Рішення № 108058118, 13.12.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.12.2022Справа № 910/5933/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Коваленко М.О. розглянувши матеріали справи

За позовомВолинської обласної прокуратури в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації та Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації

доТовариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР»

простягнення 1557278 грн

за участі представників:

від позивача 1 не з`явився;

від позивача 2 не з`явився;

від відповідача не з`явився;

від прокуратури Жовтун Н.Б.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 Волинська обласна прокуратура в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації та Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР» про стягнення 1557278 грн.

Позовні вимоги з урахуванням заяви прокурора про збільшення позовних вимог, обґрунтовані безпідставністю включення до ціни товару, який було поставлено відповідачем на користь позивача 2 відповідно до умов Контракту №2 від 28.03.2022, суми ПДВ у розмірі 1506930,80 грн, які прокурор просить суд стягнути з відповідача. Окрім того, прокурором заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 10156,30 грн та інфляційні втрати у розмір 88663,29 грн.

Відповідач заперечив проти позову, вказавши, ним було повернуто позивачу 2 суму ПДВ (суму основної заборгованості), що є підставою для відмови у задоволенні позову у відповідній частині позовних вимог. Крім того, відповідач вказав про безпідставність нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму ПДВ, оскільки порядок нарахування і сплати ПДВ визначається податковим законодавством та не встановлюються сторонами в договірному порядку.

05.09.2022 до Господарського суду міста Києва від прокурора надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частинні стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 1506930,80 грн та повернення Волинській обласній прокуратурі судового збору у розмірі 22604, грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні представник прокуратури позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов.

Позивач 1, позивача 2 та відповідач уповноважених представників у судове засідання не направляли.

Розглянувши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що провадження в частині позовних вимог про стягнення суми основної заборгованості підлягає закриттю, а в іншій частині частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами у справі, 28.03.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БК КБР» (далі Продавець) та Управлінням з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації (далі Покупець) укладено Контракт №2 (далі Контракт) відповідно до умов якого Продавець зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар. Перелік обладнання, яке є предметом даного контракту, вказується в додатках, які є невід`ємними частинами даного контракту.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про, зокрема, відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збiльшення майна в oднiєї особи (вона набуває нові цiнностi, збільшує кiлькiсть та вартiсть належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути iз її володіння); 2) втрата майна iншою особою, тобто збiльшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна iншою особою; 3) причинний зв`язок мiж збільшенням майна в oднiєї особи i вiдповiдною втратою майна iншою особою; 4) вiдсутнiсть достатньої правової пiдстави для збільшення майна в oднiєї особи за рахунок iншої особи, тобто обов`язковою умовою є збiльшення майна oднiєї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в iншої сторони (потерпілого), а також вiдсутнiсть правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Разом з цим, частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Господарським кодексом України у статті 180 деталізовано істотні умови господарського договору.

Так, за приписами частин першої і третьої цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина п`ята статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України Про ціни і ціноутворення вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Згідно з підпунктом 194.1.1 пункту 194.1 статті 194 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) податок на додану вартість становить 20 відсотків, 7 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.

Згідно з підпунктами "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 ПКУ, об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПКУ.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПКУ база оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на, додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Пунктами 30.1.-30.4., 30.9. статті 30 ПКУ унормовано, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати КГС Верїовного Суду від 03.12.2021 у справі №910/12764/20.

Отже, порядок та механізм нарахування і сплати ПДВ чи навпаки (операції, які не є об`єктом оподаткування або звільнені від оподаткування тощо) врегульовано відповідними нормами Податкового кодексу України та, відповідно, не можуть встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.

Відповідно до Додатку №1 від 28.03.2022 до Контракту в редакції Додаткової угоди №1 від 28.03.2022 до Контракту, сторони визначили, що товаром є бойові шоломи у кількості 196 шт., захисні жилети у кількості 234 шт., загальна суму без ПДВ 7534654 грн; ПДВ 1506930,80 грн; загальна суму з ПДВ 9041584,80 грн.

У вказаному Додатку №1 сторони визначили, що Покупець сплачує 9041584,80 грн, протягом 3 днів з моменту отримання товару Покупцем; поставка обладнання продавцем здійснюється у термін до 13.04.2022.

Судом встановлено, що на виконання взятих на себе зобов`язань відповідачем було поставлено Товар на загальну суму 9041584,80 грн, згідно видаткових накладних №11 від 28.03.2022 на суму 2754192 грн; №13 від 02.04.2022 на суму 1209114 грн; №18 від 10.04.2022 на суму 2821266 грн; №23 від 12.04.2022 на суму 2257012,80 грн, а позивачем було сплачено вартість поставленого товару у розмірі 9041584,80 грн, в тому числі ПДВ 20% у розмірі 1506930,80 грн , що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями №3 від 30.03.2022, №6 від 04.04.2022, №7 від 11.04.2022, №14 від 20.04.2022.

Як вбачається з матеріалів справи, Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР» з претензією №229/01.14/2-22 від 11.06.2022 про повернення сплачених позивачем 2 суми ПДВ у розмірі 1506930,80 грн.

Листом №КБР00000907 від 13.06.2022, відповідач повідомив позивача 2 про згоду повернути помилково нараховані грошові кошти, які були включені, як ПДВ після підписання відповідних додаткових угод.

16.06.2022 між сторонами була підписана Додаткова угода №2 до Контракту №2.

У п. 1 Додаткової угоди №2 від 16.06.2022 зазначено, що у зв`язку з необхідністю приведення у відповідність до вимог Податкового кодексу України, у тому числі з урахуванням пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України ставок податків на спеціальні засоби індивідуального захисту, сторони вирішили скоригувати ціну на захисні жилети та каски шляхом викладення Додатку №1 до Контракту №2 від 28.03.2022 в новій редакції.

Відповідно до п.5 Додаткової угоди №2 сторони погодили, що умови даної угоди застосовуються до правовідносин між сторонами, які виникли до її укладення.

У Додатку до Додаткової угоди №2 до Контракту 2 сторони визначили ціну товару без ПДВ, встановивши її у розмірі 7534654 грн.

Листом №КБР00000928 від 17.06.2022 відповідач повідомив позивача 2, що під час здійснення заходів з повернення помилково нарахованих коштів, як податку на додану вартість, було з`ясовано, що розрахункові рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР» заблоковані у зв`язку з накладенням арешту на підставі п. 1.17 постанови НБУ №22 від 21.01.2004.

Разом з тим, відповідно до пункту 32 підрозділу 2 розділу XХ Перехідні положення ПК України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України: спеціальних засобів індивідуального захисту (каски, виготовлені відповідно до військових стандартів або технічних умов, чи їх еквіваленти та спеціально призначені для них компоненти (тобто підшоломи, амортизатори), що класифікуються у товарній підкатегорії 6506 10 80 00 згідно з УКТ ЗЕД, бронежилети, що класифікуються у товарній підкатегорії 6211 43 90 00 згідно з УКТ ЗЕД), виготовлених відповідно до військових стандартів або військових умов для потреб правоохоронних органів, Збройних Сил України та інших військових формувань, добровольчих формувань територіальних громад, утворених відповідно до законів України, інших суб`єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації; ниток та тканин (матеріалів), що класифікуються у товарних підкатегоріях 3920 10 89 90, 3920 61 00 00, 3921 90 60 00, 5402 11 00 00, 5407 10 00 00, 5603 14 10 00 та 6914 90 00 00 згідно з УКТ ЗЕД, для виготовлення бронежилетів та шоломів.

Тобто, операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України касок та бронежилетів для потреб Збройних сил України та інших військових формувань відноситься до операцій, що звільнені від оподаткування ПДВ.

Отже, відповідач як одна із сторін зобов`язання набув зазначені кошти за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором поставки, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, тобто на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Судом встановлено, що 13.07.2022 відповідачем було сплачено на користь позивача 2 грошові кошти у розмірі 1506930,80 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення №2067 від 13.07.2022 із призначенням платежу «Повернення помилково сплачених коштів як ПДВ по Контракту №2».

Таким чином, оскільки відповідач сплатив суму основного боргу в дату звернення позивача з даним позовом до суду (тобто, спір існував на дату подання прокурором позову), суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР» суми основного боргу у розмірі 1506930,80 грн.

Так, суд відхиляє доводи відповідача про необхідність відмовити у позові у вказаній частині позовних вимог.

Щодо вимоги прокурора про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 10156,30 грн та інфляційних втрат у розмір 88663,29 грн за період з 22.04.2022 по 12.07.2022, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 викладено правову позицію про те, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Так, оскільки відповідач набув грошові кошти у розмірі 4142970,00 грн без достатньої правової підстави (суму ПДВ), обґрунтованим є нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення повернення відповідачем вказаної суми грошових коштів.

За таких обставин суд відхиляє доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму ПДВ, оскільки ПДВ включається до ціни товару.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається з розрахунку 3% річних, прокурором нараховано 3% річних у період з 22.04.2022 по 12.07.2022.

Однак, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, позивач звертався до відповідача з претензією №229/01.14/2-22 від 11.06.2022 про повернення сплачених позивачем 2 суми ПДВ у розмірі 1506930,80 грн.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази направлення вказаної претензії відповідачу.

В той же час, листом відповідача №КБР00000907 від 13.06.2022, останній повідомив позивача 2 про згоду повернути помилково нараховані грошові кошти, які були включені, як ПДВ.

Таким чином, станом на 13.06.2022 відповідачем було отримано вищевказану претензію позивача 2 про повернення суми ПДВ у розмірі 1506930,80 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був повернути позивачу 2 суму ПДВ у строк до 20.06.2022.

Оскільки відповідачем було повернуто позивачу 2 суми ПДВ у розмірі 1506930,80 грн, обґрунтованим для нарахування 3% річних є період з 21.06.2022 по 12.07.2022.

За таких обставин, суд здійснивши власний розрахунок 3% річних, дійшов висновку, що обґрунтованим розміром 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, є 2724,86 грн.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Як встановлено судом вище, прокурор здійснює нарахування інфляційних втрат за період з 22.04.2022 по 12.07.2022, тоді як обґрунтованим для нарахування інфляційних втрат є період з 21.06.2022 по 12.07.2022.

Так, оскільки час прострочення у червні та липні 2022 року менше половини місяця, позовна вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 243759,93 грн не підлягає задоволенню.

Щодо порушення інтересів держави та підстав представництва інтересів прокурором суд зазначає таке.

Згідно п. 3 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор, серед іншого, звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній, чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Звертаючись до суду з даною позовною заявою прокурор виходив з того, що всупереч встановленому законодавством порядку, право власності на самочинно збудовану споруду зареєстровано за відповідачем на праві власності на підставі документів, які не відповідають вимогам закону, спрямоване на подальше незаконне заволодіння комунальним майно, а саме вищевказаною земельною ділянкою без проведення земельних торгів порушуються економічні інтереси держави в частині ненадходження коштів до Державного бюджету України.

Так, протиправне отримання відповідачем бюджетних коштів у розмірі 1506930,80 грн вказує на наявність порушень державних інтересів, що надає право прокурору для їх захисту в судовому порядку

Крім того, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі Волинською обласною прокуратурою 07.06.2022 за № 15-660вих-22 на адреси Волинської обласної державної (військової) адміністрації (орган управління бюджетними коштами в умовах воєнного стану та орган, якому підпорядковується сторона контракту №2) та Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації (сторона правочину та орган, який безпосередньо здійснив видатки за контрактом №2) скеровано лист, у якому повідомлено уповноважені органи про протиправне включення до ціни Контракту №2 суми ПДВ та безпідставне отримання цих коштів відповідачем, роз`яснено положення чинного законодавства, які надають прокурору право на звернення до суду в інтересах уповноваженого органу, а також висловлено прохання про інформування прокуратури про те, чи вживатимуться Управлінням та/або обласною військовою адміністрацією заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на стягнення із суб`єкта господарювання безпідставно набутих останнім коштів (ПДВ).

На відповідний лист обласної прокуратури Волинська обласна державна (військова) адміністрація листом від 29.06.2022 повідомила про те, що Управлінням з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації з відповідача з метою врегулювання питання повернення зайво сплачених коштів ПДВ 16.06.2022 укладено Додаткову угоду №2 до Контракту №2, якою внесено зміни до ціни товару щодо виключення суми ПДВ, а також зазначила про те, що заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на стягнення із суб`єкта господарювання безпідставно набутих останнім коштів ПДВ, зможе вжити лише після зняття арешту з рахунків відповідача.

Водночас, обласна адміністрація не повідомила прокурора про те, що самостійно буде звертатись до суду за захистом інтересів держави.

Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації взагалі не повідомило прокурора про результати розгляду листа від 07.06.2022 за № 15-660вих-22 та про вжиті заходи до усунення порушень.

Так, наведені факти свідчать про бездіяльність уповноваженого органу, тобто невжиття дієвих та ефективних заходів до захисту державних інтересів.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

За таких обставин, суд дійшов висновку про повернення прокуратурі судового збору у розмірі 22603,96 грн в частині позовних вимог, щодо яких суд дійшов висновку закрити провадження у справі.

При цьому, суд зазначає, що у заяві про збільшення позовних вимог прокурор просив суд судовий збір покласти на відповідача.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи на встановлені судом обставини, що відповідач визнав наявність у нього обов`язку повернути позивачу 2 суму ПДВ, у зв`язку з чим між позивачем 2 та відповідачем було укладено додаткову угоду про коригування ціни товару (без ПДВ), та беручи до уваги, що відповідачем вчинялись дії щодо повернення суми ПДВ, однак рахунки відповідача 2 були заблоковані, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача судового збору в частині позовних вимог, відносно яких суд закриває провадження у даній справі (сума основного боргу).

В іншій частині позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР» (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, буд. 43; ідентифікаційний код 40990651) на користь Управління з питань оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Волинської обласної державної (військової) адміністрації (43027, Волинська обл., м. Луцьк, Київський майдан, буд. 9; ідентифікаційний код 42301960) 3% річних у розмірі 2724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) грн 86 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 68 (шістдесят вісім) грн 41 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Закрити провадження у справі №910/5933/22 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК КБР» суми основної заборгованості у розмірі 1506930 (один мільйон п`ятсот шість тисяч дев`ятсот тридцять) грн 80 коп.

Повернути з Державного бюджету України на користь Волинської обласної прокуратури (43025, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, буд. 15; ідентифікаційний код 02909915) судовий збір у розмірі 22603 (двадцять дві тисячі шістсот три) грн 96 коп., сплачений за платіжним дорученням №1089 від 11.07.2022.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання: 22.12.2022.

СуддяЯ.В. Маринченко