Рішення № 107981313, 13.12.2022, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2022м. ДніпроСправа № 904/637/22 (904/3289/22)

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Соловйової А.Є., за участю секретаря судового засідання Карпенко К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-КОМПЛЕКТ", Дніпропетровська обл., Солонянський район, смт. Солоне

до відповідача-1 ОСОБА_1 , м. Дніпро

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство матеріально-технічного забезпечення "АГРО-КОМПЛЕКТ", смт. Слобожанське, Дніпровський р-н, Дніпропетровська область

відповідача-3 ОСОБА_2 , м. Дніпро

про визнання договору недійсним

Представники:

від позивача: Дробот Д.М., ордер серія АЕ №1159123 від 20.10.2022

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

від відповідача-3: не з`явився

присутній учасник ТОВ ПМТЗ "Агро-Комплект": ОСОБА_3 , паспорт серія НОМЕР_1 від 20.04.1999

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-КОМПЛЕКТ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1 ОСОБА_1 , відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство матеріально-технічного забезпечення "АГРО-КОМПЛЕКТ", відповідача-3 ОСОБА_2 про визнання Договору поруки від 24.03.2021 недійсним.

Судом за допомогою автоматизованої системи документообігу суду встановлено, що 04.05.2022 Господарським судом Дніпропетровської області відносно відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство матеріально-технічного забезпечення "АГРО-КОМПЛЕКТ" (52005, Дніпропетровська обл., Дніпропетровський р-н, селище міського типу Слобожанське, вул. Байкальська, буд.4, код ЄДРПОУ 20257600) відкрито провадження у справі про банкрутство №904/637/22, що перебуває на розгляді судді Господарського суду Дніпропетровської області Соловйової А. Є.

21.10.2019 року набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства.

Відповідно до положень частини 1, 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, на підставі положень частини 3 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства матеріали справи №904/637/22(904/3289/22) передані до розгляду судді Соловйовій А.Є.

Ухвалою суду від 03.10.2022 прийнято матеріали справи №904/637/22(904/3289/22) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-КОМПЛЕКТ" до відповідача-1 ОСОБА_1 , відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство матеріально-технічного забезпечення "АГРО-КОМПЛЕКТ", відповідача-3 ОСОБА_2 про визнання Договору поруки від 24.03.2021 недійсним. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 20.10.2022 о 10:40 год.

19.10.2022 представником відповідача-1 подано клопотання б/н від 19.10.2022 про відкладення розгляду справи.

19.10.2022 відповідачем-2 подано відзив на позовну заяву.

19.10.2022 від Головного управління ДМС у Дніпропетровській області надійшла відповідь на запит вих.№1201.4.5-15641/1201.4-22 від 19.10.2022.

19.10.2022 від Головного управління ДМС у Дніпропетровській області надійшла відповідь на запит вих.№1201.4.5-15640/1201.4-22 від 19.10.2022.

Суд долучив подані документи до матеріалів справи.

У підготовче засідання, призначене на 20.10.2022, представники відповідача-1 та представник відповідача-3 не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлені належним чином.

У підготовче засідання, призначене на 20.10.2022, з`явився представник позивача та представник відповідача-2.

Ухвалою суду від 20.10.2022 відкладено підготовче засідання на 08.11.2022 о 13:45 год. Клопотання Позивача б/н від 28.09.2022 про зобов`язання надати відповіді на запитання задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 в строк до 04.11.2022 надати вичерпну відповідь у формі заяви свідка, підпис на якій посвідчено нотаріусом, окремо на кожне запитання по суті, які поставлені Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-КОМПЛЕКТ" (код ЄДРПОУ 40644531) у позовній заяві, у порядку, передбаченому ст. 90 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

1. Яку мету переслідувало ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ «АГРО-КОМПЛЕКТ» (ідентифікаційний код 20257600) укладаючи Договір поруки від 24.03.2021?

2. Яку мету переслідувала ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) укладаючи Договір поруки від 24.03.2021?

3. Яку мету переслідувала ОСОБА_2 {реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) укладаючи Договір поруки від 24.03.2021?

4. Яким чином та ким перевірялися повноваження керівника ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ «АГРО-КОМПЛЕКТ» (ідентифікаційний код 20257600) при укладенні Договору поруки від 24.03.2021?

