Рішення № 108141923, 21.12.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2022 року Справа № 160/13005/22 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняТимченко А.В. за участю представників сторін: від відповідача-1: від відповідача-2: Борисевич Д.В. Кравченко М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Державної податкової служби України, до відповідача-2: Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказів №32-дс від 15.08.2022р., №1321-о від 17.08.2022р., поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

25.08.2022р. ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до ДПС України та, з урахуванням виправленого позову, поданого 05.09.2022р., просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ ДПС України від 15.08.2022р. №32-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення»;

- визнати протиправним та скасувати наказ ДПС України від 17.08.2022р. №1321-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити позивача на посаді начальника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області;

- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення позивача на посаді начальника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, зобов`язавши відповідача надати суду звіт про негайне виконання судового рішення в частині поновлення позивача на посаді начальника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача на користь позивача судові витрати, що включають в себе судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за оспорюваними наказами її було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення присяги та звільнено із вищезгаданої посади, на якій вона проходила державну публічну службу з 19.05.2021р. Позивач вважає оспорювані вище накази не обґрунтованими, протиправними та такими, що порушують її права та законні інтереси через допущення відповідачем процедурних порушень під час притягнення її до дисциплінарної відповідальності, а саме: дисциплінарне провадження щодо позивача проводилось дисциплінарною комісією постійно діючою, тоді як для розгляду конкретного дисциплінарного провадження мала бути сформована дисциплінарна комісія з розгляду конкретного дисциплінарного провадження, тобто, разово, що є порушенням п.7-18 Порядку №1039 та роз`яснень Національного агентства з питань державної служби від 23.07.2020р. №109-р/3; залишаючи письмові пояснення позивача без розгляду відповідач обмежив її право на надання таких письмових пояснень, що є порушенням процедури проведення дисциплінарного провадження, встановленої Законом України «Про державну службу» (далі Закон) та Порядком №1039; відповідачем були порушені строки накладення дисциплінарного стягнення, оскільки граничною датою надання позивачем письмових пояснень є 16.08.2022р. з урахуванням пропозиції Комісії отриманої 08.08.2022р., то датою прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення повинно бути 19.08.2022р., тоді як оспорюваний наказ датований 15.08.2022р. в порушення відповідачем вимог ст.75 наведеного Закону, абз. 5 п.35 Порядку №1039; у наказі №467 від 22.07.2022р. про призначення та проведення тематичної перевірки не зазначено ні предмету такої перевірки, ні періоду, який підлягає охопленню, що є порушенням п.п.2.1.6 п.2.1 розділу 2 Порядку №655, а відповідно, позивач вважає, що її результати не можуть бути підставами для накладення дисциплінарного стягнення за оспорюваним наказом. Що стосується висновків відповідача про неналежне виконання позивачем посадових обов`язків в частині дотримання вимог Порядку №1165, які, нібито носять систематичний характер, то позивач вказує на те, що жодних порушень у цій частині не допускала, а, навпаки, у межах своєї компетенції та посадових обов`язків забезпечила створення відповідної Комісії регіонального рівня шляхом видання наказу про її створення та склад виходячи до вимог п.31 Порядку №1165, також, з метою організації роботи вказаної комісії було створено Алгоритм дій структурних підрозділів ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо моніторингу ПН/РК в ЄРПН з метою виявлення ризикових суб`єктів господарювання, затверджений розпорядженням позивача від 15.01.2021р. з подальшими внесенням змін до них. При цьому, повноваження щодо прийняття рішень були віднесені до повноважень Комісії регіонального рівня контролюючого органу (його голови та членів комісії), такі рішення приймалися більшістю голосів присутніх на засіданні комісії згідно до Порядку №1165, тобто, відповідальність за виконання наведених функцій несе голова такої комісії, а отже, позивач вважає, що, оскільки вона не була ні головою даної комісії, ні заступником голови, ні її членом, ні секретарем, не мала права брати участі у засіданні даної комісії, а, відтак, вона не може нести відповідальності за вчинення правопорушення її підлеглими працівниками, так як відповідальність має індивідуальний характер. Позивач вважає, що вона не може бути притягнута до дисциплінарної відповідальності за одне й те саме порушення, до якого також притягнуто і заступника начальника ГУ ДПС у Дніпропетровській області Леонова В., так як неможливо застосування різних видів дисциплінарного стягнення за одне й те саме порушення. Крім того, позивач посилається і на те, що вона сумлінно виконувала свої посадові обов`язки, що підтверджено Звітом про виконання роботи державного органу за І півріччя 2022р. за якими покращено показними роботи органу. Також позивач посилається і на те, що звільнення її із посади за порушення присяги є найсуворішою санкцією відповідальності, проте, оскаржувані накази не містять жодних мотивувань та не зазначено як саме вчинені позивачем дії підривають довіру до позивача як носія влади та дискредитують систему органів державної служби, що є обов`язковим за правовою позицією, викладеною у висновках Верховного Суду, які наведені у позові. За викладеного, позивач вважає оспорювані накази протиправними, просить їх скасувати, а також і поновити її на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. У відповіді на відзив позивач посилається на ті самі обставини, що і у позові (а.с.135-155 том 1, а.с.69-73 том 2).

Ухвалою суду від 07.09.2022р. було відкрите адміністративне провадження у даній справі, призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 07.10.2022р. та запропоновано, зокрема, відповідачеві надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,175 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 наведеного Кодексу (а.с.244-245 том 1).

Також, ухвалою суду від 04.11.2022р. до участі у даній справі було залучено в якості другого відповідача Головне управління ДПС у Дніпропетровській області на підставі ст.48 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачеві-2 протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,175 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 наведеного Кодексу, а також надати довідку про середній заробіток позивача за серпень, вересень 2022р. складену згідно до вимог Порядку №100 від 08.02.1995р. та з урахуванням того, що позивача було звільнено 17.10.2022р. згідно до вимог ст.ст.6, 72, 73, 80 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.139-140 том 2).

23.09.2022р. через систему «Електронний суд» відповідачем-1 (ДПС України) на адресу суду надано відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позову позивачеві відмовити посилаючись на те, що при дослідженні матеріалів, отриманих за результатами перевірки обставин, викладених у доповідній записці Департаменту управління ризиками від 28.06.2022р. №2200/99-00-18-02-02-08, підтвердились. Даною перевіркою було встановлено, що роботу Комісії регіонального рівня та управління ризиками щодо зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН ГУ ДПС у Дніпропетровській області організовано на неналежному рівні, що призвело до порушень нормативно-правових актів та мало наслідки вчинення дисциплінарного проступку, яке полягає у несумлінному виконанні посадових обов`язків, недотримання законодавчих та відомчих документів, незадовільний стан організації роботи та відсутність ефективного контролю за діяльністю даної Комісії, що призвело до розповсюдження ризикового податкового кредиту. А оскільки згідно до розподілу посадових обов`язків між керівництвом ГУ ДПС у Дніпропетровській області загальне керівництво згаданим органом здійснювала позивач, то застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби, передбаченого п.1 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу» (за порушення Присяги), є правомірним. Щодо процедури формування дисциплінарної комісії відповідач-1 зазначає, що дисциплінарну комісію з розгляду дисциплінарних справ ДПС України створено наказом ДПС від 21.02.2020р. №95 та в подальшому іншими наказами були внесені зміни у склад комісії, а посилання позивача на можливу наявність конфлікту інтересів та невідповідності певних осіб (яких невідомо) спростовуються тим, що член комісії завжди може заявити самовідвід, а позивач не позбавлений права заявити про відвід певному члену комісії, крім того, склад комісії неодноразово змінювався, у чинних нормативно-правових актах не зазначено про неможливість затвердження такого складу дисциплінарної комісії, тому, на думку представника відповідача-1, наявність процедурних порушень формування дисциплінарної комісії не відповідає дійсності через що не підлягає розгляду. Щодо права позивача надавати письмові пояснення, то відповідач-1 вказує на те, що такі пояснення позивачем були направлені 12.08.2022р., 15.08.2022р. засобами електронного зв`язку і 16.08.2022р. поштовим зв`язком, однак, відомості, зазначені у позовній заяві, суперечать фактичним обставинам і доказам через те, що 15.08.2022р. (на момент винесення наказу) вже були отримані, досліджені і відображені у оскаржуваному наказі, вважає, що доводи про порушення прав позивача під час здійснення дисциплінарного провадження не підтверджуються та є такими, що не відповідають дійсності. Щодо строків накладення дисциплінарного стягнення на позивача відовідач-1 зазначає, що рішення повинно бути прийнято протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозиції Комісії згідно п.36 Порядку №1039, така пропозиція була отримана 08.08.2022р., що не оскаржується, тому датою прийняття рішення є 15.08.2022р., що, на думку відповідача-1, свідчить про дотримання ДПС всіх законодавчо встановлених строків, а абз. 5 п.35 Порядку №1039 не підлягають розгляду, оскільки пояснення позивачем були надані, досліджені та відображені. Щодо процедури призначення та проведення тематичної перевірки, то відповідач-1 вважає, що доводи позивача у цій частині не підлягають розгляду та базуються виключно на незгоді з проведенням такої перевірки, інші процедурні питання дисциплінарного провадження, викладені у розділі У позову не підтверджені доказами, які повинен надати позивач виходячи з принципу змагальності сторін за ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. Щодо висновків ДПС про неналежне виконання позивачем посадових обов`язків та неналежне керівництво, то відповідач-1 зазначив, що за дорученням в.о. Голови ДПС №43-д від 28.12.2021р. керівникам головних управлінь ДПС в областях доручено взяти під особистий контроль питання забезпечення дотримання структурними підрозділами Порядку №1165 в частині включення/виключення платника податку до/з переліку платників, які відповідають критерію ризиковості платника податку; роботи Комісії регіонального рівня з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН щодо прийняття ними рішень, а згідно до п.11 Положення про Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, затвердженого наказом ДПС від 12.11.2020р. №643 саме начальник ГУ ДПС в області здійснює загальне керівництво його діяльністю, несе персональну відповідальність за організацію та результати його роботи. Також відповідач-1 посилається і на те, що Комісія регіонального рівня з питань зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН не є відокремленим структурним підрозділом, діє саме у складі територіального органу ДПС, керівником якого і є позивач, вважає, що неможливість притягнення до відповідальності за роботу взагалі не підлягають розгляду, оскільки зазначена Комісія не може бути безконтрольною і приймати будь-яке рішення, так як начальник територіального органу і призначається на посаду з метою контролю діяльності такого органу, тому, на думку відповідача-1, визначальним фактом притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача є не перебування її головою Комісії, заступником голови Комісії чи секретарем такої Комісії, а є доручення в.о. Голови ДПС взяття під особистий контроль питання забезпечення дотримання структурними підрозділами Порядку №1165 та персональна відповідальність за роботу територіального органу загалом. За викладеного, відповідач-1 вважає, що висновки Верховного Суду, зазначені у п.88 позову, повністю було дотримано, тому звільнення позивача за порушення Присяги є правомірним (а.с.27-40 том 2).

25.11.2022р. відповідачем-2 (ГУ ДПС у Дніпропетровській області) до канцелярії суду надано відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позову позивачеві відмовити посилаючись на те, що проведеним аналізом встановлено ряд недоліків при відпрацюванні суб`єктів господарювання в рамках виконання вимог Порядку №1165, які були відображені у доповідній записці від 28.06.2022р. №2200/99-00-18-02-02-08 та під час дослідження матеріалів, отриманих за результатами перевірки, викладеної у доповідній записці, які підтвердились, тому відповідач-2 вважає, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та звільнено з посади за порушення присяги правомірно. Надалі, зі змісту дослідженого судом відзиву встановлено, що всі наведені у ньому доводи повторюють повністю зміст відзиву відповідача-1 (а.с.150-155 том 2).

30.09.2022р. представником позивача було подано до суду заяву про розгляд даної справи без участі сторін з урахуванням введення воєнного стану в Україні, неможливість суду, через відсутність бомбосховища, забезпечити безпеку життя та здоров`я учасників справи виходячи з вимог ст.3 Конституції України (а.с.53 том 2).

Розглянувши зазначену вище заяву представника позивача, вислухавши думку представників відповідачів-1,2 з даного питання, враховуючи строки розгляду справи, встановлені ст.193 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе її задовольнити та здійснити судовий розгляд даної справи без участі представника позивача та позивача, виходячи з того, що подання заяви про розгляд справи за відсутності сторін є правом позивача, закріпленим у ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України, а також і вимог ч.1 ст.205 наведеного Кодексу.

Ухвалою суду від 05.012.2022р. було проведене підготовче засідання за результатами якого закрито підготовче провадження та дану справу призначено до судового розгляду по суті в судовому засіданні 21.12.2022р. (а.с.200 том 2).

Представник позивача та позивач в судове засідання 21.12.2022р. не з`явилися (з урахуванням поданої заяви про розгляд даної справи без їх участі), про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином 05.12.2022р., 07.12.2022р., що підтверджується довідками про доставку електронного листа до електронного кабінету позивача та довідкою секретаря судового засідання, складеною у порядку, передбаченому ч.3 ст.129 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.203, 205, 207 том 2).

Представники відповідача-1,2, які приймали участь у судовому засіданні 21.12.2022р., проти позову заперечували, просили у його задоволенні відмовити з підстав, викладених у їх відзивах.

У ході судового розгляду даної справи судом були встановлені наступні обставини.

Громадянка України ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 проходила публічну службу на різних посадах в органах Державної податкової служби України, зокрема, з 19.05.2021р. на посаді начальника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, що підтверджується копією змісту наказу від 19.05.2021р. №964-о, копіями паспорта позивача, довідки про місце проживання особи від 20.08.2019р. та трудової книжки позивача (а.с.28-29,35-45, 157 том 1).

Відповідно до статей 17,64-69,73 Закону України «Про державну службу», п.п.1.1 п.1 доручення в.о. Голови ДПС від 29.06.2022р. №88-д(18) до доповідної записки Департаменту управління ризиками від 28.06.2022р. №2200/99-00-18-02-02-08 було порушене дисциплінарне провадження стосовно позивача з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного поступку за наказом ДПС від 30.06.2022р. №374, що підтверджується змістом копії наведеного наказу (а.с.46-55 том 1).

Також на підставі наведеного наказу ДПС від 30.06.2022р. №374 та пропозиції Дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ, відповідно до статей 17, 64-69,72 Закону України «Про державну службу» 05.07.2022р. позивача було відсторонено від виконання посадових обов`язків на час проведення дисциплінарного провадження згідно з наказом №869-о, про що свідчить зміст копії наведеного наказу (а.с.56 том 1).

