Рішення № 108137755, 28.12.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.12.2022Справа № 910/9917/22за позовом фізичної особи-підприємця Ровної Наталії Павлівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінево Україна"

про стягнення 270 173,07 грн

Суддя Зеленіна Н.І.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Ровна Наталія Павлівна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінево Україна" про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором найму нежилого приміщення від 23.12.2019 у розмірі 270 173,07 грн.

Ухвалою Господарського суд міста Києва від 05.10.2022 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

21.11.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає, що з 18.03.2022 приміщення не використовувалося ним з незалежних від нього обставин, оскільки було пошкоджене в результаті обстрілу військами російської федерації.

05.12.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

14.12.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові заперечення.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

23.12.2019 між Фізичною особою-підприємцем Ровна Наталією Павлівною (наймодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінево Україна" (наймач) було укладено договір найму приміщення, відповідно до якого наймодавець передав, а наймач прийняв в строкове платне користування належне наймодавцю на праві власності нежитлове приміщення №1-11 №1 групи приміщень №61 літ. А, заг. площею 109,2 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Межова, буд. 24.

Згідно п. 1.2 договору приміщення передається наймачу в належному стані, придатному для використання за цільовим призначенням. Для здійснення в приміщенні господарської діяльності наймача, а саме: розташування пункту забору біологічного матеріалу (п. 2.1 договору).

Частина 1 ст. 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

З наявного у матеріалах справи акту прийому-передачі нежилого приміщення по договору від 23.12.2019, підписаного у тому числі наймачем вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв приміщення на першому поверсі, заг. площею 109, 2 кв.м. в нормальному технічному стані, придатному для використання за призначенням.

Строк дії договору відповідно до пункту 4.1 сторони погодили з 01.07.2020 по 30.11.2022.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно п. 5.1 договору щомісячна орендна плата за користування наймачем приміщенням складається з фіксованої частини орендної плати в розмірі 33 000 грн без ПДВ. Фіксована частина орендної плати зазначена з урахуванням її індексації. Кошти перераховуються на поточний рахунок наймодавця, зазначений в договорі, згідно графіку платежів, наведеного в додатку №2 до договору. Змінюваної частини орендної плати, яка складається з суми компенсації наймачем експлуатаційних витрат, як визначено у статті 6 цього договору. Остаточна сума орендної плати, яку наймач зобов`язаний сплатити наймодавцю за користування приміщенням в конкретному місяці, і яка розраховується згідно цього п. 5.1 встановлюється в щомісячному акті приймання-передачі наданих послуг, підписаному сторонами.

Комунальні послуги, опалення, усі витрати за користування електроенергією, водопостачанням та водовідведенням, утримання будинків та прибудинкової території оплачуються наймодавцем самостійно згідно з рахунками, які виставляють постачальники відповідних послуг.

За твердженням позовної заяви, відповідач шляхом ухилення від підписання актів приймання-передачі наданих послуг заборгував сплату за фактично спожиті комунальні послуги за період з лютого 2022 року по серпень 2022 року в розмірі 39 173,07 грн та орендну плату в сумі 231 000,00 грн.

Відповідач у письмовому відзиві зазначив про те, що починаючи з 18.03.2022 приміщення не використовував з незалежних від нього обставин, оскільки орендоване приміщення було пошкоджене в результаті обстрілу військами російської федерації.

В якості доказів, що підтверджують означені обставини, до письмового відзиву відповідач долучив фотокопії пошкодженого орендованого майна, акт оцінки завданих збитків №01/03 від 21.03.2022, складений представниками відповідача.

Відповідно до п. 13.1 договору сторони не несуть відповідальність за часткове або повне невиконання обов`язків при настанні обставин непереборної сили (форс-мажор): стихійних лихах повені, пожежі, землетрусу, воєнних конфліктах, війни, прийняття урядом чи органами виконавчої влади нормативних актів, що унеможливлюють виконання сторонами обов`язків за цим договором.

В свою чергу, наймодавець згідно п. 7.1.3 договору зобов`язався забезпечити можливість використання наймачем приміщення відповідно до цільового призначення, встановленого в п. 2 цього договору.

Так, згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Для застосування частини 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. Відповідну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 30.06.2020 у справі 915/1046/19.

Умовами договору, зокрема, п. 10.1 сторони узгодили, що відновлення приміщення здійснюється наймодавцем за його рахунок.

Посилання ж відповідача щодо неможливості використання ним орендованого приміщення з незалежних від нього обставин з 18.03.2022 підтверджено належними доказами, а тому відповідні заперечення судом приймаються до уваги як підстава для звільнення останнього від сплати орендних платежів.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом ч. 3 ст. 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, закріпивши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Пунктом 8.2.4 договору передбачено право наймача відмовитись від цього договору, попередивши про це Наймодавця в строк не менше як за два місяці до дати припинення договору.

Враховуючи, що сторони погодили право наймача на розірвання договору в односторонньому порядку, відповідач 13.05.2022 звернувся до позивача з листом-повідомленням про розірвання договору найму.

В якості доказів, що підтверджують відправлення зазначеного листа на адресу позивача, відповідач до матеріалів справи долучив накладну №0505074417633 та фіскальний чек від 13.05.2022, що є належним доказом повідомлення про припинення договору. Означені докази спростовують твердження позивача з приводу того, що від відповідача не надходило будь-яких повідомлень, що стосуються договору оренди.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Оскільки докази сплати орендної плати за період з лютого 2022 року по 17.03.2022 в матеріалах відсутні та суду не надано, позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача орендної плати за користування майном підлягає задоволенню частково у розмірі 51 096, 67 грн за період з лютого 2022 року по 17.03.2022.

За відсутності рахунків, виставлених постачальниками відповідних послуг, суд не має можливості здійснити перерахунок експлуатаційних витрат за вказаний період, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підтвердження чи заперечення вимог.

Відповідач належними засобами доказування довів факт невикористання орендованого майна з 18.03.2022 за договором найму.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Як встановлено ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки за договором в частині оплати орендних платежів за період лютий 202 року 17.03.2022, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 86, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Ровної Наталії Павлівни задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінево Україна" (04214, м. Київ, вул. Північна, буд. 2/58, літера "А", код ЄДРПОУ 34709124) на користь Фізичної особи-підприємця Ровної Наталії Павлівни ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) 51 096 (п`ятдесят одна тисяча дев`яносто шість) грн 67 коп. заборгованості по сплаті орендної плати та 766 (сімсот шістдесят шість) грн 45 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.І. Зеленіна