Рішення № 108070984, 18.01.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/6370/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Самолюк Ю.Ю.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача-1: не з`явився,

представника відповідача-2: Євглевської О.В.,

представника відповідача-3: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач-1, КМУ), Міністерства юстиції України (далі - відповідач-2, МЮУ), Державної казначейської служби України (далі - відповідач-3, ДКСУ), в якому просить стягнути з Державного бюджету України через ДКСУ на користь позивача 170 050 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю державних органів в особі відповідачів, а також 4 000 грн. судових втрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що рішенням Великої Палати Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12.10.2017 року у справі «Бурмич та інші про України» Європейський Суд постановив вилучити зі свого реєстру (strike out) 12 148 заяв, відповідно до пп. «с» п. 1 ст. 37 Конвенції про захист прав та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року (далі - Конвенція), та передати їх Комітету міністрів Ради Європи з метою їх розгляду в рамках вжиття заходів загального характеру для виконання рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04, рішення 15.10.2009), у тому числі щодо надання відшкодування за невиконання або тривале виконання рішень національних судів, як це передбачено у п`ятому пункті резолютивної частини зазначеного рішення, та сплати боргу за рішенням національного суду.

До списку цих заяв було приєднано заяви позивача за № 71619/12, № 21375/16.

Позивач зазначає, що в зазначеному рішенні ЄСПЛ встановив системний недолік, визнав, що цей недолік становив порушення Конвенції та видав вказівки щодо заходів загального характеру, яких слід вжити для задовільного виконання рішення, з тим щоб забезпечити відшкодування та компенсацію усім - минулим, нинішнім та майбутнім - потерпілим від виявленого системного порушення. Державним органам України було також запропоновано інформувати Комітет про прогрес, досягнутий у створенні спеціального механізму і у своїй роботі, щодо не опрацювання довгострокового вирішення розглянутих Європейським судом питань. Зокрема, зважаючи на накладені судом жорсткі часові рамки для переоцінки ситуації (а саме - до 12.10.2019 року) державним органам запропонувати надати у строк до 15.02.2018 року дорожню карту заходів, які необхідно вжити для вирішення цієї проблеми, із чітким часовим графіком. 22.02.2018 року Урядовий уповноважений повідомив Комітет міністрів про те, що план дій перебуває на стані розробки та не буде наданий КМ РЄ до визначеної дати - 15.02.2018 року.

Позивач наголошує, що після отримання ним повідомлення від Великої Палати ЕСПЛ понад три роки він не отримав виплат та компенсації за рішеннями національних судів, а також належної відповіді на питання до відповідних державних установ про механізм щодо такого відшкодування.

Бездіяльністю відповідачів щодо тривалого невиконання рішень судів позивачу завдано моральну шкоду, що полягає у суттєвому погіршенні його здоров`я, психологічних травмах, напрузі, душевних стражданнях і переживаннях через невиконання виплат за судовими рішеннями та відсутності можливості виправити ситуацію.

Посилаючись на вказані обставини, позивач вважає, що відповідачі завдали йому моральної шкоди в розмірі 170 050 грн., яка, на думку позивача, має бути відшкодована йому на підставі ст.ст. 23, 1167, 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.02.2021 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до КМУ, МЮУ, ДКСУ про відшкодування моральної шкоди та призначено підготовче засідання у справі на 31.03.2021 року.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному судове засідання, призначене на 31.03.2021 року, відкладено на 28.04.2021 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.04.2021 року оголошено у підготовчому засіданні перерву до 01.07.2021 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.07.2021 року оголошено у підготовчому засіданні перерву до 11.08.2021 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.08.2021 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-1 та заяви відповідача-2 про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.08.2021 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до КМУ, МЮУ, ДКСУ про відшкодування моральної шкоди та призначено цивільну справу за вказаним позовом до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 12.10.2021 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.10.2021 року відкладено розгляд справи на 18.01.2022 року.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, та на підставі наявних у справі доказів.