Надалі, 15.08.2022р. ДПС України був прийнятий наказ №32-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення» за змістом якого за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого п.1 ч.2 ст.65 Закону (за порушення Присяги державного службовця, що полягає у неналежному виконанні посадових обов`язків, відсутність ефективного контролю за діями підпорядкованого територіального органу виявлення певних недоліків у роботі Комісії регіонального рівня з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН та прийняття даною Комісією рішень без дотримання вимог Порядку №1165, що носять системний характер) до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади начальника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (а.с.30-33 том 1).

17.08.2022р. ДПС України був прийнятий наказ за №34-дс «Про внесення змін до наказу ДПС від 15.08.2022р. №32-дс» за змістом якого пункт 1 наказу викладено в іншій редакції, а саме: щодо застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби, за вчинення нею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частиною 2 статті 65 Закону, в перший робочий день, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність (а.с.115 том 2).

Також 17.08.2022р. ДПС України був прийнятий наказ за №1321-о «Про звільнення ОСОБА_1 » за змістом якого припинено державну службу та звільнено позивача з посади начальника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області у зв`язку з вчиненням дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення, згідно з пунктом 4 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» в перший робочий день, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність (а.с.34 том 1).

17.10.2022р. Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області був прийнятий наказ №858-о «Про оголошення наказу ДПС від 17.08.2022р. №1321-о» за змістом якого видно, що державна служба позивача є припиненою та позивач вважається звільненою з посади начальника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області 17 жовтня 2022р. (а.с.128 том 2).

Вищенаведені накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення її з посади та звільнення з посади державної служби є предметом спору у даній справі.

Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Щодо процедурних порушень в частині формування відповідачем-1 дисциплінарної комісії, а також позбавлення права позивача на надання письмових пояснень, на які позивач посилається у позові, перевіряючи наявність/відсутність вчинення таких дій суб`єктом владних повноважень, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення проходження громадянами публічної служби, її принципи врегульовані спеціальним Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015р. №889-УІІІ (далі Закон №889).

Статтею 68 Закону №889 встановлено, що дисциплінарне провадження порушується шляхом видання відповідного наказу (розпорядження), зокрема, щодо державних службовців, яка займають посади державної служби категорії «А», «Б» і «В» - суб`єктом призначення.

Дисциплінарне стягнення накладається (застосовується), зокрема, суб`єктом призначення із урахуванням пропозиції Комісії або за поданням дисциплінарної комісії.

У відповідності до вимог ч.2 ст.69 Закону №889 передбачено, що дисциплінарну комісію стосовно державних службовців, які займають посади державних службовців категорії «Б» та здійснюють повноваження керівників державної служби в державних органах, а також їх заступників, утворює суб`єкт призначення.

За статтею 71 Закону №889 встановлено, що порядок здійснення дисциплінарного провадження затверджується Кабінетом Міністрів України.

Так, на виконання вказаної норми постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019р. №1039 був затверджений «Порядок здійснення дисциплінарного провадження» (далі Порядок №1039).

Відповідно до п.7 Порядку №1039 передбачено, що для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія.

А згідно абз.2 п.8 наведеного Порядку №1039 визначено, що дисциплінарну комісію стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорії «Б» та здійснюють повноваження керівників державної служби в державних органах, а також їх заступників, утворює суб`єкт призначення.

Склад дисциплінарної комісії затверджується наказом (розпорядженням) суб`єкта призначення або керівником державної служби в державному органі.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що формування дисциплінарної комісії у державному органі здійснюється суб`єктом призначення та зазначеними вище нормами чинного законодавства не передбачено формування такої дисциплінарної комісії одноразово, для розгляду конкретної дисциплінарної справи, а відповідно, із наведеного можна дійти висновку про наявність повноважень у ДПС України, як суб`єкта призначення, на формування дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ, яка діє на постійній основі.

Факти створення суб`єктом призначення ДПС України дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ, яка діє на постійній основі, не оспорюється позивачем, а також і підтверджено представником відповідача-1 та матеріалами справи (а.с.30-33,46-47 том 1, а.с.159-161 том 2).

Таким чином, із наведених обставин та аналізу норм чинного законодавства судом встановлено правомірність формування відповідачем-1 дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ, яка діє на постійній основі, а відповідно, і правомірність розгляду дисциплінарної справи позивача саме постійно діючою дисциплінарною комісією.

При цьому, судом критично надається оцінка доводам позивача з приводу того, що наявність постійно діючої комісії може свідчити про упередженість складу такої комісії, з огляду на те, що зазначені обставини є лише припущеннями позивача, які на жодних доказах не ґрунтуються, оскільки у такому разі б позивач мала право заявити відвід будь-якому члену комісії, чого позивачем зроблено не було, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Також є безпідставними і посилання позивача у цій частині на обов`язковість врахування відповідачем-1 роз`яснень Національного агентства України з питань державної служби від 23.07.2020р. №109-р/з, оскільки зміст наведених роз`яснень не містять жодної інформації про обов`язковість створення дисциплінарної комісії одноразово для розгляду конкретної дисциплінарної справи та вказані роз`яснення носять виключно рекомендаційний характер, тоді як наведені вище приписи ст.ст.68-71 Закону №889 та Порядку №1039 носять вищу юридичну силу та не містять заборони створення дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ, яка діє на постійній основі.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що розгляд дисциплінарної справи позивача дисциплінарною комісією, яка діє на постійній основі, відповідає вимогам до її формування, встановленим ст.ст.68-71 Закону №889 та Порядку №1039, а відповідно, аргументи позивача про порушення відповідачем-1 процедури формування дисциплінарної комісії спростовуються вищенаведеними обставинами та аналізом чинного законодавства, тому не можуть бути обрані обґрунтованими підставами для визнання протиправними та скасування оспорюваних наказів.

З приводу порушення відповідачем-1 процедури дисциплінарного провадження в частині обмеження права позивача на надання письмових пояснень, через повернення відповідачем-1 таких пояснень без розгляду, про що позивач зазначає у позові, перевіряючи дії вказаного суб`єкта владних повноважень у цій частині, суд виходить з такого.

У відповідності до вимог ст.74 Закону №889 встановлено, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.

Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця.

Державний службовець має право на ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи та на оскарження застосованого до нього дисциплінарного стягнення у визначеному цим Законом порядку.

Також і за приписами ст.75 Закону №889 визначено, що перед накладенням дисциплінарного стягнення суб`єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення.

Відмова надати пояснення оформляється відповідним актом і підтверджується двома державними службовцями.

Також і згідно п.35 наведеного Порядку №1039 передбачено, що Комісія, дисциплінарна комісія вносить суб`єкту призначення пропозицію (подання) разом з матеріалами дисциплінарної справи не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня її (його) підписання.

Одночасно із внесенням суб`єкту призначення пропозиції (подання) державному службовцю повідомляється про дату внесення суб`єкту призначення такої пропозиції (подання) та необхідність надання ним письмового пояснення суб`єкту призначення відповідно достатті 75Закону.

Державний службовець надає письмове пояснення особисто або шляхом надсилання листа на офіційну електронну адресу відповідного державного органу.

У разі ненадання державним службовцем письмового пояснення особисто або шляхом надсилання листа на офіційну електронну адресу відповідного державного органу не пізніше ніж як за два календарних дні до закінчення строку прийняття суб`єктом призначення рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження державний службовець вважається таким, що відмовився від надання письмового пояснення.

Згідно зі статтею 77 Закону №889 передбачено, що рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб`єкта призначення.

