Рішення № 108141941, 28.12.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2022 року Справа № 160/13263/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування повідомлення, наказу та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати повідомлення № 04-22 від 20.05.2022 року Головного управління ДМС у Дніпропетровській області «Про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відносно ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДМС у Дніпропетровській області № 101 від 20.05.2022 року «Про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відносно ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління ДМС у Дніпропетровській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Молдова. Своє дитинство перебував у Молдові, ріс та навчався у цій же країні.

У 2015 році позивач приїхав до України з метою збереження свого життя та переховування від політичних переслідувань, оскільки батько позивача є членом політичної партії Міжнародна Християнсько-Демократична партія, яка на той час перебувала в опозиції, та на думку діючої влади Молдови, була недопустимою.

У зв`язку з висловлюванням поглядів, які суперечили владі Молдови, вказану партію забороняли, батька та його сім`ю, в тому числі й позивача, неодноразово переслідували за політичними переконаннями, у зв`язку з чим позивачу довелося виїхати з країни.

На бажання повернутися до Республіки Молдова, батько у телефонному режимі неодноразово повідомляв, що позивачу там загрожує небезпека та переслідування.

04.05.2022 року позивач звернувся до Головного управління ДМС у Дніпропетровській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Проте, 23.05.2022 року позивач отримав повідомлення та наказ про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач вважає, вказані повідомлення та наказ протиправними та такими що підлягають скасуванню, оскільки, на думку позивача, висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача не містить достатніх та переконливих підстав для відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з підстав того, що його заява є очевидно необґрунтованою.

Крім того, позивач зазначає, що оцінка обґрунтованості та реальності наведених заявником побоювань стати жертвою переслідувань в країні своєї громадянської належності, повинна здійснюватися міграційними органами вже на стадії після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою суду від 01.09.2022 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування, витребувано від відповідача заяву-анкету ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; письмовий висновок працівника, який веде справу, на підставі якого прийнято наказ Головного управління ДМС у Дніпропетровській області № 101 від 20.05.2022 року «Про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

Суд звертає увагу, що Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Крім того, 14.03.2022 року Президент України підписав Указ №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Також, Указом Президента України від 17.05.2022 року №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 12.08.2022 року №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Надалі, Указом Президента України від 07.11.2022 року №757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Суд зазначає, що строк для надання відзиву на позовну заяву встановлювався відповідачу ухвалою суду від 01.09.2022 року, а саме: протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

22.12.2022 року відповідачем засобами поштового зв`язку надіслано до суду відзив на позовну заяву разом з витребуваними документами, які долучено до матеріалів справи.

Враховуючи, що наразі в Україні введено правовий режим воєнного стану, беручи до уваги масовані ракетні обстріли всієї території України, суд вважає за необхідне врахувати при розгляді справи надані відповідачем відзив на позовну заяву та докази.

Так, в обґрунтування своєї позиції відповідач вказує, що у громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 умови передбачені пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, відсутні.

Зазначає, що позивач не був ключовою політичною фігурою в партії, а після свого виїзду з країни походження стверджує, що відійшов від неї та наразі не є членом будь-якої партії або організації. З цього вбачається, що заявник для посилення своїх тверджень використовує загальновідому інформацію.

Крім того, відповідач звертає увагу на наявність вироку в Республіці Молдова відносно позивача за ч. 5 ст. 190 КК Республіки Молдова. Звернення із заявою шукача захисту є лише його спробою сховатися від законного покарання за кримінальні діяння на території Республіки Молдова. В Україну шукач захисту приїхав 10.04.2016 року, однак, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до міграційної служби ОСОБА_1 звернувся лише 30.10.2021 року, після проведення екстрадиційної перевірки для видачі його компетентним органам. А повідомлені ним факти із власного життя під час звернення за захистом в Україні є такими, що не відповідають означенню поняттю «особа, яка потребує додаткового захисту», як це тлумачить національне законодавство та міжнародне право.

Виходячи з обставин справи заявника, відповідач впевнений, що не має підстав вважати, що після повернення до країни громадянської належності йому буде завдано серйозної шкоди відповідно до елементів визначення поняття «серйозна шкода».

Відповідач вважає, що розгляд заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за наслідками розгляду даної заяви, оформленого наказом ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 20.05.2022 року № 101, а також вручення письмового повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту від 20.05.2022 року № 04-22, здійснено відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Тому, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

27.12.2022 року позивачем надано до суду відповідь на відзив, яку долучено до матеріалів справи.

В обґрунтування своєї позиції, позивач зазначає, що оцінка обґрунтованості та реальності наведених заявником побоювань стати жертвою переслідувань в країні своєї громадянської належності, повинна здійснюватися міграційними органами вже на стадії після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вказує на те, що під час проведення співбесіди навів свої обґрунтовані побоювання в частині того, що ОСОБА_1 мав приналежність до партії, членів якої переслідували та погрожували, що є загальновідомим фактом.

При цьому, що позивач не приховував від відповідача наявність кримінального провадження та вироку відносно ОСОБА_1 , а навпаки вказав на те, що вказана справа пов`язана з політичною діяльністю його батька. Вказав також, що позивача було викрадено співробітниками Служби інформації та безпеки Молдови, від яких отримав тілесні ушкодження.

Позивач просить позовні вимоги задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Молдова.

З матеріалів справи вбачається, що 08.11.2021 року на адресу Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області надійшов лист з Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» про надсилання заяви ув`язненого ОСОБА_1 засудженого 13.04.2016 року за ст. 190 ч. 5 КК Молдови, муніципальним р/с м. Бельці до 15 р. позбавлення волі.

Відповідно до заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 30.10.2022 року № 10-21, позивач просив визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з причин того, що він вважає, що є конкретні дані та докази, що в Республіці Молдова проти нього сфабриковано кримінальне провадження з політичних причин та вивчивши його кримінальну справу буде виявлено масу порушень, які й підтверджують побоювання позивача.

З метою виконання вимог ч. 6 чт. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» ГУ ДМС у Дніпропетровській області було надіслано запити по всій Україні стосовно того, чи звертався позивач із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. За інформацією, яка міститься у відповідях, останній не звертався до територіальних органів ДМС України з відповідною заявою.

Судом встановлено, що відповідач звернувся до Дніпропетровської обласної прокуратури з проханням надання дозволу на відвідування заявника для проведення співбесіди.

Дніпропетровська обласна прокуратура листом від 16.11.2021 року № 19-4172-21 повідомила, що обласною прокуратурою за дорученням Міністерства юстиції України проведено перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі до Республіки Молдова громадянина цієї держави ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для виконання вироку суду.

На підстави ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02.08.2021 року про застосування екстрадиційного арешту ОСОБА_3 утримувався в ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)».

Разом з тим, ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09.11.2021 року ОСОБА_4 змінено запобіжний захід з екстрадиційного арешту на цілодобовий домашній арешт та звільнено останнього з-під варти.

22.11.2021 року заявнику та його адвокату було надіслано запрошення прибути в ГУ ДМС у Дніпроптеровській області у термін до 26.11.2021 року для проведення співбесіди.

Станом на 26.11.2021 року від заявника або його адвоката будь-яких повідомлень щодо причин неприбуття до ГУ ДМС у Дніпропетровській області не надходило та сам заявник не з`явився, у зв`язку з чим виникла необхідність призупинення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

01.12.2021 року Наказом ГУ ДМС у Дніпропетровській області № 119 довідку про звернення за захистом в Україні № 003267 від 08.11.2021 року видану на ім`я громадянина Молдови ОСОБА_5 визнано недійсною.

Судом встановлено, що в подальшому, 02.05.2022 року від заявника подано пояснення стосовно прохання поновити розгляд його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом Головного управління ДМС у Дніпропетровській області № 93 від 04.05.2022 року поновлено розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відносно позивача.

05.05.2022 року відповідачем проведено співбесіду з ОСОБА_1 , що зафіксована протоколом співбесіди від 05.05.2022 року.

