Рішення № 108058077, 13.12.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.12.2022Справа № 911/1748/21За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКС-ЕЛЕКТРО»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОБУД-СПМ»

про стягнення 1 307 735, 75 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Федорова С.М.

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МАКС-ЕЛЕКТРО» (надалі позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОБУД-СПМ» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 1 307 735, 75 грн, з яких: 1 041 500, 00 грн основний борг, 47 167, 11 грн 3% річних, 101 980, 15 грн інфляційні втрати та 117 088, 49 грн пеня.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.202, 203, 204, 206, 207, 509, 525, 549, 551, 612, 625, 626, 629, 640, 642, 656, 691, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.181, 231, 232, 265 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором поставки №944 від 25.11.2019, в частині попередньої оплати товару.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.06.2021 справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКС-ЕЛЕКТРО» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОБУД-СПМ» про стягнення 1 307 735, 75 грн направлено до Господарського суду міста Києва за територіальною юрисдикцією (підсудністю).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2021 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

03.08.2021 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 911/1748/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.08.2021.

16.08.2021 від позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання призначеного на 25.08.2021 о 12.00 год. у режимі відеоконференції з Господарським судом Запорізької області.

Підготовче засідання призначене на 25.08.2021 не відбулося, в зв`язку з перебуванням судді Карабань Я.А. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та підготовче засідання призначено на 12.10.2021.

27.09.2021 від позивача надійшло про проведення підготовчого засідання призначеного на 12.10.2021 о 11:00 в режимі відеоконференції, з Господарським судом Запорізької області.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у задоволенні клопотання позивача про участь в підготовчому засіданні, призначеному на 12.10.2021 о 11:00, в режимі відеоконференції відмовлено.

04.10.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову в повному обсязі та, зокрема, зазначає, що договір №944 від 25.11.2019 зі сторони відповідача не підписувався та умови викладені в ньому сторонами не погоджувалися, а також не погоджувалася 100% попередня оплата товару.

08.10.2021 від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

12.10.2021 від представника відповідача надійшла заява про проведення підготовчого засідання без його участі.

У підготовче засідання 12.10.2021 сторони не з`явились, ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2021 підготовче засідання відкладено на 03.11.2021 та в порядку ст. 74, п. п. 7-10 ст. 81 ГПК України витребувано в позивача: докази направлення договору поставки № 944 від 25.11.2019; пояснення щодо листа за № 78 від 24.12.2019, а саме відносно доплати в розмірі 821 700, 00 грн; пояснення щодо відмінності комплектності товару за договором поставки № 944 від 25.11.2019 з урахуванням специфікації № 1 та рахунку-фактури № СФ-000084. Встановлено строк для подання вказаних документів та пояснень до 29.10.2021. Також у порядку ст. 74, п. п. 7-10 ст. 81 ГПК України витребувано у відповідача: докази направлення підписаного договору поставки № 94 від 25.11.2019, встановлено строк надання вказаних документів до 29.10.2021.

01.11.2021 від представника відповідача на виконання ухвали суду надійшли письмові пояснення щодо неможливості подання витребуваних судом доказів, а також заява про проведення підготовчого засідання без його участі.

03.11.2021 від представника відповідача на виконання ухвали суду надійшли письмові пояснення.

У підготовче засідання 03.11.2021 сторони не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКС-ЕЛЕКТРО» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОБУД-СПМ» про стягнення 1 307 735, 75 грн залишено без розгляду, з підстав викладених в ухвалі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2022 ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 скасовано, а матеріали справи №911/1748/21 повернуто Господарському суду міста Києва для продовження розгляду.

14.10.2022 матеріали справи надійшли до Господарського суду міста Києва та 20.10.2022 передані судді Карабань Я.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 підготовче засідання призначено на 15.11.2022.

14.11.2022 від представника відповідача надійшли письмові пояснення та заява про проведення підготовчого засідання без його участі.

У підготовче засідання 15.11.2022 сторони не з`явилися, повідомлені про день та час розгляду справи належним чином. Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд ухвалою від 15.11.2022 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 13.12.2022.

24.11.2022 від Господарського суду Київської області надішли додаткові пояснення позивача.

12.12.2022 від представника відповідача надійшла заява про проведення судового засідання без його участі, в задоволенні позову просив відмовити.

У судове засідання 13.12.2022 представники учасників справи не з`явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.

Одночасно, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка сторін не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

При цьому, суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи, що явка учасників справи та їх представників у судове засідання обов`язковою не визнавалась, сторони повідомлені про хід розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції в спорі та надання відповідних доказів, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі сторін за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.11.2019 позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-000084 на загальну суму 7 044 000, 00 грн.

Так, відповідно до видаткових накладних: №РН-000053 від 19.12.2019 на суму 1 639 999, 97 грн, №РН-0000002 від 11.01.2020 на суму 747 000, 00 грн, №РН-0000003 від 11.01.2020 на суму 747 000, 00 грн, №РН-0000004 від 13.01.2020 на суму 747 000, 00 грн, №РН-0000005 від 13.01.2020 на суму 498 000, 00 грн, №РН-0000006 від 13.01.2020 на суму 1 229 999, 98 грн, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 5 608 999, 95 грн. Вказані видаткові накладні підписані позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень та скріплені печатками товариств (т.1, а.с.20-31).

Відповідачем, у свою чергу, сплачено на користь позивача 6 002 500, 00 грн, що підтверджується копіями наступних платіжних доручень: №6481 від 28.11.2019 на суму 4 930 800, 00 грн, №6777 від 10.01.2020 на суму 821 700, 00 грн, №6858 від 20.02.2020 на суму 250 000, 00 грн (т.1, а.с.33-35).

Як зазначає позивач 25.11.2019 між ним, як постачальником та відповідачем, як покупцем укладено договір поставки № 944 (надалі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставити та передати у власність відповідача продукцію електротехнічного призначення (надалі продукція), а покупець зобов`язується прийняти цю продукцію та своєчасно здійснювати її оплату на умовах договору.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.3. договору вартість продукції визначається у специфікаціях і не може бути змінена, після підписання сторонами відповідної специфікації, також покупець проводить передоплату продукції в розмірі 100% від вартості продукції, визначеної у відповідній специфікації, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника у національній валюті протягом 2 банківських днів з дати підписання відповідної специфікації.

У пункті 10.1. договору зазначено, що він набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Суд зазначає, що договір та специфікація до нього підписані лише зі сторони позивача.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вказує, що відповідачем не здійснено попередню оплату всього товару за договором поставки №944 від 25.11.2019, в зв`язку з чим він вимушений звернутися до суду з позовом про стягнення 1 041 500, 00 грн попередньої оплати, 47 167, 11 грн 3% річних за період з 28.11.2019 по 01.06.2021, 101 980, 15 грн інфляційних втрат за період з грудня 2019 року по квітень 2021 року та 117 088, 49 грн пені за період з 28.11.2019 по 28.05.2020.

Відповідач заперечуючи проти позову вказує, що письмовий договір поставки № 944 від 25.11.2019 між сторонами не укладався, зі сторони відповідача підписаний зовсім інший договір, товар оплачувався згідно виставленого рахунку, а також на даний час у відповідача рахується переплата.

Суд, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, виходить з наступного.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

За приписами ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.2 ст.638 Цивільного кодексу України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України).

Отже, підпис є невід`ємним елементом (реквізитом) письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що правовідносини виникли саме на підставі договору поставки № 944 від 25.11.2019, проте, зазначений договір з боку відповідача підписано не було. Суд звертає увагу на той факт, що в рахунку-фактурі №СФ-000084 від 25.11.2019, наведених вище видаткових накладних та наданих платіжних дорученнях взагалі відсутнє будь-яке посилання на договір поставки № 944 від 25.11.2019. Окрім того, відповідачем було надано суду свою редакцію договору №944, що відрізняється від редакції договору наданої позивачем, до того ж надана редакція договору поставки №944 скріплена підписом лише відповідача.

Суд, врахувавши те, що договір поставки №944 від 25.11.2019 в редакції наданій позивачем до позову, з боку відповідача не підписаний, а інших доказів у підтвердження укладення цього правочину в такій редакції наданій позивачем, як і в редакції наданій відповідачем, суду надано не було, дійшов висновку, що такий договір між сторонами фактично в письмовій формі не укладено.

У той же час, суд зазначає, що за приписами ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

За приписами ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як убачається з матеріалів справи 25.11.2019 позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-000084 на загальну суму 7 044 000, 00 грн.

Також відповідно до видаткових накладних, у яких міститься посилання на рахунок-фактуру №СФ-000084 від 25.11.2019, підписаних сторонами, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 5 608 999, 95 грн.

Відповідач, у свою чергу, сплатив на користь позивача 6 002 500, 00 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень наявних в матеріалах справи. У платіжних дорученнях також міститься посилання на рахунок-фактуру №СФ-000084 від 25.11.2019.

Отже, відповідачем на 393 500, 05 грн сплачено більше ніж поставлено позивачем товару.

Визначаючи правову природу відносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень ст.174 Господарського кодексу України та ст. 202, 205, 626, 627, 638, 639 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.265 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Спеціальна послідовність виконання зобов`язання передбачена для зустрічного виконання зобов`язання (стаття 538 Цивільного кодексу України). Воно є властивим для виконання взаємних (синалагматичних) зобов`язань, тому що тільки у цих зобов`язаннях сторони мають кореспондуючі права й обов`язки.

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, в свою чергу, зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Стаття 693 Цивільного кодексу України регулює питання "попередньої оплати" товару, з якої вбачається, що "попередньою оплатою" визначається встановлений договором обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

У разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає, а нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати не надає продавцю права вимагати оплати такого товару.

Саме така стала правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01.04.2021 у справі №910/5206/20, від 03.12.2020 у справі №922/2764/19, від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 03.09.2019 у справі №910/2849/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 25.02.2020 у справі №922/1705/19.

За умовами частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, в зв`язку з відсутністю попередньої оплати за договором, стягнення її з відповідача можливе лише в разі постачання продавцем товару.

Як установлено судом та не заперечено сторонами спору, товар на загальну суму 1 041 500, 00 грн, переданий відповідачу не був, а тому підстави для стягнення з відповідача вказаної суми попередньої оплати відсутні.

Відтак, у разі відсутності в постачальника права вимагати оплату за непоставлений товар, відповідно, не виникає у нього і права вимагати в покупця сплати штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат за не проведення такої оплати, а тому суд приходить до висновку про відмову в позові.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКС-ЕЛЕКТРО».

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову відмовити повністю.

2.Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 23.12.2022.

Суддя Я.А.Карабань