Ухвала суду № 108207374, 30.12.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позову без руху

30 грудня 2022 року Справа 160/20281/22

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сидоренко Д.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи "Криворізька установа виконання покарань №3" про визнання протиправними дій та зобовязання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

21.12.2022 року за допомогою системи "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Державної установи "Криворізька установа виконання покарань №3", в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) Державної установи "Криворізька установа виконання покарань №3" щодо не проведення повного розрахунку при звільнення - невиплату в день звільнення (10.10.2022) додаткової винагороди, встановленої Постановою КМУ від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", в розмірі до 30000,00 грн. пропорційно в розрахунку за місяць, за період з 11.03.2022 по 31.05.2022;

- зобов`язати Державну установу "Криворізька установа виконання покарань №3" здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди, встановленої Постановою КМУ від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", за період з 11.03.2022 по 31.05.2022, в розмірі до 30000,00 грн. пропорційно в розрахунку за місяць;

- стягнути з за період з Державної установи "Криворізька установа виконання покарань №3" середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошового забезпечення) за період з 11.10.2022 по день прийняття судом рішення у справі;

Відповідно до пунктів 3 та 6 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам статей 160, 161, 172 КАС України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.

Частинами першою, другою, п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

В позовній заяві щодо строку звернення до суду, позивач посилається на частину другу статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Стосовно посилань на ст.233 Кодексу законів про працю України суд зазначає, що з 19.07.2022 набули чинності зміни до зазначеної статті, внесені Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Так, частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній з 19.07.2022) передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, у зв`язку із прийняттям Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, ст.233 Кодексу законів про працю України більше не містить положень про те, що «у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

Предметом спору зокрема є нарахування та виплата додаткової винагороди, встановленої Постановою КМУ від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", за період з 11.03.2022 по 31.05.2022, в розмірі до 30000,00 грн. пропорційно в розрахунку за місяць (пункт 1 та 2 прохальної частини).

Згідно позовної заяви, позивача звільнено зі служби 10.10.2022 року.

Проте, суд зазначає, статтею 47 КЗпП визначено, що оботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. У разі призову роботодавця - фізичної особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період такий роботодавець - фізична особа повинен виконати свої обов`язки, визначені цією статтею, протягом місяця після звільнення з такої військової служби без застосування санкцій та штрафів.

Отже, до таких виплат, як правило, належать заробітна плата, нарахована пропорційно відпрацьованому часу, компенсація за невикористані дні щорічних відпусток і відпустки на дітей (якщо такі є) та в окремих випадках - вихідна допомоги.

Враховуючи зазначене, виплата додаткової винагороди, яка передбачена постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року, не відносить до виплат (грошового забезпечння), які підлягають обовязковій виплаті при звільненні.

Відтак, в даному випадку застосовується місячний строк звернення до суду.

Обчислення місячного строку звернення до суду слід здійснювати з 20.07.2022 року - наступний день з моменту набрання чинності Закону №2352, яким було змінено частину другу статті 233 КЗпП та який сплинув у позивача 20.08.2022 року.

Суд наголошує, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

За приписами ч.3 ст.3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Станом на дату звернення позивача до суду ст. 233 КЗпП України не містить положень щодо не обмеження будь-яким строком права звернення до суду із вимогами про стягнення заробітної плати (вирішення трудового спору). Відтак, суд відхиляє наведене твердження позивача.

Суд також зауважує, що правові висновки Верховного Суду про те, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (наприклад, щодо спорів у подібних правовідносинах, постанови від 29 вересня 2021 року (справа №160/8332/20), від 24 вересня 2020 року (справа №806/2883/17), від 13 січня 2020 року (справа №814/1007/16), від 11 липня 2019 року (справа №814/2789/16), від 1 грудня 2019 року (справа №823/726/16), не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах, оскільки з 19.07.2022 набули чинності зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України, які відповідних положень не містять.

Статтею 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

У відповідності до частини 6 статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

За таких обставин, позивачу необхідно надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оформлену у відповідності до статті 167 КАС України, в якій вказати підстави для поновлення строку, із відповідними доказами поважності причин пропуску строку.

Згідно з частиною третьою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Так, з доданих до позовної заяви документів суд встановив, що позивачем не додано до матеріалів позову належного документального доказу (платіжного документу) про сплату судового збору у встановленому законом порядку. Натомість позивач послався на норму пункту 4 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як підставу для звільнення позивача від сплати судового збору за подання цього позову до суду.

Вирішуючи питання про наявність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, суд виходить з наступного.

За змістом пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Між тим, аналізуючи зміст наведеної норми Закону Верховний Суд України у своїй від 30.11.2016 у справі №6-1121цс16 зробив висновок, що починаючи з 01.09.2015, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

При цьому, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (або за час вимушеного прогулу) під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях. Вказаний правовий висновок міститься також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі N 910/4518/16 (провадження №12-301гс18).

Крім того, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18 (провадження №61-9664сво19), постанові Верховного Суду від 15.02.2021 у справі №372/4328/19.

З урахуванням наведеного, суд доводить до відома позивача, що він не звільняється від сплати судового збору у справі за заявленою ним позовною вимогою щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошового забезпечення) за період з 11.10.2022 по день прийняття судом рішення у справі.

Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання позову до адміністративного суду майнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Разом з тим, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено, що з 1 січня 2022 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2 481,00 гривень.

Разом з тим, позивачем не визначена ціна позову, відтак суд позбавлений можливості визначити суму судового збору, а тому позивачу необхідно самостійно визначити розмір судового збору, який підлягає сплаті.

Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене, позовну заяву слід залишити без руху.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 169, 241, 248, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву залишити без руху.

Встановити позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання:

- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оформлену у відповідності до статті 167 КАС України, в якій вказати підстави для поновлення строку із звернення з позовними вимогами, які викладені в пункті 1 та 2 прохальної частини, із відповідними доказами поважності причин пропуску строку;

-документу про сплату судового збору (квитанції установи банку або відділення зв`язку, які прийняли платіж або платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою банку і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення) за позов, який містить вимоги майнового характеру.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно направити на адресу позивача.

Роз`яснити позивачу, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.293 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених ст.294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені ст.294 Кодексу адміністративного судочинства України, окремо від рішення суду не допускається.

Ухвала про залишення позовної заяви без руху в самостійному порядку оскарженню не підлягає.

Суддя Д.В. Сидоренко