Рішення № 108067038, 22.11.2022, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/3221/22

провадження 2/216/2279/22

РІШЕННЯ

іменем України

22 листопада 2022 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Коваля В.О.

за участю:

секретаря судового засідання Пилипенко Л.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Табінський Олег Володимирович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Табінський Олег Володимирович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що 28.09.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем (далі приватний нотаріус) вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 10047, про стягнення кредитної заборгованості у сумі 45138,61 грн за період з 22.12.2015 до 24.09.2019 з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (далі ТОВ «ФК «Поліс»), якому Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі ПАТ «ВТБ Банк») відступлено право вимоги за кредитним договором № R53113506769В, укладеного 20.12.2013 між ОСОБА_1 та ПАТ «ВТБ Банк». 06.12.2019 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Табінським Олегом Володимировичем (далі приватний виконавець) відкрито виконавче провадження № 60821528 про стягнення з позивача на користь відповідача кредитної заборгованості у сумі 45138,61 грн.

Позивач вважає, що виконавчий напис приватним нотаріусом вчинено з порушенням порядку, встановленого законом, зокрема позивач не був належним чином повідомлений про: відступлення права вимоги за кредитним договором, сторони договору факторингу, порушення кредитних зобов`язань та вчинення виконавчого напису. Діюче на час вчинення виконавчого напису законодавство не передбачало вчинення виконавчого напису нотаріусом на нотаріально не посвідченому кредитному договорі. Виконавчий напис було вчинено на підставі розрахунку заборгованості відповідача замість первинних документів, що підтверджують прострочену заборгованість, та свідчить про те. що приватний нотаріус не переконався у безспірності кредитної заборгованості. Нараховані відповідачем проценти за користування кредитними коштами та комісійні винагороди, - виходять за межі строку дії кредитного договору. Зазначені обставини є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не визнанню.

Крім того, позивач вважає, що утримані з нього грошові кошти на загальну суму 50333,43 грн., в тому числі винагорода приватного виконавця, витрати на проведення виконавчих дій є наслідком неправомірних дій відповідача та підлягають стягненню з відповідача.

Позивач просить суд визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, стягнути з ТОВ «ФК «Поліс» на його користь безпідставно утримані з нього грошові кошти у сумі 50333,43 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн.

Ухвалою суду від 30.08.2022 відкрито провадження у справі та визначено про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 21.09.2022 за клопотанням представника позивача адвоката Бражника Д.С. у приватного нотаріуса витребувана копія нотаріальної справи за спірним виконавчим написом. Приватний нотаріус витребувані судом докази до суду не надав.

Позивач та його представник адвокат Бражник Д.С. в судове засідання не з`явилися, в позові просили розглянути справу без їх участі, позовні вимоги підтримали повністю та просили їх задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Поліс`в судове засідання не з`явився, на адресу суду надав відзив, згідно якого у задоволенні позову просили відмовити та зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

В судове засідання приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович та приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Табінський Олег Володимирович не з`явилися, будучи повідомленими про час і місце розгляду справи належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між позивачем та ПАТ «ВТБ Банк» 20 грудня 2013 року було укладено кредитний договір № R53113506769В, відповідно до якого банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у сумі 44 300,00 грн. в строк по 20 грудня 2016 року.

28.09.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 10047, яким було задоволено вимоги відповідача по стягненню заборгованості з позивача в розмірі 45138,61 грн. за період з 22.12.2015 до 24.09.2019.

Відповідно до виконавчого напису, задоволено вимоги ТОВ «ФК «Поліс» якому Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» на підставі Договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 221215нв від 22 грудня 2015 року та Додаткової угоди № 1 до Договору про відступлення прав вимоги № 221215нв від 22 грудня 2015 року, укладеної 04 квітня 2016 року, відступлено право вимоги за кредитним договором № R53113506769В від 20 грудня 2013 року.

06.12.2019 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Табінським Олегом Володимировичем на підставі виконавчого напису відкрито виконавче провадження № 60821528 про стягнення з позивача на користь відповідача кредитної заборгованості.

Позивач зазначає, що виконавчий напис вчинений 28.09.2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайловичем вчинено з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами. На адресу позивача не надходило вимоги повідомлення про погашення заборгованості із зазначенням деталізованої суми боргу та повідомлень про відступлення прав вимоги за кредитним договором на підтвердження законних правових підстав звертати стягнення за фінансовим кредитами № 221215нв від 22.12.2015.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За змістом положень ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

У виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб);строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання.Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженимПостановою КМУ від 29.06.1999 №1172(далі - Перелік) встановлено, що нотаріуси вчиняють виконавчі написи щодо стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами, а саме : нотаріально посвідчених договорів, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Щодо стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин, а саме кредитних договорів, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженомуНаказом Міністерства Юстиції України 22.02.2012 за № 296/5(далі - Порядок) визначено порядок вчинення виконавчих написів.

Так пунктом 1 глави 16 розділу ІІ, підпунктами 2.1, 2.2, 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку встановлено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріуси відмовляють у вчиненні виконавчого напису у випадках, коли витребовується майно, звернення стягнення на яке забороняється законодавством України або здійснюється виключно на підставі рішення суду. Виконавчий напис вчинюється нотаріусом незалежно від місця виконання вимоги, місцезнаходження боржника або стягувача. Для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Пунктом 3 глави 16 розділу ІІ Порядку встановлено умови вчинення виконавчого напису. Так вказаним пунктом передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку. У разі вчинення виконавчого напису за договором іпотеки нотаріус перевіряє за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманою шляхом безпосереднього доступу до цього реєстру, наявність чи відсутність заставної, наявність чи відсутність інших іпотекодержателів. За наявності заставної вчинення виконавчого напису може бути здійснено лише на підставі заяви (вимоги) власника заставної.

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» при вирішенні справ пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно доЗакону України «Про нотаріат»виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами, і що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у випадках, коли законом встановлено інший строк давності - не минув цей строк.

Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.

У п. 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснено, що однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред`явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.

Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 05 липня 2017 року по справі № 754/9711/14-ц безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.

З моменту прийняття даної постанови та до 10.12.2014 була чинна редакція Переліку, згідно якої стягнення кредитної заборгованості на підставі виконавчих написів було можливе тільки за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також звернення стягнення на заставлене майно.

10.12.2014 набула чинності постанова КМУ від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, перелік був доповнений новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», відповідно до якого дозволено вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено заборгованість, для чого стягував повинен надати: оригінал кредитного договору та засвідчену стягувачем виписку з рахунку боржника із зазначенням заборгованості.

Водночас постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі 826/20084/14, визнав незаконною та нечинноюпостанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», а відтак перелік діє у попередній редакції, яка не передбачає можливості вчинення виконавчого напису нотаріуса на нотаріально не посвідченому кредитному договорі.

Виконавчий напис № 10047 від 28.09.2019 було вчинено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. не на нотаріально посвідченому кредитному договорі, а отже вчинено з недотриманням вимог чинного законодавства.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей15,16,18 ЦК України, статей50,87,88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей87,88 Закону України «Про нотаріат»у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Позивач зазначає, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив нормиЗакону України «Про нотаріат»та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 172 в редакції від 29.11.2001.

Така позиція суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 січня 2019 року, справа № 910/13233/17.

Крім того, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 6-887цс17, які також знайшли своє відображення в постанові Великої Палати Верховного Суду по справі 320/8269/15-ц від 16 травня 2018 року, в якій Великою Палатою Верховного Суду наголошено на тому, що сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Згідно із приписів ст.ст.15,16,18 ЦК України, ст.ст.50,87,88 Закону України «Про нотаріат»захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувана право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувана повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Під час вирішення спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної - заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей87,88 ЗУ «Про нотаріат»у зазначеному спорі, підлягають перевірці доводи сторін в повному обсязі з приводу того, чи мав на момент вчинення - нотаріусом виконавчого напису, боржник безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Неповідомлення боржника (позивача) про зміну кредитора у зобов`язанні, не направлення вимоги про погашення заборгованості позивачу, нарахування відповідачем заборгованості за кредитним договором та стягнення на підставі виконавчого напису суми заборгованості, свідчить про те, що сума заборгованості на момент вчинення виконавчого напису не була безспірною.

Ненадання доказів щодо повідомлення боржника унеможливлюють вчинення виконавчого напису, оскільки неотримання позивачем вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавило її можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги банку. Позивач не мала можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, що об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Аналогічні висновки щодо необхідності повідомлення боржника про усунення порушень викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 357/12818/17, від 13 квітня 2019 року.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду кваліфікує обставини щодо неповідомлення боржника про усунення порушень у спорах про визнання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави таким, що не підлягає виконанню, як порушення прав позичальника, що має наслідком задоволення таких позовів (постанови від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18), від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18).

З вищевикладеного вбачається, що приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович при вчиненні виконавчого напису не пересвідчився у безспірності вимог до ОСОБА_1 та вчинив виконавчий напис без дотримання вимог ст.ст.87,88 Закону України «Про нотаріат», що є підставою для визнання виконавчого напису, вчиненого 28.09.2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 10047 таким, що не підлягає виконанню.

Стосовно вимоги про повернення коштів, стягнутих за спірним виконавчим написом, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Позичальник відповідно до ст. 1048 ЦК України, має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Судом встановлено, що згідно пункту 1 Кредитного договору № R53113506769В від 20 грудня 2013 року, банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти в порядку та на умовах, зазначених в договорі, у сумі 44300,00 грн. в строк по 20 грудня 2016 року.

Отже, нараховані відповідачем у справі суми процентів та комісійних винагород виходять за межі строку дії договору, що є неприпустимим.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 1212 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змістустатті 1212 ЦК Україниможна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Положенняглави 83 ЦК Українизастосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Результат аналізустатті 1212 ЦК Українидає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Конструкціястатті 1212 ЦК України, як і загалом нормглави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставістатті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно достатті 1212 ЦК Україниу такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів у сумі, що стягнені з позивача на підставі виконавчого напису нотаріуса, який визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, отримані відповідачем кошти підлягають поверненню позивачу відповідно достатті 1212 ЦК України.

Так, в якості доказу сплачених на користь відповідача за виконавчим написом коштів позивачем надано копії звітів про здійсненні відрахування та виплати, на підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Табінського О. В. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 11.01.2020 у ВП № 60821528 у період з січня 2020 року по лютий 2021, згідно яких з позивача утримано грошові кошти на загальну суму 50333,43 грн.( 45138,61 грн. борг, 4513,86 грн. основна винагорода приватного виконавця, 680,96 грн. витрати на проведення виконавчих дій). Відповідач у своєму відзиві просить відмовити позивачу у задоволенні стягнення грошових коштів у розмірі 5194,82 грн., посилаючись на те, що кошти фактично стягнені на користь приватного виконавця, а не відповідача. Суд не погоджується з думкою відповідача, та зауважує, що виконавче провадження було відкрите за заявою стягувача/відповідача на підставі виконавчого напису. Тому суд вважає, що безпідставно набуті кошти підлягають поверненню позивачу.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення з відповідача 7000,00 грн. понесених витрат на професійно правничу допомогу, суд приходить до наступного висновку.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4ст. 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5ст. 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6ст. 137 ЦПК України).

Згідно зіст. 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Стороною позивача було надано до суду копію договору про надання правничої допомоги № 195 від 15.07.2022 року, ордер на надання правової допомоги, акт виконаних робіт від 29.08.2022 року та квитанцію від 29.08.2022 року. Згідно акту виконаних робіт від 29.08.2022 року вартість послуг адвокатського бюро складає 6000,00 грн., а згідно квитанції від 29.08.2022 року, ОСОБА_1 сплатив адвокатському бюро «Бражник і партнери» 7000,00 грн.

Верховний Суд у своїй постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 зазначив, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідач у своєму відзиві просив зменшити розмір витрат на правову допомогу, з підстав її неспівмірності із складністю справи, а також ціною позову. Крім того, в акті не вказаний час, що витрачений адвокатом на надання правової допомоги у даній справі, що унеможливлює визначити співмірність витрат на оплату послуг адвоката.

Враховуючи подання відповідачем клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, з урахуванням складності справи, виконаної адвокатом роботи, оскільки в Акті виконаних робіт до договору про надання правової допомоги № 195 від 29.08.2022 адвокатським бюро в особі керуючого Бражника Д.С. в рамках надання Прядченку А.В. правничої допомоги не вказано витрачений час, керуючись принципами співмірності та розумності судових витрат, критерієм реальності адвокатських витрат, а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та значення справи для сторін, суд вважає за необхідне зменшити їх розмір та стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» на користь позивача ОСОБА_1 4000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а отже вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч. 1, ч. 6 ст. 141 ЦПК України судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

У зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору, він підлягає стягненню з відповідача у розмірі 992,40 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. ,128,130,235,247,259,263 - 265,273,280,354,355 ЦПК України, ст. ст. ч. 1 ст. 39, 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Табінський Олег Володимирович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича від 28.09.2019 року № 10047 про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , невиплачені в строк грошові кошти на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс», ЄДРПОУ 38994463, за кредитним договором № R53113506769В від 20 грудня 2013 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 за період з 22.12.2015 року по 24.09.2019 року включно, на суму у розмірі 27086,02 грн. сума основного боргу за кредитом, 6528,06 грн. сума простроченого основного боргу за кредитом, 2707,26 грн. сума прострочених процентів, 8667,27 грн. сума несплачених комісійних винагород, 150,00 грн. плата за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму 45 138,61 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (ЄДРПОУ 38994463, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 42-44, офіс 13-В) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) безпідставно утриманні з останнього грошові кошти в загальному розмірі 50333,43 грн.(п`ятдесят тисяч триста тридцять три гривні 43 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (ЄДРПОУ 38994463, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 42-44, офіс 13-В) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) понесені останнім витрати на професійну правничу допомогу у розмірі4000,00грн. (чотири тисячі гривень 00 коп.)

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (ЄДРПОУ 38994463, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 42-44, офіс 13-В) на користь держави судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.О.КОВАЛЬ