Рішення № 108119860, 26.12.2022, Берестинський районний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Красноградський районний суд Харківської області)

Справа № 626/1849/22

Провадження № 2/626/510/2022

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

26.12.2022 року м. Красноград

Красноградський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Гусара П.І.,

за участю секретаря Івашкіної Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Краснограді, в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутності учасників судового процесу, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ДП «ДГ «Красноградське» Державної установи інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України сел. Дослідне про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

Позиція позивача.

ОСОБА_1 07.10.2022 року звернулась до суду з позовною заявою до ДП ДГ «Красноградське» Державної установи інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України сел. Дослідне про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якій просила:

- стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 40210,36 грн;

- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2022 року по 06.10.2022 року в розмірі 76488,02 грн;

- стягнути судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 в позовній заяві зазначила, що з відповідачем за позовом з 05.05.2020 року вона перебувала у трудових відносинах, 30.06.2022 року була звільнена на підставі ст. 38 КЗпП України, але в день звільнення розрахунок з нею не було проведено. Згідно довідки ДП ДГ «Красноградське» заборгованість по заробітній платі на день звільнення становить 40210,36 грн, середньомісячна заробітна плата за один календарний день становить 780,49 грн, а отже середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2022 року по 06.10.2022 року становить 76488,02 грн (780,49 грн х 98 календарних днів = 76488,02 грн).

В процесі розгляду справи позивач ОСОБА_1 01.12.2022 року подала до суду заяву про закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі 40210,36 грн, так як відповідач по справі 29.11.2022 року виплатив заборгованість по заробітній платі, а також позивач подала до суду заяву про уточнення позовних вимог в якій просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2022 року по 01.12.2022 року в розмірі 97561, 25 грн. При здійсненні розрахунку суми позивач вказала, що вона середньомісячну зарплату 780,49 грн помножила на кількість робочих днів й отримала на день написання даної заяви 97561,25 грн.

Крім того в процесі розгляду справи ОСОБА_1 26.12.2022 року подала заяву про уточнення позовних вимог в якій просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2022 року по 26.12.2022 року в розмірі 113171,05 грн, в заяві про уточнення позовних вимог розрахунку середнього заробітку не надала.

Рух справи в суді.

Ухвалою від 11.10.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 19.10.2022 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 26.12.2022 року у зв`язку з відсутністю спору закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої заборгованості по заробітній платі, в іншій частині позовних вимог продовжено розгляд справи.

Заяви учасників процесу по суті справи та клопотання.

Від позивача ОСОБА_1 в матеріалах справи мається клопотання в якому просить справу розглядати за відсутності сторони позивача, уточнені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач у судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутністю та відзиву на позовну заяву суду не надав.

Так як відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений у встановленому порядку, від нього до суду не надходило заяви про розгляд справи за його відсутності, не подавав відзив, згідно ст. 280 ЦПК України, суд вважає необхідним ухвалити заочне рішення по справі на підставі наявних у справі доказів, так як позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи те, що учасники справи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, суд вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів не здійснюючи фіксування судового процесу.

Позиція суду.

Суд дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.

Так, ч.1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до довідки ДП «ДГ «Красноградське» Державної установи інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України сел. Дослідне №139 від 03.10.2022 року ОСОБА_1 працювала в ДП «ДГ «Красноградське» з 05.05.2020 року (наказ про прийняття №28К від 04.05.2020 року) по 30.06.2022 року (наказ про звільнення №23К від 30.06.2022 року. Станом на 30.06.2022 року заборгованість по заробітній платі становить 40210,36 грн. Середньомісячна заробітна плата за один календарний день становить 780,49 грн.

Остаточний розрахунок з позивачем відповідач здійснив в процесі розгляду справи 29.11.2022 року про, що зазначає позивач та підтверджується копією відомості.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

На підставі ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначенні суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

З аналізу вказаної правової норми вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов`язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум. Однак, в день звільнення, відповідач не здійснив позивачу виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України, такі виплати були здійснені позивачем після пред`явлення до суду даної позовної заяви до суду 29.11.2022 року.

Крім того, як передбачено ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно довідки ДП «ДГ «Красноградське» Державної установи інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України сел. Дослідне №139 від 03.10.2022 року середньомісячна заробітна плата позивача за один календарний день становить 780,49 грн.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Позивач в уточненій позовній заяві просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.07.2022 року по 26.12.2022 року в загальному розмірі 113171,05 грн, розрахунку середнього заробітку не надала.

Однак, суд не може погодитись з розміром компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який визначений позивачем з дня звільнення 01.07.2022 року по 26.12.2022 року (по день ухвалення рішення) у розмірі 113171,05 грн виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Водночас, у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання коштів, які є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 760/21872/17.

Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц зазначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації, належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

КЦС зауважив, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

Розмір компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні позивача складає:

-780,49 грн х 152 дні ( з 01.07.2022 року по 29.11.2022 року (день фактичного розрахунку) = 118 634,48 грн.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до уточнених позовних вимог від 26.12.2022 року позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час розрахунку при звільненні за період з 01.07.2022 року по 26.12.2022 року, включаючи період після виплати відповідачем розрахунку при звільненні з 30.11.2022 року по 26.12.2022 року, у розмірі 113171,05 грн (розрахунок суми в матеріалах справи відсутній), тобто позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за порушення строків розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення, а не по день фактичного розрахунку із нею.

Суд звертає увагу, що заявлена позивачем сума до стягнення з відповідача за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 113171,05 грн суттєво перевищує суму виплат належних позивачу при звільненні та порушує принцип співмірності, сума виплати при звільнені становила 40210,36 грн та виплачена відповідачем в процесі розгляду справи 29.11.2022 року.

Проте, враховуючи правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, встановлені обставини справи, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, оскільки заявлена до стягнення сума середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільненні є очевидно неспівмірною із заборгованістю по заробітній у сумі 40210,36 грн, яка на час ухвалення рішення у справі виплачена в повному обсязі.

При цьому суд враховує те, що відповідач не заперечував проти права позивача на заробітну плату при звільненні у розмірі 40210,36 грн, про що видав відповідну довідку та в процесі розгляду справи 29.11.2022 року виплатив заборгованість із заробітної плати в повному обсязі.

Крім того суд враховує те, що позивач ОСОБА_1 після звільнення 30.06.2022 року з ДП «ДГ «Красноградське» тривалий час не зверталась до суду за відновленням своїх прав, з даним позовом звернулась до суду тільки 07.10.2022 року, при цьому з дня звернення до суду неодноразово уточнювала позовні вимоги, останній раз подав уточнюючу позовну заяву 26.12.2022 року.

Однак, виходячи із принципів справедливості та співмірності, враховуючи розмір заборгованості із заробітної плати позивача 40210,36 грн, за затримку виплати якої відповідач несе відповідальність згідно із ст. 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року № 716/9584/15-ц та визначити до стягнення на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у меншому розмірі, ніж просив позивач.

Тому суд вважає справедливим, пропорційним, таким, що відповідатиме обставинам справи наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача у сумі 40000,00 грн за весь період прострочення виплат належних при звільненні позивачу від відповідача. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих її втрат, які розумно можна було би передбачити.

Тобто суд, зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 40000,00 грн, враховує фактичні обставини справи, а також застосовує принцип розумності та співмірності, що відповідає принципу справедливості до сторін у справі.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих в п. 6 постанови № 13 від 24.12.1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Висновки за результатами розгляду справи.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 40000,00 грн.

Згідно ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», №63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 133 ЦПК України до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 при подачі позову, за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до квитанції сплатила судовий збір у розмірі 992,40 грн та на професійну правничу допомогу понесла витрати в загальному розмірі 8000,00 грн. загальний розмір судових витрат становить 8992,40 грн.

Так, на підтвердження здійснених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано: Договір про надання правової допомоги від 06.10.2022 року; акт виконаних робіт; квитанцію про оплату витрат на правову допомогу від 06.10.2022 року.

Відповідно до уточнених позовних вимог позивачем заявлено до стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 113171,05 грн.

Суд позов позивача задовольняє частково на загальну суму 40000,00 грн.

Таким чином на користь позивача з відповідача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 3177,91 грн (40000 грн (задоволені позовні вимоги) х 100% : 113171,05 грн (заявлені позовні вимоги) = 35,34% (процент задоволених позовних вимог), 8992,40 грн (загальні судові витрати) х 35,34% (процент задоволених позовних вимог) : 100% = 3177,91 грн).

Керуючись ст. ст. 259, 265, 268, 141, 263-265, 273, ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ДП «ДГ «Красноградське» Державної установи інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України сел. Дослідне про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з ДП «ДГ «Красноградське» Державної установи інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України сел. Дослідне, код ЄДРПОУ 04717924 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 40000 (сорок тисяч) грн 00 коп. з послідуючим утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

Стягнути з ДП «ДГ «Красноградське» Державної установи інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України сел. Дослідне, код ЄДРПОУ 04717924 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 судові витрати в розмірі 3177 (три тисячі сто сімдесят сім) грн 91 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Копію заочного рішення направити відповідачу рекомендованим листом із повідомленням не пізніше двох днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене удень його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення в Харківський апеляційний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя