Рішення № 10796018, 09.06.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" червня 2010 р.Справа № 9/90-10-2030 За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „КАТРАЛ-ПІВДЕНЬ”;

До відповідача: Приватного малого підприємства „ВАРАГА”;

про стягнення 5194,22 грн.;

Суддя Меденцев П.А.

Представники:

Від позивача: Лановий Д.А. (за довіреністю);

Від відповідача: не з’явився;

СУТЬ СПОРУ: 05.05.2010 р. за вх. №3553 Товариство з обмеженою відповідальністю „КАТРАЛ-ПІВДЕНЬ” (далі –Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Приватного малого підприємства „ВАРАГА” (далі –Відповідач) 5194,22 грн.

Позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач у судові засідання 28.05.2010 р. та 09.06.2010 р. не з’явився, відзив на позов не надав, у зв’язку з чим справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:

          29.06.2006 р. між товариством з обмеженою відповідальністю „КАТРАЛ-ПІВДЕНЬ" (постачальник) та приватним малим підприємством „ВАРАГА" (покупець) був укладений договір поставки паливно-мастильних матеріалів № 581.

Відповідно до п. 1.6. договору право власності на паливо переходить до покупця з моменту надходження на рахунок постачальника оплати за це паливо або з моменту оформления накладної про одержання палива на підставі гарантійного листа.

Згідно п.п.2.1.З., 2.1.4. договору постачальник забезпечує зберігання палива протягом 12 місяців з моменту переходу права власності на нього до покупця, а також видає його зі зберігання шляхом заправки цим паливом автомототранспорту ociб, що пред'явили „дозволи на відпуск". „Дозволи на відпуск " відповідно до п.1.5. договору не є засобами платежу. „Дозвіл на відпуск" є документом, що підтверджує знаходження палива відповідного виду та у певній кількості на зберіганні у постачальника, а також підставою для одержання зазначеного палива їхнім пред’явником на автозаправних станціях постачальника.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що покупець оплачує постачальнику вартість палива на підставі рахунка протягом 2-х банківських днів з моменту отримання рахунка. Також можлива відстрочка платежів за наявності гарантійного листа.

21.08.2008 р. покупець на підставі гарантійного листа № 42 від 21.08.2008 р., довіреності cepiї ЯОН № 989229 від 21.08.2008 р., накладної № 3387 від 21.08.2008 р. та рахунку № 3454 від 21.08.2008 р. отримав у власність бензин А-92 у кількості 500 літрів, вартістю 3 185 грн.

В подальшому, зазначена кількість палива була відпущена відповідним пред’явникам „дозволів на відпуск” згідно зазначених вище умов договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору та гарантійного листа № 42 від 21.08.2008 р. відповідач повинен був оплатити отримане паливо в строк до 25.08.2008 р.

          У зв’язку з неналежним виконанням Відповідачем умов договору поставки №581 від 29.06.2006 р. в частині оплати поставленого товару виникла заборгованість в сумі 3 185 грн.

          Позивачем розраховано пеню –1139,96 грн., 3% річних –152,62 грн., збитки від інфляції –716,64 грн.

Суд бере до уваги те, що не є можливим нарахування позивачем пені за подвійною обліковою ставкою НБУ, оскільки положеннями п.4.2. договору передбачено 0,5% пені за кожен день прострочення, оскільки це не узгоджується з положеннями ст.525, 526, 611 ЦК України, ч.6 ст.231 ГК України, які надають перевагу застосуванню договірних штрафних санкцій (за узгодженим порядком та розміром), якщо це не суперечить чинному законодавству.

Таким чином, вимоги щодо стягнення з Відповідача пені в сумі 1139,96 грн., розрахованої за подвійною обліковою ставкою НБУ, задоволенню не підлягають.

За розрахунком суду із застосуванням ч.6 ст.232 Господарського кодексу України сума пені складає 8,05 грн. за період з 26.08.2008 р. по 26.02.2009 р.

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій –це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Згідно з ст.174 ГК України, господарські зобов'язання виникають із господарських договорів.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до положень ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.           За положеннями ч.1 ст.266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 ГК України).

Згідно із ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частина 1 статті 692 ЦК України встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності зі ст.204 ЦК України договори, укладені між сторонами по справі, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов’язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

          Згідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, при цьому відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

У відповідності до вимог ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім цього, як вбачається з вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому, договір є обов'язковим для виконання сторонами своїх зобов'язань, про що свідчить вимоги ст. 629 цього ж Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частина 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За положеннями ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до приписів ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

          Витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, оплаті послуг адвоката віднести за рахунок Відповідача пропорційно задоволених вимог, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути із Приватного малого підприємства „Варага” (65122, м. Одеса, вул. Академіка Корольова,85, корп.3, кв.16, код ЄДРПОУ 30449173, п/р 26001310237101 в Акціонерному банку „Південний”, МФО 328209) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „КАТАРАЛ-ПІВДЕНЬ” (65005, м. Одеса, вул. Степова, 23/25, код ЄДРПОУ 32404820, п/р 26004690530760 в Одеській обласній філії АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 328016) основну заборгованість в сумі 3 185 грн., пеню в сумі 8,05 грн., 3% річних в сумі 152,62 грн., збитки від інфляції в сумі 716,64 грн., 79,77 грн. витрат по держмиту, 184,57 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя