Рішення № 108024185, 13.12.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.12.2022Справа № 910/11066/22

За позовом Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод»

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Дяченко Я.А.

Представники учасників справи:

від позивача Алхімова Д.О.;

від відповідача не з`явилися.

В судовому засіданні 13.12.2022 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представника позивача, що повне рішення буде складено 22.12.2022 року.

СУТЬ СПОРУ:

21 жовтня 2022 року до Господарського суду міста Києва від Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» (позивач) надійшла позовна заява № 02/3006 від 14.10.2022 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод» (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 1 849 156,13 грн., з них: основного боргу 1 276 740,60 грн. (один мільйон двісті сімдесят шість тисяч сімсот сорок гривень 60 копійок), 3% річних 109 030,15 грн. (сто дев`ять тисяч тридцять гривень 15 копійок) та інфляційних втрат 463 385,38 грн. (чотириста шістдесят три тисячі триста вісімдесят п`ять гривень 38 копійок). Крім того, позивач просить в рішенні зазначити про нарахування відповідних відсотків та інфляційних втрат до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 385 від 19.08.2019 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11066/22, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.11.2022 року, встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105493049247, ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 року у справі № 910/9900/22 вручено уповноваженому представнику відповідача 29.10.2022 року.

Відповідно до положень ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 14.11.2022 року (включно).

15.11.2022 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (направлений відправленням "Укрпошта Експрес" 11.11.2022 року за штриховим кодовим ідентифікатором 0209306906220, що підтверджується датою оформлення на конверті), в якому відповідач позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнав, в частині позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат просив зменшити на 99% від заявлених сум на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України. Разом з відзивом на позовну заяву від відповідача надійшло клопотання про зменшення штрафних санкцій.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 22.11.2022 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/11066/22 до судового розгляду по суті на 13.12.2022 року.

В судовому засіданні 13.12.2022 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання 13.12.2022 року не з`явився.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.08.2019 року між Державним підприємством «Житомирський бронетанковий завод» (надалі позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод» (надалі відповідач, замовник) укладено договір № 385 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, виконавець зобов`язується виконати роботи з ремонту і технічного обслуговування транспортних засобів військового призначення (50630) (заводський ремонт за технічним станом шасі бронетранспортерів БТР-3Е1) за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у календарному плані надання робіт (додаток 1 до договору), що є невід`ємною частиною цього договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити ці роботи.

За умовами п. 3.1. договору сума цього договору становить 1 351 107,90 грн.

Згідно з п. 4.1., 4.2. договору оплата замовником фактично виконаних робіт здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця, зазначений у договорі (якщо виконавець не повідомить замовникові реквізитів іншого рахунку). Замовник зобов`язується провести оплату робіт на підставі наданого виконавцем рахунку-фактури та протоколу погодження договірної (фактичної) ціни (додаток 2) у строк до 30 листопада 2019 року.

Пунктом 5.1. договору визначено, що передача виконавцем та приймання замовником робіт за договором здійснюється з обов`язковим підписанням сторонами акту приймання виконаних робіт з ремонту виробів не пізніше моменту передавання виробів.

В п. 5.3. договору передбачено, що датою виконання виконавцем зобов`язань щодо виконання робіт є дата підписання сторонами акту приймання виконаних робіт з ремонту виробів.

Договір набирає чинності з моменту підписання його двома сторонами і діє до 31.12.2019 року, а з питань розрахунків до повного виконання сторонами зобов`язань по цьому договору (п. 12.1. договору).

У додатку 1 до договору сторони погодили, що вартість робіт становить 1 351 107,90 грн., термін виконання до 30.09.2019 року.

На виконання умов договору № 385 від 19.08.2019 року позивач виконав, а відповідач прийняв роботи на загальну суму 1 351 107,90 грн., що підтверджується актом приймання виконаних робіт з ремонту виробів від 13.09.2019 року. Роботи за якістю та кількістю прийняті відповідачем без заперечень, про що свідчать підписи сторін на цьому актів.

