Ухвала суду № 108089671, 26.12.2022, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 26.12.2022Справа № 643/23272/21 Провадження № 1-кп/554/567/2022

У Х В А Л А

Іменем України

20 грудня 2022 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м. Полтаві кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012220140000540 по обвинуваченню

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, освіта середня спеціальна, не працюючого, одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину, в силу ст. 89 КК України не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України,

в с т а н о в и в:

Викладення фактичних обставин справи, встановлених судом

Згідно обвинувального акта ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення за таких обставин.

12 січня 2009 року, приблизно о 02 год 50 хв, обвинувачений ОСОБА_5 керуючи технічно справним транспортним засобом Mersedes E-320, д. н. з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння, рухаючись в м. Харкові по вул. Салтівське Шосе, зі сторони вул. Ахієзерів, у напрямку вул. Академіка Павлова при зміні напрямку руху, в порушення вимог п. п. 1.5, 2.3 «б», 10.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (далі - ПДР), проявив неуважність та не переконавшись в безпеці маневру, здійснив виїзд на зустрічну смуху для руху, де допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ 21081, д. н. з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_6 .

В результаті дорожньо-транспортної пригоди водію автомобіля ВАЗ 21081, д. н. з. НОМЕР_2 , ОСОБА_6 згідно висновку судово-медичної експертизи № 3/67-с від 12 січня 2009 року були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді поєднаної тупої травми голови, грудної клітини, живота та кінцівок, зокрема:

голови: множинні забійні рани та садна на обличчі, крововилив в м`які покриви лобної області зліва, крововиливи під м`які мозкові оболонки в лобних долях, частково правих тім`яної і скроневої долей, косо-поперековий перелом нижньої щелепи зліва з травматичною екстракцією двох зубів;

грудної клітини: крововилив в проекції тіла грудини, локальні переломи 3, 7-го правих та 5-9-го лівих ребер по серединно-ключичним лініям без пошкодження пристінкової плеври, майже повний поперековий розрив аорти з масивним крововиливом у плевральні порожнини, розлиті крововиливи у прикореневій зоні легень;

живота: садно в колі пупкового кільця, два надриви селезінки, надрив капсули правої частки печінки з крововиливом у черевну порожнину;

кінцівок: подвійний закритий перелом лівої плечової кістки у верхній і середній третинах, відкритий перелом лівої стегнової кістки в ніжній третині, забійно-рвана рана на передній поверхні правої гомілки, множинні садна на тильних поверхнях обох кистей, передній поверхні лівої гомілки.

Крім того, в результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля ВАЗ 21081, д. н. з. НОМЕР_2 , ОСОБА_7 згідно висновку судово-медичної експертизи № 2/66-с від 12 січня 2009 року були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді поєднаної тупої травми голови, грудної клітини, живота та кінцівок, зокрема:

голови: забійна рана та садна на обличчі, крововилив під м`які мозкові оболонки в області основи мозку, крововилив у стовбур мозку, лінійний перелом кісток основи черепа;

грудної клітки: локальні переломи 3-9-го правих і 6-10-го лівих ребер за серединно-ключичними лініями без пошкодження пристінкової плеври, 2-4 лівих ребер по біляхребцевій лінії, розрив біля серцевої сумки, крововилив в області верхівки серця, практично майже повний поперечний розрив аорти з масивним крововиливом у плевральні порожнини, розлиті крововиливи в прикореневій зоні легень;

живота: надриви селезінки, капсули печінки з крововиливом у черевну порожнину, кровопідтічність при ниркової клітковини лівої нирки;

кінцівок: множинні садна на тильній поверхні лівої кисті, V-подібне садно в проекції лівого ліктьового суглоба, синець на тильній поверхні 1-3-іх пальців лівої кисті, оскольчастий перелом лівої стегнової кістки в нижній третині, правої стегнової кістки у нижній третині, забійно-рвана рана на передній поверхні лівої гомілки і внутрішньої поверхні лівої гомілки у верхній третині, рана на передній поверхні лівого стегна.

Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_6 та ОСОБА_7 загинули. Смерть останніх обумовлена зазначеною травмою грудної клітки, що супроводжувалась розривом аорти з розвитком гострої масивної крововтрати.

Причиною дорожньо-транспортної пригоди та наслідків, що настали, є порушення водієм ОСОБА_5 вимог п. 10.1 ПДР, згідно з яким перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Порушення вказаних вимог ПДР водієм ОСОБА_5 з технічної точки зору знаходилися в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди.

В умовах даної події водій ОСОБА_5 мав технічну можливість запобігти дорожньо-транспортній пригоді, шляхом виконання вимог п. 10.1 ПДР, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру.