Представник відповідача-1 у судове засідання не з`явився, у відзиві на позов просив розглядати справу за участю особи, яка діє від імені КМУ.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволені позову з підстав, указаних у відзиві на позов.

Представник відповідача-3 у судове засідання не з`явився, про день, час, місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 05.04.2021 року, відповідач-1 просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю.

Відзив обґрунтований тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди; зазначені у позові доводи зводяться до власного трактування позивачем рішень суду у різних правовідносинах. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2018 року № 2а-7995/11, від 20.03.2018 року № 362/985/14-а, від 10.04.2018 року № 728/724/13-а було встановлено, що рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» є рішенням про вилучення заяв з реєстру справ Суду відповідно до пп «с» п. 1 ст. 37 Конвенції та передачу їх Комітету міністрів Ради Європи. Цим рішенням ЄСПЛ не передбачалось виплати справедливої сатисфакції заявникам та не встановлено строків для виконання будь-яких індивідуальних дій стосовно заявників. ЄСПЛ закрив провадження по вказаній справі і доданих до неї заяв, відмовившись розглядати по суті індивідуальні скарги. Позивач не був учасником справи № 826/5495/18, тому рішення судів у цій справі не стосуються його прав та обов`язків; цим рішенням не було встановлено протиправності дій або бездіяльності суб`єктів владних повноважень під час вжиття заходів загального характеру, спрямованих на подолання системних проблем невиконання судових рішень, зокрема, у справі «Бурмич та інші проти України»; висновки судів у цій справі стосувались відсутності можливості вжиття заходів індивідуального характеру за наслідками прийняття ЄСПЛ рішення про вилучення заяв та відсутності причинно-наслідкового зв`язку між будь-якими діями органів державної влади та можливістю настання шкоди. У цій справі судом було прийнято рішення про відмову в задоволенні вимог щодо стягнення на користь ПрАТ «Ізоляція» шкоди. Крім того, позивач не вказує судових рішень національних судів, ухвалених на користь фізичної особи; доводи позивача не відповідають дійсним обставинам, оскільки за заявою № 21375/16 до рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» була приєднана справа юридичної особи - ДП «Донбаснафтопродукт» ТОВ «Донбаснафтопродукт».

31.03.2021 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву відповідача-1, у якій позивач зазначає, що протиправність відповідачів доведена у постанові Верховного Суду від 02.04.2020 року у справі № 826/5495/18, у якій задоволено вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю відповідачів. Внаслідок того, що відповідачами було допущено бездіяльність при виконанні рішення ЄСПЛ у справі « Юрій Миколайович Іванов та інші проти України», та не було на протязі року з 2009 року запроваджено дієвий механізм виконання судових рішень національних судів, позивачу завдано моральної шкоди. Позивач просить відшкодувати моральну шкоду, завдану йому як фізичній особі - керівнику ДП «Донбаснафтопродукт» по заяві № 21375/16.

У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 06.04.2021 року, відповідач-2 просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю у зв`язку з їх безпідставністю.

Відзив обґрунтований тим, що у судовому рішенні у справі № 826/5495/18 не встановлено порушення прав та інтересів позивача і таке рішення стосується іншого спору та іншого позивача. Також, справа ОСОБА_1 за заявою № 71619/12 приєднана до рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України», а не до рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов та інші проти України». При цьому рішенням ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» не передбачено виплату справедливої сатисфакції заявникам; це рішення є процедурним за своїм правовим характером, а не остаточним по суті заявлених вимог та є рішенням про вилучення заяв з реєстру справ та у ньому йдеться про необхідність вжиття заходів загального характеру. Рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» не підлягає встановленій Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» процедурі виконання та виключає настання обов`язків, визначених статтями цього Закону, у зв`язку з чим не було створено автентичний переклад вказаного рішення ЄСПЛ та не було надіслано державній виконавчій службі матеріали для відкриття виконавчого провадження. Що стосується другої заяви позивача № 21375/16, то ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2021 року у справі № 910/915/21 відкрито провадження за позовом ДП «Донбаснафтопродукт» ТОВ «Донбаснафтопродукт», в якому ОСОБА_1 є засновником і керівником, про стягнення шкоди в рамках рішення ЄСПЛ «Бурмич та інші проти України» у справі за заявою № 21375/16.