Судом встановлено, що 23.05.2022 року позивач отримав повідомлення відповідача № 04-22 від 21.05.2021 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Листом Головного управління ДМС у Дніпропетровській області від 27.06.2022 року позивача повідомлено, що у письмовому повідомленні про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №04-22, помилково зазначено 2021 рік замість 2022 року. Вважати правильним: повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 20.05.2022 року №04-22, підстава наказ Головного управління ДМС у Дніпропетровській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 20.05.2022 року № 101.

За поясненнями позивача, разом із зазначеним повідомленням позивач отримав Наказ Головного управління ДМС у Дніпропетровській області № 101 від 20.05.2022 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», яким відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вважаючи повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №04-22 від 21.05.2022 року та Наказ Головного управління ДМС у Дніпропетровській області № 101 від 20.05.2022 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі Закон№ 3671-VI) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI додатковий захист- це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 Закону № 3671-VIвстановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною п`ятою статті 5 вищевказаного Закону передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин», а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за №1146/19884 (надалі - «Правила №649»).

Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Правил № 649 у разі наявності передбачених Законом підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної й об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. До того ж, об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Отже, особа, яка шукає статусу біженця, має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю й свободі, і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Також слід зазначити, що заявник не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач приїхав до України з метою збереження свого життя та переховування від політичних переслідувань.

Крім того, згідно з протоколом співбесіди з позивачем від 05.05.2022 року, останній вказав, що має партійний білет, де зазначено, що ОСОБА_6 належить до «Християнської демократичної партії ХДНП" Республіки Молдова. Його батько є головою партії по Півночі Молдови, партії об`єдналися, наразі назва партії «Партія діяльності і солідарності Пас», де батько позивача є депутатом народної ради. Позивач був учасником ХДНП, відповідав за роботу транспорту партії. На той час вказана партія була в опозиції, членів партії затримували та відкривали кримінальні справи. Кримінальна справа проти позивача була сфабрикована для того, щоб батько позивача відкликав свою кандидатуру в мери м. Бельці.

Також, згідно протоколу співбесіди, позивач вказав, що до нього застосовувалась фізична сила, він був викрадений співробітниками Служби інформації та безпеки Молдови, від яких і отримав тілесні ушкодження.

Серед іншого, позивач зазначив про численні порушення під час винесення судом в Республіці Молдова вироку відносно нього, звернув увагу на те, що наразі оскаржує вирок суду.

Згідно висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 20.05.2022 року, відповідач зазначив, що за словами ОСОБА_1 на території Республіки Молдова проблем з правоохоронними органами, в нього не виникало, також в нього не було проблем при виїзді 10.04.2016 року з республіки Молдова. Він залишив країну постійного проживання, після того як апеляційна палата змінила запобіжний захід спочатку на домашній арешт, а потім під особисте зобов`язання. Але, враховуючи, що в міжнародному розшуку він знаходиться з 29.03.2016 року, інформація щодо законного залишення території країни походження та твердження щодо можливих переслідувань викликає сумніви.

Також, згідно вказаного висновку ГУ ДМС у Дніпропетровській області, при розгляді заяви шукача захисту співробітниками міграційної служби не досліджувалося питання про винуватість та перевіряється законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу. А відповідно до аналізу документів, які знаходяться у справі заявника встановлено, що кримінальне переслідування щодо громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 не має політичного характеру і не відбувається за конвенційними ознаками.

Відповідач робить висновок, що заявник не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності через побоювання відповідальності за вчинення дій, за які передбачена кримінальна відповідальність за Кримінальним Кодексом Республіки Молдова.

Проте, на переконання суду, таке твердження відповідача є суб`єктивним, та такі висновки є передчасними.

Відповідач не встановив об`єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право позивачу на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, що дає підстави для висновку про необґрунтованість і передчасність оскаржуваного наказу та, відповідно, про його протиправність.

Суд звертає увагу, що спірний наказ про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, був прийнятий відповідачем ще на стадії попереднього розгляду заяви позивача, яка передбачена статтею 8 Закону.