За виконані роботи відповідач в повному обсязі не розрахувався, за розрахунками позивача відповідач має заборгованість за договором в розмірі 1 276 740,60 грн., заборгованість у розмірі 74 367,30 грн. погашено шляхом проведення заліку зустрічних однорідних вимог.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, грошового зобов`язання з оплати виконаних згідно договору № 385 від 19.08.2019 року робіт, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність у відповідача заборгованості у розмірі 1 276 740,60 грн.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати за неналежне виконання останнім зобов`язання щодо оплати робіт.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 317 Господарського кодексу України загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В п. 4.2. договору встановлено, що замовник зобов`язується провести оплату робіт у строк до 30 листопада 2019 року.

З огляду на положення пункту п. 4.2. договору строк оплати виконаних робіт є таким, що настав 30.11.2019 року.

Як зазначає позивач, за виконані роботи відповідач в повному обсязі не розрахувався, заборгованість відповідача за договором становить 1 276 740,60 грн., різницю заборгованості у розмірі 74 367,30 грн. погашено шляхом проведення заліку зустрічних однорідних вимог.

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення в повному обсязі оплати вартості виконаних позивачем робіт, тоді як строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати робіт настав, наявність заборгованості у розмірі 1 276 740,60 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідач доказів сплати боргу у розмірі 1 276 740,60 грн. станом на день розгляду справи суду не надав.

В свою чергу, відповідач у відзиві на позовну заяву вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 1 276 740,60 грн. визнав в повному обсязі.

Частиною 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи, що відзив на позовну заяву підписано уповноваженою особою ТОВ «Київський бронетанковий завод», а визнання відповідачем позовних вимог про стягнення спірної заборгованості не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, суд прийняв визнання позову відповідачем.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 385 від 19.08.2019 року у розмірі 1 276 740,60 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача на його користь 3% річних у розмірі 109 030,15 грн. та інфляційних втрат у розмірі 463 385,38 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати робіт.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.04.2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, в межах заявленого позивачем періоду, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, відтак, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, за розрахунком позивача, становить 463 385,38 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 108 925,21 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 104,94 грн. позивачу належить відмовити.

Щодо клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних втрат на 99% на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 року у справі № 520/17342/18, від 19.06.2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19), від 19.06.2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження №12-105гс19) та від 13.03.2020 року у справі № 902/417/18 (провадження №12-79гс19).

З аналізу положень статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі № 910/3692/18, від 27.04.2018 року у справі № 908/1394/17 та від 22.01.2019 року у справі № 905/305/18.

Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних та інфляційний втрат.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 1 849 051,19 грн., з них: основного боргу 1 276 740,60 грн. (один мільйон двісті сімдесят шість тисяч сімсот сорок гривень 60 копійок), 3% річних 108 925,21 грн. (сто вісім тисяч дев`ятсот двадцять п`ять гривень 21 копійка) та інфляційних втрат 463 385,38 грн. (чотириста шістдесят три тисячі триста вісімдесят п`ять гривень 38 копійок).

Крім того, у пункті 2 прохальної частини позовної заяви позивач просить в рішенні зазначити про нарахування відповідних відсотків та інфляційних втрат до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз наведеної вище норми чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один з видів відповідальності.

При цьому, наведена норма не передбачає можливість її застосування для інфляційних втрат, а стосується лише пені та відсотків.

Виходячи з обставин справи суд не вбачає підстав для застосування приписів ч. 10 ст. 238 ГПК України.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 27 735,77 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод» (ідентифікаційний код 14302667, адреса: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 34-А) на користь Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» (ідентифікаційний код 07620094, адреса: 12441, Житомирська обл., смт. Новогуйвинське, вул. Дружби народів, 1) грошові кошти: основного боргу 1 276 740,60 грн. (один мільйон двісті сімдесят шість тисяч сімсот сорок гривень 60 копійок), 3% річних 108 925,21 грн. (сто вісім тисяч дев`ятсот двадцять п`ять гривень 21 копійка), інфляційних втрат 463 385,38 грн. (чотириста шістдесят три тисячі триста вісімдесят п`ять гривень 38 копійок) та судовий збір 27 735,77 грн. (двадцять сім тисяч сімсот тридцять п`ять гривень 77 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 22.12.2022р.

СуддяО.В. Котков