31.03.2021 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву відповідача-2, у якій позивач зазначає, що згідно з постановою Верховного Суду від 02.04.2020 року у справі № 826/5495/18 визнана протиправною бездіяльність відповідачів, якою позивачу завдано моральної шкоди. Позивачу як фізичній особі та як керівнику і засновнику ДП «Донбаснафтопродукт» невиконанням рішень національних судів як за заявою № 71619/12, так і за заявою № 21375/16, завдано багато емоційних страждань, психоемоційних травм, труднощів, занепокоєння, що полягало у необхідності відстоювання прав у національних судах.

31.03.2021 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву відповідача-3, у якій позивач зазначає, що він просить відшкодувати моральну шкоду на підставі постанови Верховного Суду від 02.04.2020 року у справі № 826/5495/18, якою визнана протиправною бездіяльність відповідачів щодо невжиття ефективних заходів з виконання процедури пілотного рішення у справі « Юрій Миколайович Іванов та інші проти України», та на підставі вказаного рішення ЄСПЛ.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що Велика Палата ЄСПЛ листами від 12.10.2017 року повідомила позивача (заявника із заявами № 71619/12, № 21375/16), що 26.06.2017 року Велика Палата ЄСПЛ прийняла рішення, у якому встановила, що заяви у справі «Бурмич та інші проти України» (№ 46852/13 та ін.), у тому числі ОСОБА_1 , є частиною процедури виконання пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов та інші проти України» від 15.10.2009 року № 40450/04. Зокрема, суд вирішив, що відшкодування за системну проблему, встановлену у рішенні у справі Іванов, має бути надано у межах процедури виконання під наглядом Комітету Міністрів. Рішення було проголошено 12.10.2017 року.

Рішення Європейського суду у справі «Бурмич та інші проти України» є рішенням про вилучення заяв з реєстру справ Суду відповідно до пп «с» п. 1 ст. 37 Конвенції та передачу їх Комітету міністрів Ради Європи, з метою їх розгляду у межах вжиття заходів загального характеру для виконання пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України».

Пунктом 204 цього рішення передбачено, що недоліки, на які скаржаться заявники у цих заявах, мають бути усунуті шляхом вжиття заходів загального характеру у межах виконання пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», у тому числі наданням належного та достатнього відшкодування шкоди, завданої порушенням Конвенції, встановленим зазначеним рішенням.