Як встановлено судом із наявних в матеріалах справи копій документів та не оспорюється учасниками справи, позивача було повідомлено про внесення суб`єкту призначення пропозиції (подання) дисциплінарній комісії про притягнення її до дисциплінарної відповідальності разом з повідомленням про необхідність надання нею письмових пояснень 08.08.2022р., що підтверджується електронним повідомленням, наявним у справі (електронне повідомлення надійшло позивачеві із електронної адреси відповідача-1: «аnswer@tax.gov.ua» (а.с.233 том 1).

Таким чином із вказаних вище обставин та аналізу наведених норм чинного законодавства у їх сукупності, можна дійти висновку, що з урахуванням подання дисциплінарної комісії поданого суб`єкту призначення 08.08.2022р., отже, останньою датою прийняття рішення суб`єктом призначення є 18.08.2022р. включно згідно до ст.77 Закону №889, а відповідно, позивач мала право надати письмові пояснення на вказане повідомлення від 08.08.2022р. у строк до 15.08.2022р. включно на офіційну електронну адресу відповідача-1 згідно до вимог п.35 Порядку №1039.

Як офіційна адреса відповідача-1 була зазначена у його адресованому позивачеві листі від 29.07.2022р. E-mail: «post@tax.gov.ua, сайт: www.tax.gov.ua» (а.с.227 том 1).

Так, як вбачається зі змісту наявного в матеріалах копії скріншотів електронної скриньки позивача, позивач відповідні письмові пояснення направила на вищевказану електронну адресу відповідача-1 12.08.2022р., проте, вказані письмові пояснення відповідачем-1 були повернуті позивачеві без розгляду з підстав того, що згідно до п.п.2.1 п.2 наказу ДПС від 24.12.2012р. №1191 з 01.01.2013р. органи податкової служби зобов`язані здійснювати електронний документообіг в АІС «Управління документами» (а.с.235,240 том 1).

Надалі, позивач 15.08.2022р. повторно надіслала на вищевказану офіційну електронну адресу відповідача-1 письмові пояснення та повідомила про те, що станом на 15.08.2022р. вона перебуває на лікарняному, проте, відовідачем-1 вдруге вказані письмові пояснення були повернуті без розгляду з вищенаведених підстав (не направлення таких пояснень через електронний документообіг АІС «Управління документами»), що підтверджується відповідними копіями скріншотів із електронних скриньок позивача, наявних у справі (а.с.237-239,241-243 том 1).

Також і зі змісту оспорюваного наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності видно, що у кінці цього наказу зазначені як підстава для притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача, її письмові пояснення, проте, зміст мотивувальної частини наказу взагалі не містить посилань на їх опис, оцінку та, відповідно, їх врахування в рамках проведення даного дисциплінарного провадження відповідачем-1, таких посилань оспорюваний наказ не містить (а.с.30-33 том 1).

Таким чином, із наведених обставин, можна дійти висновку, що письмові пояснення позивача не було враховані при розгляді її дисциплінарної справи.

При цьому, з огляду на наведене, доводи представника відповідача-1 у відзиві на те, що такі письмові пояснення були враховані відповідачем-1, досліджені і відображені в оспорюваному наказі є безпідставними та не обґрунтованими, не відповідають дійсності та спростовуються змістом вищенаведених скріншотів про повернення відповідачем-1 таких письмових пояснень без розгляду та змістом наведеного наказу, який таких посилань на врахування пояснень позивача не містить (а.с.30-33 том 1).

Крім того, слід зазначити, що відповідач-1, повертаючи без розгляду письмові пояснення позивача, не зазначив, якими саме приписами Закону №889 чи Порядку №1039, що стосуються процедури проведення дисциплінарного провадження, врегульовані питання підстав повернення таких пояснень без розгляду, з урахуванням того, що аналізом вказаних судом норм не встановлено повноважень дисциплінарної комісії та підстав для повернення письмових пояснень державного службовця без розгляду, зокрема, з підстав не направлення таких пояснень через електронний документообіг АІС «Управління документами».

Є безпідставними та необґрунтованими аргументи відповідача-1 про повернення письмових пояснень позивача без розгляду через те, що вони направлені без урахування вимог п.п.2.1 п.2 наказу ДПС від 24.12.2012р. №1191 «Про введення в експлуатацію АІС «Управління документами», який діє з 01.01.2013р., з огляду на те, що вказаний наказ не регулює питання направлення письмових пояснень державним службовцем у рамках здійснення дисциплінарного провадження, а п.35 Порядку №1039 у питаннях направлення письмових пояснень на офіційну електронну адресу відповідача-1 таких вимог не містить.

Судом критично надається оцінка і складеному відповідачем-1 акту про неприбуття та/або відмову від ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи та не надання пояснень позивачем від 03.08.2022р. (а.с.232-зворот том 1), оскільки позивач мала право надати такі письмові пояснення у строк до 15.08.2022р. включно згідно до вимог п.35 Порядку №1039, з урахуванням повідомлення Комісії від 08.08.2022р. (а.с.233 том 1), позивач направила такі письмові пояснення на офіційну електронну адресу відповідача-1 12.08.2022р. та 15.08.2022р. (а.с.233-243 том 1), окрім того, і представник позивача - адвокат Корнєєв Є.В. ознайомився із матеріалами дисциплінарної справи позивача 03.08.2022р., що підтверджується змістом його заяви (а.с.228 том 1), а відповідно, наведені докази спростовують обставини, що викладені у акті від 03.08.2022р., тому висновки цього акту про відому позивача від надання письмових пояснень є неспроможними.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що повернення відповідачем-1 письмових пояснень позивача без розгляду у рамках здійснення дисциплінарного провадження, позбавило позивача права на надання та врахування таких письмових пояснень, що є порушенням процедури дисциплінарного провадження суб`єктом владних повноважень (відповідачем-1), встановленої п.35 Порядку №1039 та вимог ст.75 Закону №889.

Також судом під час розгляду даної справи було встановлено і порушення процедури формування матеріалів дисциплінарної справи, а відповідно, і оформлення рішення суб`єктом призначення, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.73 Закону №889 передбачено, що з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісію формується дисциплінарна справа.

За пунктами 3 та 4 ч.2 вказаної статті, визначено, що дисциплінарна справа повинна містити, зокрема, характеристику державного службовця, складену його безпосереднім керівником, та інші відомості, що характеризують державного службовця; відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень.

У рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення ч.2 ст.77 Закону №889.

Аналогічні приписи містяться у Порядку №1039.

Між тим, зі змісту копії дисциплінарної справи №85 щодо позивача, а також і зі змісту опису матеріалів дисциплінарної справи (а.с.159-зворот том 1) вбачається, що матеріали дисциплінарної справи не містять відомостей, що характеризують позивача за період її роботи у податковому органі (зміст характеристики відображає лише інформацію про освіту, яку здобула позивача та посади, які вона займала у податковій службі - а.с.174 том 1), а також і не містить відомостей щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень у позивача.

Окрім того, зі змісту опису матеріалів дисциплінарної справи (а.с.159-зворот том 1) вбачається, що в матеріалах дисциплінарної справи взагалі відсутня пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії від 08.08.2022р. №867/99-00-02-ДК (на яку відповідач-1 посилається у відзиві на позов), з висновком про вину позивача, тяжкість вчиненого дисциплінарного проступку, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби, що також є порушенням процедури проведення дисциплінарного провадження, зокрема, наведених вимог ст. 77 Закону №889 та п. 35 Порядку №1039.

Опис матеріалів дисциплінарної справи завершується документом від 03.08.2022р. (актом про відмову надати письмові пояснення) - (а.с.159-243 том 1).

Відповідно, і оспорюваний наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності не містить опису відомостей про державного службовця, стислого викладу обставин стосовно того, який саме дисциплінарний проступок (час, місце його вчинення) допустила позивач на займаній посаді, відсутні і відомості, що характеризують державного службовця; відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень у державного службовця; не враховані пояснення державного службовця, не вказані обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, не враховані та не надано оцінки результатам службової діяльності позивача на займаній посаді, не зазначено про наявність/відсутність заохочень, стягнень та її ставлення до служби, що є порушенням процедури проведення дисциплінарного провадження, зокрема, вимог вищенаведених ст.ст.73,74,75 Закону №889.

Оспорюваний наказ також не містить і посилань на розгляд саме пропозицій Комісії або подання дисциплінарної комісії, яке є обов`язковим для розгляду суб`єктом призначення виходячи до вимог ч. 5 ст.77 Закону №889 (а.с.30-33 том 1).

Водночас, пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії є невід`ємним елементом у процедурі притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності, проте, така пропозиція (подання) дисциплінарною комісією не слугувала підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності (таких посилань оспорюваний наказ не містить), що свідчить про недотримання відповідача-1 вище проаналізованих приписів норм Закону №889 та Порядку №1039.

Такі ж правові висновки зроблені і у постанові Верховного Суду від 24.09.2020р. у справі №806/287/17.

Представник відповідача-1 у ході судового засідання не зміг пояснити причин відсутності у матеріалах дисциплінарної справи позивача пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії, а також і не зміг надати їх у судовому засіданні.

За викладених обставин та враховуючи, що викладені вище обставини встановлених судом процедурних порушень суб`єктом владних повноважень (відповідачем-1) при здійсненні дисциплінарного провадження стосовно позивача є суттєвими, оскільки їх не зібрання та не надання їм оцінки дисциплінарною комісією (письмовим поясненням позивача; відомостям, що характеризують позивача; обставинам, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результатам роботи позивача у державному органі, наявність у неї заохочень та стягнень) мали вплинути на результати прийнятого рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а тому суд приходить до висновку, що такі процедурні порушення є порушенням прав та інтересів позивача, а відповідно, є обґрунтованими підставами для визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Наведені вище процедурні порушення вимог чинного законодавства представником відповідача-1 у ході судового розгляду справи жодними належними та достатніми доказами не спростовані, незважаючи на те, що саме на суб`єкта владних повноважень (відповідача-1) покладено обов`язок доведення правомірності, обґрунтованості та законності прийняття його рішень згідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, у даних правовідносинах судом враховується і те, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) наголосив, що зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість, якість їхніх дій, мінімізують ризик помилки. Державні органи, які не впроваджують або недотримуються своїх власних процедур (що відбулося у даних правовідносинах), не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Основна мета правової (справедливої) процедури щоб суб`єкти владних повноважень діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.

Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю.

Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, встановлені судом вищенаведені процедурні порушення свідчать про те, що оспорюваний наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності не відповідає вищенаведеним вимогам, а відповідно, не є вмотивованим та обґрунтованим.

Таким чином враховуючи зазначені вище порушення відповідачем-1 процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, що виявилося у недотримання вимог щодо формування дисциплінарної справи, не забезпечення права позивача на врахування під час дисциплінарного провадження її письмових пояснень, які відповідачем-1 були повернуті без розгляду, що не передбачено, процедурою проведення дисциплінарного провадження, відсутність у матеріалах дисциплінарної справи подання дисциплінарної комісії з висновком про наявність у діях позивача дисциплінарного проступку, що підтверджено вище дослідженим судом змістом опису матеріалів дисциплінарної справи (а.с.159-зворот том 1), а тому, суд приходить до висновку, що наведені процедурні порушення є обґрунтованими правовими підставами для задоволення позову позивача в частині визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади державної служби.

Аналогічна правова позиція узгоджується і з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 24.09.2020р. у справі №806/287/17, яка є обов`язковою для застосування адміністративними судами у порядку, встановленому ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За викладеного, суд вважає, що невиконання суб`єктом владних повноважень вимог законодавства в цій частині, не дотримання процедури проведення дисциплінарного провадження стосовно позивача призводить до втрати легітимності процедури проведення такого дисциплінарного провадження відносно нього, та, як наслідок, протиправність прийнятих за її результатами рішень.

З приводу висновків відповідача-1 в частині неналежного виконання позивачем посадових обов`язків, відсутність ефективного контролю за діями підпорядкованого територіального органу, що, за змістом оспорюваного наказу, визнано суб`єктом призначення як порушення Присяги державним службовцем, перевіряючи правомірність таких висновків суб`єкта владних повноважень та виходячи із завдань адміністративного судочинства, які містяться у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з такого.

У відповідності до вимог ч.1 ст.8 Закону №889 передбачено, що державний службовець зобов`язаний, зокрема, а саме: дотримуватисяКонституціїта законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення); виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбаченихКонституцієюта законами України;

Державні службовці виконують також інші обов`язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.

За приписами статті 62 Закону №889 встановлено, що державний службовець зобов`язаний виконувати обов`язки, визначеністаттею 8цього Закону, а також: не допускати вчинків, несумісних із статусом державного службовця; виявляти високий рівень культури, професіоналізм, витримку і тактовність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців; дбайливо ставитися до державного майна та інших публічних ресурсів.

Державний службовець особисто виконує покладені на нього посадові обов`язки.

За невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягується до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом стаття 64 Закону №889.

Відповідно до ч. 1 ст.65 наведеного Закону №889 передбачено, що підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

В свою чергу, пунктом 1 частини 2 статті 65 Закону №889 встановлено, що дисциплінарним проступком є порушення Присяги державного службовця.

Приписами частини 1 статті 66 Закону №889 визначено, що до державних службовців застосовується один з таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана); 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.

Звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбаченихпунктами 1,3,7,9-11,13,14частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченогопунктом 12частини другої статті 65 цього Закону.

Частиною 1 статті 36 Закону №889 визначено, що особа, призначена на посаду державної служби вперше, публічно складає Присягу державного службовця такого змісту: "Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватисяКонституціїта законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов`язки".

З тексту Присяги вбачається, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

Присяга має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового характеру, конституційного зобов`язання державного службовця.

Такого висновку дійшов Конституційний Суд України у рішенні від 11.03.2011р. у справі №2-рп/2011.

Відтак, за такого правового регулювання порушення Присяги слід розуміти як скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Присяга державного службовця передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно.

Тобто, порушення Присяги це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків державного службовця. Про несумісність дій (бездіяльності) державного службовця свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.

Отже, звільнення за порушення Присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.

Наведені правові висновки узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у його постановах від 13.05.2021р. у справі №810/115/18, від 25.11.2021р. у справі №826/6038/15 та від 31.08.2022р. у справі №826/8773/18.

Так, як встановлено матеріалами справи, на підставі доповідної записки Департаменту управління ризиками від 28.06.2022р. та доручення в.о. Голови ДПС від 29.06.2022р. №88-д(18) за результатами проведеного аналізу роботи Комісії регіонального рівня щодо зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН ГУ ДПС у Дніпропетровській області було виявлено ряд недоліків при відпрацюванні суб`єктів господарювання в рамках виконання вимог Порядку зупинення реєстрації податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019р. №1165 (далі Порядок №1165), а саме: несвоєчасне реагування ГУ ДПС на оперативне повідомлення, що призвело до розповсюдження ймовірно ризикового податкового кредиту на суму ПДВ понад 1,2 млн.грн., відповідачем-1 було порушене дисциплінарне провадження стосовно позивача згідно до наказу від 30.06.2022р. №374, що підтверджується змістом наведених копій документів (а.с.16-57 том 1).

З метою дослідження вищенаведеної інформації, відповідно до Порядку організації та проведення перевірок в органах ДПС України, на підприємствах, в установах, організаціях, які належать до сфери управління ДПС, оформлення і реалізації їх результатів, затвердженого наказом ДПС від 19.11.2020р. №655 (далі Порядок №655) відповідачем-1 було призначено позапланову тематичну виїзну перевірку стану організації роботи Головного управління ДПС у Дніпропетровській області згідно до наказу ДПС від 22.07.2022р. №467 (а.с.58-59 том 1).

Також, і зі змісту оспорюваного наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності вбачається, що результати вищенаведеної тематичної перевірки відповідно до наказу від 22.07.2022р. №467 були покладені в основу виявленого порушення та зазначено, що саме вказаною перевіркою було встановлено, що робота комісії регіонального рівня та управління ризиками ГУ ДПС організовано на неналежному рівні, що призвело до порушень нормативно-правових актів та мало наслідки вчинення саме позивачем дисциплінарного проступку, яке полягає у несумлінному виконанні посадових обов`язків, недотримання вимог законодавства та відомчих документів, незадовільний стан організації роботи та відсутність ефективного контролю за діяльністю комісії регіонального рівня, що призвело до розповсюдження ризикового податкового кредиту (а.с.30-33 том 1).

Водночас, як встановлено матеріалами справи та підтверджено представником відповідача-1 в судовому засіданні, за результатами вказаної тематичної перевірки посадовими особами контролюючого органу відповідного акту перевірки не складалося, відсутній такий акт і в матеріалах дисциплінарної справи позивача згідно її опису (а.с.159-зворот том 1).

Фактично ж, підставою для застосування до позивача дисциплінарної відповідальності слугували матеріали отриманої вищенаведеної тематичної перевірки, проведеної відповідно до наказу ДПС від 22.07.2022р. №467 (без складання будь-якого акту перевірки), про що свідчить зміст оспорюваного наказу (а.с.32 том 1)

У той же час, судом встановлено та підтверджено було і представником відповідача-1 в судовому засіданні, Порядок №655 не затверджений у Міністерстві юстиції України у встановленому законодавством порядку, а отже, він (Порядок №655) не є підзаконним нормативно-правовим актом, тому проведена на його підставі тематична позапланова перевірка не ґрунтується на нормах чинного законодавства (не передбачена законом).

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що результати вказаної тематичної позапланової перевірки не можуть носити жодних правових наслідків, а відповідно, і не могли слугувати підставами для прийняття відповідачем-1 оспорюваного наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності з урахуванням того, що єдиною підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності повинні слугувати пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії з висновком про вину державного службовця згідно до вимог ч.5 ст.77 Закону №889, які в матеріалах справи відсутні.

Щодо висновків відповідача-1 з приводу порушення позивачем Присяги державного службовця, яке полягає у неналежному, несумлінному виконанні посадових обов`язків, відсутністю ефективного контролю за діями підпорядкованого територіального органу через виявлення перевіркою ряду недоліків при відпрацюванні суб`єктів господарювання в рамках виконання Комісією регіонального рівня ГУ ДПС у Дніпропетровській області вимог Порядку №1165, суд зазначає про таке.

У відповідності до Розподілу обов`язків між керівним складом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області затвердженого наказом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 22.07.2021р. №603 із змінами, внесеними наказами від 09.08.2021р. №642, від 09.09.2021р. №689, встановлено, що начальник Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, зокрема, очолює дане Управління, здійснює загальне керівництво його діяльністю, несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності; у межах компетенції організовує та забезпечує виконання ГУ ДПС Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів Мінфіну та інших міністерств з питань, що належать до компетенції ДПС, наказів ДПС та ГУ ДПС, доручень Голови ДПС, судових рішень; утворює комісії, робочі та експертні групи (а.с.102-110 том 1).

Аналогічні повноваження начальника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області Чуб Г.В. містить і її Посадова інструкція, затверджена Головою ДПС України 10.12.2020р. зі змісту якої видно, що позивач була ознайомлена зі своїми посадовими обов`язками 10.12.2020р. та 20.05.2021р. (а.с.172-173 том 1).

Механізм зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, організаційні та процедурні засади діяльності комісій з питань зупинення реєстрації ПН/РК в реєстрі, права та обов`язки її членів врегульовані відповідним Порядком, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019р. №1165 (далі Порядок №1165).

Пунктом 25 згаданого Порядку №1165 передбачено, що саме до повноважень Комісії регіонального рівня ГУ ДПС в області віднесено прийняття рішення про реєстрацію ПН/РК в ЄРПН або відмову у такій реєстрації, відповідність/невідповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку.

Голова комісії контролюючого органу організовує роботу комісії і відповідає за виконання покладених на неї завдань та функцій, головує на її засіданнях та визначає перелік питань, що підлягають розгляду п.33 Порядку №1165.

Засідання комісії регіонального рівня контролюючого органу є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин її затвердженого персонального складу. Рішення комісії приймається шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів такої комісії. Кожен член комісії є незалежним у своєму волевиявленні, голова комісії не має впливу на голосування будь-кого із членів комісії. Всі рішення комісії регіонального рівня в області є колегіальними рішеннями, яке підписується головою комісії п.40 Порядку №1165.

Згідно до пункту 31 Порядку №1165 передбачено, що голова комісії регіонального рівня та її персональний склад затверджуються наказом Головного управління ДПС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДПС. Головою комісії регіонального рівня призначається перший заступник або заступник керівника головного управління ДПС в області, м. Києві та Офісу великих платників податків ДПС.

Отже, із аналізу вищенаведених посадових обов`язків згідно Посадової інструкції позивача та вимог Порядку №1165, можна дійти висновку, що, у даному випадку, повноваження позивача, як начальника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, обмежуються призначенням нею голови комісії регіонального рівня, яким повинен бути перший заступник або заступник керівника головного управління ДПС в області та затвердженням персонального складу такої комісії шляхом прийняття відповідного наказу.

Так, як встановлено судом, у межах своїх посадових обов`язків та вимог п.31 Порядку №1165 позивач, як начальник ГУ ДПС у Дніпропетровській області, призначила головою комісії регіонального рівня заступника начальника ГУ ДПС у Дніпропетровській області Леонова Валерія згідно з розподілом обов`язків між керівництвом управління, до повноважень якого було віднесено спрямування та координацію діяльності, зокрема, Управління податкового адміністрування юридичних осіб ГУ ДПС, а також затвердила персональний склад комісії відповідним наказом, що передбачено п.31 Порядку №1165 та підтверджується матеріалами справи і не оспорюється сторонами (а.с.48-54 том 1).

Також із матеріалів справи вбачається, що з метою організації роботи Комісії регіонального рівня ГУ ДПС в області, розпорядженням Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 15.01.2021р. №5-р було затверджено Алгоритм дій структурних підрозділів Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо моніторингу реєстрації податкових накладних в ЄРПН з метою виявлення ймовірно ризикових суб`єктів господарювання (а.с.111-113 том 1).