5. Яким чином та за яких обставин було проставлено відмітку про отримання ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ «АГРО-КОМПЛЕКТ» (ідентифікаційний код 20257600) від ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) вимоги від 27.09.2021 про сплату заборгованості?

6. Чи було відомо ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) про фінансово-господарський стан ТОВ ПМТЗ «АГРО-КОМПЛЕКТ», наявність кредиторської заборгованості, тощо, при укладенні Договору поруки від 24.03.2021?

7. Чи перевіряла ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) ТОВАРИСТВО З БМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ «АГРО-КОМПЛЕКТ»

(ідентифікаційний код 20257600), як юридичну особу, що здатна відповідати за Договором поруки, з метою уникнення небажаних ризиків, в тому числі і неможливість погасити борги?

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство матеріально-технічного забезпечення "АГРО-КОМПЛЕКТ" в строк до 04.11.2022 надати вичерпну відповідь у формі заяви свідка, підпис на якій посвідчено нотаріусом, окремо на кожне запитання по суті, які поставлені Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-КОМПЛЕКТ" (код ЄДРПОУ 40644531) у позовній заяві, у порядку, передбаченому ст. 90 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

1. Яку мету переслідувало ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ «АГРО-КОМПЛЕКТ»

(ідентифікаційний код 20257600) укладаючи Договір поруки від 24.03.2021?

2. Яку мету переслідувала ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ), укладаючи Договір поруки від 24.03.2021?

3. Яку мету переслідувала ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ), укладаючи Договір поруки від 24.03.2021?

4. Чим керувалося ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ «АГРО-КОМПЛЕКТ» (ідентифікаційний код 20257600) при укладенні Договору поруки від 24.03.2021 на безоплатній основі, при цьому маючи іншу кредиторську заборгованість?

5. Який економічний зміст укладення ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТ ПІДПРИЄМСТВА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ «АГРО-КОМПЛЕКТ» (ідентифікаційний код 20257600) Договору поруки від 24.03.2021?

6. Яким чином та ким перевірялися повноваження керівника ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ «АГРО-КОМПЛЕКТ» (ідентифікаційний код 20257600) при укладенні Договору поруки від 24.03.2021?

7. Яким чином та за яких обставин було проставлено відмітку про отримання ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ «АГРО-КОМПЛЕКТ» (ідентифікаційний код 20257600) від ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) вимоги від 27.09.2021 про сплату заборгованості?

8. Чи повідомляло ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ «АГРО-КОМПЛЕКТ»

(ідентифікаційний код 20257600) ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) про фінансово-господарський стан ТОВ ПМТЗ «АГРО-КОМПЛЕКТ», наявність кредиторської заборгованості тощо, при укладенні Договору поруки від 24.03.2021?

Клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство матеріально-технічного забезпечення "АГРО-КОМПЛЕКТ" про виклик свідка задоволено.

Викликано в підготовче засідання, яке призначене на 08.11.2022 о 13:45 год., для допиту у якості свідка ОСОБА_9 ( АДРЕСА_1 ), для дачі пояснень.

08.11.2022 позивачем подано клопотання вих.№22/08-11/1 від 08.11.2022 про долучення документів до матеріалів справи.

Суд долучив подані документи до матеріалів справи.

У підготовче засідання, призначене на 08.11.2022, представники відповідача-1, відповідача-2 та відповідача-3 не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлені належним чином.

У підготовче засідання, призначене на 08.11.2022, з`явився представник позивача, надав пояснення щодо поданих з клопотанням документів.

Представник позивача заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання, оскільки відзив відповідача-2, який міститься в матеріалах справи, станом на дату проведення засідання не отримав, та має намір ознайомитись з матеріалами справи для підготовки відповіді на відзив.

У підготовче засідання, призначене на 29.11.2022, представники відповідача-1, відповідача-2 та відповідача-3 не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлені належним чином.

У підготовче засідання, призначене на 29.11.2022, з`явився представник позивача, заявив усне клопотання про закриття підготовчого засідання та переходу до розгляду справи по суті.