У п. 215 зазначеного рішення вказано, що вирішення цих заяв і 12 143 заяв, є більшою мірою частиною процесу виконання пілотного рішення у справі Іванов, а відшкодування за системну проблему, констатовану у рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», має бути надано всім потерпілим, у тому числі тим, хто вже подав заяви до Суду, у межах процедури виконання, яка здійснюється під наглядом Комітету міністрів. Відповідно, усі вищезгадані справи слід розглядати в межах процедури виконання рішення по справі Іванов та довести до відома Комітету Міністрів як органу, відповідального за забезпечення того, або всі особи, що постраждали від констатованої в пілотному рішенні системної проблеми, в тому числі заявники по цій справі, домоглися справедливості та отримали відшкодування. З огляду на відповідні повноваження Суду та Комітету Міністрів за ст.ст. 19 та 46 Конвенції, Суд дійшов висновку, що подальший розгляд цих справ є недоцільним з огляду на цілі Конвенції. Перед ним постала потреба вирішити, чи слід йому за таких обставин скористатися своїми повноваженнями за ст. 37 § 1 (c) щодо вилучення заяв з реєстру справ. Суд нагадує, що процедура пілотного рішення має на меті допомогти Договірним державам у виконанні їхньої ролі в системі Європейської конвенції з прав людини. Таким чином, вони мають вирішувати ідентифіковану системну проблему на національному рівні, з тим щоб визнати за усіма дійсними чи потенційними потерпілими права та свободи, визначені в Конвенції, пропонуючи їм швидке відшкодування та зменшуючи тим самим навантаження на Суд. З огляду на той факт, що інтереси реальних або потенційних потерпілих від системної проблеми, що є предметом розгляду, будуть адекватніше захищені в межах процедури виконання, Суд вважає, що це не найкращим чином відповідатиме цілям Конвенції, якщо він продовжить розгляд справ, подібних до справи Іванов . Суд дійшов висновку, що продовження розгляду цієї справи не було виправданим. Залишилося з`ясувати чи «повага до прав людини» вимагала, незважаючи на це, продовжити такий розгляд. У всіх справах, де було виявлено системну проблему та винесено пілотне рішення, кожен заявник фактично є «потерпілим», який має право на те, щоб пілотне судове рішення було повністю виконано на національному рівні, та на отримання «адекватного та достатнього відшкодування». Таке відшкодування повинно полягати у виконанні рішень національних судів, винесених на користь заявників. Суд повторює, що держава Україна залишається зобов`язаною виконати рішення національних судів, які залишаються обов`язковими до виконання. Скарги, викладені в цих заявах, підлягають вирішенню в межах заходів загального характеру, необхідних для виконання пілотного рішення по справі Іванов , зокрема визначення адекватного та достатнього відшкодування за порушення Конвенції, які це рішення встановило. Ці заходи підлягають нагляду з боку Комітету Міністрів. Відповідно, повага до прав людини у значенні ст. 37 § 1 (c) не вимагала продовження розгляду заяв з точки зору індивідуального відшкодування. Він вважає, що справа не містить інших важливих питань, окрім тих, що вже були з`ясовані в межах процедури пілотного рішення, які б вимагали продовження розгляду цих справ. Навпаки, загальний інтерес належного та ефективного функціонування системи Конвенції виступає на користь такого підходу. Отже, Суд не знайшов жодних обставин, що вимагали б від нього продовжити розгляд цієї справи та інших заяв, подібних до справи Іванов . Цей висновок жодним чином не обмежує Суд в його повноваженнях поновити цю заяву або будь-яку іншу подібну заяву в реєстрі справ, якщо це буде виправдано обставинами. Суд відповідно вирішив вилучити ці заяви з реєстру справ відповідно до ст. 37 § 1 (c) Конвенції.

МЮУ листом від 25.06.2018 року № 25611/Б-12852/5.6 надало відповідь позивачу на його заяви щодо виконання рішення Великої Палати ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України», зазначивши, що відповідно до резолютивної частини вказаного рішення ЄСПЛ, 12 148 справ розглядатимуться у межах зобов`язань, які ЄСПЛ визначив для України ще у пілотному рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», у якому було констатовано наявність системної проблеми щодо порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку із тривалим невиконанням рішень національних судів в Україні. Вказаним рішенням Європейський суд не присудив справедливу сатисфакцію жодному із заявників.

За положеннями ст. 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення - це: а) остаточне рішення ЄСПЛ у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції; б) остаточне рішення ЄСПЛ щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення ЄСПЛ щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення ЄСПЛ про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Виконання рішення - це: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 10 цього Закону, додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді. Заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики; в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов`язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; д) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

Рішенням ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» не передбачалось виплати справедливої сатисфакції заявникам. ЄСПЛ закрив провадження по вказаній справі і доданих до неї заяв, відмовившись розглядати по суті однотипні індивідуальні скарги.

Пунктом 5 резолютивної частини рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» постановлено, що держава-відповідач повинна невідкладно - не пізніше ніж упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного відповідно до п. 2 ст. 44 Конвенції, - запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне й достатнє відшкодування за невиконання або затримки виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою Суду.

У п. 95 рішення «Юрій Миколайович Іванов проти України» ЄСПЛ зазначив, що Суд повторює, що одне із завдань процедури «пілотного» рішення полягає в забезпеченні можливості якомога скорішого відшкодування на національному рівні шкоди, заподіяної великій кількості осіб внаслідок існування структурної проблеми, яку визначено в пілотному рішенні Суду.

Заяви ОСОБА_1 № 71619/12, № 21375/16 не було розглянуто ЄСПЛ по суті, оскільки їх було виключено з реєстру та передано Комітету Міністрів Ради Європи для розгляду відповідно до зобов`язань України, що випливають з пілотного рішення Суду у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», а саме зобов`язань щодо вжиття Україною заходів загального характеру, що виключає можливість застосування заходів індивідуального характеру.

Позивач зазначає, що саме внаслідок неправомірних дій відповідачів йому завдано моральної шкоди.

При цьому, позивач наголошує, що постановою Верховного Суду від 02.04.2020 року у справі № 826/5495/18 встановлено факт протиправної бездіяльності відповідачів щодо невжиття КМУ та МЮУ ефективних заходів загального характеру на виконання рішення ЄСПЛ від 15.10.2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04). Така бездіяльність відповідачів спричинила завдання позивачу моральної шкоди. Зокрема, позивачу як фізичній особі та як керівнику і засновнику ДП «Донбаснафтопродукт» невиконанням рішень національних судів як за заявою № 71619/12, так і за заявою № 21375/16, завдано багато емоційних страждань, психоемоційних травм, труднощів, занепокоєння, що полягало у необхідності відстоювання прав у національних судах.

Так, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 02.04.2020 року, у справі № 826/5495/18 за позовом ПрАТ «Ізоляція» до МЮУ, КМУ, третя сторона - ДКСУ, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності КМУ та МЮУ щодо невжиття ефективних заходів загального характеру на виконання рішення ЄСПЛ від 15.10.2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ПрАТ «Ізоляція» в цій частині задоволено. Визнано протиправною бездіяльність КМУ та МЮУ щодо невжиття ефективних заходів загального характеру на виконання рішення ЄСПЛ від 15.10.2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04). Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2018 року в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення з державного бюджету на користь ПрАТ «Ізоляція» 37 009 386,18 грн. на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок протиправної бездіяльності органів державної влади під час здійснення ними своїх повноважень, залишено без змін.

У вказаній справі ПрАТ «Ізоляція» звернулось до суду з адміністративним позовом, у якому просило: визнати протиправною бездіяльність МЮУ щодо непідготовки та ненадсилання у встановлений законом строк стислого викладу рішення ЄСПЛ від 12.10.2017 року у справі «Бурмич та інші проти України»; щодо несповіщення у встановлений законом строк причетних осіб про зазначене рішення; щодо незабезпечення перекладу та оприлюднення повного тексту зазначеного рішення і засвідчення автентичності такого перекладу; визнати протиправною бездіяльність КМУ та МЮУ щодо невжиття ефективних заходів загального характеру на виконання рішення ЄСПЛ від 15.10.2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»; стягнути з державного бюджету на користь ПрАТ «Ізоляція» 37 009 386,18 грн. на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок протиправної бездіяльності органів державної влади під час здійснення ними своїх повноважень.

Рішенням Великої Палати ЄСПЛ від 12.10.2017 року у справі «Бурмич та інші про України» (заява № 46852/13 та інші) вирішено об`єднати до п`яти заяв, зазначених у п. 1 цього рішення, ще 12143 заяви, наведені в додатках І і ІІ до цього рішення, серед яких і заява ПАТ «Ізоляція» № 43277/13, вилучити всі 12148 заяв, що стосуються однієї системної проблеми невиконання рішень національних судів в Україні, зі свого реєстру та передати їх Комітету Міністрів Ради Європи з метою подальшого опрацювання в межах заходів загального характеру щодо виконання пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». Зі змісту рішення у справі «Бурмич та інші проти України» вбачається, що Велика палата ЄСПЛ визнала невиправданим подальший розгляд поданих заяв, вилучила їх з реєстру справ, зазначивши, що порушені заявниками питання стосовно невиконання або тривалого невиконання рішень національних судів уже було вирішено ЄСПЛ у пілотному рішенні від 15.10.2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), яким встановлено існування структурної проблеми, що призводить до порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції і передала їх Комітету Міністрів Ради Європи, щоб їх можна було розглядати в межах загальних підходів з виконання згаданого вище пілотного рішення у справі ПрАТ «Ізоляція».

Тобто, заяву ПрАТ «Ізоляція» № 43277/13 не було розглянуто ЄСПЛ по суті, оскільки її було виключено з реєстру та передано Комітету Міністрів Ради Європи для розгляду відповідно до зобов`язань України, що випливають з пілотного рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», а саме зобов`язань щодо вжиття Україною заходів загального характеру, що виключає можливість застосування заходів індивідуального характеру. Відповідно до рішення Великої Палати ЄСПЛ від 12.10.2017 року у справі «Бурмич та інші проти України» всі заяви осіб, яких стосується вказане рішення, та заяви осіб, що знаходилися на розгляді в Суді на момент постановлення вказаного рішення, в тому числі і заява ПрАТ «Ізоляція», мають розглядатися національними органами влади в межах заходів загального характеру, зобов`язання по яких визначені у пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України», яким зобов`язано Державу Україна вжити заходи загального характеру, спрямовані на вирішення проблем невиконання або тривалого виконання рішень національних судів.

У рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» ЄСПЛ визнав порушення Україною її зобов`язань за Конвенцією (п. 1 ст. 6 Право на справедливий суд та ст. 1 Захист права власності Першого протоколу до Конвенції) у зв`язку із систематичним невиконанням державою рішень національних судів. Крім того, було визнано порушення ст. 13 Право на ефективний засіб юридичного захисту Конвенції у зв`язку з відсутністю у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від такого невиконання. ЄСПЛ постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту.

Держава-відповідач повинна невідкладно не пізніше ніж упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного відповідно до п. 2 ст. 44 Конвенції, - запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне й достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою Суду.

Упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного, держава-відповідач повинна надати таке відшкодування всім заявникам, заяви яких, подані до Суду, були повідомлені Уряду на підставі підпункту «b» п. 2 правила 54 Регламенту Суду до винесення цього рішення або будуть повідомлені Уряду додатково до цього рішення і які стосуються небезпідставних скарг, пов`язаних виключно з тривалим невиконанням рішень національних судів, за виконання яких держава несе відповідальність, а також скарг про відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо такого невиконання.

Разом з тим, ОСОБА_1 не є стороною у справі № 826/5495/18. Водночас, справи за заявами ОСОБА_1 № 71619/12, № 21375/16 були приєднані до рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» (заява № 46852/13 та інші).

У п. 204 рішення від 12.10.2017 року Велика Палата ЄСПЛ вказала: «Як вже зазначено, недоліки, на які скаржаться заявники у цих заявах, мають бути усунуті шляхом вжиття заходів загального характеру в рамках виконання пілотного рішення у справі Іванов , у тому числі й наданням належного та достатнього відшкодування шкоди, завданої порушенням Конвенції, встановленим зазначеним рішенням (див. п.п. 154, 201-203 та п. 5 резолютивної частини рішення у справі Іванов (Ivanov)), які мають здійснюватись під наглядом Комітету міністрів. Таким чином, враховуючи різні процеси, задіяні з цією метою, Суд також доходить висновку, що повага до прав людини у розумінні п. 1 ст. 37 in fine не вимагає подальшого розгляду цих заяв для ухвалення рішення щодо індивідуального відшкодування».

