Рішення № 108241225, 30.12.2022, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/11519/21

Провадження № 2/369/1855/22

РІШЕННЯ

Іменем України

30.12.2022 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Дубас Т.В.,

з участю секретаря Житар А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариство з додатковою відповідальністю «ЕКСПРЕС СТРАХУВАННЯ», третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

встановив:

У серпні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, в якому з врахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з відповідача стягнути з Відповідача - Товариство з додатковою відповідальністю «ЕКСПРЕС СТРАХУВАННЯ» (ТДВ «ЕКСПРЕС СТРАХУВАННЯ»), ідентифікаційний код: 36086124 на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ), зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , матеріальні збитки в розмірі 54 460,65 (п`ятдесят чотири тисячі чотириста шістдесят) грн. 65 коп.

Стягнути з Відповідача - Товариство з додатковою відповідальністю «ЕКСПРЕС СТРАХУВАННЯ» ((ТДВ «ЕКСПРЕС СТРАХУВАННЯ»), Ідентифікаційний код 36086124 на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ), зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати у розмірі 10 156 80 грн..

В обґрунтування позову зазначає, що 15 квітня 2019 року о 10-30 год. в місті Києві на вулиці Палладіна трапилась дорожньо- транспортна пригода за участю автомобіля марки «JEEP», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки «Mersedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_3 , рухаючись в м. Києві по проспекту Палладіна, 16, під час зміни напрямку руху, не дотримався безпечного бокового інтервалу, та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 , що призвело до пошкодження зазначених транспортних засобів, чим порушив п.п. 10.1, 13.1 Правил дорожнього руху. Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди обидва автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 05.07.2019 р. у справі №759/8586/19, провадження №3/759/3703/19, відповідача визнано винуватим у вчинень адміністративного правопорушень, передбачених ст. 122, 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення з урахуванням ст. 36 КУпАп, у виді штрафу в розмірі 20 (двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) грн. 00 коп.

Позивачу з відзиву на позовну заяву за підписом адвоката Павліченко Катерини Василівни стало відомо про наявність у ОСОБА_3 договору (поліс М8867440 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з ТДВ «Експрес-страхування» від 29.12.2018 р., який був чинним на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди, а саме - 15 квітня 2019 року. Вказана обставина підтверджується інформацією із офіційного сайту моторного (транспортного) бюро України.

У відповідності до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» автомобіль марки «JEEP», д.н.з. НОМЕР_2 був застрахований у Товаристві з додатковою відповідальністю ЕКСПРЕС СТРАХУВАННЯ», що підтверджується страховим полісом №АМ/8867440, термін дії якого встановлено з 29 грудня 2018 року по 28 грудня 2019 року.

Таким чином, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди Позивачу - ОСОБА_1 , як власнику автомобіля марки ««Mersedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_3 , було заподіяно матеріальної шкоди в розмірі 54 460,65 (п`ятдесят чотири тисячі чотириста шістдесят) грн. 65 коп., що підтверджено Звітом №01/06/19 про оцінку вартості збитку нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу (КТЗ) від 06.06.2019 р., складеним суб`єктом точної діяльності ФОП - ОСОБА_4 .

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.08.2021 року, у справі було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

20 жовтня 2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому він просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.01.2022 року, замінено неналежного відповідача ОСОБА_2 на Товариство з додатковою відповідальністю «ЕКСПРЕС СТРАХУВАННЯ».

15.06. 2022 року від ТОВ «Експрес Страхування» надійшов відзив на позовну заяву у якому вони просили суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. Про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином. До суду направив заяву у якій позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з викладених в позові підстав.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду не відомі.

Третя особа в судове засідання не з`явився. Судом про розгляд справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній докази, знаходить що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про страхування» та розділом третім главою 82 книги п`ятої ЦК України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються дані правовідносини.

Судом встановлено, що 15 квітня 2019 року о 10-30 год. в місті Києві на вулиці Палладіна трапилась дорожньо- транспортна пригода за участю автомобіля марки «JEEP», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки «Mersedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_3 , рухаючись в м. Києві по проспекту Палладіна, 16, під час зміни напрямку руху, не дотримався безпечного бокового інтервалу, та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 , що призвело до пошкодження зазначених транспортних засобів, чим порушив п.п. 10.1, 13.1 Правил дорожнього руху. Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди обидва автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 05.07.2019 р. у справі №759/8586/19, провадження №3/759/3703/19 Відповідача визнано винуватим у вчинень адміністративного правопорушень, передбачених ст. 122, 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення з урахуванням ст. 36 КУпАп, у виді штрафу в розмірі 20 (двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) грн.. 00 коп.

Позивачу з відзиву на позовну заяву за підписом адвоката Павліченко Катерини Василівни стало відомо про наявність у ОСОБА_3 договору (поліс М8867440 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з ТДВ «Експрес-страхування» від 29.12.2018 р., який був чинним на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди, а саме - 15 квітня 2019 року. Вказана обставина підтверджується інформацією із офіційного сайту моторного (транспортного) бюро України.

У відповідності до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» автомобіль марки «JEEP», д.н.з. НОМЕР_2 був застрахований у Товаристві з додатковою відповідальністю ЕКСПРЕС СТРАХУВАННЯ», що підтверджується страховим полісом №АМ/8867440, термін дії кого встановлено з 29 грудня 2018 року по 28 грудня 2019 року.

Таким чином, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди Позивачу - ОСОБА_1 , як власнику автомобіля марки ««Mersedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_3 , було заподіяно матеріальної шкоди в розмірі 54 460,65 (п`ятдесят чотири тисячі чотириста шістдесят) грн. 65 коп., що підтверджено Звітом №01/06/19 про оцінку вартості збитку нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу (КТЗ) від 06.06.2019 р., складеним суб`єктом точної діяльності ФОП - ОСОБА_4 .

Відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на викладене, суд при винесенні даного рішення не з`ясовує обставин справи, які підтверджують вину відповідача у спричиненні механічних пошкоджень автомобілю марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_3 .

На момент аварії автомобіль марки «JEEP», д.н.з. НОМЕР_2 був застрахований у Товаристві з додатковою відповідальністю ЕКСПРЕС СТРАХУВАННЯ», що підтверджується страховим полісом №АМ/8867440, термін дії якого встановлено з 29 грудня 2018 року по 28 грудня 2019 року.

З матеріалів справи вбачається, що 23.04.2019 року сторона позивача звернулась до страхової компанії ТДВ «Експрес Страхування» із повідомленням про ДТП, оскільки, автомобіль було забезпечено саме вказаною страховою компанією згідно полісу.

Однак, слід зазначити про те, що відповідачем ТДВ «Експрес Страхування» було відмовлено позивачу у виплаті страхового відшкодування, оскільки відсутні правові пістави для здійснення виплати страхового відшкодування.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та заперечень сторін в частині правомірності відмови страхової компанії у виплаті страхового відшкодування слід зазначити наступне.

В преамбулі Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961 від 01 липня 2004 року (далі - Закон України №1961 від 01 липня 2004 року) зазначається, що даний Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 2 Закону України №1961 від 01 липня 2004 року встановлено, що відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно із ст. 21 Закону України №1961 від 01 липня 2004 року на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з п. 13.1 ст. 13 цього Закону, зобов`язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров`ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів.

Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі визначеній у договорі грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

У статті 6 Закону України №1961 від 01 липня 2004 року визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особами, відповідальність яких застрахована, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Пунктами 1.6, 1.7 ст. 1 Закону України № 1961 від 01 липня 2004 року встановлено, що власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Крім того, відповідно до п. 14.2 ст. 14 Закону України №1961 від 01 липня 2004 року, страховик не може відмовити будь-якому страхувальнику в укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Згідно із п. 17.1 ст. 17 Закону України № 1961 від 01 липня 2004 року, страховики зобов`язані укладати договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (внутрішній договір страхування, міжнародний договір страхування, міжнародний договір "Зелена картка") відповідно до цього Закону та чинного законодавства України. Внутрішні договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності укладаються строком на один рік. Укладення внутрішніх договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на строк менший, ніж один рік, але не менш як на 15 днів допускається виключно щодо транспортних засобів: незареєстрованих - на час до їх реєстрації, тимчасово зареєстрованих - на час до їх постійної реєстрації, зареєстрованих на території іноземних держав - на час їх перебування на території України. Міжнародний договір "Зелена картка" може укладатися на строк 15 днів, 1 місяць, 2 місяці, 3 місяці, 4 місяці, 5 місяців, 6 місяців, 7 місяців, 8 місяців, 9 місяців, 10 місяців, 11 місяців або один рік.

