Рішення № 108171432, 29.12.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2022 року Справа № 160/16667/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

25.10.2022 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 1), Державної казначейської служби України (далі відповідач 2), в якому просив:

- визнати бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області щодо відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, спричиненої нещасним випадком при виконанні службових обов`язків під час проходження служби, протиправною;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 за моральну шкоду, спричинену нещасним випадком при виконанні службових обов`язків під час проходження служби, грошові кошти в сумі 227 500,00 гривень, без урахування утримань з цієї суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

31.10.2022 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 18.11.2022 року, відповідно до ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебував на посаді слідчого в особливо важливих справах слідчого відділення по Криворізькій зоні з розслідування особливо важливих справ та злочинів, скоєних організованими групами Слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області. 05.11.2020 року з позивачем стався нещасний випадок, який, визнано таким, що стався в період проходження служби, при виконанні службових обов`язків. 09.06.2012 року з позивачем стався другий нещасний випадок, який, відповідно до акту розслідування нещасного випадку від 09.08.2012 року та акту про нещасний випадок №09/12 від 08.08.2012 року, також визнано таким, що стався в період проходження служби, при виконанні службових обов`язків. 21.02.2022 року позивач звернувся до ГУ МВС України в Дніпропетровській області із заявою щодо відшкодування йому моральної шкоди, спричиненої нещасним випадком при виконанні службових обов`язків під час проходження служби в розмірі 227 500грн., однак станом на момент подачі позову позивач жодної відповіді не отримав та сума визначеної ним моральної шкоди не сплачена. Приймаючи до уваги, що отримане позивачем каліцтво стало наслідком втрати працездатності у розмірі 50%, та встановленням третьої групи інвалідності, що в свою чергу, вплинуло на неможливість повноцінного виховання неповнолітніх сина та доньки, неможливість покращення стану його здоров`я в майбутньому, та продовження служби, а також враховуючи, що відповідачем в позасудовому порядку сума моральної шкоди не виплачена, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

30.11.2022 року до суду надійшов відзив Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, в якому представник відповідача, з урахуванням предмету позову, просила відмовити в його задоволенні. В обґрунтування посилалася на те, що позивачем не надано до суду доказів завдання йому моральної шкоди саме ГУ МВС у зв`язку з ушкодженням здоров`я, що має наслідком встановлення інвалідності та втрату працездатності. Щодо заяви позивача про відшкодування моральної шкоди, яка 15.03.2022 року надійшла на адресу відповідача, представник зазначила, що така заява розглянута в порядку Закону України «Про звернення громадян» та у встановлений строк позивачу надана відповідь, а тому будь-яких порушень прав позивача з боку відповідача не має. Крім того, посилалася на те, що позивачем пропущений строк для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю.

22.12.2022 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач звернув увагу, що предметом даного спору є відшкодування моральної шкоди, спричиненої нещасним випадком при виконати службових обов`язків під час проходження служби і ці вимоги абсолютно не є тотожною вимозі про отримання соціальної гарантії у вигляді одноразової допомоги, про яку зазначає у відзиві відповідач. Такі виплати по суті є абсолютно різними та ніяким чином не залежать одна від одної. Отже, посилання відповідача на пропущення строків що звернення позивача до ГУ МВС України в Дніпропетровській області з заявою про виплату одноразової матеріальної допомоги є безпідставними. Крім того, позивач зазначив, що питання відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві, працівниками МВС не врегульовано нормами спеціального законодавства, про наявність яких стверджує відповідач, а тому очевидно, що до спірних правовідносин, які по суті витікають з трудових, підлягають застосуванню загальні норми ЦК та КЗпП України.

Державна Казначейська служба України своїм правом на подачі відзиву не скористалася.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 15.11.1993 року по 22.04.2014 року, перебував на службі у Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, що підтверджується копією трудової книжки серія НОМЕР_1 .

Відповідно до Акту розслідування нещасного випадку від 09.06.2012 року та Акту про нещасний випадок № 09/12, затвердженого від 08.08.2012 року, з позивачем 09.06.2012 року, стався нещасний випадок в період проходження служби при виконанні службових обов`язків та останній отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого пошкодження внутрішньо-бокової зв`язки, заднього рогу внутрішнього меніска правого колінного суглобу.

Причина нещасного випадку особиста необережність.

Відповідно до Акту про нещасний випадок № 2014/1, затвердженого 14.04.2014 року, з позивачем стався нещасний випадок 05.11.2002 року в період проходження служби, при виконанні службових обов`язків, він отримав забійну скальповану рану волосяної частини голови, фрагментарний перелом тіла С-4, С-5, хребта, тяжкий верхньосуглобний перелом вивих вертлюжної впадини праворуч, забійну рану суглобу лівої гомілки.

Причина нещасного випадку - слизький стан проїжджої частини автодороги.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серія 10 ААГ № 023076, ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності , причина інвалідності вказана травма, пов`язана з виконання службового обов`язку, і позивачу протипоказана важка праця, вимушена поза, довга хода, переохолодження, навантаження на праву ногу.

Згідно довідки МСЕК серії АГ №0000510 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, позивачу встановлено 50% втрати професійної працездатності (трудове каліцтво 05.11.2002 року, Акт №2014/1 від 14.04.2014 року).

В пункті 12 Свідоцтва про хворобу № 196 від 11.04.2014 року зазначено, що встановлений причинний зв`язок між встановленим діагнозом та каліцтвом, є наслідком перенесеної автодорожньої полі травми від 05.11.2002 року та перенесеної травми правого колінного суглобу від 09.06.2012 року.