За викладених обставин, із аналізу вищенаведених посадових обов`язків позивача та вчиненими нею діями у їх сукупності, судом встановлено, що, перебуваючи на посаді начальника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, позивач згідно своїх посадових обов`язків, встановлених вищенаведеною Посадовою інструкцією, у межах загального керівництва за діяльністю ввіреного їй державного органу, організувала забезпечення роботи комісії регіонального рівня ГУ ДПС з питання зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН з дотриманням вимог Порядку №1165, а саме: призначила головою комісії регіонального рівня заступника начальника ГУ ДПС в області Леонова Валерія та затвердила персональний склад такої комісії шляхом видання відповідного наказу, що підтверджується змістом доповідної записки (а.с.53 том 1).

Отже, саме голова комісії регіонального рівня ГУ ДПС в області, у даному випадку, заступник начальника ГУ ДПС у Дніпропетровській області Леонов Валерій є відповідальним за роботу згаданої Комісії та несе відповідальність за прийняті цією комісією рішення.

А відповідно, із наведеного, суд приходить до висновку, що аргументи відповідача-1, наведені у оспорюваному наказі про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, з приводу організації роботи комісії регіонального рівня ГУ ДПС в області щодо зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН на неналежному рівні саме позивачем є безпідставними та спростовується вищенаведеними дослідженими судом доказами та аналізом чинного законодавства, зокрема, приписів Порядку №1165.

При цьому, слід зазначити, що є неспроможними та такими, що відхиляються судом посилання представників відповідачів-1,2 у судовому засіданні на те, що позивач не виконала вимог доручення в.о. Голови ДПС Тетяни Кирієнко №43-д від 28.12.2021р., за яким було доручено керівникам головних управлінь ДПС в областях взяти під особистий контроль забезпечення дотримання структурними підрозділами Порядку №1165 у частині: включення/виключення платника податку до/з переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку; роботи комісії регіонального рівня з питань зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН щодо прийняття рішень про реєстрацію або відмову у реєстрації ПН/РК в ЄРПН та особливу увагу звернути на суб`єктів господарювання, які включені до переліку платників, що відповідають критеріям ризиковості платника податку, з огляду на те, що таке доручення в.о. Голови ДПС не відповідає дослідженим судом повноваженням та компетенції начальника ГУ ДПС в області, встановленим Порядком №1165( повноваження позивача обмежені лише призначенням голови комісії регіонального рівня та затвердженням персонального складу комісії), таких повноважень позивача вказаний Порядок не містить, а, відповідно, вказане доручення суперечить вимогам ст. 19 Конституції України за якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Так, «у межах повноважень» означає, що орган державної влади, його посадова особа (суб`єкт владних повноважень) зобов`язаний приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень згідно правила: «дозволено лише те, що передбачено Законом».

«У спосіб» означає, що орган державної влади (суб`єкт владних повноважень) зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії та повинен обирати лише визначені Законом засоби.

Зазначені критерії є вимогами для органу державної влади (його посадової особи), який приймає рішення або вчиняє дії, недотримання яких несе встановлену законом відповідальність.

При цьому, слід зазначити, що у відповідності до вимог ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

А виходячи із того, що позивач за своїми посадовими обов`язками не мала повноважень приймати рішення про зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН, відповідно, і здійснювати за ними контроль (такі повноваження були покладені на заступника керівника ГУ ДПС Леонова Валерія), не наділена була повноваженнями участі у засіданні комісії регіонального рівня ГУ ДПС в області, у зв`язку із чим і не могла вплинути на їх прийняття, тому посилання відповідача-1 на недоліки у роботі вказаної комісії, які зазначені у оспорюваному наказі, не можуть бути обґрунтованими підставами для застосування саме до позивача дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, із наведених обставин, суд приходить до висновку, що позивач, як начальник ГУ ДПС у Дніпропетровській області, не мала компетенції згідно до своїх посадових обов`язків з урахуванням вимог п.31, п. 33 Порядку №1165, впливу на прийняття рішень даною комісією з приводу зупинення реєстрації ПН/РК у ЄРПН, тобто, втручання у їх прийняття з урахуванням того, що такі рішення приймалися даною комісією регіонального рівня більшістю голосів, на її засіданні, тобто, колегіальним складом, а відповідно, позивач і не може нести дисциплінарної відповідальності за прийняття такою комісією рішень.

При цьому, судом враховується і те, що оспорюваний наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності не відповідає критерію обґрунтованості та вмотивованості в частині неналежного виконання позивачем своїх посадових обов`язків, а саме: не зазначено в чому полягає організація неналежного рівня роботи комісії регіонального рівня з урахуванням вище досліджених дій, вчинених позивачем та виконання вимог Порядку №1165, який обмежив повноваження начальника ГУ ДПС в областях лише призначенням голови комісії з регіонального рівня з вказівкою на те, що такою особою повинен бути перший заступник керівника органу або заступник керівника ГУ ДПС (п.31 Порядку №1165) та затвердженням персонального складу комісії шляхом прийняття відповідного наказу, інших повноважень (зазначених у дорученні в.о. Голови ДПС №43-д від 28.12.2021р.) позивачеві Порядком №1165 не надано.

А отже, позивач не мала права втручатися в прийняття рішень такої комісії та визначати, які рішення їй приймати, таких посадових обов`язків ні Посадова інструкція позивача, ні Порядок №1165 не містять.

Є безпідставними і посилання відповідача-1 у оспорюваному наказі про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності на те, що виявлені порушення позивачем (невиконання посадових обов`язків, відсутність ефективного контролю за діями підпорядкованого територіального органу) носять систематичний характер, оскільки жодними доказами не підтверджені, а саме: наказ не містить відомостей попередніх порушень позивачем вимог законодавства та в чому вони полягали, не містить і інформації про те, які саме види дисциплінарної відповідальності за попередні порушення було застосовано до позивача, тому у цій частині наведений наказ також не відповідає критерію обґрунтованості (вмотивованості), що суперечить вимогам ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не встановлено судом і фактів відсутності ефективного контролю за діями підпорядкованого територіального органу з боку позивача, про що зазначено відповідачем-1 у спірному наказі, доказів, що їх підтверджують не наведено та суду не надано.

Також судом враховується і те, що притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з державної служби та звільнення з посади за порушення Присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.

Припинення державної служби за порушення присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв поступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.

Зазначені правові висновки були неодноразово викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 25.11.2021р. у справі №826/6038/15, від 29.01.2021р. у справі №260/779/19, які є обов`язковими для застосування у порядку, встановленому ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Між тим, судом із матеріалів справи було встановлено, що, кваліфікуючи дії позивача як порушення Присяги, відповідачем-1 у оспорюваному наказі не наведено відповідні мотиви, який саме проступок можна кваліфікувати саме як порушення Присяги. Зі змісту наявних у справі копій документів видно, що підставою для винесення спірного наказу слугували виключно припущення, в основу яких не було покладено жодного належного та достатнього доказу, які б підтверджували вчинення позивачем зазначених у оспорюваному наказі порушень.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що вище дослідженими судом обставинами справи та аналізом чинного законодавства у їх сукупності не встановлено неналежного виконання позивачем своїх посадових обов`язків (організації роботи комісії регіонального рівня на неналежному рівні, що призвело до несумлінного виконання посадових обов`язків), а відповідачами-1, 2 таких доказів суду не надано, відповідно, застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби за порушення Присяги за оспорюваним наказом є протиправним та необґрунтованим, неспівмірним (раніше позивач не притягувалася до дисциплінарної відповідальності, такі докази відсутні) та таким, що порушує права та інтереси позивача, тому такий спірний наказ є протиправним і підлягає скасуванню.

