Рішення № 10822054, 05.08.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.10                                                                                 Справа № 8/156(10/197)

          За позовом Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ,

до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз», м. Луганськ, -

про стягнення 4822 277 грн. 34 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Татусь О.А. –головний юрисконсульт юридичного відділу, - довіреність №7/10 від 11.01.10 року;

від відповідача –Кузьмін Ю.Л. –начальник відділу юридичної, правової та договірної роботи, - довіреність №218 від 15.12.09 року; Мажар З.В. –юрисконсульт, - довіреність №220 від 15.12.09 року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

          суть спору: 11.09.09 року позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення боргу та штрафних санкцій (вих. №31/10-8743 від 07.09.09 року), згідно якому просив суд сягнути з відповідача основний борг у сумі 4.489.961,01 грн., інфляційні нарахування у сумі 260866,12 грн. та 3% річних у сумі 71450,21 грн.

          У зв’язку з надходженням позову судом порушено провадження у справі №10/197.

Рішенням господарського суду Луганської області від 20.11.2009 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 11.01.10 року, провадження у справі в частині стягнення основного боргу припинено, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

          Постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2010 року рішення господарського суду Луганської області від 20.11.2009 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 11.01.2010 року скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Луганської області. Підставами для скасування рішень судів І та ІІ інстанцій Вищий господарський суд України визнав наступне.

Згідно ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України (далі –ЦКУ) зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Визначені главою 50 ЦКУ підстави припинення зобов’язань не передбачають такого способу припинення взаємних зобов’язань як вирішення спору судом з постановленням відповідного судового рішення, а тому висновок господарського суду першої інстанції та апеляційного господарського суду про припинення зобов’язань відповідача по договору №10/16-42 від 18.01.2000 року, зокрема, звільнення його від відповідальності за порушення грошових зобов’язань та відсутності у позивача права на вимогу про відшкодування втрат від інфляції та відсотків за час користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 625 ЦКУ - не можна визнати правильним.

Укладаючи мирову угоду, відповідач брав на себе зобов’язання у добровільному порядку погасити заборгованість, і це затверджено ухвалою господарського суду Луганської області від 04.05.05 ороку у справі №19/358. Невиконання умов мирової угоди боржником не виключає права стягувача на звернення до суду з вимогами про зобов’язання виконати умови мирової угоди як в цілому, так і у певній частині (том 1, а.с. 222-225).

Справі надано новий № 8/156 (10/197).

Розпорядженням голови господарського суду Зубової Л.В. від 17.06.10 року справу передано на розгляд судді Середі А.П.

На підставі ст. 77 ГПК України її розгляд було відкладено з 05.07.10 року до 19.07.10 року та з 19 .07.10 року до 05.08.10 року –з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

          До початку судового засідання 05.08.10 року від сторін надійшло клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

          Позивач заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, мотивуючи їх тим, що відповідач припустився неналежного виконання умов мирової угоди від 04.05.05 року по справі №19/358, згідно якій станом на 01.08.09 року він повинен був добровільно сплатити частку боргу у розмірі 17.767.909,68 грн., однак, фактично сплатив лише 13.277.948,67 грн., що спонукало позивача до звернення до суду з цим позовом та нарахування інфляційних втрат і 3% річних у вищезгаданих сумах.

          Відповідач позов не визнав, вважаючи вимоги позивача такими, що суперечать чинному законодавству (відзив на позов від 05.07.10 року за вих. №24/24-1154), оскільки провадження по справі господарського суду Луганської області №19/358 було припинено шляхом затвердження ухвалою від 04.05.05 року мирової угоди між сторонами, які є учасниками даного спору (№8/156(10/197).

14.04.08 року позивач звернувся до господарського суду Луганської області з заявою, згідно якій просив виправити описки, припущені в ухвалі суду про затвердження мирової угоди від 04.05.05 року, у т.ч. щодо строку пред’явлення її для примусового виконання до органів державної виконавчої служби.