Станом на дату проведення підготовчого засідання Відповідач-1 та Відповідача-2 ухвали суду від 08.11.2022 та 20.10.2022 про надання відповідей на поставлені питання не виконали. Повідомлень від Відповідача-1 та Відповідача-2 про причини не виконання ухвал суду від 08.11.2022 та 20.10.2022 не надходило.

Ухвалою суду від 29.11.2022 закрито підготовче провадження. Справу призначено до розгляду по суті в засіданні на 13.12.2022 о 10:15 год.

У судове засідання, призначене на 13.12.2022, представники відповідачів -1, 2, 3 не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

У судове засідання, призначене на 13.12.2022, з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні 13.12.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

24.03.2021 між ОСОБА_1 (Відповідач-1) та ОСОБА_2 (Відповідач-3) було укладено Договір позики, за умовами пунктів 1.1., 1.2. якого Позикодавець ( ОСОБА_1 , Відповідач-1) передає у власність Позичальника ( ОСОБА_2 , Відповідача-3) грошові кошти у розмірі 3 000 000,00 грн.

Як вбачається із Розписки про отримання позики, відповідні грошові кошти у розмірі 3 000 000,00 грн були отримані Відповідачем-3 від Відповідача-1 24.03.2021.

В подальшому, 24.03.2021 між Відповідачами було укладено Договір поруки від 24.03.2021 (Оскаржуваний договір).

За умовами пункту 1.1. Оскаржуваного договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Поручитель (Відповідач-2) поручається перед Позикодавцем (Відповідач-1) за виконання Позичальником (Відповідач-3) обов`язку щодо сплати (повернення) грошових коштів за договором, передбаченим ст. 2 цього Договору.

Відповідно до пункту 2.1. Оскаржуваного договору, під Основним договором в цьому Договорі Сторони розуміють Договір про надання позики від 24 березня 2021 року, укладений між Позикодавцем та Позичальником.

Згідно із пунктом 3.1. Оскаржуваного договору, Поручитель (Відповідач-2) цією порукою забезпечує виконання зобов`язання Позичальником перед Позикодавцем за Основним Договором в повному обсязі.

З наведеного вбачається, що за результатом укладення Оскаржуваного договору, ТОВ ПМТЗ «АГРО-КОМПЛЕКТ» за відсутності будь-якого економічного змісту та інших причин, взяло на себе зобов`язання повернути на користь однієї фізичної особи грошові кошти у розмірі 3 000 000,00 грн, отримані в позику третьою особою.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до приписів пункту 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 Господарського процесуального кодексу України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа (в тому числі й Позивач) має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.2022 у справі №904/637/22 (суддя СОЛОВЙОВА А.Є.) відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ ПМТЗ «АГРО-КОМПЛЕКТ», введено процедуру розпорядження майном.

В Постанові Верховного Суду від 17.09.2020 по справі №904/4262/17 зазначено "Так, одним з аргументів позивача було те, що заборгованість на підставі договору купівлі-продажу від 02.08.2010 №14047Б є штучно створеною з метою здійснення в подальшому контролю у справі про банкрутство.

Однак, на цей аргумент позивача залишився без відображення і аналізу судами першої та апеляційної інстанцій.

З цього приводу судова колегія покликається до судової практики Верховного Суду України та Верховного Суду. Так, у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі №915/55/14 (провадження №3-358гс15) зроблено висновок, що включенням до реєстру штучно створених вимог на підставі договору, який не відповідає вимогам закону, прямо порушується цивільне право позивача на задоволення його вимог, а також майнових інтересів, враховуючи, що позивача також визнано кредитором у провадженні про банкрутство; за таких обставин позивач вправі звернутися із позовом про визнання спірного договору недійсним відповідно до положень частини 3 статті 215 ЦК України.".

Слід, при цьому, також врахувати правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 по справі №369/11268/16-ц: "Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.».

Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

На переконання Позивача, Оскаржуваний договір укладений Відповідачами з метою створення штучної кредиторської заборгованості у Відповідача 2.

Звернення Позивача до суду із позовом про визнання недійсним договору направлений на усунення несприятливих наслідків для Позивача (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину (неплатоспроможність Відповідача- 2, штучне збільшення конкурсної маси Відповідача 2 за рахунок фактично неіснуючої кредиторської заборгованості, тощо).

