Рішення № 108049578, 07.12.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2022 року Справа № 160/15970/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

13.10.2022 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Рівненській області, №046050013657 від 11.08.2022 року про відмову в призначенні їй пенсії за пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ;

- визнати періоди її роботи з 26.11.2019 року по 01.08.2022 року у Товаристві з обмеженою відповідальністю ««Ливарно-механічний завод», як такий, що дає їй право на призначення пільгової пенсії відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зобов`язати Головне управління ПФУ в Рівненській області зарахувати ці періоди роботи до пільгового стажу;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Рівненській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 від 04.08.2022 року, та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні по цій адміністративній справі.

Ухвалою Дніпропетровського адміністративного окружного суду від 18.10.2022 адміністративний позов ОСОБА_1 було залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.

Про залишення позовної заяви без руху та можливість отримання копії ухвали, враховуючи припинення фінансування суду за кошторисними призначеннями для придбання поштових марок на 2022 рік через військове вторгнення російської федерації на територію України та введенням на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/202 воєнного стану, 24.10.2022 позивачу повідомлено засобами телефонного зв`язку за номером телефону, зазначеним в позовній заяві, що підтверджується матеріалами справи.

31.10.2022 від представника позивача адвоката Сагайдака Дениса Сергійовича засобами телекомунікаційного зв`язку до суду надійшли квитанція про сплату судового збору від 28.10.2022 №0.0.2723294756.1 на суму 992,40 грн. та уточнений позов до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області, в якій позовні вимоги викладено в такій редакції:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, №046050013657 від 11.08.2022 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 від 04.08.2022 року, та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні по цій адміністративній справі.

Вобґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 має 11 років 07 місяців 04 дня пільгового стажу за Списком №1 за період роботи з 07.06.2004 року по 01.08.2022 року. Її загальний трудовий стаж складає понад 27 років. 04.08.2022 року (у віці 45 років) позивач звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком за Списком №1 та надала необхідний пакет документів. 19.08.2022 року вона отримала рішення про відмову у призначенні пенсії №046050013657 від 11.08.2022 року прийняте ГУ ПФУ в Рівненській області (далі - Відповідач), яким ій відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 у зв`язку з недосягненням нею 50 річного віку. Позивач вважає, що вказане рішення та дії відповідача є протиправними, оскільки така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини Рішення КСУ №1-р/2020 від 23.01.2020 року, виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції України. Вказане стало підтавою для звернення позивача до суду з означеним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено відповідачу 15-денний строк на подання відзив на позов; витребувано від відповідача додаткові докази та встановлено строк для їх подання.

Копію означеної ухвали, враховуючи припинення фінансування суду за кошторисними призначеннями для придбання поштових марок на 2022 рік через військове вторгнення російської федерації на територію України та введенням на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/202 воєнного стану, 11.11.2022 направлено представнику позивача засобами телекомунікаційного зв`язку на електронну адресу, зазначену останнім в позовній заяві, про що свідчать матеріали справи. За даними КП «ДСС» копію ухвали про відкриття провадження 08.11.2022 надіслало одержувачу Головному управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за допомогою підсистеми «Електронний суд» в його електронний кабінет, а копію позовної заяви 13.10.2022, а копію уточненої позовної заяви 14.11.2022, що підтверджується матеріалами справи. Тобто, строк на подання відзиву до 23.11.2022.

Суд зазначає, що ані у встановлений судом строку, ані станом на 07.12.2022 від відповідача відзиву на позов та витребуваних документів не надходило.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами частини 9 статті 80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

При цьому, суд враховує, що пунктом 3 Розділу VI КАС встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами, внесеними постанова КМУ від 17.02.2021 №104, від 21 квітня 2021 р. № 405, від 16.06.2021 р. № 611, від 11.08.2021 р. № 855, від 22.09.2021 р. № 981, від 15.12.2021 р. № 1336) з 19 грудня 2020 р. до 31 березня 2022 р. на території України встановлений карантин.

