Рішення № 108201029, 30.12.2022, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/1807/21

Номер провадження 2/350/253/2022

Р ІШ ЕН НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2022 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого суду Пулика М.В.,

секретаря судового засідання Юречко Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, суд -

установив:

Представник позивачки адвокат Гедзик В.М. звернувся до суду з позовною в якій просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 160 432,25 грн. (сто шістдесят тисяч чотириста тридцять дві гривні двадцять п`ять копійок.

В обґрунтування позовних вимог представник позивачки зазначив, що упродовж червня-липня 2018 року позивачкою внесено на картковий рахунок відповідача ОСОБА_2 в АТ КБ «Приватбанк» грошові кошти у загальній сумі 160 432,25 грн.

Вказані кошти вносились одинадцятьма платежами як поповнення карткового рахунку відповідача, що підтверджується дублікатами банківських чеків, а саме: від 20.06.2018 на суму 10050,25 грн; від 27.06.2018 на суму 20100,50 грн; від 30.06.2018 на суму 9980 грн; від 30.06.2018 на суму 10150,75 грн; від 05.07.2018 на суму 10050,25 грн; від 13.07.2018 на суму 20 000 грн; від 13.07.2018 на суму 20 000 грн; від 17.07.2018 на суму 10050,25 грн; від 17.07.2018 на суму 10050,25 грн; від 26.07.2018 на суму 20 000 грн. та від 26.07.2018 на суму 20000 грн.

За усною домовленістю між сторонами, ОСОБА_2 повинен був внести вказані кошти на рахунок ПП «ДВК» (код ЕДРПОУ 30473101), керівником та єдиним засновником якого він є, або в інший спосіб зарахувати їх як дострокове часткове повернення поворотної фінансової допомоги від ТОВ «Відпочинок-плюс» (код ЕДРПОУ 36911448).

Зазначеній домовленості передувало надання 29.12.2017 та 26.07.2018 ПП «ДВК» до ТОВ «Відпочинок-плюс» безвідсоткової поворотної фінансової допомоги у сумі 250 000 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та копією договору від 28.12.2017 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги.

Однак, як стало відомо позивачу лише у серпні 2021 року, відповідач вказану усну домовленість не виконав та подав позов від імені ПП «ДВК» до ТОВ «Відпочинок-плюс» про стягнення всіх попередньо наданих коштів у сумі 250 000 грн., як основної заборгованості.

У даному випадку позивач надала відповідачу грошові кошти як фізична особа фізичній особі без будь якої правової підстави лише на підставі вищевказаної усної добросовісної домовленості, яка відповідачем проігнорована. Однак, після звернення ОСОБА_2 з позовом до Господарського суду Івано-Франківської області у серпні 2021 року (справа № 909/729/21), ОСОБА_1 дізналась, що така усна домовленість не виконана.

Отже, між сторонами як фізичними особами виникли відносини без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача цих коштів.

07.04.2021 відповідач подав відзив, в якому вказав, що не згідний із вимогами позивачки, оскільки кошти перераховувалися на його платіжну картку, як повернення позики. Крім того вважає, що позивачка пропустила строк позовної давності з підстав, які зазначені у відзиві на позовну заяву ( а.с.23). Просив відмовити у задоволенні позову .

В судове засідання сторони не прибули, подали заяви про розгляд справи у їх відсутності.

За таких обставин суд вважає необхідне справу розглянути у відсутності сторін, у порядку, передбаченому ст. 247 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності ( а.с.23), який на його думку закінчився 26.07.2018 року, слід зазначити наступне.

Позивачка стверджує про те, що про порушення її права вона дізналася 10.08.2021, оскільки цього дня ТОВ "Відпочинок-плюс" отримало претензію про повернення коштів, у тому числі тих, які перераховувалися нею за усною домовленістю з відповідачем.

Претензією про повернення коштів доводиться, що позивачка про порушенння її права дізналася у 2021 ( а.с.4), а звернулася до суду з позовом 26.10.2021.

Доказів на спростування зазначеного відповідач не надав, тому суд вважає, що ОСОБА_1 не пропустила строк, у межах якого повинна звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права.

Відповідно до ст.ст.1-4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону ( ст.5 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 упродовж червня-липня 2018 року внесено на картковий рахунок відповідача ОСОБА_2 в АТ КБ «Приватбанк» грошові кошти у загальній сумі 160 432,25 грн., а саме: від 20.06.2018 на суму 10050,25 грн; від 27.06.2018 на суму 20100,50 грн; від 30.06.2018 на суму 9980 грн; від 30.06.2018 на суму 10150,75 грн; від 05.07.2018 на суму 10050,25 грн; від 13.07.2018 на суму 20 000 грн; від 13.07.2018 на суму 20 000 грн; від 17.07.2018 на суму 10050,25 грн; від 17.07.2018 на суму 10050,25 грн; від 26.07.2018 на суму 20 000 грн. та від 26.07.2018 на суму 20000 грн. (а.с.12-14).

Відповідач на заперечує того факту, що дійсно він отримав від ОСОБА_1 кошти у сумі, яка складає ціну позову, однак в заперечення позову посилається на те, що він отримав зазначені кошти на виконання укладеного між ним та позивачкою договору позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори таінші правочини; 2) створення літературних,художніх творів,винаходів таінших результатівінтелектуальної,творчої діяльності; 3) завдання майнової ( матеріальної ) та моральноїшкоди іншійособі; 4) інші юридичні факти.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою ( набувачем ) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Однак, посилаючись на отримання спірних коштів на виконання укладеного між ним та позивачкою договору позики відповідач оригіналу чи копію такого договору суду не надав.

Отже судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладались будь-які цивільно-правові угоди, а саме договір доручення, підряду, позики та ін.

Доказів того, що сторони перебували у трудових відносинах також не надано.

Отже відповідач не надав доказів того, що кошти у розмірі 160432 грн., які він отримав від позивачки, набуті ним з достатніх правових підстав.

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 року у справі №6-100цс15, а також у постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 308/13503/16-ц.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

При цьому, набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності правової підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року в справі №753/15556/15-ц, від 23.01.2020 року в справі №910/3395/19.

Суд приходить до висновку, що у виниклих між сторонами правовідносинах можливо застосувати положення ст. 1212 ЦК України, оскільки судом не встановлено достатніх правових підстав набуття коштів відповідачем, які були ним отримані та не повернуті позивачці за її вимогою.

Керуючись ст.ст. 1-4, 19, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 284 ЦПК України, суд-

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , жительки АДРЕСА_2 - 160432 (сто шістдесят тисяч чотириста тридцять дві) гривні 25 копійок та сплачений судовий збір у розмірі 1604,32 грн.

На рішення може бути подана апеляція до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: