Рішення № 108069561, 21.12.2022, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/1078/22

Провадження № 2/368/483/22

Рішення

Іменем України

(Заочне)

"21" грудня 2022 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

при секретарі Дерев`янко Я.С.

позивача ОСОБА_1

представник позивача адвоката Лисюк О.В.

та представника третьої особи Прохоренко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей і сім`ї виконавчого комітету Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області про визначення місця проживання дитини разом з батьком та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -

в с т а н о в и в :

позивач та його представник просять суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї четвертої всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця і до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з дати подання даної заяви, обґрунтовуючи позов наступним.

Він, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Матір`ю дитини, як свідчить запис у свідоцтві про народження дитини є ОСОБА_2 .

З матір`ю дитини у зареєстрованому шлюбі він не перебував, проте разом проживали та вели спільне господарство протягом двох років з 2019 року по 2021 рік у місті Дніпро за адресою реєстрації відповідачки. У цей період у них народилася дитина ОСОБА_3 . Проте після народження дитини між ними почалися сварки і він з відповідачем розійшлися. Відповідачка вела антисоціальний спосіб життя, у зв`язку з чим 29 липня 2021 року їхню спільну дитину у неї було вилучено соціальними службами.

Про це йому стало відомо від матері відповідачки, і він звернувся до Адміністрації Комунального закладу соціального захисту «Центр соціальної підтримки дітей та сім`ї - Довіра» Дніпропетровської міської ради», в якому перебувала його малолітня дитина.

23 вересня 2021 року відповідно до Акту про передачу дитини у родину батька, йому було передано його доньку. З того моменту дитина постійно проживає разом з ним.

Мати дитини будь-якої участі у житті та вихованні дитини не приймає, і взагалі її життям не цікавиться.

У зв`язку з широкомасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року, з 22.09.2022 року він змушений був переїхати разом з донькою постійно проживати у село Переселення Обухівського району Київської області, де на сьогодні і мешкає, та є внутрішньо переміщеними особами.

Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов`язок батьків утримувати дитину.

Відповідно до ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Частиною 1 ст. 161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. При цьому суд також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Частиною 4 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю.

Враховуючи те, що відповідач тривалий час разом з дитиною не проживає та не приймає будь-якої участі у її вихованні, доцільно буде визначити місце проживання дитини разом з її батьком. Це буде відповідати якнайкращим інтересам малолітньої дитини.

Окрім цього, згідно із ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

ОСОБА_2 ухиляється добровільно сплачувати аліменти, чим не виконує обов`язку щодо утримання батьками неповнолітніх дітей.

Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка або син.

Відповідачка іншим особам аліменти не виплачує, матеріальну допомогу на утримання дитини надавати може, оскільки є особою працездатного віку без будь-яких вад здоров`я.

Таким чином, з відповідача слід стягнути аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі ј частини зі всіх видів її заробітку, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до досягнення нею повноліття.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою, причини неявки в суд не повідомив, а тому суд вважає, що відповідач в засідання суду не з`явилася без поважних причин.

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, вислухавши сторони та дослідивши письмові докази, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Згідно з положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України).

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 не перебували у зареєстрованому шлюбі, проте разом проживали та вели спільне господарство протягом двох років з 2019 року по 2021 рік у місті Дніпро за адресою реєстрації відповідачки.

Відповідно до свідоцтва про народження від 18.05.2021 р. серії НОМЕР_1 , батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 8).

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Сімейного кодексу України.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Зокрема, відповідно ч. 1, ч. 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Ч. 2 ст. 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим з батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно акту про передачу дитини у родину батька від 23.09.2021 р. встановлено, що адміністрація Комунального закладу соціального захисту «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Довіра» Дніпровської міської ради, в особі директора Тетяни Науменко у присутності начальника відділу захисту прав дітей Чечелівського району управління - служби у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради Галі Волошенюк передали дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батькові: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Довідкою № 535 від 11.10.2022 року виданою ОСОБА_1 про те, що його дитина ОСОБА_3 проживає разом з ним і знаходиться на його утриманні.

Згідно характеристики на ОСОБА_1 встановлено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою і проживає в АДРЕСА_2 з 22.09.2022 року. За цей час зарекомендував себе як доброзичливий, працелюбний і відповідальний громадянин. Виховує доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Створює їй необхідні умови для виховання та розвитку. Проживає разом з матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , сестрою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , братом ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Усі члени родини є внутрішньо переміщеними особами. Алкогольними напоями в сім`ї не зловживають. Стосунки в родині доброзичливі. За час проживання на території населеного пункту скарг на ОСОБА_1 не надходило, компрометуючих матеріалів немає.

