Рішення № 108203511, 24.02.2022, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/1034/20

Номер провадження 2/489/58/22

РІШЕННЯ

Іменем України

24 лютого 2022 року місто Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

за участі секретаря судового засідання Ковальової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 10 Ленінського районного суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про усунення перешкод у праві власності шляхом вселення таза зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Служба у справах дітей Адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради про визнання договору дарування недійсним

встановив

В березні 2020 року позивач звернувся до суду з позовною заявою про усунення перешкод у праві власності. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є власником 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач є власником інших 2/3 часток даної квартири. Виділ у натурі часток із спільного майна до теперішнього часу не здійснено. ОСОБА_1 вирішив вселитися до належної йому на праві спільної часткової власності квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Для цього позивач зателефонував відповідачу, щоб повідомити про це, але ОСОБА_2 у телефонному режимі повідомила про те, що вона особисто змінила вхідні двері, на які встановила нові замки і тому потрапити до квартири у добровільному порядку ОСОБА_1 не зможе, та надати ключі від даної квартири вона відмовилася. Незважаючи на відмову ОСОБА_2 надати доступ до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 разом зі своїм представником та співробітниками поліції намагалися потрапити до даної квартири 20.02.2020, 21.02.2020 та 23.02.2020, але ОСОБА_2 зачинилася в квартирі та під різними обставинами не надавала доступ до квартири, при цьому погрожувала негативними наслідками. Позивач вважає, що відповідач грубо порушує його права, як співвласника зазначеного вище нерухомого майна.

В травні 2020 року ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому вказала, що із позовом вона не згодна в повному обсязі. Квартиру за адресою: АДРЕСА_1 не можливо поділити, оскільки вона є малогабаритною та однокімнатною і є єдиним житлом для відповідача. Мотиви позивача потрапити в дану квартиру ніяк не пов`язані із необхідністю проживання, оскільки в нього є інше житло. ОСОБА_1 приходить у нічний час за адресою: АДРЕСА_1 в стані алкогольного сп`яніння, поводить себе неадекватно, погрожує, насміхається. 30.03.2018 позивач вселив у спірну квартиру ОСОБА_7 із родиною. Після цього почалися постійні сварки, а також ОСОБА_7 викидала з вікна меблі та особисті речі ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 замінив вхідні двері і не дав ключі від нового замка відповідачу. Після цього ОСОБА_2 деякий час не мала можливості потрапити в дану квартиру та змушена була неодноразово звертатися до працівників поліції. 20.02.2020, 21.02.2020 та 23.02.2020 ОСОБА_1 разом зі своїм представником та співробітниками поліції намагалися потрапити в квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , але ОСОБА_2 не відчинила двері, оскільки були погрози, відбувалося все у вечірній та нічний час, тому вона злякалася. Систематичне порушення правил співжиття та постійна протиправна поведінка позивача роблять неможливим спільне проживання в однокімнатній квартирі за вище вказаною адресою.

В липні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним. В обґрунтування вимог зазначила, що 1/3 частка квартири за адресою: АДРЕСА_1 спочатку належала ОСОБА_5 , але потім була передана стягувачу аліментів ОСОБА_4 в рахунок погашення заборгованості зі сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 23.03.2018 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір дарування 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О.С. Позивач за зустрічним позовом вважає, що укладаючи даний договір дарування, ОСОБА_4 допустила порушення прав неповнолітньої дитини з інвалідністю першої групи «А» з дитинства ОСОБА_8 , оскільки вчинила правочин без згоди батька дитини ОСОБА_5 й без необхідного попереднього дозволу органу опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Також, правочин сам по собі безоплатний, а це прямо порушує права дитини і фактично ОСОБА_4 перешкоджає виконанню чинного рішення суду щодо стягнення аліментів, оскільки грошові кошти були витрачені не за цільовим призначенням.

Відповідач за зустрічним позовом надав суду письмові пояснення, в яких вказав, що із зустрічною позовною заявою не згодний в повному обсязі та просив відмовити ОСОБА_2 в задоволенні зустрічних позовних вимог. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєві від 16.06.2016 ОСОБА_5 позбавлено батьківських прав стосовно сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому ОСОБА_4 не повинна була отримувати згоду ОСОБА_5 для укладення договору дарування. Також, в даній ситуації ОСОБА_4 для укладення правочину не повинна була отримувати дозволу органу опіки та піклування. ОСОБА_4 , як особа на користь якої було призначено більшість аліментних та пов`язаних із ними зобов`язань, добровільно виявила бажання залишити саме за собою, а не за дитиною, нереалізовану частку нерухомого майна, яка належала ОСОБА_5 , що в подальшому і було зроблено виконавчою службою у спосіб, який відповідав чинному на той час законодавству. ОСОБА_1 вказує, що ОСОБА_2 не надала належних доказів того, що ОСОБА_4 діяла не добросовісно та витратила грошові кошти не за цільовим призначенням.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі обставини та відповідні правовідносини.

Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.09.2016 квартира за адресою: АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 - 1/3 частка та ОСОБА_2 - 2/3 частки.

Відповідно до постанови державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Собчук А.В. про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 11.08.2016 ОСОБА_4 передано в рахунок погашення боргу по зведеному виконавчому провадженню №45159582 в сумі 114200,00 грн. за оцінкою, за якою було передано на реалізацію майно, що належить боржнику ОСОБА_5 - 1/3 частка однокімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі свідоцтва від 08.09.2016, виданого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ягужинською К.Т., зареєстрованого в реєстрі за № 1853 ОСОБА_4 належить на праві власності нерухоме майно, що складається з 1/3 частки квартири АДРЕСА_3 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 Баєв ОСОБА_9 та ОСОБА_10 після реєстрації шлюбу з ОСОБА_11 15.09.2007) ОСОБА_12 є батьками ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та згідно з довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №545547 останній є інвалідом з дитинства першої групи «А».

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16.06.2016 ОСОБА_5 позбавлено батьківських прав стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З висновку експерта №125-77 від 18.10.2016 вбачається, що було проведено будівельно-технічну експертизу та квартиру за адресою: АДРЕСА_1 не можливо розділити в ідеальних частках - 1/3 і 2/3 частки, оскільки квартира складається з однієї кімнати, яка має мінімально допустиму площу - 17, 2 кв.м. Також, не можливо визначити порядок користування між співвласниками з виділом в користування кожного співвласника окремої кімнати з жилою площею 5,73 кв.м. та 11,46 кв.м.

23.03.2018 ОСОБА_4 подала заяву приватному нотаріусу Миколаївського міського нотаріального округу Димову О.С., в якій вона зазначила, що відчуженням 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 права малолітніх, неповнолітніх, недієздатних та обмежено дієздатних осіб порушені не будуть, жодна із вищевказаних осіб не проживає постійно та не зареєстрована, тимчасово не перебуває в даній квартирі, також ОСОБА_4 розуміє зміст та правові наслідки документа і діє відповідно до власного волевиявлення.

23.03.2018 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О.С., згідно з яким ОСОБА_4 подарувала та передала ОСОБА_1 , а останній прийняв в дар від ОСОБА_4 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 .

30.03.2018 було укладено договір оренди 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 згідно з якого ОСОБА_1 передав в орендне користування 1/3 частку вище вказаної квартири ОСОБА_7 на строк, що обумовлений усною домовленістю сторін.

Згідно з рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24.07.2018 ОСОБА_2 було вселено у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

З приводу подій, які відбувалися 20.02.2020 ОСОБА_2 звернулася з заявою до поліції, де зазначила, що в цей день вночі о 23:00 год. до неї прийшов ОСОБА_1 разом із своїм представником, які голосно грюкали в двері, агресивно вимагали відчинити двері квартири, але ОСОБА_2 злякалася двох чоловіків, оскільки раніше неодноразово отримувала погрози від ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.03.2020 квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 - 1/3 частка та ОСОБА_2 - 2/3 частки.

