Ухвала суду № 108269133, 04.01.2023, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/66/23

Провадження № 2/344/9/23

У Х В А Л А

04 січня 2023 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Антоняк Т.М., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання незаконним та скасування державних актів, рішення, свідоцтва, визнання недійсними договорів, поділ майна, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання незаконним та скасування державних актів, рішення, свідоцтва, визнання недійсними договорів, поділ майна.

Ухвалою від 04 січня 2023 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у вказаній справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

04.01.2023 року позивач ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, у якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту, із забороною відчуження і розпорядження на нерухоме майно: житловий будинок, що належить ОСОБА_2 загальною площею 412,4 кв.м., знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 із земельними ділянками, на якій воно розташоване площею 0,0511 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та площею 0,0516 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства; житловий будинок, що належить ОСОБА_2 і знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; нежитлове приміщення, що належить ОСОБА_2 , загальною площею 54 кв.м. і знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову заявник покликається на те, що вона звернулася до суду з позовом до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання незаконними та скасування державних актів, рішення, свідоцтва, визнання недійсними договорів, поділ майна. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01 вересня 1978 року вона та відповідач ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі. За час перебування у шлюбі ними за спільні кошти було придбано земельну ділянку та на ній збудовано житловий будинок по АДРЕСА_1 , придбано нежитлове приміщення загальною площею 54 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; а також домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Вказані об`єкти нерухомого майна будувалися та придбавалися ними для їхнього сімейного проживання, а також для проживання їх дітей та онуків. Право власності на земельні ділянки та будинок по АДРЕСА_1 , який вони разом з чоловіком збудували під час сімейного життя та в якому проживали, зареєстровано за зовсім чужою для їх сім`ї громадянкою ОСОБА_2 , яка, працюючи разом із ОСОБА_4 , протягом певного періоду часу перебувала з ним в особистих стосунках. Як потім пояснив їй відповідач ОСОБА_4 , придбані за їх спільні кошти подружжя об`єкти нерухомого майна, а також збудований будинок, ним було оформлено на ОСОБА_2 , оскільки на той час між ними були напружені стосунки, а натомість з ОСОБА_2 - близькі, а тому він, бажаючи вивести дані об`єкти з режиму спільної сумісної власності подружжя і в подальшому переоформити право власності на дані об`єкти на їх спільних дітей, довірився ОСОБА_2 , яка обіцяла при першій же вимозі переоформити право власності на зазначені об`єкти нерухомого майна на дітей. З метою захисту своїх майнових прав нею заявлено позов у цій справі про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання незаконними та скасування державних актів, рішення, свідоцтва, визнання недійсними договорів, поділ майна. Наведене вказує, що між сторонами виник спір нерухомого майна. У свою чергу, заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до частини першої статті 149 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути спів мірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до п. 6 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У рішенні від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Арешт є крайнім заходом забезпечення позову та полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби обмеженні права користування майном або його вилученні у власника.

Судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір про право, щодо майна, а саме: житлового будинку, загальною площею 412,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 із земельними ділянками, на якій він розташований площею 0,0511 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та площею 0,0516 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства; житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; нежитлове приміщення, загальною площею 54 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

З урахуванням фактичних даних, наявних в матеріалах справи, вважаю, що неприйняття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку відчуження вказаного майна, на яке позивач просить накласти арешт, на користь третіх осіб, а також той факт, що набуття права власності іншими особами на спірне майно під час розгляду справи поставить позивача в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентами.

З огляду на вище встановлене, заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.149-150,153,157 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту, із забороною відчуження та розпорядження на нерухоме майно:

житловий будинок, що належить ОСОБА_2 , загальною площею 412,4 кв.м., знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , із земельними ділянками: на якій розташований будинок, площею 0,0511 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та площею 0,0516 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;

житловий будинок, що належить ОСОБА_2 і знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

нежитлове приміщення, що належить ОСОБА_2 , загальною площею 54 кв.м. і знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження», ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом. Строк пред`явлення ухвали до виконання в межах строків, визначених Законом України «Про виконавче провадження» для пред`явлення виконавчого документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 ЦПК України ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Суддя Тарас АНТОНЯК