За змістом пункту 2.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду. (п.1.4 ст. 1 Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»)

З огляду на викладене, суд вважає, що страхова компанія безпідставно відмовила позивачу у виплаті страхового відшкодування, внаслідок дорожньо-транспорної пригоди, яка сталася 15.04.2019 року, внаслідок якої був пошкоджений транспортний засіб марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_3 та доводи відповідача про те, що сторона позивача не зверталась до компанії із відповідною заявою про виплату, а відтак відсутні підстави для її фактичної виплати на даний час, на думку суду, є хибними, та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки, відповідачем було направлено позивачу письмову відмову у такій виплаті, навіть незважаючи на відсутність письмової заяви позивача про це.

Крім того, відповідно до вимог ст. 9 Закону України № 1961 від 01 липня 2004 року, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

За змістом ст.ст. 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, у тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але, якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

У ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» встановлено, що при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відповідно до ст. 22 Закону України № 1961 від 01 липня 2004 року, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

З огляду на викладене, суд вважає, що ТДВ «ЕКСПРЕС СТРАХУВАННЯ» зобов`язано виплатити позивачу суму страхового відшкодування.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно з пунктом 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 із змінами (далі - Методика) - вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Пунктом 2.4. Методики зазначено, що вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.

Відповідно до пункту 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Отже, за змістом указаних норм законодавства вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

В обґрунтування позовних вимог стороною позивача надано суду звіт №01/06/19, про оцінку вартості збитку нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу було встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля «марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_3 , на дату ДТП становить суму в розмірі 133949, 51 грн., а вартість матеріального збитку - 54 460, 65 грн.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд, проаналізувавши наданий стороною позивача ремонтну калькуляцію на підтвердження завданого розміру матеріальної шкоди, вважає, що, останній, є допустимим доказом та таким, що підтверджує суму завданої позивачу матеріальної шкоди, яка має бути відшкодована страховою компанією, в зв`язку із настанням страхового випадку.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що стороною відповідача не доведено правомірність відмови позивачу у виплаті страхового відшкодування, не спростовано розмір завданої позивачу матеріальної шкоди, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення із відповідача Товариство з додатковою відповідальністю «ЕКСПРЕС СТРАХУВАННЯ» на користь позивача суми страхового відшкодування в розмірі 54 460, 65 грн. - є обгрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог в цій частині, суд приймає до уваги те, що відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги до страхової компанії є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, до витрат на професійну правничу допомогу відноситься розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Позивач вказує на те, що ним понесені витрати на правничу допомогу в сумі 9 248, 80 грн., яка надавалася адвокатом Смиковським Дмитром Петровичем, доказів на підтвердження адвокатом до позову не долучено, та не долучено докази фактичної сплати коштів в сумі 9 248, 80 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, § 268)).

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі №306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).

Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням цього суд вважає, що позивачем належним чином не обґрунтовано і не доведено перелік (обсяг) та вартість наданих ним, як адвокатом, послуг та витрат, понесених на виконання договору про надання правової допомоги. А тому підстави для їх стягнення відсутні.

Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові в справі № 671/1957/20 від 27 липня 2021 року.

З огляду на викладене, суд не вбачає достатніх підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 133, 137, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 270, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Товариство з додатковою відповідальністю «ЕКСПРЕС СТРАХУВАННЯ», третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.

Стягнути з відповідача Товариство з додатковою відповідальністю «ЕКСПРЕС СТРАХУВАННЯ» (ТДВ «ЕКСПРЕС СТРАХУВАННЯ»), ідентифікаційний код: 36086124 на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ), зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , матеріальні збитки в розмірі 54 460,65 (п`ятдесят чотири тисячі чотириста шістдесят) грн. 65 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариство з додатковою відповідальністю «ЕКСПРЕС СТРАХУВАННЯ» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Повні ім`я та найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ..

Відповідач: Товариство з додатковою відповідальністю «ЕКСПРЕС СТРАХУВАННЯ», Ідентифікаційний код: 36086124, адреса: 01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 15/2.

Третя особа: ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Суддя Т.В. Дубас