Рішення № 108137734, 28.12.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.12.2022Справа № 910/10698/22

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селком ЛТД" (65009, Одеська обл., місто Одеса, Фонтанська дорога, будинок 12-Г, квартира 49)доТовариства з обмеженою відповідальністю "Аптекарь" (02232, місто Київ, вулиця Радунська, будинок 5-А)простягнення 236 551 грн 29 коп.Представники сторін:не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14.10.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Селком ЛТД" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптекарь" про стягнення 10 379 грн 78 коп. заборгованості, в тому числі 9 530 грн 76 коп. основної заборгованості, 104 грн 84 коп. інфляційних втрат та 744 грн 18 коп. штрафу.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору № 120/10/18 від 01.10.2018 не виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати поставленого товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 9 530 грн 76 коп. Крім того, за неналежне виконання зобов`язань позивачем нараховано 104 грн 84 коп. інфляційних втрат та 744 грн 18 коп. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2022, на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву залишено без руху.

20.10.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на підтвердження усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 відкрито провадження у справі № 910/10698/22, та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Станом на 28.12.2022 відповідачем вимог ухвали суду від 25.10.2022, зокрема, щодо подання відзиву на позов, не виконано, хоча ухвалу про відкриття провадження у справі було отримано 09.11.2022, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105492983833.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Аптекарь" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Селком ЛТД" (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віталюкс" (покупець за договором) укладено договір № 120/10/18, відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується передавати у власність покупцеві товари згідно з заявками покупця в асортименті та по цінам, вказаним в видаткових накладних, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 4.1. договору покупець здійснює оплату кожні 30 (тридцять) календарних днів в розмірах реалізованого покупцем вару протягом наступних 7-ми календарних днів. У разі, якщо день оплати є неробочим або вихідним нем покупець зобов`язаний здійснити оплату поставки у наступний робочий день, що настає за неробочим або вихідним днем.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору № 120/10/18 від 01.10.2018 постачальником було поставлено, а покупцем прийнято передбачений договором товар на загальну суму 143 111 грн 28 коп., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.

Судом встановлено, що покупець в порушення умов договору 120/10/18 від 01.10.2018 та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 10 010 грн 58 коп., що також було визнано покупцем відповідно до підписаного акту звірки взаємних розрахунків за період з січня 2022 року по травень 2022 року.

Крім того, 01.06.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Селком ЛТД" (позивач у справі, кредитор за договором), Товариством з обмеженою відповідальністю "Віталюкс" (первісний боржник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптекарь" (новий боржник за договором, відповідач у справі) укладено договір про переведення боргу, відповідно до умов якого сторонами погоджено, що цим договором регулюються відносини, пов`язані із зміною зобов`язаної сторони - первісного боржника у зобов`язанні, вказаного в пункті 1.2 цього договору, що виник за договором поставки № 120/10/18 від 01.10.2018 (далі - основний договір), укладеним між первісним боржником та кредитором, на нового боржника.

Відповідно до пунктів 1.2.-1.3 договору про переведення боргу первісний боржник підтверджує обсяг та підстави заборгованість перед кредитором за основним договором на суму 10 010 грн 58 коп., що виникла згідно видаткових накладних.

Згідно з пунктом 1.4 договору про переведення боргу первісний боржник переводить борг, вказаний в пункті 1.2 договору, на нового боржника в повному обсязі.

Кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника на нового боржника в зобов`язанні зі сплати боргу, вказаного в пункті 1.2 цього договору, за основним договором та підписуючи цей договір надає свою згоду на таке переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором (пункт 1.5 договору про переведення боргу).

У відповідності до пункту 1.6 договору про переведення боргу борг вважається переведеним на нового боржника, а останній набуває статусу зобов`язаної особи перед кредитором з моменту підписання даного договору.

Пунктом 2.1. договору про переведення боргу борг нового боржника повинен бути погашений кредитору в порядку та строки, визначені основним договором.

Відповідно до пункту 4.1 договору про переведення боргу новий боржник зобов`язується належним чином виконати грошові зобов`язання, визначені пунктом 2.1. даного договору.

Статтею 520 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до статті 521 Цивільного кодексу України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частині 1 статті 513 Цивільного кодексу України).

Згідно з статтею 522 Цивільного кодексу України новий боржник у зобов`язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача направлено вимогу щодо сплати заборгованості.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору про переведення боргу від 01.06.2022 та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати боргу, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 9 530 грн 75 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів оплати товару на суму 9 530 грн 75 коп.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку з повної та своєчасної оплати заборгованості за договором про переведення боргу від 01.06.2022, та факту наявності заборгованості у розмірі 9 530 грн 76 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про переведення боргу, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 744 грн 18 коп. та інфляційних втрат в розмірі 104 грн 84 коп., нарахованих за загальний період прострочення з 11.08.2022 по 06.10.2022.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вищевикладене та у зв`язку з тим, що позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо нарахування пені за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за договором про переведення боргу від 01.06.2022, відповідно до умов (пункти 1.1, 1.2) якого зміна зобов`язаної сторони відбулася відносно лише суми боргу, а не всіх зобов`язань за договором поставки № 120/10/18 від 01.10.2018, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 744 грн 18 коп. визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що у разі прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, підлягають стягненню річні відсотки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати заборгованості за договором про переведення боргу від 01. 06.2022, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 104 грн 84 коп. інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення з 11.08.2022 по 06.10.2022, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволення за розрахунком позивача.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповіда льністю "Аптекарь" (02232, місто Київ, вулиця Радунська, будинок 5-А, ідентифікаційний код 34183689) на користь Товариства з обмеженою відповіда льністю "Селком ЛТД" (65009, Одеська область, місто Одеса, Фонтанська дорога, будинок 12-Г, квартира 49, ідентифікаційний код 36232879) заборгованість в розмірі 9 530 (дев`ять тисяч п`ятсот тридцять) грн 76 коп., інфляційні втрати в розмірі 104 (сто чотири) грн 84 грн., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 303 (дві тисячі триста три) грн 12 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяН.Плотницька