За результатами розгляду заяви господарський суд ухвалою від 14.04.08 року по справі №19/358 виправив описки (п.1 резолютивної частини), а у пункті 2 вказав, що «резолютивну частину ухвали від 26.05.05 року про затвердження мирової угоди після п.7»доповнити «абзацом наступного змісту: «Дана ухвала може бути пред’явлена до виконання протягом трьох років»(том 1, а.с.78).

          Відповідач надав до справи ухвалу господарського суду Луганської області від 13.07.10 року, згідно якій у вищезгаданій ухвалі від 04.05.05 року знову виправлено описки, а саме: резолютивну частину ухвали від 04.05.05 року викладено у наступній редакції:

«1.Виправити описку у резолютивній частині ухвали від 04.05.05 року по справі №19/358 щодо місцезнаходження позивача та відповідача, виклавши його у наступній редакції: «Затвердити мирову угоду між Дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827, та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз», м. Луганськ, вул. Радянська, 82, код ЄДРПОУ 05451150, з таким змістом:».

2.Доповнити резолютивну частину ухвали від 04.05.05 року про затвердження мирової угоди після п.7 абзацом наступного змісту:

«Дана ухвала може бути пред’явлена до виконання протягом трьох років».

На думку відповідача, позивач мав право та реальну можливість звернутися з цією ухвалою до підрозділу Державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника з метою примусового виконання згадуваної тут мирової угоди, - з огляду на що його звернення до суду з даним позовом є неправомірним.

          На думку відповідача, позивач у встановленому законом порядку та у встановлений судом термін не реалізував своє право на примусове виконання мирової угоди щодо спірної суми, а тому у позові слід відмовити.

          І.Заслухавши сторони, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

          18.01.2000 року між сторонами за цим спором був укладений договір №10/16-42 на постачання природного газу для потреб населення. У зв’язку з неналежним ставленням відповідача до виконання умов цього договору станом на 21.03.05 року виникла заборгованість у розмірі 49.584.864,08 грн. (з урахуванням основного боргу, нарахованих на нього штрафних санкцій, а також судових витрат позивача по справі №19/358).

          Як вбачається з наявних у справі доказів, відповідач визнав наявність цього боргу.

21.03.05 року сторони уклали між собою мирову угоду, згідно якій домовилися, що відповідач у період з січня 2006 року по грудень 2015 року добровільно здійснить погашення боргу шляхом його щомісячної сплати рівними частками у розмірі 413.207,28 грн.

          Господарський суд Луганської області ухвалою від 04.05.05 року затвердив цю мирову угоду, провадження по справі №19/358 припинив.

          Позивач вважає, що шляхом укладення мирової угоди сторони уклали правочин.

          Наявними у справі доказами доведено, що відповідач неналежним чином поставився до виконання умов мирової угоди, внаслідок чого станом на 01.08.09 року він замість сплати боргу у сумі 17.767.909,68 грн. сплатив його у сумі 13.277.948,67 грн., - тобто на 4.489.961,01 грн. менше.

Вказану суму позивач вважає за борг відповідача та, керуючись ст. 625 ЦКУ, нарахував на неї за період з 01.09.08 року по 01.08.09 року:

інфляційні нарахування у сумі 260.866,12 грн.;

3% річних за користування грошовими коштами у сумі 71450,21 грн., - а всього 4.822.277,34 грн., які просить стягнути з відповідача.

Останній позов не визнав.

ІІ.Заслухавши сторони, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.           Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).           За приписами частин 1-5 статті 203 Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Закон (ст.204 ЦКУ) презюмує правомірність правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

          Вищезгадана мирова угода є дійсною станом на час вирішення цього спору.

          Сторони за цим спором, уклавши мирову угоду, взяли на себе низку зобов’язань та отримали низку прав.

          Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

По справі незаперечно доведено, що відповідач неналежним чином виконував зобов’язання, покладені на нього згідно мировій угоді, що призвело до виникнення основного боргу у вищезгаданому розмірі.

Він не заперечив та не спростував його наявність.

Дослідивши доводи відповідача про те, що позов заявлено неправомірно, суд не погоджується з ними з наступних підстав.

Відповідач за період з 01.09.08 року по 01.08.09 року повинен був сплатити основний борг у сумі 17.767.909,68 грн., але сплатив тільки 13.277.948,67 грн., - внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 4.489.961,01 грн., до погашення якої він не вжив заходів до цього часу.

Як вбачається з ухвали суду від 04.05.05 року у справі №19/358 про затвердження мирової угоди (з урахуванням виправлення припущених у ній описок), вона могла бути пред’явлена до виконання протягом трьох років, - тобто до 04.05.08 року, а спірний борг виник з 01.09.08 року, що унеможливило звернення позивача до підрозділу Державної виконавчої служби за місцем знаходження боржника з метою примусового виконання ухвали.

Суд вважає, що у даному випадку підставою спору стало неналежне виконання відповідачем умов мирової угоди, затвердженої 04.05.05 року, а її предметом –сума боргу у розмірі 4.489.961,01 грн., - тобто це є новий спір, безпосередньо не пов’язаний ані з підставами, ані з предметом спору по припиненій справі №19/358.

Доводи відповідача про неправомірність даного позову (у справі №8/156(10/197)) не відповідають ані фактичним обставинам справи, ані чинному законодавству та свідчать про його намагання уникнути сплати спірного боргу.

Згідно ч. 1 ст. 598 ЦКУ зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Визначені главою 50 ЦКУ підстави припинення зобов’язань не передбачають такого способу припинення взаємних зобов’язань як вирішення спору судом з постановленням відповідного судового рішення, а тому висновок господарського суду першої інстанції та апеляційного господарського суду про припинення зобов’язань відповідача по договору №10/16-42 від 18.01.2000 року, зокрема, звільнення його від відповідальності за порушення грошових зобов’язань та відсутності у позивача права на вимогу про відшкодування втрат від інфляції та відсотків за час користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 625 ЦКУ - не можна визнати правильним.

Укладаючи мирову угоду, відповідач брав на себе зобов’язання у добровільному порядку погасити заборгованість, і це затверджено ухвалою господарського суду Луганської області від 04.05.05 ороку у справі №19/358. Невиконання умов мирової угоди боржником не виключає права стягувача на звернення до суду з вимогами про зобов’язання виконати умови мирової угоди як в цілому, так і у певній частині (том 1, а.с.

З огляду на викладене суд вважає, що відповідач припустився неналежного виконання зобов’язань по мировій угоді від 04.05.05 року –несплати частки боргу у розмірі, визначеному позивачем.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

          У частині 2 ст. 193 Господарського кодексу України (далі –ГКУ) сказано, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими актами законами або договором.

          Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов мирової угоди, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ; ч. 1 ст. 224 ГКУ).

           При вирішенні питання про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за

неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Таким чином, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Відповідно до ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, ст.ст.202-204,509,530,610-612,614,625 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 224 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст.4-3,22,32-34,43,44.47-1,49 та 82,84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз», ідентифікаційний код 05451150, яке знаходиться за адресою: м. Луганськ, вул. Т.Шевченка, 102, - на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», ідентифікаційний код 31301827, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 1, - основний борг за природний газ у сумі 4489961 (чотири мільйони чотириста вісімдесят дев’ять тисяч дев’ятсот шістдесят одна) грн. 01 коп., інфляційні нарахування у сумі 260866 (двісті шістдесят тисяч вісімсот шістдесят шість) грн. 12 коп., 3% річних у сумі 71450 (сімдесят одна тисяча чотириста п’ятдесят) грн. 21 коп., а також судові витрати: державне мито у сумі 25500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 05.08.10 року за згодою сторін оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 09 серпня 2010 року.

Суддя                                                   А.П.Середа