Рішення № 108250594, 21.12.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/51379/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Остапчук Т.В.,

при секретарі судового засідання - Луста В.І.,

за участю представника позивача Мариничева Ю.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 - фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про відшкодування моральної шкоди.В обґрунтування позовних вимог посилається , що був звільнений в запас з 11.07.2008 р. та є пенсіонером Служби зовнішньої розвідки України і отримує пенсію за вислугу років.У відповідності до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2019 р. у адміністративній справі № 520/5936/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії позов було задоволено частково, а саме: - визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо нарахування та виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1 за пенсійною справою № 2008002718 від 24.09.2008 р., з урахуванням 75% підвищення, встановленого 02.04.2018 р., за період починаючи з 05.03.2019 р. - неправомірними; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нараховувати та виплачувати пенсію за вислугу років ОСОБА_1 за пенсійною справою № 2008002718 від 24.09.2008 р., з урахуванням 100% підвищення, встановленого 02.04.2018 р., за період починаючи з 05.03.2019 р.

Вказане рішення набуло чинності 12.09.2019 р. нормами Постанови КМУ № 103 в редакції від 21.02.2018 р. була встановлена безстрокова відстрочка з виплати доплат до вже виплачених пенсій військовослужбовцям, в тому числі і Позивачу. Тобто, за період 2018 року доплати до вже виплачених пенсій військовослужбовцям виплачувалися лише в розмірі 50%, а за період 2019 року - лише в розмірі 75%. Фактично вказаними нормами Постанови КМУ № 103 в редакції від 21.02.2018 р. Державою, в особі КМУ, були встановлені обмеження в отриманні доплат в повному розмірі до вже виплачених пенсій військовослужбовцям, тобто були обмежені конституційні права військовослужбовців, зокрема право на недоторканість майна військовослужбовців (пенсії є саме майном військовослужбовців).

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 р. У справі № 826/3858/18, яке набуло чинності 05.03.2019 р., були визнані протиправними та нечинними, зокрема:

- п. 1 Постанови КМУ № 103 від 21.02.2018 р. (в редакції від 21.02.2018 р.);

- п. 2 Постанови КМУ № 103 від 21.02.2018 р. (в редакції від 21.02.2018 р.).

У відповідності Розрахунку упущеної вигоди за пенсійною справою № 2008002718-СЗР за 2018 рік від 22.09.2021 р. розмір упущеної вигоди, спричиненої

Позивачу прийняттям Постанови КМУ № 103 від 21.02.2018 р. (в редакції від 21.02.2018 р.), станом на 25.07.2021 р. складає 29 924,28 грн. У відповідності Розрахунку упущеної вигоди за пенсійною справою № 2008002718-СЗР за 2019 рік від 22.09.2021 р. упущеної вигоди, спричиненої Позивачу прийняттям Постанови КМУ № 103 від 21.02.2018 р. (в редакції від 21.02.2018р.), станом на 25.07.2021 р. складає 2 654,58 грн.

Прийняття Постанови КМУ № 103 від 21.02.2018 р. (в редакції від 21.02.2018 р.) завдало Позивачу моральної шкоди, яка була пов`язана з душевними стражданнями, викликаними прийняттям Відповідачем незаконної Постанови, яка обмежила розмір виплати доплат до вже виплаченої пенсії, чим порушила його майнові права на отримання належних йому на праві приватної власності грошових коштів, які є єдиним джерелом для існування, в повному обсязі.

У відповідності до Обґрунтованого розрахунку розміру моральної шкоди від 22.09.2021 р. розмір моральної шкоди, завданої Позивачу в результаті прийняття Постанови КМУ № 103 від 21.02.2018 р. (в редакції від 21.02.2018 р.), зокрема п. 1 і 2 вказаної Постанови, які були визнані протиправними та нечинними, складає 586 601,93 грн. 7.02.2022р. подав заяву про збільшення позовних вимог та просив стягнути 3% річних в розмірі 2865,16 грн., інфляційні втрати в розмірі 5 701,30 грн., моральну шкоду в розмірі 729 187,29грн. Представник позивача просив розглядати в відсутність, позов підтримав.

Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 24.09.2021р. відкрито провадження в порядку загального.

Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 27.09.2022р. призначено судове засідання.

Суд , дослідивши письмові матеріали справи, приходить до слідуючого.

Позивач був звільнений в запас з 11.07.2008 р. та є пенсіонером Служби зовнішньої розвідки України і отримує пенсію за вислугу років.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 р. У справі № 826/3858/18, яке набуло чинності 05.03.2019 р., були визнані протиправними та нечинними, зокрема: - п. 1 Постанови КМУ № 103 від 21.02.2018 р. (в редакції від 21.02.2018 р.);

- п. 2 Постанови КМУ № 103 від 21.02.2018 р. (в редакції від 21.02.2018 р.).

Постановою КМУ № 1088 від 24.12.2019 р., яка набула чинності 01.01.2020 р., п. 1 і 2 Постанови КМУ № 103 від 21.02.2018 р. (в редакції від 21.02.2018 р.) були виключені.

Таким чином, п. 1 і 2 Постанови КМУ № 103 від 21.02.2018 р. (в редакції від 21.02.2018 р.), які визнані протиправними та нечинними, діяли з 21.02.2018 р. По 31.12.2019 р. включно.

В обґрунтування позову посилається , що прийняття Постанови КМУ № 103 від 21.02.2018 р. (в редакції від 21.02.2018 р.) завдало Позивачу збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)».

Відповідно до вимог ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у визначений законом спосіб.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою ( п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (ст. 55 Конституції України).(Постанова Верховного Суду від 28.03.2018 року Справа № П/9901/370/18).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. (ст.55 Конституції України).

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. (п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про вілшкодування моральної (немайнової) шкоди»). В пункті 5 вказаної Постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Збитками(майновою шкодою) є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Збитки відшкодовуються у повно обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі(ст.22 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст..81 ЦПК України). У п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» розяснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправя сторін, та враховуючи обовязок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В порушення вимог вищенаведених процесуальних норм, позивачем не доведено факт заподіяння збитків та спричинення йому моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та наслідками, зазначеними позивачем у позові. Тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючисьст.16,23, 1167 ЦК України , ст. 12,13,76,77,79, 81,263,264 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові ОСОБА_1 до Господарсько - фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України про відшкодування моральної шкоди

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1

відповідач: Господарського - фінансовий департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України: 01008,м. Київ,вул.. Грушевського,12/2

Дата складання повного тексту рішення 2.01.2023р.

Суддя Остапчук Т.В.