Зазначене рішення ЄСПЛ про вилучення заяв з реєстру є процедурним за своїм правовим характером, а не остаточним по суті заявлених вимог, у вказаному рішенні мова йде про необхідність вжиття заходів загального характеру.

Національні суди у своїх рішеннях також неодноразово підкреслювали необхідність вжиття саме заходів загального характеру для виконання рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України».

Разом з тим, у позовній заяві позивач не зазначає судових рішень національних судів, ухвалених на його користь, та не надає будь-яків доказів, які б свідчили, що саме ці судові рішення були предметом заяв позивача № 21375/16, № 71619/12.

У ст.ст. 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту цивільних прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

За приписами ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 визначено, що моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У абз. 2 п. 5 цієї постанови судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в п. 9 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.04.2020 року у справі № 925/1196/18 зазначає, що ст.ст. 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.

Тобто, у разі заявлення про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачу, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відшкодування шкоди, зокрема й моральної, що зумовлює порушення прав людини, є одним з ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, порушуючи питання про відшкодування моральної шкоди в розмірі 170 050 грн., позивач не надав суду належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів щодо спричинення йому моральної шкоди в цьому розмірі, на підставі яких позивач оцінив свої моральні страждання, а також не довів причинно-наслідкового зв`язку між моральними стражданнями та невиконанням судових рішень відповідачем. Позовна заява містить лише загальні посилання на наявність підстав, на думку позивача, для відшкодування моральної шкоди, та посилання на моральні страждання.

Крім зазначеного, суд звертає увагу, що у відзиві на позовну заяву МЮУ вказує, що 09.08.2017 КМУ прийняв постанову № 591 «Про утворення міжвідомчої робочої групи з вирішення проблемних питань, пов`язаних із виникненням заборгованості держави за рішеннями судів» (щодо групи справ «Юрій Миколайович Іванов проти України»/«Жовнер проти України»).

Указана міжвідомча робоча група розробила стратегію погашення заборгованості держави за рішеннями національних судів та запобігання її виникненню.

У подальшому цей документ було представлено на спільному заході МЮУ та підкомітету Верховної Ради України з питань виконання рішень ЄСПЛ Комітету з питань правової політики та правосуддя і проекту Ради Європи «Підтримка виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини». Текст цієї стратегії згодом став основою для відповідного законопроекту (№ 8533, від 27.06.2018 року).

Вказаний законопроект передбачав, серед іншого, внесення змін до Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» з метою забезпечення виконання рішень національних судів, ухвалених проти державних підприємств. Зокрема, проект Закону № 8533 також пропонував вирішення питання виконання рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» відповідно до існуючого механізму, передбаченого Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Крім того, законопроект передбачав встановлення компенсації за тривале невиконання рішення національного суду щодо держави.

У зв`язку з початком роботи Верховної Ради України нового (дев`ятого) скликання та відповідно до вимог ч. 1 ст. 95 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо подолання проблеми заборгованості держави за рішеннями судів» за № 8533 знято з розгляду.

З метою продовження роботи над вирішенням вказаної проблеми МЮУ за сприяння проекту Ради Європи «Підтримка виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини» розробило «Національну стратегію щодо реалізації заходів загального характеру на виконання пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» та рішення Великої Палати у справі «Бурмич та інші проти України» (далі - Національна стратегія).

Національна стратегія спрямована на приведення українського законодавства та практики у сфері виконання рішень національних судів у відповідність до стандартів Ради Європи. У ході подальших обговорень проекту Національної стратегії представники органів всіх гілок влади висловили зауваження до документу з метою його доопрацювання та приведення у відповідність висновкам ЄСПЛ, рішенням/резолюціям KM РЄ, а також останнім тенденціям національної практики та законодавства. 01.04.2020 року КМУ прийняв постанову № 258 «Про утворення Комісії з питань виконання рішень Європейського суду з прав людини» (зі змінами від 08.07.2020 року № 657), одним із завдань якої є підготовка пропозиції щодо формування і реалізації державної політики стосовно подолання проблеми, констатованої ЄСПЛ у рішенні проти України, розроблення загальної стратегії, а також плану дій на її виконання. 17.09.2020 року відбулось перше засідання Комісії, на якому був представлений проект Національної стратегії розв`язання проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація, на період до 2022 року.