Сама ж процедура розгляду таких заяв за Законом складається з наступних стадій:

- попереднього розгляду заяв (стаття 8 Закону);

- розгляд заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 9 Закону);

- прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 10).

На стадії попереднього розгляду за поданою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе прийняття двох видів рішень - рішення про оформлення або рішення відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ці рішення приймаються на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Як вже зазначалось, відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на попередній стадіїприймається виключно в тому випадку, якщо заява є очевидно необґрунтованою, тобто в якій взагалі відсутні посилання на існування у заявника побоювань стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, і які можуть бути оцінені як підстави для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також у випадку, коли заявник видає себе за іншу особу, або повторно звертається із аналогічною заявою вже після того, як йому вже було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Водночас слід враховувати, що оцінка обґрунтованості та реальності наведених заявником побоювань стати жертвою переслідувань в країні своєї громадянської належності, повинна здійснюватися міграційними органами вже на стадії після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Це вбачається з положень частини другої статті 9 Закону і пункту 5.1 Розділу V Правил №649.

Так, відповідно до частини другої статті 9 Закону працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Відповідно до положень пункту 5.1 Правил №649 після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу):

- проводить співбесіди із заявником або його законним представником з метою виявлення додаткової інформації, що необхідна для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником під час подання заяви;

- у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів в установленому порядку звертається із відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжності фактів стосовно особи, заява якої розглядається.

Відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника, та встановлена загальна правдоподібність заяви.

Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про:

- всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування;

- відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди;

- особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.

Отже, оцінка обґрунтованості побоювань внаслідок повідомлених заявником обставин здійснюється уповноваженою посадовою особою територіального органу ДМС вже після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Натомість, у висновку органу ДМС за результатами розгляду заяви позивача, на підставі якого приймався оскаржуваний наказ, робиться аналіз обґрунтованості тих побоювань, про які вказав позивач.

Отже, суд дійшов висновку про те, що заява позивача про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не є очевидно необґрунтованою, не свідчить про те, що позивач ухиляється від кримінальної відповідальності, натомість, відповідач фактично вирішив заяву по суті без оформлення документів для вирішення цього питання.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що прийнятий відповідачем на стадії попереднього розгляду заяви позивача наказ про відмову в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підлягає скасуванню як такий, що прийнятий всупереч положенням законодавства, які регламентують порядок і підстави прийняття таких рішень.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що прийнятий відповідачем на стадії попереднього розгляду заяви позивача наказ про відмову в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підлягає скасуванню як такий, що прийнятий всупереч положенням законодавства, які регламентують порядок і підстави прийняття таких рішень.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправним та скасування повідомлення № 04-22 від 20.05.2022 року Головного управління ДМС у Дніпропетровській області «Про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відносно ОСОБА_1 , суд зазначає, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки, на переконання суду, таке повідомлення, на відміну від оскаржуваного наказу, не спричиняє ніяких правових наслідків для позивача, а носить лише інформаційних характер.

Щодо вимоги про зобов`язання Головного управління ДМС у Дніпропетровській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.

Під дискреційними повноваженнями розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Одночасно, суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Отже, суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Враховуючи, що наведені відповідачем підстави для відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, були досліджені під час судового розгляду і визнані судом неправомірними, суд вважає, що у відповідача є обов`язок з винесення стосовно позивача рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду, суд вважає за необхідне застосувати такий спосіб захисту прав позивача як зобов`язання відповідача прийняти стосовно позивача рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Тобто, прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є лише попередньою стадією розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а не вирішенням питання про надання такого статусу по суті, тому такий спосіб захисту прав позивача не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 14 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку з чим розподіл судових витрат у вигляді судового збору судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування повідомлення, наказу та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДМС у Дніпропетровській області № 101 від 20.05.2022 року «Про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відносно ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління ДМС у Дніпропетровській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У іншій частині позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат судом не здійснювався.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 28.12.2022 року.

Суддя І.О. Лозицька