Відповідно до відповіді Служби у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради від 11.12.2019 службою у справах дітей не готувався проєкт рішення про надання дозволу громадянам на дарування 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 .

З відповіді Служби у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради від 16.11.2020 вбачається, що служба у справах дітей не наділена повноваженнями щодо надання правової оцінки правомірності/неправомірності укладених угод щодо відчуження нерухомого майна громадян, якщо таке майно не належало дитині на праві власності, співвласності чи користування.

В ч. 1-3, 7 ст. 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

В ч.2 ст. 358 ЦК України зазначено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з ч.2 ст. 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (ч.1 ст. 265 ЦК України).

Відповідно до ст. 150 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 521/3444/17 від 12.09.2018 при наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі старшими за 9 років, крім подружжя, а також особами, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв?язку з чим вони не можуть проживати в одній кімнаті з членами своєї сім?ї. Не допускається також заселення квартири, збудованої для однієї сім?ї, двома і більше сім?ями або двома і більше одинокими особами. Норма жилої площі в Україні відповідно до Житлового кодексу України встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

Суд вважає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 абсолютно сторонні один одному люди, які є різної статі, віку (різниця у віці близько 30 років), що унеможливлює вселення ОСОБА_1 в однокімнатну квартиру невеликої площі, оскільки це буде суперечити моральним засадам та будуть порушені санітарні норм.

Крім того, ОСОБА_1 раніше реалізував своє право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 шляхом укладення 30.03.2018 договору оренди з ОСОБА_7 , яка є сторонньою особою. Після цього в квартиру за вище зазначеною адресою було вселено велику кількість людей, які як зазначає ОСОБА_2 , порушували правила співжиття, знищили та пошкодили елементи теплопостачання, водопостачання, вхідні двері тощо (про що є матеріали кримінального провадження).

За таких обставин, суд вважає, що вселення ОСОБА_1 , буде суперечити моральним засадам суспільства та порушить чинне законодавство щодо забезпечення права ОСОБА_2 на користування своєю часткою квартири, яка є істотно більшою, тому в задоволенні вимог про вселення належить відмовити, що не позбавляє ОСОБА_1 реалізувати своє право в інший спосіб, зокрема шляхом отримання відповідної матеріальної (грошової) компенсації.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Частинами 1-6 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недодержання стороною (сторонами) в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, є підставою для визнання його недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно з абз.2 ч.6 ст. 177 Сімейного кодексу України на вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі № 6-2940цс15 та від 10.02.2016 у справі № 6-3005цс15 передбачене статтею 177 Сімейного кодексу України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 385/1598/18 від 10.02.2021 зазначено, що вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі № 1612/2343/12 від 20 березня 2019 року.

Суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 не є стороною договору дарування 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 , який був укладений 23.03.2018, вона не уповноважена виступати в інтересах дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також даним договором права та інтереси ОСОБА_2 не порушено.

Крім того, орган опіки та піклування і ОСОБА_4 в інтересах дитини ОСОБА_6 не зверталися до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування від 23.03.2018, який був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Відсутність дозволу органу опіки та піклування, згоди ОСОБА_5 на укладення даного договору дарування не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні зустрічного позову у зв`язку з тим, що укладенням договору дарування частки квартири права ОСОБА_2 порушені не були, а для звернення до суду в інтересах неповнолітнього онука у неї відсутні відповідні повноваження.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 89, 141, 259, 263 - 265 ЦПК України, суд

вирішив

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві власності шляхом вселення.

Відмовити в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 .

Третя особа: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_6 .

Третя особа: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_7 .

Третя особа: ОСОБА_5 , адреса: АДРЕСА_5 .

Третя особа: ОСОБА_6 , адреса: АДРЕСА_7 .

Третя особа: Служба у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради адреса: м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з моменту складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 30.11.2022.

Суддя В. В. Кокорєв