30.09.2020 року розпорядженням КМУ № 1218-р схвалено Національну стратегію розв`язання проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація, на період до 2022 року (далі - Стратегія). Метою цієї Стратегії є розв`язання системної проблеми невиконання і тривалого виконання рішень судів, констатованої ЄСПЛ у рішеннях у справах «Юрій Миколайович Іванов проти України» та «Бурмич та інші проти України».

Стратегія спрямована на подальше приведення законодавства України та практики його застосування у відповідність із стандартами Ради Європи у сфері виконання рішень судів.

Положення Стратегії ґрунтуються на практиці Європейського суду, рішеннях, резолюціях KM РЄ. Реалізація Стратегії спрямована, серед іншого, на зменшення кількості невиконаних рішень судів та погашення державного боргу у зв`язку з невиконаними рішеннями судів, що здійснюватиметься шляхом виконання відповідного плану заходів, який передбачає конкретні строки та відповідальних виконавців.

08.12.2020 року МЮУ подало на розгляд КМУ проект розпорядження «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Національної стратегії розв`язання проблеми невиконання рішень судів, боржниками за якими є державний орган або державне підприємство, установа, організація, на період до 2022 року» (далі - проект Плану заходів).

Проект Плану заходів після доопрацювання повторно був надісланий КМУ. На виконання протокольного доручення Урядового комітету з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій та соціальної політики від 21.01.2021 року № 1 проект Плану заходів 28.01.2021 року повторно надіслано на погодження до заінтересованих органів.

Проект Плану заходів передбачає, серед іншого, актуалізацію наявної заборгованості державних підприємств, належне фінансування видатків на погашення заборгованості за рішеннями судів, запровадження ефективних засобів юридичного захисту у зв`язку з невиконанням і тривалим виконанням рішень судів, створення додаткових механізмів виконання рішень судів щодо підприємств, які перебувають під дією мораторіїв та удосконалення законодавства у сфері банкрутства державних підприємств.

Разом з тим, за результатами оцінки ефективності реалізації Стратегії та Плану заходів до неї їх положення можуть бути переглянуті та змінені або доповнені.

З огляду на встановлені судом обставини, зокрема, що: заяви ОСОБА_1 № 71619/12, № 21375/16 не були розглянуті ЄСПЛ по суті, оскільки їх було виключено з реєстру та передано Комітету Міністрів Ради Європи для розгляду відповідно до зобов`язань України, що випливають з пілотного рішення Суду у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», а саме зобов`язань щодо вжиття Україною заходів загального характеру, що виключає можливість застосування заходів індивідуального характеру; позивач не брав участі у справі № 826/5495/18, і судовим рішенням у цій справі не встановлено обставин щодо порушення його прав та інтересів; у вказаній справі визнано протиправною бездіяльність відповідачів щодо ПрАТ «Ізоляція», а не щодо ОСОБА_1 ; позивачем не доведено належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами причинно-наслідкового зв`язку між моральними стражданнями та невиконанням рішення ЄСПЛ, а також того, що його негативні емоції досягли рівня страждання або приниження, які заподіяли моральну шкоду в розмірі 170 050 грн., суд вважає, що позовна заява є необґрунтованою.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог, оскільки позивачем не представлено, а судом не отримано жодних переконливих доказів на їх підтвердження.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати на професійну правничу допомогу несе позивач відповідно до ч. 1 ст. 137, ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст. 23, 1166, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, ст.ст. 13, 76-81, 259, 263- 265, 268, 273, 354, 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, (а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду), а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 26.01.2022 року.

Суддя Є.С. Хайнацький