Рішення № 108268897, 04.01.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 січня 2023 року № 320/12463/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у м. Києві матеріали в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Зазимської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

до суду звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Зазимської сільської ради (ЄДРПОУ: 04363876, адреса: 07415, Київська обл., Броварський р-н, с. Зазим`є, вул. Широка, 6) в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Зазимської сільської ради від 16.07.2021 №1620-16-VIII;

- зобов`язати Зазимську сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12.07.2021 вх. №773 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,25 га для особистого селянського господарства в межах Зазимської сільської ради за адресою: АДРЕСА_2 на найближчій сесії після вступу рішення суду в законну силу;

- зобов`язати Зазимську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,25 га для особистого селянського господарства в межах Зазимської сільської ради за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Крім того, вказаною ухвалою суд запропонував відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Роз`яснено, що відповідно до частин 3, 4 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України до відзиву мають бути додані документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.

21.02.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд, відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Позивач звернувся до Зазимської сільської ради із заявою від 12.07.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з подальшим виділенням у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства в межах Зазимської сільської ради за адресою: АДРЕСА_2 .

До вказаної заяви додано: графічні матеріали, на яких зазначено місце розташування земельної ділянки; копію паспорта громадянина України; довідку про присвоєння ідентифікаційного номера.

За результатом розгляду цієї заяви Зазимською сільською радою Київської області було прийнято рішення від 16.07.2021 №1620-16-VIII, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства в межах Зазимської сільської ради за адресою: АДРЕСА_2 , з підстав розташування земельної ділянки на території зелених насаджень загального користування, відповідно до Генерального плану с. Пухівка, затвердженого у встановленому законом порядку.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування і зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазнає таке.

Положеннями статті 144 Конституції України установлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин.

Відповідно до вимог частини першої статті 59 Закону № 280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною першою статті 71 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Частиною другою статті 78 Земельного кодексу України установлено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Положеннями пунктів а та б статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст віднесено розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до вимог частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з вимогами частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Як встановлено судом, рішенням Зазимської сільської ради від 16.07.2021 №1620-16-VIII Про відмову у ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по вул. Пасічанській в с. Пухівка, позивачеві відмовлено в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Підставою для відмови у рішенні лише зазначено про невідповідність місця розташування об`єкта вимогам Генерального плану с. Пухівка, розробленого та затвердженого в установленому законом порядку, оскільки запитувана земельна ділянка розташована на території зелених насаджень загального користування.

За переконанням суду, перевірка відповідності місця розташування об`єкта вимогам законів та нормативно-правовим актам належить до повноважень відповідача. У зв`язку з цим, Зазимська сільська рада наділена повноваженнями прийняти рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, якщо на підставі такої перевірки буде достовірно встановлена невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки вимогам законів та/або іншим нормативно-правовим актам, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проте, в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували, що відповідачем проведена перевірка, відповідно до результатів якої встановлено невідповідність місця розташування генеральному плану села Пухівка.

Застосовуючи принцип правової визначеності, як одну із визначальних вимог до рішень суб`єкта владних повноважень, суд переконаний, що рішення про відмову у наданні дозволу позивачеві має бути вмотивованим та містити обґрунтування відмови із наведенням конкретних, а не загальних підстав для цього.

Відповідно до вимог частини першої статті 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI), планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону № 3038-VI, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Приписами частини десятої статті 17 Закону № 3038-VI визначено, що генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.

Відповідно до вимог частини одинадцятої статті 17 Закону № 3038-VI, матеріали генерального плану населеного пункту не можуть містити інформацію з обмеженим доступом та бути обмеженими в доступі. Загальна доступність матеріалів генерального плану населеного пункту забезпечується відповідно до вимог Закону України Про доступ до публічної інформації шляхом надання їх за запитом на інформацію, оприлюднення на веб-сайті органу місцевого самоврядування, у тому числі у формі відкритих даних, на єдиному державному веб-порталі відкритих даних, у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, у загальнодоступному місці у приміщенні органу місцевого самоврядування.

Належних доказів того, що чинною містобудівною документацією, зокрема, Генеральним планом села Пухівка, земельну ділянку, яку обрав позивач для передачі йому у власність, віднесено до території зелених насаджень загального користування, матеріали справи не містять.

Приєднане до матеріалів справи разом із відзивом викопіювання з Генерального плану села Пухівка не приймається судом до уваги, оскільки з даних графічних матеріалів неможливо встановити невідповідність місця розташування бажаної земельної ділянки, а як вже було зазначено судом, відповідної перевірки чи то деталізованих пояснень з наданням відповідних доказів оскаржуване рішення та матеріали справи не містять.

Вимогами частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушень - пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу належного урядування. Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

В рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, Європейський суд вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

За результатами аналізу змісту статей 118, 122 Земельного кодексу України, статті 50 Закону України Про землеустрій вбачається, що рішення про надання дозволу на розробку проекту приймається уповноваженим органом державної влади згідно з визначеною законом процедурою безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами та підпорядковане меті - можливості надання громадянину земельної ділянки у власність або користування.

В силу положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

В даній справі відповідач не навів конкретних підтверджених передбачених законом підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Посилання відповідача на виявлену невідповідність місця розташування зазначеного позивачем об`єкта генеральному плану жодним чином не підтверджується.

Оцінюючи підстави ненадання дозволу, які наведені в оскарженому рішенні суд дійшов висновку, що дана відмова не є мотивованою, оскільки невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена у самому рішенні вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Більш того, адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а.

Зважаючи на таке, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки належних та деталізованих мотивів такої відмови у вказаному рішенні органу місцевого самоврядування не наведено.

Відтак позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Зазимської сільської ради від 16.07.2021 №1620-16-VIII є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача та зобов`язати надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства, слід виходити з такого.

Суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: за наявності поважних причин орган вправі надати …, у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…, рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам… тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

У постанові від 05.09.2018 року по справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту четвертого частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У цій справі з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки рішення, що оскаржується, не містить належної інформації в якому аспекті бажане місце розташування земельної ділянки не відповідає Генеральному плану. Дана обставина позбавляє суд можливості з`ясувати і ретельно перевірити наявність усіх обставин та умов, за яких суб`єкт владних повноважень-відповідач може прийняти те рішення, до якого суд його зобов`язує, оскільки встановити лише на підставі документу під назвою викопіювання з генерального плану с. Пухівка, де власноручно фломастером обведено певну площу земельної ділянки і зроблено примітку, що ця земельна ділянка відноситься до території зелених насаджень загального користування не вбачається за можливе.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2019 року по справі №810/5072/18, при оскарженні рішення суб`єкта владних повноважень щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою за наслідками розгляду клопотання є дослідження судами відповідності зазначених в рішенні підстав для відмови дійсним обставинам справи.

Тобто, необхідність перевірки має суттєве значення для правильного вирішення спору, встановлення фактичних обставин справи та належної оцінки доказів.

Не встановивши цих обставин, суд не має підстав для реалізації повноважень, визначених пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України. Ефективність судового захисту не може досягатися шляхом спонукання суб`єктів владних повноважень до дій, які виходять за межі їх законних повноважень.

Крім цього суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №826/5737/16, постановах Верховного Суду від 12.12.2022 у справі № 140/1353/17, від 30.11.2022 у справі № 826/12764/16.

Враховуючи вказане, позовна вимога щодо зобов`язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,25 га для особистого селянського господарства в межах Зазимської сільської ради за адресою: АДРЕСА_2 задоволенню не підлягає.

Також суд звертає увагу, що відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 ''Про продовження строку дії воєнного стану в Україні'', затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 ''Про продовження строку дії воєнного стану в Україні'', затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Так, вказаним законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено підпунктом 5 пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Відтак суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов`язальній частині, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на правову допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 76397938).

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 30.09.2021 між ОСОБА_1 (Клієнт) та ОСОБА_2 (Виконавець) було укладено договір про надання правничої допомоги (консультації адвоката, складання позовної заяви, представництво в суді) №27а/21, за умовами якого виконавець зобов`язався забезпечити захист, представництво та надання інших видів правової допомоги у відносинах з правоохоронними та іншими державними органами у всіх судах України всіх інстанцій, а також перед фізичними і юридичними особами, в інтересах клієнта.

Відповідно до пункту 2.1 договору виконавець здійснює забезпечення правової допомоги замовнику шляхом, зокрема, складання позовних заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захисту прав, свобод і законних інтересів - надання правової допомоги під час розгляду цивільних та адміністративних справ в суді; представництва інтересів у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними і юридичними особами.

Згідно з пунктами 5.1 та 5.2 договору оплата послуг за договором здійснюється згідно з Додатком №1, який являється його невід`ємною частиною.

Гонорар адвоката складається з розрахунку часу витраченого на виконання даного договору враховуючи вартість однієї години - 600,00 грн.