Кваліфікація дій обвинуваченого органом досудового розслідування

Органом досудового розслідування дії обвинуваченого ОСОБА_5 кваліфіковано за ч. 3 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб.

Позиції сторін

20 грудня 2022 року в судовому засіданні захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_4 , заявив клопотання про звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження № 12012220140000540 від 04 грудня 2012 року відносно останнього на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв`язку із звільненням його від кримінальної відповідальності.

В обґрунтування свого клопотання захисник обвинуваченого зазначив, що з закордонного паспорта ОСОБА_8 ( ОСОБА_5 ) вбачається, що він виїхав з території України 17 липня 2009 року, тобто майже через півроку після порушення кримінальної справи за фактом вчинення дорожньо-транспортної прогоди. Наголосив на тому, що в той час останній не був визнаний ні обвинуваченим, ні підозрюваним, а сама кримінальна справа щодо вчинення дорожньо-транспортної пригоди була порушена 12 січня 2009 року не стосовно конкретної особи, а саме за фактом вчинення злочину. При цьому, в період виїзду обвинуваченого до Чеської Республіки вказана кримінальна справа була зупинена на підставі п. 3 ч. 1 ст. 206 КПК України (в редакції 1960 року), у зв`язку з невстановленням особи, яка вчинила злочин.

Дії сторони обвинувачення, спрямовані на визначення процесуального статусу ОСОБА_5 як обвинуваченого (підозрюваного) були вчинені, а відповідні рішення ухвалені вже після його виїзду за межі території України, а тому вони не були йому належним чином вручені та надіслані у визначений законом спосіб. Відтак, наполягав на тому, що ОСОБА_5 не був обізнаним щодо необхідності явки до органу досудового розслідування, необхідності повідомлення про зміну місця свого перебування, а також про його розшук.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника та просив задовольнити заявлене ним клопотання, зазначаючи, що він не вчиняв жодних дій з метою ухилення від слідства. Наполягав на тому, що під час здійснення досудового розслідування цього кримінального провадження він не мав процесуального статусу підозрюваного чи обвинуваченого, ніякі запобіжні заходи відносно нього не обиралися, однак, навіть, за відсутності висунутого проти нього обвинувачення, попередньо він узгодив свою поведінку зі слідчим, який на той час здійснював розслідування цієї справи та останній йому повідомив, що відносно нього не здійснюється ніякого переслідування та жодних процесуальних претензій процесуального характеру з боку органів досудового розслідування до нього немає, у зв`язку з чим він і залишив своє місця мешкання та переїхав до АР Крим, а потім до Республіки Чехія, де довгий час проживав, маючи постійне місце мешкання та займаючись підприємницькою діяльністю, куди в подальшому й перевіз свою сім`ю. Пояснив суду, що факт зміни ним прізвища не пов`язаний із здійсненням щодо нього кримінального провадження, а мало місце в силу об`єктивних сімейних причин, які у нього на той час склалися. Зазначив, що дізнався про те, що він був визнаний підозрюваним в цьому кримінальному провадженні та оголошений в розшук лише в той час, коли почала здійснюватися процедура екстрадиції відносно нього, у зв`язку з чим наполягав на тому, що не був обізнаний про вказані обставини.

Він також зазначив, що йому відомі наслідки закриття провадження з вказаних підстав та він заявив, що ця підстава є не реабілітуючою і наполягав на зодоволенні клопотання свого захисника.

Прокурор заперечувала проти задоволення клопотання захисника обвинуваченого, вважаючи, що перебіг строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності в данному конкретному випадку має відповідати положенням ч. 2 ст. 49 КК України, так як ОСОБА_5 , будучи достовірно обізнаним про наявність кримінального провадження за фактом вчинення ним дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули дві особи, а також про обов`язок з`являтися до органу досудового розслідування, про що свідчать складені ним 06 лютого 2009 року явка з повинною та зобов`язання являтися до слідчого за першою вимогою та без дозволу останнього не покидати постійне місце мешкання, тобто усвідомлюючи, що в нього вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, навмисно покинув територію України з використанням при цьому недійсного паспорту за анкетними даними ОСОБА_8 та повернувся лише в межах здійснення екстрадиційного процесу, у зв`язку з чим, просила в задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника відмовити.

Мотиви суду

Суд, заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом особа звертається до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання та, у випадку встановлення підстав, передбачених у ст. 49 КК України, закрити кримінальне провадження, звільнивши особу від кримінальної відповідальності. Відповідне рішення судом приймається у формі ухвали.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; 3) п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п`ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

При цьому, з огляду на положення частини другої цієї статті перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання. У такому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п`ятнадцять років.

Враховуючи, що санкцією ч. 3 ст. 286 КК України (в редакції 1960 року) було передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років, то згідно ст. 12 КК України (в редакції 1960 року) злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 належить до категорії тяжких злочинів.

Так, за умови відсутності факту ухилення ОСОБА_5 від органу досудового розслідування, строк давності для звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України становить десять років з дня вчинення ним злочину і до дня набрання вироком законної сили.

Однак, в разі підтвердження факту умисного вчинення обвинуваченим будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства або суду, відповідно до вимог ч. 2 ст. 49 КК такий строк становить п`ятнадцять років з часу вчинення інкримінованого кримінального проступку.

На підставі наведеного, суд зазначає, що для застосування вказаних положень закону обов`язковому доказуванню підлягає саме наявність або відсутність факту ухилення обвинуваченого від органу слідства або суду, що є обставиною, яка, в разі її наявності, виключає благополучне закінчення строків давності, і зупиняє диференційований строк, передбачений ч. 1 ст. 49 КК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а ч. 6 цієї статті також визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 19 березня 2015 року у справі № 5-1кс15 під ухиленням від слідства або суду з огляду застосування ст. 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, що змушує правоохоронні органи вживати заходи, спрямовані на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. При з`ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.

Таким чином, особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що скоїла певний злочин і вчинила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність персоніфікована, у зв`язку із чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство.

В постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 51-9040км18 колегія суддів дійшла висновку, що підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин, коли не встановлено його місцезнаходження. Саме тому зупинення досудового розслідування у зв`язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства.

Окрім цього, в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Сінькова проти України» (Заява № 39496/11) від 27 лютого 2018 року встановлено, що сам факт «оголошення у розшук» не означає, що особа переховується. Важливим фактором при оцінці ризику ухилення від слідства є реальна поведінка підозрюваного, а не його формальний статус «особи, оголошеної у розшук» (рішення у справі «Євгеній Гусєв проти росії» (заява № 28020/05) пункт 85, від 05 грудня 2013 року).

Отже, закон, який регулює питання звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, визначених ст. 49 КК України, пов`язує зупинення строків давності не з постановами про зупинення слідства, а лише з умисними діями особи, спрямованими на ухилення від слідства. При цьому, ця особа має бути дійсно належним чином поінформованою про те, що стосовно неї здійснюється кримінальне провадження та мати кримінально процесуальний статус підозрюваного або обвинуваченого, визнаний в установленному законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КПК України (в редакції 1960 року) обвинуваченим є особа, щодо якої в установленному цим Кодексом порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого.

Згідно ч. 1 ст. 43-1 КПК України (в редакції 1960 року) підозрюваним визнається особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину та особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.

Відповідно до ст. 148 КПК України (в редакції 1960 року) запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність. Якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, від підозрюваного, обвинуваченого або підсудного відбирається письмове зобов`язання про явку на виклик особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування.

Оцінюючи досліджені матеріали кримінального провадження, суд приходить до висновку, що надані суду документи та докази в своїй сукупності і взаємозв`язку не можуть свідчити про вчинення ОСОБА_5 умисних дій з метою ухилення від слідства, враховуючи також, що будь-яку обізнаність з наявністю щодо нього кримінального провадження до моменту здійснення відносно нього екстрадиційного провадження останній заперечує.

Так, аналізуючи доводи прокурора про факт умисного ухилення ОСОБА_5 від слідства, суд виходить з того, що відносно останнього жодних запобіжних заходів не обиралося, рішень про те, що він є особою, яка обвинувачується у вчиненні цього злочину йому не пред`являлося та не оголошувалося. При цьому, як наголошує обвинувачений, попередньо, навіть за відсутності проти нього будь-якого обвинувачення, він узгодив свою процесуальну поведінку зі слідчим, який на той час здійснював розслідування в цьому кримінальному провадженні, та який зазначив, що ніякого відносно нього переслідування не здійснюється і жодних претензій чисто процесуального характеру відносно нього з боку органів досудового слідства немає, у зв`язку з чим він і залишив своє місце мешкання та переїхав спочатку до АР Крим, а пізніше, 17 липня 2009 року, тобто майже через півроку після порушення кримінальної справи, до Респебліки Чехія, де проживав та вів звичайний спосіб життя, зокрема мав постійне житло та займався підприємницькою діяльністю, а в подальшому туди перевіз і свою сім`ю.