Висновком органу опіки та піклування - Виконавчого комітету Кагарлицької міської ради як орган опіки та піклування, щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, встановлено наступне. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований у м. Мар`їнка Донецької області. На даний час проживає в с. Переселення Обухівського району. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи видана 27 вересня 2022 року. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи видана також і на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зі слів батька дитина проживає з ним з тримісячного віку. Мати долею дитини не цікавилася і не цікавиться. Згідно акта обстеження умов проживання будинок у селі Переселення цегляний, має електропостачання, пічне опалення. Для дитини є окреме ліжечко, вона забезпечена одягом, іграшками. За малолітньою доглядають батько та бабуся. ОСОБА_1 працевлаштований на ПрАТ «Кондитерська фабрика «Лагода»» налагоджувальником устаткування з посадовим окладом 6165,00 гривень. На засідання комісії з питань захисту прав дитини, яке відбулося 14 грудня 2022 року (протокол № 15), підтримано прохання батька узаконити проживання малолітньої ОСОБА_3 з ним, тому беручи до уваги те, що мати усунулася від виконання своїх обов`язків, не забезпечує умов для проживання та розвитку дитини, не забезпечує її потреб у харчуванні, виконавчий комітет Кагарлицької міської ради як орган опіки та піклування вважає за доцільне проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Суд враховує, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає дитині можливість висловлювати свої думки і приділяє їм належну увагу. Розглядаючи справи щодо місця проживання дитини, суди враховують рівність прав матері та батька і беруть до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Суд застосовує вимоги ст. 141 Сімейного кодексу України про рівність прав матері та батька, частини 1, 2 ст. 161 цього Кодексу щодо вирішення спору судом, з ким із них буде проживати малолітня дитина, та врахування при цьому ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особистої прихильності дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Визначено, що під забороною розлучення дитини з матір`ю в контексті Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц відступила від правових висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю, зазначивши, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Велика Палата ВС зауважила, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, і не є частиною національного законодавства України. А законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Враховуючи інтереси малолітньої дочки сторін, правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висновок органу опіки та піклування та те, що малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на теперішній час проживає з батьком, який його утримує та піклується про його нормальний розвиток, тобто має сталі соціальні зв`язки з позивачем ОСОБА_1 , місце виховання дитини, те, що саме позивач цікавиться вихованням дитини, психологічний стан дитини, те, що дочка сторін тривалий час тісно не спілкується з матір`ю, не підтримує з нею сталих соціальних зв`язків, суд вважає за доцільне встановити місце проживання дитини з позивачем, роз`яснивши відповідачу її рівнозначне з позивачем право та обов`язок брати повноцінну участь у вихованні та утриманні дитини, безперешкодно спілкуватися із дочкою, дбати про її здоров`я та життя.

При вирішенні питання про визначення місця проживання, за Сімейним кодексом України, поняття місця проживання має такий зміст. Це - не конкретна адреса і не конкретний населений пункт із вказівкою на будинок, а саме особа, з якою має проживати дитина. Відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України це може бути один із батьків, баба, дід або інші родичі дитини, а також орган опіки та піклування.

Дана позиція узгоджується також зі змістом статті 33 Конституції України та статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», за якими кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання на її території, а «прив`язування» одного з батьків, з яким вирішено залишити проживати дитину, до проживання за конкретною адресою безпосередньо суперечить вищевказаному конституційному принципу вільного вибору місця проживання, тому суд не визначає конкретну адресу місця проживання дитини.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина друга статі 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України, якою на батьків покладено обов`язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до вимог ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька, або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно вимог ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Пункт 1 ст. 3 ч. 1 Європейської Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-ХII від 27.02.1991 року передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно п. 2 - дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідач ОСОБА_2 є особою працездатною, не працює та інших дітей на утриманні не має.

У підпункті 1 пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Частиною першою статті 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно з частинами другою та третьою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні.

Приймаючи до уваги вимоги ст. 182 СК України, ураховуючи ті обставини, що відповідач є особою працездатною, здатна надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, а також те, що в силу ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а розмір прожиткового мінімуму з 1 липня 2022 року для дітей віком до 6 років становить 2201 гривень, то суд вважає, що з відповідача на утримання малолітньої дочки необхідно стягнути аліменти у розмірі 1/4 всіх видів її доходів, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що буде необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

У разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я сторін та в інших випадках, передбачених СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів.

При цьому, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про: стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

З урахуванням вищевказаного, суд вважає необхідним допустити до негайного виконання рішення про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини в межах суми платежу за один місяць.

Крім того, відповідно до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України, з відповідача повинно бути стягнено в дохід держави судовий збір по справі в сумі 992 грн. 40 коп., оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі вищевикладеного та керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», ст.ст. 86, 180, 182, 184 СК України ст.ст. 4, 76-89, 141, 258, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей і сім`ї виконавчого комітету Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області про визначення місця проживання дитини разом з батьком та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі однієї четвертої всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця і до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з дати подання даної заяви, а саме: 28.10.2022 р.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) на користь держави судовий збір в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення можуть бути подані безпосередньо до Київської апеляційного суду протягом 30 днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 26.12.2022 р.

Суддя І.І. Шевченко