Звертаючись до суду, позивач посилається на те, що на підставі ст. 23, 173, 1167 ЦК України, ст. 237-1 КЗпП України має право на відшкодування моральної шкоди, з приводу чого у нього виник спір.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Разом з тим, враховуючи, що позивач перебував на службі у Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області до 22.04.2014 року, його права й обов`язки визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема законом «Про міліцію» (Далі Закон №565-ХІІ).

Верховний Суд України у своїй постанові від 17.02.2015 року № 21-8а15 зробив висновок. що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Отже, до правовідносин між сторонами щодо відшкодування моральної шкоди може бути застосовано трудове законодавство лише у разі, якщо спеціальним законодавство не передбачений порядок відшкодування моральної шкоди

Статтею 18 Закону № 565-ХІІ (в редакції від 01.04.2014 року, що діяла на момент звільнення позивача) передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів.

Відповідно до пункту 25 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 (в редакції від 03.10.2013р., яка діяла на момент звільнення позивача), особи рядового і начальницького складу підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню за рахунок коштів відповідного бюджету, а також коштів, що надходять від міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій згідно з договорами, укладеними між ними і органами внутрішніх справ. Шкода, заподіяна особі рядового або начальницького складу внаслідок пошкодження здоров`я під час виконання службових обов`язків, відшкодовується у повному обсязі незалежно від розміру пенсії, призначеної на даній підставі, за рахунок коштів відповідного бюджету або коштів міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій, які уклали договори з органами внутрішніх справ.

12.05.2007 Постановою Кабінету Міністрів України № 707 затверджений Порядок та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, якими працівникам міліції замінено страхову виплату виплатою одноразової грошової допомоги та визначено порядок розрахунку й виплати цих сум та органи, на які покладено обов`язок з їх виплати (органи внутрішніх справ)

Закону України № 565- ХІІ втратив чинність 07.11.2015 року у зв`язку з прийняттям Закону України «про національну поліцію» ( далі Закон № 580-VІІІ).

Згідно з п. 15 Прикінцевих та перехідних положень закону № 580 - VІІІ за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбаченихЗаконом України«Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Отже, спеціальним законодавством врегульований лише порядок відшкодування одноразової грошової допомоги у разі інвалідності працівника міліції, яка по своїй суті не є моральною шкодою, заподіяною ушкодженням здоров`я при виконанні службових обов`язків під час проходження служби, а є відповідно до положень ст. 97 Закону України «Про національну поліцію» є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, в тому числі, у разі визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції.

Конституційний Суд України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 3 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» від 22 квітня 2020 року № 3-р(І)/2020 вважає, що одноразова грошова допомога, передбачена статтею 97 Закону № 580, є юридичним засобом соціального захисту працівників поліції, що надається державою у зв`язку із втратою ними працездатності.

А тому, до правовідносин, що виникли між сторонами щодо відшкодування моральної шкоди застосовуються загальні положення щодо відшкодування моральної шкоди, встановлені ЦК України та КЗпП України.

Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом

Частинами 1 та 2 статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, а згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається ст. 237-1 КЗпП України, згідно якої за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. (Абзац пункту 5 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду № 5 від 25.05.2001).

В пункті 8 вищевказаної постанови зазначено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу, а в пункті 9 - розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Загальними підставами виникнення зобов`язань з відшкодування шкоди (деліктна відповідальність) є наявність шкоди в потерпілого (реальні збитки та упущена вигода); протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою; наявність вини особи, яка завдала шкоду.

При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Зазначене повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 10.10.2018 року по справі № 640/3837/17 та від 29.08.2018 року по справі № 686/16161/16-ц.

Отже, в даній справі необхідною умовою для стягнення моральної шкоди є доведення позивачем факту протиправної поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Згідно з пунктом 7 акту № 2014/1 про нещасний випадок, встановлено причини нещасного випадку, а саме - організаційні-інші-слизький стан проїжджої частини автодороги.

Зі змісту п. 6 даного акту вбачається, що постановою слідчого СВ Жовтневого РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області від 05.02.2003 року встановлена відсутність в діях водія ОСОБА_3 складу злочину, що відповідає ч. 1 ст. 286 КК України (Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами).

Згідно пункту 7 акту № 09/12 про нещасний випадок, встановлено причини нещасного випадку, а саме - психофізичні, інші особиста необережність, вид події падіння потерпілого під час пересування.

В пункті 6 акту зазначено, що нещасний випадок стався під час заняття з фізичної підготовки з керівним складом структурних підрозділів ДМУ, під час виконання фізичних вправ ОСОБА_1 впав та поскаржився на біль у правій нозі.

Враховуючи, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я (пункт 1 частини другоїстатті 23 ЦК України), суд дійшов висновку, що факт заподіяння позивачеві моральних страждань внаслідок отриманої травми, пов`язаної з виконанням службового обов`язку є доведеним.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів щодо протиправних дій або бездіяльності ГУ МВС України в Дніпропетровській області, внаслідок яких позивачеві заподіяна моральна шкода, у зв`язку з отриманням травм, пов`язаних з виконанням службових обов`язків, з наступним встановленням інвалідності.

В процесі встановлення обставин, за яких стався нещасний випадок в першому випадку не встановлена неправомірна поведінка працівника ГУ МВС України в Дніпропетровській області, а в другому встановлена саме особиста необережність позивача.

Таким чином, оскільки відсутні такі складові цивільно-правової відповідальності, як неправомірна поведінка відповідачадія чи бездіяльність, внаслідок якої позивачеві завдана моральна шкода, причинний зв`язок між дією (бездіяльністю) та завданою шкодою, відсутні підстави для стягнення грошових коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Підводячи підсумок викладеному, суд вважає необхідним відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (49101, м. Дніпро, вул. Троїцька, буд. 20-а, код ЄДРПОУ 08592141), Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець