Ухвала суду № 108229314, 03.01.2023, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/2609/22

УХВАЛА

03 січня 2023 року м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря ОСОБА_2

та учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

представника потерпілих - адвоката ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду, в режимі відеоконференції з Державною установою «Вінницька установа виконання покарань (№1)», кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.09.2022 за № 12022020000000501, по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України,

УСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького районного суду Вінницької області знаходиться вищезазначене кримінальне провадження, по якому проводиться судовий розгляд.

У судовому засіданні 03.01.2023 прокурор ОСОБА_3 подав письмове клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи, що ризики, які стали підставою для встановлення міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не зникли, обвинувачений раніше судимий, не має міцних соціальних зв`язків, а тому може незаконно впливати на свідків кримінального правопорушення, переховуватися від суду.

Потерпіла ОСОБА_4 , потерпіла ОСОБА_5 та представник потерпілих - адвокат ОСОБА_6 підтримали клопотання прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 не заперечували з приводу клопотання прокурора.

Заслухавши думки учасників судового провадження, суд дійшов такого висновку.

Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, до спливу продовженого строку тримання під вартою обвинуваченого суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до положень, викладених в ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно зі ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Частиною першою статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, а частиною другою статті 183 КПК України визначені випадки, коли може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.

Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.

Європейський суд з прав людини стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

Так, у справі «Маккей проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.

ЄСПЛ під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у демократичному суспільстві у значенні, передбаченому Конвенцією.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15.09.2022 до обвинуваченого ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід - тримання під вартою, який було продовжено ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 08.11.2022.

Судом установлено, що запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_7 застосовано за рішенням суду, тобто, у спосіб, встановлений кримінальним процесуальним законодавством України.

Вирішуючи письмове клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , суд враховує, що тримання під вартою є винятковим та, відповідно до статті 176 КПК України, найбільш суворим запобіжним заходом.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України», термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

При цьому суд враховує дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, не працює, неодружений, а також те, що розгляд кримінального провадження ще не розпочинався, тому вказані обставини дають достатні підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, впливати на потерпілих та свідків кримінального правопорушення, вчиняти інші правопорушення.

Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, у справі «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Таким чином, суд вважає, що наразі існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

За таких обставин обрання відносно обвинуваченого іншого більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить на думку суду запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.

Частиною першою статті 182 КПК України визначено, що можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Суд враховує, що злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_7 , спричинив загибель людей.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Відтак, для запобігання вказаним ризикам, та враховуючи суспільний інтерес, що полягає у виконанні завдань, які передбачені статтею 2 КПК України, зокрема, у захисті інтересів суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та інтересів інших учасників кримінального провадження, а також забезпеченні швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, і який, незважаючи на презумпцію невинуватості обвинуваченого, превалює над принципом поваги до свободи особистості, про що зазначено у п. 79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011, суд вважає виправданим тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, без визначення розміру застави, та недостатнім застосування щодо нього більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, проти чого не заперечують обвинувачений та його захисник.

Обставин, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, - не встановлено.

У зв`язку із викладеним, з метою дотримання балансу між суспільним інтересом та правом особи на особисту свободу, не зачіпляючи питання доказовості вини обвинуваченого, суд вважає, що підстав для зміни чи скасування міри обраного запобіжного заходу немає, обвинуваченому слід продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ще на шістдесят днів, без визначення розміру застави, тому клопотання прокурора підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 176, 177, 331, 376 КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Письмове клопотання прокурора - задовольнити.

Продовжити строк дії запобіжного заходу - тримання під вартою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України, строком на шістдесят днів, тобто до 03 березня 2023 року включно.

Копію ухвали направити для виконання начальнику Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)».

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_7 - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.

СУДДЯ ОСОБА_1