Проте, суд звертає увагу, що від відповідача станом на 07.12.2022 жодних повідомлень про неможливість подання витребуваних ухвалою від 07.11.2022 доказів до суду, в тому числі з огляду на обмеження, впровадженими у зв`язку з карантином, надано не було. Будь-яких заяв клопотань до матеріалів справи від відповідача також не надходило, у зв`язку з чим у суду відсутні правові підстави для продовження відповідачем процесуального строку, встановленого судом для подання відзиву на позов та витребуваних документів.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та на підставі вищевказаних норм, суд ухвалив розглянути справу по суті за наявними в ній доказами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 19.06.1996 Долинським РВ УМВС України в Кіровоградській області.

04.08.2022 позивач звернулася із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області №046050013657 від 11.08.2022, відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не досягла настання пенсійного віку 50 років.

У рішенні вказано, що пенсійний вік визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Список № 1) становить 50 років. Вік заявниці 45 років 03 місяці 20 днів. Страховий стаж становить 27 років 00 місяців 09 днів. Страховий стаж, з урахуванням кратності, + додаткові роки (за Список №1) становить 27 років 07 місяців 09 днів. Пільговий стаж, по Списку № 1, становить 08 років 10 місяців 29 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

-за доданими документами, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів у вкладиші до трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від (дата заповнення відсутня) року, оскільки його заповнення зроблено з порушенням вимог пункту 3.1, 3.2 частини 3 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» № 58 від 29.07.1993 року, у тому разі, коли у трудовій книжці заповнені усі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Вкладиш вшивається у трудову книжку, заповнюється і ведеться власником або уповноваженим ним органом за місцем роботи працівника у такому ж порядку, що і трудова книжка. Вкладиш без трудової книжки недійсний. Про кожний виданий вкладиш на першій сторінці (титульний аркуш) трудової книжки зверху ставиться штамп розміром 10x25 мм з написом «Виданий вкладиш» і тут же зазначаються серія і номер вкладиша. При кожній наступній його видачі має ставитися другий штамп і зазначатися серія і номер вкладиша;

-для зарахування до страхового стажу періодів роботи в колгоспі, з 02.11.1994 по 29.08.1995 рік, необхідно долучити уточнюючу довідку про встановлений мінімум та вироблені вихододні, а також, інформацію про реорганізацію підприємства. До страхового стажу не зараховано період догляду за дитиною ОСОБА_2 до досягнення нею 3-річного віку, згідно свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 21.07.2000 року, оскільки відсутня відмітка про отримання паспорта, згідно пункту 11 порядку «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, час догляду не працюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта. Одночасно зазначено, що до переліку документів було долучено ID-картку дитини № НОМЕР_4 від 30.09.2019 року, де вказано прізвище « ОСОБА_3 », що не відповідає тому, яке вказано у свідоцтві про народження. Для зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, рекомендовано долучити свідоцтво про шлюб або документ про зміну прізвища з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_3 ».

Щодо зарахування до пільгового стажу періодів роботи, зазначених у наданих для призначення пенсії документах, в рішенні повідомлено наступне: До пільгового стажу, по Списку № 1, зараховано період роботи згідно записів в уточнюючих довідках про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 14.07.2022 року № 270 видану ПАТ «Гірничо-збагачувальний комбінат», з 07.06.2004 по 11.09.2008 рік, з 12.09.2008 по 13.09.2009 рік та з 14.09.2009 по 04.04.2012 рік.

З матеріалів справи вбачається, що на день звернення із відповідною заявою, позивачці виповнилося 45 років 03 місяці 20 днів.

Не погоджуючись з відмовою в призначенні на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 після досягнення нею 45-річного віку, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.

При цьому, суд звертає увагу, що часткове незарахування до страхового стажу періодів роботи в колгоспі з 02.11.1994 по 29.08.1995 та часу догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку позивачем в межах даного спору не оскаржується, у зв`язку з чим на підставі ч.2 ст.9 КАС України справа розглядається судом в межах заявлених позовних вимог.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Пунктом 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №41/26486 (далі Положення №№28-2), Головне управління Фонду у своїй діяльності керуєтьсяКонституцієюта законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.