При цьому, суд звертає увагу на те, що на початку досудового розслідування ОСОБА_5 був допитаний в якості свідка та показав про те, що на момент дорожньо-транспортної пригоди він не був за кермом транспортного засобу, так як перебував в стані сильного алкогольного сп`яніння. Так, протягом деякого часу взагалі не було можливо встановити, хто саме перебував за кермом вказаного транспортного засобу на момент вчинення ДТП, зокрема сам ОСОБА_5 чи свідок ОСОБА_9 .

Суд враховує також і те, що допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_10 , який являється старшим братом загиблого, внаслідок ДТП, показав суду про те, що винуватим у вчиненні пригоди був не ОСОБА_5 , а інша особа, яка перебувала в тому автомобілі, так як саме про це повідомив йому слідчий, який на той час здійснював розслідування цієї справи. Про те, що дорожньо-транспортну пригоду вчинив саме ОСОБА_5 йому стало відомо від іншого слідчого лише цього року.

Повідомлення про підозру ОСОБА_5 було складено 25 квітня 2014 року та вручено останньому не було, а відтак, останній не міг бути належним чином поінформованим про те, що відносно нього в Україні здійснюється кримінальне переслідування за фактом вчинення ДТП, внаслідок якого загинули двоє осіб.

Предметом дослідження в суді був і той факт, на який посилається прокурор в своїх запереченнях, що ОСОБА_5 перетнув кордон України під зміненим прізвищем, зокрема « ОСОБА_8 », під яким і проживав більше десяти років в Республіці Чехія. Однак, на переконання суду, цей факт не свідчить про умисне переховування обвинуваченого від слідства з огляду на те, що як наголошує останній, зміна прізвища не була пов`язана із здійсненням щодо нього кримінального переслідування, про яке він навіть не знав, а силу тих об`єктивних сімейних причин, які на той час в нього склалися.

Констатуючи викладене, суд звертає увагу також на те, що в контексті цієї справи зміна прізвища обвинуваченим не має визначального значення, а факт ухилення від слідства не може бути з цим пов`язаним, так як незалежно від прізвища, під яким він перетинав кордон України та проживав в Республіці Чехія, визначальним залишається те, що на той час жодного кримінального-процесуального статусу в цьому кримінальному провадженні ні під прізвищем ОСОБА_5 , ні під прізвищем ОСОБА_8 , останній не мав.

Виключним елементом, який би міг, на переконання сторони обвинувачення, свідчити про обізнаність ОСОБА_5 з тим, що саме відносно нього здійснюється слідство за фактом вчинення дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули двоє осіб, є «Явка з повинною» та «Зобов`язання без дозволу слідчих органів не покидати місце мешкання та за першою вимогою з`являтися до слідчого», датовані 06 лютого 2009 року, на які посилається прокурор, як докази цього, в своїх запереченнях.

З огляду на положення ст. 94 КПК України, суд вважає за необхідне оцінити кожен з названих доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, так як перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до положень п. 1.2. Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 571/9170 від 06 травня 2004 року, затвердженої Наказом МВС України № 400 від 14 квітня 2004 року (в редакції від 14 квітня 2004 року, яка була чинною та діяла станом на 06 лютого 2009 року) (далі - Інструкція № 571/9170), явка з повинною відноситься до заяв і повідомлень, які є приводами і підставами до порушення кримінальної справи.

Згідно положень п. п. 1.3., 3.4. і 4.1. Інструкції № 571/9170 реєстрація - це присвоєння кожній отриманій заяві і повідомленню про злочин порядкового номера і фіксація в передбачених Інструкцією облікових документах (ЖРЗПЗ, ЖРІЗ) стислих даних про заяви і повідомлення про злочини, що вчинені або готуються. При реєстрації заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, у тому числі явки з повинною, що надійшли в письмовій формі, оперативний черговий на їх лицьовому боці проставляє спеціальний штамп реєстрації заяви і повідомлення про злочин, що вчинений або готується, в якому вказано назву органу внутрішніх справ, дату реєстрації та порядковий номер реєстраційного запису і прізвище оперативного чергового. Заяви і повідомлення про злочини, що вчинені або готуються, що надійшли до чергової частини органу внутрішніх справ, реєструються в ЖРЗПЗ і про них доповідають начальнику органу, а в разі його відсутності - особі, яка його заміщає. Розгляд їх організовується згідно з вимогами КПК України і цієї Інструкції. Розгляд заяв і повідомлень про злочини здійснюється відповідно до письмової вказівки начальника органу внутрішніх справ або особи, яка його заміщає, в порядку, встановленому КПК України.