Окрім того, враховуючи те, що судом під час розгляду даної справи встановлено протиправність прийняття відповідачем-1 наказу від 15.08.2022р. №32-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення» стосовно позивача, а відповідно, суд приходить до висновку про протиправність і прийнятих відповідачем-1 наказів від 17.08.2022р. №34-дс «Про внесення змін до наказу ДПС від 15.08.2022р. №32-дс; від 18.08.2022р. №1321-о «Про звільнення ОСОБА_1 », а також і протиправність прийнятого наказу Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області від 17.10.2022р. № 858-о «Про оголошення наказу ДПС від 17.08.2022р. №1321-о» за яким фактично позивача було звільнено з посади 17.10.2022р., як похідні вимоги від основної позовної вимоги, із виходом у цій частині за межі позовних вимог, з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача згідно до ст.13 Конвенції та виходячи з повноважень адміністративного суду, визначених ст.ст.9,245 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч.1 та ч.4 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, представниками відповідачів-1,2 у ході судового розгляду справи не доведено належними і допустимими доказами правомірність прийняття оспорюваних наказів про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення з посади, з урахуванням встановлених обставин у даній справі аналізу наведених вище норм чинного законодавства, які жодними доказами не спростовані.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, перевіривши правомірність прийняття відповідачами-1,2 оспорюваних наказів, суд приходить до висновку, що відповідачами-1,2 вказані накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення з посади прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, з порушенням вище досліджених вимог Закону №889 та Порядку №1039, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, відповідачами-1,2 при прийнятті оспорюваних вищезазначених наказів, були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання їх протиправними та скасування у судовому порядку.

Таким чином, враховуючи, що судом у ході судового розгляду даної справи було встановлено протиправність оспорюваних наказів про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з державної служби та звільнення з посади, позовні вимоги позивача в частині поновлення позивача на посаді, з якої її було звільнено, зі стягненням з відповідача-2 на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу також підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Оскільки спеціальним Законом №889, які регулює спірні правовідносини не врегульоване питання поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, за загальним правилом, до таких правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

Так, за приписами ст.235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 (далі Порядок №100).

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податку, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно до абзацу 6 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Як встановлено судом у ході судового розгляду справи, з 06.07.2022р. по 17.10.2022р.(дата звільнення з посади) позивач була відсторонена від виконання посадових обов`язків на підставі наказу від 05.07.2022р. №869-о, відповідно, у неї були відсутні нарахування заробітної плати виходячи з вимог п.4 ст.72 Закону №889, що підтверджується копією наведеного наказу та Інформацією про відсутність нарахування позивачеві заробітної плати за час відсторонення (а.с.56 том 1, а.с.218 том 2).

В той же час, позивач працювала у червні та липні 2022р. та мала середній заробіток, відповідно, її середній заробіток має розраховуватися за попередні два місяці роботи червень та липень 2022р. з урахуванням вищенаведених вимог абз.4 та 6 п.2 Порядку №100.

Так, на вимогу суду відповідачем-2 було надано довідку за №66445/6/04-36-10-02-13 від 18.11.2022р. про середньомісячний заробіток позивача, а також і уточнюючу довідку з розшифровкою нарахувань всіх складових заробітної плати за червень, липень 2022р. зі змісту яких видно, що загальна сума заробітку за два попередні місяці роботи позивача становила 48742,02 грн. (за червень 2022р. 44377,63 грн., за липень - 4364,39 грн.), отже, середньоденний заробіток позивача становить 2030,92 грн. (а.с.162, 216-217 том 2).

Позивач та його представник суду жодних заперечень з приводу складових наведених довідок суду не надав, а відповідно, погодився із даними наведених нарахувань.

Так, із наявних в матеріалах справи документів видно, що період вимушеного прогулу становить з 18.10.2022р. по 21 грудня 2022р. (дата прийняття рішення суду), що складає 47 робочих днів.

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача-2 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.10.2020р. по 21.12.2022р. ( виходячи з розрахунку 2030,92х47) у сумі 95453,24 грн. з обов`язковим вирахуванням із цієї суми податків та обов`язкових платежів.

Також у відповідності до вимог п.6 ч.1 ст.244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення, суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

За приписами п.2, п.3 ч.1 ст.371 наведеного Кодексу, передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Виходячи з наведених вимог, слід допустити негайне виконання цього судового рішення в частині поновлення позивача на посаді та виплати їй середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць згідно до вимог ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, слід зазначити, що згідно до вимог ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, як зазначив Європейський Суд з прав людини у справах Burdov v. Russia,no. (59498/00, §§ 37-38,ECHR 2002), Yvonne van Duyn v.Home Office (Case 41/74 van Duyn v.Home Office) зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. При цьому, якщо держава схвалила певну концепцію, то суб`єкт владних повноважень вважатиметься таким, що діє протиправно, якщо він відступить від встановлених обов`язків, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у суб`єктів відповідних правовідносин стосовно суворого додержання уповноваженим державою суб`єктом владних повноважень такої політики чи поведінки.

В той же час, позовні вимоги позивача в частині встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, зобов`язавши відповідача-1 надати суду звіт про негайне виконання судового рішення в частині поновлення позивача на посаді начальника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задоволенню не підлягають з підстав того, що, по-перше, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення на стадії винесення судового рішення шляхом заявлення позивачем таких вимог як способу захисту порушеного права у позові не передбачено приписами Кодексу адміністративного судочинства України, по-друге, на момент прийняття рішення у даній справі позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про ухилення відповідачів-1,2 від негайного виконання судового рішення у частині поновлення позивача на посаді, по-третє, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення визначено у інший спосіб і порядку, тобто, шляхом подання окремої заяви з урахуванням вимог ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно, вимоги позивача встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, не можуть бути задоволені як позовні вимоги, оскільки заявлені у позові без дотримання порядку і способу, встановленому ст.382 наведеного Кодексу.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та те, що позивачем були понесені судові витрати по сплаті судового збору за позовні вимоги немайнового характеру, які не звільняються від сплати судового збору (визнання протиправним та скасування наказу ДПС від 15.08.2022р. №32-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення») у розмірі 992,40 грн. за квитанцією №9523-7761-0747-7806 від 25.08.2022р. (а.с.25 том 1), які судом задоволені, вказані судові витрати слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів-1,2 на користь позивача виходячи з вимог ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 205, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Державної податкової служби України, до відповідача-2: Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказів №32-дс від 15.08.2022р., №1321-о від 17.08.2022р., поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати наступні накази ДПС України, а саме:

- від 15.08.2022р. №32-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення»;

- від 17.08.2022р. №34-дс «Про внесення змін до наказу ДПС від 15.08.2022р. №32-дс»;

- від 17.08.2022р. №1321-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 17.10.2022р. №858-о «Про оголошення наказу ДПС від 17.08.2022р. №1321-о».

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, з 18 жовтня 2022р.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ ВП 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) - середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.10.2022р. по 21.12.2022р. у розмірі 95453 грн. 24 коп. (дев`яносто п`ять тисяч чотириста п`ятдесят три грн. 24 коп.) з вирахуванням обов`язкових зборів та платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, а також і в частині виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць згідно до вимог ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська пл. 8, код ЄДРПОУ 43005393), Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ ВП 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 992 грн. 40 коп. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 28.12.2022р.

Суддя С.О. Конєва