Судом встановлено, що 30.09.2021 між сторонами було підписано Додаток №1 до договору №27а/21 від 30.09.2021, за умовами якого вартість попередніх витрат становить 4200,00 грн., з яких:

- усні консультації щодо можливостей, механізмів і процедур судового захисту прав клієнта (1 година) - 600,00 грн.;

- ознайомлення з документами наданими клієнтом щодо можливостей, механізмів і процедур судового захисту прав (2 години) - 1200,00 грн.;

- підготовка позовної заяви до КОАС (2 години) - 1200,00 грн.;

- підготовка копій документів, які додаються до позовної заяви, та подання позову з додатками, які додаються до позовної заяви, та подання позову з додатками до суду та усні консультації (2 години) - 1200,00 грн.

Надаючи оцінку обставинам пов`язаності заявлених до відшкодування витрат з розглядом судом справи, суд зазначає, що не відповідають ознакам неминучості такі складові заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу: усні консультації щодо можливостей, механізмів і процедур судового захисту прав клієнта (1 година) - 600,00 грн.; підготовка копій документів, які додаються до позовної заяви, та подання позову з додатками, які додаються до позовної заяви, та подання позову з додатками до суду та усні консультації (2 години) - 1200,00 грн.;

Суд вважає, що такі дії представника не відповідають ознакам неминучості їх понесення, оскільки представником позивача до складу витрат включена вартість інших дій, які фактично охоплюють необхідність таких підготовчих дій, зокрема, послуги зі складання позовної заяви.

Верховний Суд у пунктах 48-49 додаткової постанови від 08.04.2021 у справі №922/2321/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 96172760) виклав правовий висновок, за яким зазначені окремо у Акті надання правової допомоги послуги адвоката зі здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, публікацій науковців, коментарів спеціалістів охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзивів на касаційні скарги; правова позиція боржника викладена у відзивах на касаційні скарги вже була сформована до касаційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.

Суд вважає, що цей правовий висновок у повній мірі застосовний до цієї справи, з огляду на що вищевказані послуги, надані адвокатом, на загальну суму 1800,00 грн. не відповідають критерію неминучості, охоплені за свою суттю іншою послугою, а тому не підлягають розподілу.

Суд зауважує, що наведене зменшення вартості витрат на правничу допомогу не стосується оцінки співмірності таких витрат (що може здійснюватися виключно за наявності відповідного клопотання сторони про це), позаяк у даному випадку суд надає оцінку не вартості, а обсягу наданих послуг, що не є тотожним. При цьому, на переконання суду, ретельне дослідження обсягу витрат на правничу допомогу є обов`язком суду, виконання якого є запобіжником штучного збільшення недобросовісними учасниками процесу вартості судових витрат шляхом необґрунтованого включення до їх обсягу робіт (послуг), які фактично не виконувалися (не надавалися), або охоплюються іншими роботами (послугами), або не пов`язані критерієм неминучості з розглядом справи тощо. Отже, оцінка обсягу та складових наданих представником послуг та їх відношення до розгляду справи (у тому числі через критерій неминучості) має передувати оцінці розміру таких послуг на предмет їх співмірності зі складністю справи, витраченим часом, ціною позову тощо.

Враховуючи вказане, суд вважає, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню виключно витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані зі ознайомлення з документами наданими клієнтом щодо можливостей, механізмів і процедур судового захисту прав (2 години) - 1200,00 та складанням позовної заяви вартістю 1200,00 грн. Оцінку співмірності розміру таких витрат суд не надає, враховуючи відсутність клопотання відповідачів про це.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа..

Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. згідно квитанції про сплату від 03.10.2021 №81961, який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Зазимської сільської ради.

Отже, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Зазимської сільської ради, становить 3308,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Зазимської сільської ради від 16.07.2021 №1620-16-VIII.

Зобов`язати Зазимську сільську раду Броварського району Київської області (ЄДРПОУ: 04363876, адреса: 07415, Київська обл., Броварський р-н, с. Зазим`є, вул. Широка, 6) на найближчій сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) від 12.07.2021 вх. №773 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,25 га для особистого селянського господарства в межах Зазимської сільської ради за адресою: АДРЕСА_2 та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні у порядок та спосіб, що передбачені чинним законодавством та з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відстрочити виконання рішення суду в частині зобов`язання до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3308,00 грн. (три тисячі триста вісім грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Зазимської сільської ради Броварського району Київської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.01.2023.

Суддя Панченко Н.Д.