За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 6статті 92 Конституції Українивстановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно Законами України.

Відповідно до частини 3 статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий у 50 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Тому відмова управління ПФУ в призначенні ОСОБА_1 , яка на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 досягла 45 років лише з посиланням недосягнення нею пенсійного віку у 50 років, визначеного пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною. При цьому, суд наголошує, що оскаржуване рішення жодних обґрунтувань щодо відсутності у позивача необхідного страхового та пільгового стажу роботи не містить.

Суд звертає увагу на те, що зміни до Закону № 1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.

При цьому, суд не вважає можливим надавати оцінку положенням Закону № 1058-IV щодо їх відповідності чи невідповідності Конституції України в межах цієї справи, оскільки, як зазначено вище, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду в рішенні від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20 (№Пз/9901/32/20). При цьому, це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій територіального органу Пенсійного фонду України щодо вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.

Наведені правові висновки також узгоджуються з викладеними у постанові Верховного Суду від 17.12.2021 у справі № 160/9272/20.

З огляду на викладене суд вважає, що позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 з моменту досягнення нею 45-річного віку, у зв`язку з чим, враховуючи вищенаведене та приписи ч.2ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України, з дотриманням процедури винесення рішення.

При цьому, суд враховує, що пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії 04.08.2022, тобто після спливу трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, то ОСОБА_1 має право на призначення пенсії з дати звернення з відповідною заявою.

При цьому, щодо аргументів позивача наведених в тексті позовної заяви про необхідність зарахування до пільгового стажу періоду її роботи у ТОВ «Ливарно-механічний завод» з 26.11.2019 по «теперішній час», оскільки професія, за якою працювала позивач віднесена до Списку №1, суд звертає увагу, що відповідачем віднесення професії ОСОБА_1 «машиніст крану, зайнятий га гарячих ділянках робіт» не оспорюється пенсійним органом, а підставою для незарахування вказаного періоду роботи стало оформлення вкладишу до трудової книжки з порушенням вимог п.п.3.1, 3.2 частини 3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 року №58, при цьому, жодних аргументів на спростування означених органом пенсійного фонду в адміністративному позові позивачем не наведено, а доказів на їх спростування в ході судового розгляду справи судом не встановлено, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про безпідставність вказаних тверджень позивача.

Зважаючи на наведене вище, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №046050013657 від 11.08.2022 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком по Списку №1 у зв`язку з недосягненням пенсійного віку в 50 років, суперечить чинному законодавству, у зв`язку з чим у суду наявні підстави для визнання його протиправним та скасування.

Оскільки відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, то порушені позивачем права підлягають відновленню судом.

Ураховуючи, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 45 років, мала страховий стаж роботи 27 років 07 місяців 09 днів, у тому числі на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - 08 років 10 місяців 29 днів, суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018 (746/15) від 23.01.2020.

Відповідно до частини 3 статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Крім того, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Фактично, необхідною передумовою застосування частини 2 статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, з метою ефективного захисту порушеного права позивача та з урахувнаням висновків Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20, суд прийшов до висновку про те, що належним способом порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 з 04 серпня 2022 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», у зв`язку з чим вважає вийти за межі заявлених позивачем позовних вимог.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

При цьому, суд звертає увагу, що у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський Суд з прав людини наголосив, що «... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 1.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001 року)».

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).

Таким чином, судовий збір у розмірі 992,40 грн., сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції від 28.10.2022 №0.0.2723294756.1, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області (місцезнаходження 33028, м. Рівне, вул. Короленка, 7; код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області №046050013657 від 11.08.2022 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком по Списку №1 у зв`язку з недосягненням пенсійного віку в 50 років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком №1 з 04 серпня 2022 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.В. Юхно