.2022 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 15.08.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФЛАГМАН СІФУД" (покупець за договором, позивач у справі) та Компанією OCEAN BEAUTY SEAFOODS LLC (продавець за договором, відповідач у справі) укладено Контракт №150819-1 (далі - Контракт), відповідно до умов якого продавець продає, а покупець покупає свіжоморожену та охолоджену рибу різних видів, морепродукти та інші продукти харчування - надалі «товар» (пункт 1.2 Контракту).

Розділами 2-12 Контракту сторони погодили вид, кількість та ціну товару, вартість контракту, якість товару, упаковку та маркування товару, умови поставки та оплати товару, відповідальність сторін, форс-мажорні обставини, арбітражне застереження, строк дії контракту тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 12.5 Контракту сторони погодили, що цей контакт вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2025 року.

Суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) приватноправові відносини - це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Окрім того, частиною 1 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у випадках, передбачених законом, учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Відповідно до статті 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Зокрема, згідно з п.п. 11.1, 11.2 Контракту місто рішення спорів: Господарський суд м. Києва. Правом, що регулює дійсний Контракт, є матеріальне право України, за виключенням моментів, обумовлених в даному Контракті.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Контракт підписаний представниками продавця і покупця та скріплений печатками обох сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до умов пункту 2.1 Контракту вид, кількість, ціна та вартість товару погоджується між продавцем та покупцем та фіксується в інвойсі з вказівкою на номер та дату даного контракту, та на реквізити продавця та покупця, який оформляється на кожну окрему поставку.

Згідно з пунктом 2.2 Контракту у вартість товару входить тара та упаковка. Тара не повертається.

Відповідно до пункту 3.1 Контракту сторони погодили загальну суму купленого та проданого товару за час дії цього контракту, яка становить еквівалент 500 000,00 дол. США.

Так, відповідно до Рахунку-проформи №260137 від 05.11.2019 року та інвойсу №260137 від 22.11.2019 року сторони погодили поставку за Контрактом, а саме: 3 906 мішків свіжомороженого минтая далекосхідного, 300/500 гр., Кодиак, загальною масою 70854,84 кг., вартістю 1,70 дол. США за 1 кг.

Загальна сума за інвойсом №260137 від 22.11.2019 року становить 120 453,23 дол. США.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно пункту 7.2 Контракту всі умови оплати зафіксовані в інвойсах, які супроводжують кожну партію товару. Умови оплати, зазначені в інвойсах, мають бути виконані.

Відповідно до інвойсу №260137 від 22.11.2019 року визначено умови оплати товару, а саме 100% попередня оплата.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Контрактом товару матеріали справи не містять.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Контракту та згідно інвойсу №260137 від 22.11.2019 року позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 120 453,23 дол. США., що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті або банківських металах №51 від 14.01.2020 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Таким чином, сума сплаченої позивачем попередньої оплати за Контрактом становить 120 453,23 дол. США.

Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування відповідачем не заперечувався.

При цьому судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо виконання ТОВ "ФЛАГМАН СІФУД" як покупцем умов Контакту та інвойсу №260137 від 22.11.2019 року в частині внесення передоплати у розмірі 120 453,23 дол. США, в тому числі щодо строків та розміру такої оплати.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов`язання щодо здійснення 100% передплати за товар в розмірі, обумовленому сторонами на підставі укладеного між ними Контракту та узгоджених сторонами рахунку-проформи та інвойсу, факт перерахування позивачем грошових коштів за Контрактом належним чином підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Як визначено п.5.2 Контракту, на кожну партію товару продавець зобов`язується надати наступні документи: інвойс, товарно - транспортну накладну (CMR, B/L, AWB), сертифікат походження, ветеринарний сертифікат міжнародного зразку, сертифікат якості, пакувальний лист.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Пунктом 6.1-6.2 Контракту передбачено, що умови поставки товару по даному контракту оговорюються сторонами для кожної окремої партії та фіксуються в інвойсах, згідно з правилами Інкотермс 2020. Товар вважається поставленим у відповідності з конкретними умовами Інкотермс 2010 для кожної окремої поставки, погодженими продавцем та покупцем та вказаними у інвойсі.

Так, відповідно до умов інвойсу №260137 від 22.11.2019 року сторонами погоджено наступні умови поставки товару (риба, заморожений минтай): CFR (вартість і фрахт) Одеса, Інкотермс 2010 - поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження, відправлення 22.11.2019 року, прибуття 15.01.2020 року.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Тобто, з урахуванням умов пункту 6.1-6.2 Контракту, умов інвойсу №260137 від 22.11.2019 року, дати здійснення покупцем попередньої оплати та вищезазначених норм Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний поставити покупцю товар за інвойсом №260137 від 22.11.2019 року - до 15.01.2020 року включно.

Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.

Окрім цього суд звертає увагу на приписи Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно статті 1 якого господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, враховуючи здійснену позивачем фактичну передплату, у відповідача виникли зобов`язання з поставки товару у відповідному обсязі та на суму здійсненої передплати, факт виконання яких має бути підтверджений належним чином оформленим первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару, зокрема, товарно - транспортною накладною (CMR).

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, відповідач поставку товару не здійснив.

Доказів поставки товару відповідно до здійсненої передплати в установлені в Контракті та інвойсі строки відповідачем під час розгляду справи не надано.

При цьому доказів повідомлення позивача як покупця про неможливість здійснення поставки товару на суму здійсненої передплати згідно умов Контракту та інвойсу №260137 від 22.11.2019 року відповідачем не надано.

В свою чергу в силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

За правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми, при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язані свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов`язання, до яких відносяться і зобов`язання, які випливають із договору поставки.

За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

При цьому, оскільки покупцем здійснено виконання умов Контракту в частині 100% попередньої оплати товару, відповідач повинен виконати свій обов`язок щодо поставки оплаченого товару згідно з пунктом 6.1, 6.2 Контракту та інвойсу №260137 від 22.11.2019 року.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до умов пункту 6.2 Контракту товар вважається поставленим у відповідності з конкретними умовами Інкотермс 2010 для кожної окремої поставки, погодженої продавцем та покупцем в інвойсі.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, відповідачем поставка товару в обсязі та відповідно до здійсненої позивачем передплати в сумі 120 453,23 дол. США, здійснена не була.

Відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України та частин 1, 2 статті 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 120 453,23 дол. США як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

При цьому припис зазначеної норми містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Подібний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 27.08.2019 у справі №911/1958/18.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Водночас господарський суд звертає увагу, що зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Відтак, оскільки в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність заборгованості відповідача у розмірі 120 453,23 дол. США вартості попередньо оплаченого, але неотриманого позивачем у визначений Контрактом та інвойсом строк товару, до спірних правовідносин окрім приписів, зазначених позивачем в позовній заяві статей Цивільного кодексу України, судом застосовано положення статті 693 Цивільного кодексу України, які регулюють питання попередньої оплати за договорами купівлі - продажу (поставки).

Разом з цим, відповідно до умов пункту 6.5 Контракту у випадку, якщо товар не поставлений покупцю на протязі 60 днів після оплати товару, згідно умов даного контракту, продавець зобов`язується повернути грошові кошти за непоставлений товар покупцю.

Як вбачається з матеріалів справи, доказів повернення позивачу грошових коштів у сумі 120 453,23 дол. США, а також оформлених у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» належних та допустимих доказів здійснення поставки товару на зазначену суму як на протязі 60 днів після здійснення попередньої оплати 27.01.2020 року, так і після закінчення вказаного строку, відповідачем суду не надано.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "ФЛАГМАН СІФУД" попередньої оплати на суму 120 453,23 дол. США або ж поставки товару (риба, минтай свіжоморожений) відповідно до умов Контракту та інвойсу №260137 від 22.11.2019 року у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Контракту відповідач не виконав, в результаті чого у Компанії OCEAN BEAUTY SEAFOODS LLC, США утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Контрактом у розмірі 120 453,23 дол. США, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання Контракту №150819-1 від 15.08.2019 року та інвойсу №260137 від 22.11.2019 року до нього чи повернення позивачу суми попередньої оплати товару за Контрактом, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Контракту №150819-1 від 15.08.2019 року та/або окремих його положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Контракту та інвойсу №260137 від 22.11.2019 року на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Контрактом на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Контрактом у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки позивачу товару відповідно до здійсненої передплати або повернення грошових коштів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 120 453,23 дол. США з повернення суми попередньої оплати товару підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з OCEAN BEAUTY SEAFOODS LLC (1100 Вест Юінг стріт, Сіетл, штат Вашингтон, 98119 США, UBI Number: 602 732 618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛАГМАН СІФУД" (вул. Броварська, 152, смт. Велика Димерка, Броварський район, Київська область, 07442, код ЄДРПОУ 39369112) 120 453 (сто двадцять тисяч чотириста п`ятдесят три) доларів США 23 центів основного боргу та 51 044 (п`ятдесят одну тисячу сорок чотири) грн. 42 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 06 січня 2022 року.

Суддя А.М. Селівон