Рішення № 108138061, 23.12.2022, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2022 Справа № 914/1232/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Зоряни ГОРЕЦЬКОЇ, за участю секретаря судового засідання Марти ПРИШЛЯК, розглянувши матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА», м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЛЬЄНА», м. Львів,

про стягнення 147 325 805,66 грн.

представники сторін

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ІСТОРІЯ РОЗЛЯДУ СПРАВИ

На розгляд Господарського суду Львівської області 14.06.2022 надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЛЬЄНА» про стягнення 147 325 805,66 грн. заборгованості за договором поставки №12/01/01/2329-НП від 31.12.2021, з яких: 129 100 006,18 грн. основний борг, 7 215 452,40 грн. пеня, 9 991 694,98 грн. інфляційних втрат та 1 018 652,10 грн. 3% річних.

Ухвалою від 20.06.2022 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження. 05.09.2022 строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів. Ухвалою від 03.10.2022 суд задовольнив клопотання представника позивача вх. № 2112/22 від 07.07.22 та №2456/22 від 03.08.2022 про збільшення розміру позовних вимог та подальший розгляд справи здійснював з врахуванням таких клопотань. Даною ухвалою суд закрив підготовче провадження по справі та перейшов до судового розгляду по суті.

Рух справи відображено в ухвалах та протоколах судових засідань, які містяться в матеріалах справи.

В судове засідання 23.12.2022 сторони явку уповноважених представників не забезпечили.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи та прийняття рішення, в судовому засіданні 23.12.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням умов договору поставки №12/01/01/2329-НП від 31.12.2021 у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 129 100 006,18 грн.

На основну суму заборгованості нараховано пеню, три відсотки річних та інфляційні втрати.

З урахування збільшення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача 166 194 780,21 грн. заборгованості в тому числі пеня, три відсотки річних та інфляційні втрати.

Позиція відповідача

Відповідач по суті позовні вимоги не спростував, однак з посилання на обставини непереборної сили (форс мажор), просив в задоволення позовних вимог відмовити.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Між ПАТ «УКРНАФТА» (далі також - Постачальник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІЛЬЄНА» (далі також Покупець, Відповідач) було укладено Договір поставки № 12/01/01/2329-НП від 31.12.2021 (далі - Договір), за умовами якого Постачальник протягом січня 2022 року зобов`язався поставити та передати Покупцеві у власність нафтопродукти (далі - Товар), а Покупець - прийняти та оплатити Товар.

Пунктом 1.3. Договору визначено асортимент, кількість, ціна та умови поставки Товару на загальну суму 129 100 006,18 грн.

Позивач виконав свої зобов`язання за Договором, здійснив поставку Товару в повному обсязі та на умовах, визначених Договором, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі від 31.01.2022 (копії містяться в матеріалах справи).

Відповідно до п. 4.3 Договору, Покупець здійснює розрахунки по Договору в розмірі 100% вартості Товару шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний у розділі 9 Договору, в строки не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання Сторонами Акту приймання-передачі Товару.

Відтак, з огляду на п. 4.3. Договору, у строк до 02.03.2022 (включно) Відповідач мав розрахуватися з Позивачем за поставлений Товар.

Доказів оплати за поставлений товар сторонами до матеріалів справи не долучено.

Матеріали справи містять претензію від 03.05.2022 №01/01/07-245 адресовану відповідачу. Доказів направлення претензії не представлено.

ОЦІНКА СУДУ

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 ГК України).

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відтак, станом на 06.06.2022 за Відповідачем обліковується заборгованість за поставлені нафтопродукти, згідно з Договором поставки № 12/01/01/2329-НП від 31.12.2021 року в розмірі 129 100 006,18 грн. Факт наявності заборгованості відповідач не спростував.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

При цьому, ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

За ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У пункті 5.1. Договору поставки вказано, що за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків по Договору сторони несуть відповідальність передбачену цим Договором та встановлену чинним законодавством України.

У п. 5.2. Договору поставки Сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати за поставлений Товар відповідно до Договору, Покупець сплачує Постачальникові, на його вимогу, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни неоплаченого Товару за кожен день прострочення.

Враховуючи загальне правило, встановлене ст. 253 ЦК України, початок перебігу строку, починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, перший день строку за який Позивач має право нарахувати пеню є наступний день за останнім днем терміну оплати по Договору поставки.

Відтак сума пені нарахованої за Договором за період з 03.03.2022 по 02.08.2022 складає 17 295 863,84 грн, що підтверджується відповідними розрахунками, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційне збільшення за період з 03.03.2022 по 01.07.2022 складає 18 175 433,40 грн. Сума трьох відсотків річних з 03.03.2022 по 02.08.2022 складає 1 623 476,79 грн.

Судом перевірено розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені і встановлено, що такі проведено вірно.

Суд не погоджується з викладеними доводами відповідача та обставинами викладеними у відзиві, а також правовою оцінкою обставин викладених у ньому. Зважаючи на це, суд зазначає наступне.

Дійсно Указом Президента України № 64 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введений воєнний стан на території України.

Торгово-промислова палата України, враховуючи надзвичайно складну ситуацію, ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс мажорних обставин (обставин непереборної сили) та розмістила на своєму офіційному сайті 28.02.2022 року загальний офіційний лист ТПП України щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) на який посилається відповідач.

При цьому, варто наголосити, що у Договорі поставки № 12/01/01/2329-НП від 31.12.2021 сторони передбачили окремий розділ, де врегулювали саме питання пов`язані з виникнення форс-мажору.

Зокрема, у п. 6.2. Договору передбачено: «Сторона, для якої настали обставини форс-мажору, повинна негайно, але не пізніше 10-ти календарних днів повідомити іншу сторону про неспроможність виконатисвої зобов`язання (їх частину) по цьому Договору. Сторона, що не виконала зазначені умови не вважається такою, що підпадає під дії форс-мажорних обставин та несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань згідно умов цього Договору. Необхідним і достатнім доказомдії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово промисловою палатою країни, Сторони, для якої настали обставини форс-мажору.»

Разом з тим, жодних повідомлень на адресу позивача від відповідача щодо виникнення у останнього форс-мажорних обставин та неспроможність через це виконати обов`язки за Договором матеріали справи не містять. Доказів направлення такого повідомлення відповідач не додає і до свого відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що ця особа не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Окремо слід звернути увагу суду на усталену практику Верховного Суду з даного питання. Так, у постанові КГС ВС від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 суд зазначив: « 8.2. Аналіз приписів частини першої статті 617 ЦК України та частин перш і другої статті 218 ГК України дозволяє дійти висновку, що учасник господарських відносин який вчинив правопорушення у сфері господарювання, звільняється від відповідальності за порушення господарського зобов`язання, якщо доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Отже, підставою для звільнення суб`єкта господарювання від відповідальності за порушення господарського зобов`язання є обставини непереборної сили, що одночасно мають ознаки надзвичайності та невідворотності. Водночас у частині другій статі 218 ГК України передбачено, що не вважаються надзвичайними і невідворотними обставинами порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язань товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

8.3. У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 зі справи № 915/531/17, від 26.05.2020 зі справи № 918/289/19, від 17.12.2020 зі справи № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого:

- статтею 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифіката про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.»

З огляду на викладене, суд звертає увагу, що відповідач у своєму відзиві на позовну заяву не наводить жодних доказів чи аргументів, що підтверджують той факт, що обставини на які відповідач посилається були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання за Договором.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balanceofprobabilities) або "перевага доказів" (preponderanceoftheevidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clearandconvincingevidence); "поза розумним сумнівом" (beyondreasonabledoubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "BruallaGomezdeLaTorre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Проаналізувавши встановлені обставини, надавши оцінку доводам учасників справи, господарський суд керуючись стандартом вірогідності доказів приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76, 79, 91, 96, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЛЬЄНА» (ідентифікаційний код 43913344, адреса: 79049, Львівська обл., м. Львів, просп. Червоної калини, буд. 62а) на користь Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» (ідентифікаційний код 00135390, юридична адреса: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5) заборгованість за Договором поставки № 12/01/01/2329-НП від 31.12.2021 року у загальному розмірі 166 194 780,21 грн., з яких: 129 100 006,18 грн - сума основного боргу, 17 295 863,84 грн. - пеня, 1 623 476,79 грн. -3% річних,18 175 433,40 грн. -інфляційних втрат.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЛЬЄНА» (ідентифікаційний код 43913344, адреса: 79049, Львівська обл., м. Львів, просп. Червоної калини, буд. 62а) на користь Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА» (ідентифікаційний код 00135390, юридична адреса: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5) судовий збір в розмірі 868 350,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили. Рішення набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 28.12.2022.

Суддя Горецька З.В.