Предметом доказування у даній справі є наявність обставин, з яким закон пов`язує недійність укладеного договору, а саме: договір був безкоштовним, відсутність будь-якої ділової чи підприємницької мети.

В матеріалах справи міститься відзив Відповідача-2, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство матеріально-технічного забезпечення "АГРО-КОМПЛЕКТ" не погоджується з позовними вимогами ТОВ "АГРО-КОМПЛЕКТ" та вважає їх такими що не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з таких підстав.

Статтею 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У свою чергу, відповідно до положень абзацу 4 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, укладання господарського договору та інших угод - є підставою для виникнення господарського зобов`язання.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 1 статті 193 ГК України).

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За загальними положеннями про недійсність правочину, визначеними статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Згідно із положеннями частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів, зокрема: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Одним із видів акцесорних зобов`язань, у відповідності до частини 1 статті 546 ЦК України, є порука.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина 1 статті 553 Цивільного кодексу України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина 1 статті 554 Цивільного кодексу України).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина 2 статті 554 Цивільного кодексу України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Відповідно до частини 1 статті 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 Цивільного кодексу України, основним з яких є зазначені у частині першій цієї статті, а саме, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Так, Відповідач-2, укладаючи Оскаржуваний договір, без зрозумілої легітимної мети, прийняв на себе зобов`язання щодо солідарної відповідальності за виконання Відповідачем-3 грошових зобов`язань за Договором позики перед Відповідачем-1.

Відповідно до змісту статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину, або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №908/1152/18.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво як вид господарської діяльності, - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва -підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до статті 84 Цивільного кодексу України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи. Згідно ст.85 ЦК України непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Отже, господарська діяльність - це діяльність суб`єкта господарювання, направлена насамперед на отримання прибутку.

Аналізуючи зміст Оскаржуваного договору, вбачається, що Відповідач-2 на безоплатній основі поручається перед Відповідачем-1 відносно третьої особи - Відповідача-3, за виконання неї власного обов`язку.

При цьому, умовами Оскаржуваного договору передбачено, що відповідальність Поручитель (Відповідач-2):

- забезпечує виконання Позичальником за Основним Договором (тобто у розмірі 3 000 000,00 грн);

- відповідає за сплату Позичальником процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, укладення Оскаржуваного Договору, вочевидь, має виключно негативний вплив на платоспроможність Боржника, оскільки створює значні фінансові зобов`язання для останнього.

Укладення Оскаржуваного договору не принесло жодного прибутку для Відповідача-2, водночас, лише збільшило розмір кредиторської заборгованості останнього.

Наслідком укладення Оскаржуваного договору стала можливість Відповідача-1 звернутися з відповідними грошовими вимогами до Відповідача-2 в межах справи про банкрутство, та неправомірне отримання Відповідачем-1, як кредитором з грошовими вимогами до Відповідача-2, прав та повноважень кредитора у відповідності до положень Кодексу, що дає можливість впливати на процедуру банкрутства ТОВ ПМТЗ «АГРО-КОМПЛЕКТ».

Загальний розмір визнаних Ухвалою Суду від 16.06.2022 у справі №904/637/22 грошових вимог Відповідача-1 до Відповідача-2 саме на підставі Оскаржуваного договору складають 77,94% вимог з правом вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Суд звертає увагу, що положеннями Кодексу визначено порядок погашення вимог кредиторів за рахунок продажу майна боржника, а у разі відсутності активів боржника для повного задоволення вимог кредиторів, здійснюється розрахунок пропорційно до суми вимог, що належить кожному кредитору однієї черги.

З наведеного випливає висновок, що Відповідач-1, заявивши кредиторські вимоги до Відповідача-2 в рамках справи про банкрутство останнього в розмірі 3 000 000,00 грн на підставі Оскаржуваного договору та Договору позики, збільшив розмір зобов`язань Боржника перед кредиторами, що, у свою чергу може значно ускладнити погашення вимог інших кредиторів за рахунок майна боржника.

Крім того, в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Дана правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17 (провадження № 61-2761св19).

Також Суд звертає увагу на відповідні положення Кодексу в частині оскарження правочинів, вчинених боржниками у справах про банкрутство.

Відповідно до положень частини 1 статті 42 Кодексу, правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав, як, зокрема, боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

У відповідності до частини 2 статті 42 Кодексу, правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав, як, зокрема, боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони.

Як вбачається з обставин, описаних у позовній заяві, Відповідач-2 (Боржник у справі про банкрутство) за рік до відкриття провадження у справі про банкрутство, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, уклавши Оскаржуваний договір.

Водночас, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (аналогічні викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №755/17944/18 (провадження №61-17511св19) та від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

В Постанові Верховного Суду від 19.10.2021 у справі №910/2920/20 (910/14218/20) зазначено "Згідно із ч. ч. 2 та 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому, усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора."

Слід звернути увагу, в контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16:

«Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора». Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №904/5693/20 (904/4517/21).

Також, щодо недійсності Оскаржуваного договору суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Очевидним є висновок, що Оскаржуваний договір є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки.

Разом з цим, слід зазначити, що умовами чинності правочинів є дотримання вимог, передбачених статтею 203 Цивільного кодексу України.

Зокрема, відповідно до положень статті 203 Цивільного кодексу України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед іншого, є:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Так, дефектність відповідного правочину, оформленого Оскаржуваним договором, обґрунтовується тим фактом, що з боку ТОВ ПМТЗ «АГРО-КОМПЛЕКТ» вказаний документ підписано особою ОСОБА_9 , посада якого у вказаному документі зазначена, як «директор». Натомість, вказана особа не мала відповідний необхідний обсяг цивільної дієздатності на момент підписання Оскаржуваного договору, оскільки рішення, яким вказану особу було призначено на посаду директора - визнано недійсним.

Так, Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2021 визнано недійсним рішення загальних зборів ТОВ ПМТЗ «АГРО-КОМПЛЕКТ», оформлене протоколом загальних зборів учасників товариства від 25.08.2020 про зміну керівника юридичної особи та скасовано реєстраційну дію від 28.08.2020 №1002151070050000067, вчинену державним реєстратором (приватним нотаріусом) Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Буцьких Ольгою Олександрівною про зміну керівника юридичної особи.

Вищевказаним недійсним протоколом було призначено керівником ТОВ ПМТЗ «АГРО-КОМПЛЕКТ» ОСОБА_9 проведено відповідну державну реєстрацію.

Вказане рішення набрало законної сили у строк, встановлений Господарським процесуальним кодексом України, 19.03.2021, що, серед іншого підтверджується змістом відповідного Наказу від 19.03.2021 у справі №904/4904/20.

Законність вказаного рішення підтверджено Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2021.

Таким чином, на момент підписання Оскаржуваного договору з боку ТОВ ПМТЗ «АГРО-КОМПЛЕКТ», відповідне рішення про призначення керівником останнього ОСОБА_9 - набуло законної сили.

З наведеного вбачається, що Оскаржуваний договір з боку ТОВ ПМТЗ «АГРО-КОМПЛЕКТ» було підписано особою, яка не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності на таке підписання.

Про фраудаторний характер Оскаржуваного договору й також свідчать факт проставлення ОСОБА_9 від імені ТОВ ПМТЗ «АГРО-КОМПЛЕКТ» відмітки про начебто отримання від Відповідача-1 вимоги про сплату заборгованості.

Додатково варто підкреслити, що вказана особа на момент проставлення відповідної відмітки (27.09.2021) не була директором ТОВ ПМТЗ «АГРО-КОМПЛЕКТ» та не мала права підписувати жодні документи від імені вказаної юридичної особи.

Аналогічну позицію висловив Позивач й стосовно Повідомлення ТОВ ПМТЗ «АГРО-КОМПЛЕКТ» №01-01/10-21 від 01.10.2021 про неможливість Поручителя сплатити заборгованість за договором позики б/н від 24.03.2021, яке також підписано ОСОБА_9 від імені ТОВ ПМТЗ «АГРО-КОМПЛЕКТ».

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Водночас, невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правочин - поняття, яке охоплює поняття договору. Кожний договір - є правочином, але не кожний правочин є договором.

З огляду на викладені вище обставини суд дійшов висновку, що оспорюваний договір укладено відповідачами не для настання реальних наслідків, що обумовлені даним правочином, які полягають у забезпеченні належного виконання зобов`язань.

Суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Щодо наявності порушеного права позивача оспорюваним договором, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до частини 1 статі 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Отже, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Судом встановлено, що в ході розгляду справи №904/637/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство матеріально-технічного забезпечення "АГРО-КОМПЛЕКТ" кредитором - Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-КОМПЛЕКТ" подано позов до відповідача-1 ОСОБА_1 , відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство матеріально-технічного забезпечення "АГРО-КОМПЛЕКТ", відповідача-3 ОСОБА_2 про визнання недійсним Договору поруки від 24.03.2021.

Тобто, з позовною вимогою щодо визнання договору поруки від 24.03.2021 недійсним звернулась не сторона цього договору, а заінтересована особа - ТОВ "АГРО-КОМПЛЕКТ" яка вважає порушеними свої права та інтереси.

При цьому, суд зауважує, що кредиторські вимоги Позивача визнано ухвалою суду від 20.09.2022 у справі №904/637/22.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Розгляд позову ТОВ "АГРО-КОМПЛЕКТ" до вказаних вище відповідачів про визнання договору поруки від 24.03.2021 недійсним здійснюється в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство матеріально-технічного забезпечення "АГРО-КОМПЛЕКТ", яке було стороною спірних договорів.

За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства (норми якого слугують підставою для передачі даного спору для розгляду в межах справи про банкрутство), які передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

За приписами статті 1 КУПБ сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут); конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

За змістом ч. 1, ст. 64 КУПБ кошти, одержані від продажу майна банкрута спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом

Суд зазначає, що оскільки задоволення кредиторських вимог відбувається за рахунок майна боржника, то можливе включення до реєстру штучно створених вимог на підставі договорів, які не відповідають вимогам закону, прямо впливають на права кредиторів такого боржника щодо задоволення їх вимог у справі про банкрутство.

При цьому суд зазначає, що угоди, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Для вирішення питання про визнання недійсним правочину оспорюваного заінтересованою особою правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи.

У даному випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

Тому, у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Суд наголошує, правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання зі сплати заборгованостей за договороми діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Відтак, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник позбавляється активів, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного суду від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17).

Судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за необхідне покласти на відповідачів-1, відповідача-2, відповідача-3 в рівних частинах.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252, 254, 256-259, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-КОМПЛЕКТ" (52400, Дніпропетровська обл., Солонянський район, смт. Солоне, вул. Соборна, буд. 65, код ЄДРПОУ 40644531) до відповідача-1 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ), відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство матеріально-технічного забезпечення "АГРО-КОМПЛЕКТ" (52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Байкальська, буд. 4, код ЄДРПОУ 20257600), відповідача-3 ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_3 ) про визнання Договору поруки від 24.03.2021 недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним Договір поруки від 24.03.2021, укладений між ОСОБА_1 , Товариством з обмеженою відповідальністю підприємство матеріально-технічного забезпечення "АГРО-КОМПЛЕКТ", ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-КОМПЛЕКТ" (52400, Дніпропетровська обл., Солонянський район, смт. Солоне, вул. Соборна, буд. 65, код ЄДРПОУ 40644531) 827,00 грн судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство матеріально-технічного забезпечення "АГРО-КОМПЛЕКТ" (52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський район, смт. Слобожанське, вул. Байкальська, буд. 4, код ЄДРПОУ 20257600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-КОМПЛЕКТ" (52400, Дніпропетровська обл., Солонянський район, смт. Солоне, вул. Соборна, буд. 65, код ЄДРПОУ 40644531) 827,00 грн судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-КОМПЛЕКТ" (52400, Дніпропетровська обл., Солонянський район, смт. Солоне, вул. Соборна, буд. 65, код ЄДРПОУ 40644531) 827,00 грн судового збору.

Встановити Позивачу Товариству з обмеженою відповідальністю "АГРО-КОМПЛЕКТ" строк до 19.12.2022 для подання доказів щодо розміру, понесених ним судових витрат (п.5 ч. 6 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України).

Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядки та строки, встановлені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 21.12.2022.

Суддя А.Є. Соловйова