Відповідно до ч. ч. 1 і 4 ст. 96 КПК України (в редакції 1960 року) явка з повинною - це особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником органу дізнання, дізнавачу, слідчому, прокурору, судді або суду про злочин, вчинений чи підготовлюваний ним, до порушення проти нього кримінальної справи. Якщо кримінальну справу вже порушено за наявністю ознак злочину,таке повідомлення заявником має бути зроблене до винесення постанови про притягнення його як обвинуваченого. Письмова заява про явку з повинною має бути підписана заявником і посадовою особою органу дізнання, дізнавачем, слідчим або прокурором, якими прийнята заява, із зазначенням на заяві дати її прийняття.

З огляду на викладене, «Явка з повинною» (том 1 а. к. п. 165), як і «Зобов`язання» (том 1 а. к. п. 166) взагалі не можуть бути прийняті до уваги суду, так як вони не містять жодних реквізитів, які б давали суду можливість оцінювати їх з точки зору належності та допустимості як доказів у справі. Зокрема, вони не містять порядкового вхідного номеру, за якими були зареєстровані при надходженні до відповідного органу внутрішніх справ, дату його надходження і реєстрації та підпису й прізвища уповноваженої особи, яка отримала ці документи. Крім того, вони не містять і резолюції (письмової вказівки) посадової особи щодо того, яким чином необхідно розпорядитися інформацією, що міститься в них.

Тобто названі документи не містять жодних позначок, які б свідчили про те, що вони дійсно 06 лютого 2009 року надійшли особисто від ОСОБА_5 до органу внутрішніх справ та були прийняті уповноваженою на це службовою особою у встановленому законом порядку, а відтак, суд констатує про відсутність на них будь-якої атрибутики про те, що вони є саме процесуальними документами.

Крім того, враховуючи викладене, суд констатує також про те, що зі змісту названих документів неможливо достовірно встановити, що їх автором був ОСОБА_5 , тобто того факту, що вони дійсно були написані саме ним власноручно, що в своїй сукупності свідчить про сумнівність таких доказів в контексті розгляду порушеного питання. Ці документи є основними та фактично єдиними доказами, на які посилається прокурор при констатації факту поінформованості обвинуваченого про те, що саме відносно нього здійснюється кримінальне провадження за фактом вчинення дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули двоє осіб, а також про обов`язок без дозволу слідчих органів не покидати місце мешкання та за першою вимогою з`являтися до слідчого, однак, з огляду на вказані недоліки ці документи до уваги суду не приймаються.

На підставі наведеного, суд констатує, що матеріали кримінального провадження не містять доказів на підтвердження факту умисного вчинення ОСОБА_5 будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства, а зупинення досудового розслідування у зв`язку з його розшуком саме по собі не свідчить про ухилення від слідства, у зв`язку з чим суд не знаходить підстав для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК України.

Згідно обвинувального акта кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , вчинене 12 січня 2009 року, а відтак, з моменту його вчинення минуло понад дванадцять років.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

У відповідності до ч. 3 ст. 288 КПК України, суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, норма про що є імперативною.

Висновок суду про відповідність клопотання вимогам закону

З огляду на викладене, враховуючи, що з часу вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , минуло більше дванадцяти років, останній не заперечує проти закриття кримінального провадження щодо нього з підстави звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, що є імперативною нормою, а обставини ухилення його від досудового розслідування або суду в ході розгляду заявленого клопотання не доведені, суд приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання обвинуваченого і його захисника та закриття кримінального провадження щодо нього на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із звільненням його від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності.

Вирішення цивільного позову

Цивільний позов по матеріалах кримінального провадження не заявлений.

Мотиви інших рішень

Процесуальні витрати по матеріалах кримінального провадження становлять 8405,89 грн, які з урахуванням положень ч. 2 ст. 124 КПК України, що не передбачає стягнення з обвинуваченого на користь держави витрат на залучення експерта у разі закриття кримінального провадження, необхідно віднести на рахунок держави.

Речових доказів по матеріалах кримінального провадження немає.

Керуючись ст. ст. 284, 288, 314, 372 КПК України, ст. 49 КК України, суд,

у х в а л и в:

Клопотання обвинуваченого та його захисника про закриття кримінального провадження і звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності - задовольнити.

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Кримінальне провадження № 12012220140000540 від 04 грудня 2012 року по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, - закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв`язку із звільненням його від кримінальної відповідальності.

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду через районний суд протягом семи днів з моменту її оголошення.

Повний текст ухвали складено та оголошено 26 грудня 2022 року о 09 годині.

Суддя ОСОБА_1