Рішення № 108212273, 29.12.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.12.2022Справа № 910/9770/22За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ТВМ"

до Приватного акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю "Акціонерна компанія "Київводоканал"

про стягнення 237 600,00 грн.,

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін: без виклику.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 237 600,00 грн за Договором поставки від 15.12.2021 №1942/2416-21. Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 000,00грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки останньому було поставлено товар на загальну суму 237 600,00 грн, який в порушення взятих на себе зобов`язань не був оплачений Відповідачем повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/9770/22 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання). Визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

Судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлявся про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.10.2022 була відправлена за адресою місцезнаходження відповідача, визначена в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

22.11.2022 відповідачем подано до суду Відзив на позовну заяву від 17.11.2022, в якому Відповідач проти суми боргу не заперечує, проте посилається на наявність великої дебіторської заборгованості споживачів та неможливості стягувати зі споживачів примусово штрафні санкції в силу дії законодавчих обмежень, встановлених на період карантину в зв`язку з COVID-19 та запровадженим воєнним станом, як на причину неможливості виконання своїх зобов`язань перед Позивачем.

Крім того, в Відзиві на позовну заяву, відповідач просить суд відстрочити сплату основного боргу до закінчення воєнного стану в Україні.

02.12.2022 Позивачем подано до суду Відповідь на Відзив, в якій Позивач просить суд критично поставитися до аргументів Відповідача, викладених в відзиві на позовну заяву, та не приймати їх до уваги, оскільки договір, на підставі якого виникла кредиторська заборгованість Відповідача перед Позивачем було укладено вже під час дії карантину, запровадженого Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 530-ІХ від 17.03.2020року, а саме -15грудня 2021року.

На думку Позивача, Відповідач врахував ці обставини укладаючи договір та приймаючи на себе зобов`язання щодо оплати товару та строків такої оплати. Також Позивач звернув увагу суду, що товар був отриманий Відповідачем 11.01.2022, оплата, відповідно до п. 5.1 договору, повинна була бути проведена в повному обсязі до 12.03.2022року.

Окрім того, Позивач зазначив, що звертаючись до суду за захистом порушених прав, зважаючи на об`єктивні обставини в яких опинились і Позивач і Відповідач, з розумінням ставлячись до надскладної ситуації внаслідок збройної агресії росії та воєнних дій, Позивачем було прийнято рішення просити суд стягнути з Відповідача лише суму основного боргу.

Проти відстрочення Відповідачу сплати основного боргу та судового збору до закінчення воєнного стану в Україні, Позивач категорично заперечує, вважає що встановлення відстрочення виконання Відповідачем грошових зобов`язань призведе до порушення балансу інтересів сторін господарських правовідносин.

12.12.2022 Відповідачем подано до суду Заперечення на відповідь на Відзив, в яких останній зазначив, що Відповідач є об`єктом критичної інфраструктури, на якого покладено обов`язки з забезпечення екологічної броні питної води та враховуючи законодавчі обмеження (конкретно для виробника послуг з водопостачання та водовідведення -Відповідача) щодо стягнення дебіторської заборгованості - сторони не перебуваються у рівних економічних умовах.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, Відзив на позовну заяву від 17.11.2022 №1718/12/12/02-22, Відповідь Позивача на Відзив від 02.12.2022, Заперечення Відповідача від 12.12.2022 №2090/12/12/02-22 та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог та заперечення відповідача, та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

15 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія ТВМ" та Приватним акціонерним товариством з обмеженою відповідальністю "Акціонерна компанія "Київводоканал" було укладено Договір поставки №1942/24/16-21.

Відповідно до п. 1.1 Договору предметом цього договору є поставка та передача у власність Покупця подарунки та нагороди за найменуванням, в асортименті та за цінами, що вказуються в Специфікації, що є невід`ємною частиною даного Договору, згідно заявок Покупця в письмовому або електронному вигляді, а Покупець зобов`язується прийняти Товар і оплатити його вартість на умовах Договору.

Відповідно до Специфікації №1 до Договору найменування товару: щоденник А 5 у кількості 1200 штук за ціною 165,00грн. за 1 одиницю, на загальну суму 237 600,00грн. в т.ч. ПДВ 39 600,00грн.

Тобто, відповідно до п. 1.1 Договору Позивач бере на себе зобов`язання здійснити поставку Товару та передати у власність Відповідача, а Відповідач зобов`язується прийняти та оплатити поставлений Позивачем Товар в обумовлені строки.

Загальна сума Договору складає - 237 600,00грн.

Строк поставки партії Товару -7 робочих днів з дати надання письмової заявки Покупцем.

Відповідно до п. 5.1 Договору розрахунок за кожну партію Товару здійснюється на підставі рахунку-фактури Постачальника, який виписується у відповідності до заявки Покупця та Специфікації. Покупець здійснює оплату Товару протягом 60 календарних днів з моменту отримання Товару від Постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Пунктом 7.3 Договору сторони визначили, що у випадку порушення виконання умов 5.1 Договору, Покупець сплачує пеню Постачальнику у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія ТВМ" було поставлено Приватному акціонерному товариству з обмеженою відповідальністю "Акціонерна компанія "Київводоканал" щоденники формату А5 в кількості 1200 штук на суму 237 600,00грн. згідно видаткової накладної №РНЕ -000006 від 11.01.2022.

Факт поставки вказаного товару Позивач підтверджує вищезазначеною накладною, яка підписана повноважними представниками позивача, відповідача та скріплена печатками господарюючих суб`єктів підприємницької діяльності. Також на підтвердження отримання товару, Позивачем подані Специфікація №1 до Договору, рахунок-фактуру №СФЕ -000013 від 11.01.2022 та Акт звірки розрахунків станом на 30.09.2022 підписаний обома сторонами та скріплений печатками господарюючих суб`єктів підприємницької діяльності.

За твердженням Позивача, у зв`язку з поставкою Товару у Відповідача виник обов`язок оплатити його відповідно до п.5.1 Договору - протягом 60 календарних днів з моменту отримання Товару. Тобто граничним терміном оплати даного Товару було 12 березня 2022.

Відповідач свій обов`язок щодо оплати Товару не виконав.

Тому Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія ТВМ" (позивач) було змушено звернутися до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватним акціонерним товариством з обмеженою відповідальністю "Акціонерна компанія "Київводоканал" заборгованості.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ТВМ" підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 ГК України, згідно з якою майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань (частина 7).

Частинами 1, 6 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд визнає як належний та допустимий доказ на підтвердження факту поставки товару видаткову накладну №РНЕ -000006 від 11.01.2022 на суму 237 600,00 грн.

Вищевказана накладна містить номенклатуру (асортимент) товару, кількість та ціну, містить підписи представника позивача, а також підписи представника відповідача, скріплені печатками позивача та відповідача.

Так, оскільки Позивач поставив товар, а Відповідач отримав товар згідно з видаткової накладної №РНЕ -000006 від 11.01.2022 на суму 237 600,00 грн., то у Відповідача виник обов`язок щодо її оплати не пізніше 12.03.2022.

Проте, відповідач своє зобов`язання з оплати товару не здійснив.

Згідно зі ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п. 5.1 Договору розрахунок за кожну партію Товару здійснюється на підставі рахунку-фактури Постачальника, який виписується у відповідності до заявки Покупця та Специфікації. Покупець здійснює оплату Товару протягом 60 календарних днів з моменту отримання Товару від Постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

У зв`язку з поставкою Товару у Відповідача виник обов`язок оплатити його відповідно до п.5.1 Договору - протягом 60 календарних днів з моменту отримання Товару. Тобто граничним терміном оплати даного Товару було 12 березня 2022.

Доказів оплати за отриманий товар у розмірі 237 600,00грн. відповідачем на користь позивача за час розгляду справи суду не надано, та матеріали справи не містять. Строк оплати є такий, що настав.

Судом також встановлено, що Позивачем здійснювалось досудове врегулювання спору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надіслано Претензія №1 від 01.09.202 за № 0901-02 на адресу відповідача з проханням перерахувати суму боргу у розмірі 237 600,00грн в строк, що не перевищує 7 днів з дня пред`явлення претензії, проте Відповідач відповіді на претензію не надав, борг не сплатив.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Отже, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з Відповідача основної заборгованості в розмірі 237 600,00грн., яка виникла внаслідок порушення останнім грошового зобов`язання за Договором, підлягає задоволенню судом.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

Щодо клопотання Відповідача про відстрочення сплату основного боргу та судового збору до закінчення воєнного стану в Україні.

В Відзиві на позовну заяву, Відповідач просить суд відстрочити сплату основного боргу та судового збору до закінчення воєнного стану в Україні.

02.12.2022 від ТОВ "Компанія ТВМ" надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечив щодо заяви про відстрочення виконання судового рішення, мотивуючи, зокрема, тим, що звертаючись до суду за захистом порушених прав, зважаючи на об`єктивні обставини в яких опинились і Позивач і Відповідач, з розумінням ставлячись до надскладної ситуації внаслідок збройної агресії росії та воєнних дій, Позивачем було прийнято рішення просити суд стягнути з Відповідача лише суму основного боргу. Вважає що встановлення відстрочення виконання Відповідачем грошових зобов`язань призведе до порушення балансу інтересів сторін господарських правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

У відповідності до ч. 3 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Також, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Частиною 5 статті 331 ГПК України визначено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Суд зазначає, що питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.

В обґрунтування заяви про відстрочення виконання судового рішення у даній справі зазначаючи про наявність великої дебіторської заборгованості споживачів та неможливості стягувати зі споживачів примусово штрафні санкції в силу дії законодавчих обмежень, встановлених на період карантину в зв`язку з COVID-19 та запровадженим воєнним станом, як на причину неможливості виконання своїх зобов`язань перед Позивачем. Тому, з цих підстав просить суд відстрочити сплату основного боргу до закінчення воєнного стану в Україні.

При розгляді заяви суд враховує, що відповідно до статті 18 ГПК України, cудові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Так, у п. 40 рішення від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України 5-рп/2013 від 26.06.2013, до обставин, що ускладнюють виконання судового рішення належать хвороба боржника або членів його сім`ї, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи - боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Разом з цим, відсутність грошових коштів не є виключною обставиною та має негативний вплив на фінансовий стан не лише заявника, а й стягувача у справі та здійснювану ним господарську діяльність.

Доказів на підтвердження припинення або призупинення діяльності в період дії карантину та під час здійснення військової агресії рф проти України, або доказів припинення чи зменшення оплат в такий період відповідачем до заяви не долучено.

Суд також наголошує, що карантин в Україні продовжено, однак вказане законодавчо не визначено як підстав для звільнення від оплати. Факт введення карантину не є достатнім для автоматичного відстрочення виконання рішення суду без доведення конкретних обставин впливу карантину на стан розрахунку і на можливість виконання рішення суду.

У відповідності до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Суд зазначає, що Відповідач в порушення приписів ст. 74 ГПК України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження існування виняткових обставин, які є підставами для відстрочення виконання рішення суду.

Вирішуючи питання про відстрочення виконання судового рішення судом враховано, що звертаючись до суду за захистом порушених прав, зважаючи на об`єктивні обставини в яких опинились і Позивач і Відповідач, з розумінням ставлячись до надскладної ситуації внаслідок збройної агресії росії та воєнних дій, Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача лише суму основного боргу.

Отже, у суду відсутні правові підстави для задоволення заяви Приватного акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю "Акціонерна компанія "Київводоканал" про відстрочення виконання рішення суду.

Також, позивач просить стягнути з відповідача на його користь витрати понесені на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Вирішуючи питання розподілу витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Так, судом встановлено, що 11.01.2020 між позивачем та Адвокатським бюро «Марини Іванчук» було укладено Договір № 02-2020 про надання правової (правничої) допомоги.

Розділом 1 вказаного договору визначено його предмет.

Відповідно до розділу 5 Договору, сторони погодили, що вартість наданих робіт за цим договором та порядок оплати визначається із розрахунку 1 500,00 грн на місяць.

В подальшому, 15.09.2022 між позивачем та Адвокатським бюро «Марини Іванчук» було укладено Додаткову угоду №3 до Договір № 02-2020 про надання правової (правничої) допомоги, якою сторони погодили фіксований розмір гонорару за надання правової допомоги.

Вартість послуг Виконавця з надання правової (правничої ) допомоги обумовленої предметом даної додаткової угоди:

- підготовка та подання позовної заяви до суду 4 500,00грн;

- підготовка та подання відповіді на відзив 1 500,00грн;

- забезпечення участі представника в судовому засіданні -2 000,00грн.

Строк проведення розрахунків 20 банківських днів від дати отримання Замовником відповідного рахунку Виконавця.

Також, матеріали справи містять копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Іванчук Марини Миколаївни від 26.06.2008р., посвідчення адвоката, Ордер про надання правничої допомоги серія АІ № 1280064.

До матеріалів справи надано також рахунок №02/09 від 15.09.2022, згідно якого вартість послуг становлять 4 500,00 грн.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Суд, здійснюючи розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) вказує наступне.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір та реальний характер.

На переконання суду, враховуючи, малозначність справи, з огляду на що розгляд здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, в зв`язку з чим виключається сума включена в розрахунок позивача про забезпечення участі представника в судовому засіданні у розмірі -2 000,00грн., а також, враховуючи заявлення відповідачем про зменшення витрат на правничу допомогу з огляду на об`єктивні обставини, що не залежить від волі сторін та враховуючи обов`язки ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал", як об`єкта критичної інфраструктури перед державою та безпосередньо перед споживачами (населенням), суд дійшов висновку про обґрунтованість та розумність розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають до стягнення з відповідача у сумі 4 000,00 грн.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ТВМ" задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А, ідентифікаційний код 03327664) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія ТВМ" ( 04116, м. Київ, вул. Богдана Гаврилишина, буд 18, ідентифікаційний код 30972388) 237 600 (двісті тридцять сім тисяч шістсот) грн. 00 коп. основного боргу, 3 564 (три тисячі п`ятсот шістдесят чотири) грн.00коп. судового збору та 4 000 (чотири тисячі) грн.00коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Відмовити Приватному акціонерному товариству з обмеженою відповідальністю "Акціонерна компанія "Київводоканал" у задоволенні клопотання про відстрочення сплати основного боргу та сплати судових витрат.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.І. Борисенко