Рішення № 107929269, 19.12.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12353/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Дробченко К.С., розглянувши в письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (місцезнаходження: 29000, м. Хмельницький, вул. Пилипчука, 17; код ЄДРПОУ 44070171), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу №288-о від 01.08.2022 року та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (місцезнаходження: 29000, м. Хмельницький, вул. Пилипчука, 17; код ЄДРПОУ 44070171), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), в якій позивач просить:

визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 01.08.2022 року №288-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 », яким припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 01.08.2022 року з посади заступника начальника управління начальника відділу адміністрування податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску, інформаційно-аналітичного забезпечення та опрацювання податкових ризиків управління податкового адміністрування фізичних осіб;

поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління начальника відділу адміністрування податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску, інформаційно-аналітичного забезпечення та опрацювання податкових ризиків управління податкового адміністрування фізичних осіб Головного управління ДПС у Хмельницькій області з 01.08.2022 року;

стягнути з Головного управління ДПС у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.08.2022 року по день прийняття рішення суду у даній справі із розрахунку 1075,98 грн. за кожен робочий день вимушеного прогулу з вирахуванням обов`язкових до сплати податків та зборів;

звернути до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління начальника відділу адміністрування податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску, інформаційно-аналітичного забезпечення та опрацювання податкових ризиків управління податкового адміністрування фізичних осіб Головного управління ДПС у Хмельницькій області та стягнення на користь ОСОБА_1 з Головного управління ДПС у Хмельницькій області середнього заробітку за один місяць у розмірі 24747,54 грн.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2022 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

19.09.2022 року (вх. №29601/22) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 27.09.2022 року заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

30.09.2022 року (вх. №ЕС/4251/22) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

26.09.2022 року (вх. №ЕП/27790/22) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про збільшення позовних вимог.

28.09.2022 року (вх. №30518/22) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.

30.09.2022 року (вх. 30766/22) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про збільшення позовних вимог.

12.10.2022 року (вх. №31710/22) представником позивача до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

12.10.2022 року (вх. №31817/22) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

18.10.2022 року (вх. 32429/22) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про збільшення позовних вимог.

19.10.2022 року (вх. №ЕС/4744/22) представником відповідача до канцелярії суду подані заперечення на відповідь на відзив.

21.10.2022 року (вх. №32807/22) представником відповідача до канцелярії суду подані заперечення.

Ухвалою від 01.11.2022 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

10.11.2022 року (вх. ЕС/5283/22) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

14.11.2022 року (вх. 35363/22) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

21.11.2022 року (вх. №36138/22) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

24.11.2022 року (вх. №ЕС/5611/22) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

24.11.2022 року (вх. №ЕС/5612/22) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

24.11.2022 року (вх. №ЕС/5613/22) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

09.12.2022 року (вх. №ЕС/6030/22) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання.

09.12.2022 року (вх. №ЕС/6031/22) третьою особою до канцелярії суду подано клопотання про розгляд справи без її участі.

01.12.2022 року (вх. ЕС/5792/22) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

12.12.2022 року (вх. №ЕП/36495/22) представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про розгляд справи без його участі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 01.08.2022 року №288-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 », відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», а також на підставі попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 від 29.06.2022 року, додатку до попередження про припинення державної служби ОСОБА_1 від 01.08.2022 року, позивача звільнено з 01.08.2022 року з посади заступника начальника управління начальника відділу адміністрування податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску, інформаційно-аналітичного забезпечення та опрацювання податкових ризиків управління податкового адміністрування фізичних осіб, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Позивач вважає його звільнення незаконним, безпідставним та протиправним, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В судове засідання сторони по справі не з`явились, сповіщались належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання, від позивача та відповідача надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду та можливість її розгляду в порядку письмового провадження.

Як вбачається з позовної заяви, наказом Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 01.08.2022 року №288-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 », відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», а також на підставі попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 від 29.06.2022 року, додатку до попередження про припинення державної служби ОСОБА_1 від 01.08.2022 року, позивача звільнено з 01.08.2022 року з посади заступника начальника управління начальника відділу адміністрування податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску, інформаційно-аналітичного забезпечення та опрацювання податкових ризиків управління податкового адміністрування фізичних осіб, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Відповідно до статті 87 Закон України «Про державну службу» державні службовці попереджаються про звільнення у разі скорочення штату (чисельності, посади), реорганізації чи ліквідації державного органу у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів (частина третя статті 87 Закону). При цьому положення частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) не застосовуються, звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Тобто, немає обов`язку у роботодавця переводити працівника за його згодою, на іншу роботу.

Державному службовцю можуть пропонувати будь-яку вакантну посаду держслужби у тому самому держоргані (за наявності). Тобто, пропозиція державному службовцю вакантної посади є правом суб`єкта призначення (керівника державної служби), а не обов`язком. Про це зазначено у роз`ясненнях Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 № 86-р/з «Щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу»)».

У разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП не застосовуються також положення частини другої 2 статті 40 та частини другої статті 49-2 КЗпП (переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством). Однак з метою запобігання порушенню прав позивача на продовження проходження державної служби, йому було запропоновано три вакантні посади державної служби:

заступника начальника відділу регіонального кластеру управління податкових сервісів ГУ ДПС (категорія посади державної служби «Б», підкатегорія «Б3»;

головного державного інспектора відділу - регіонального кластеру управління податкових сервісів ГУ ДПС у Хмелницькій області (категорія посади державної служби «В»);

головного державного інспектора Хмельницького відділу податків і зборів фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб Головного управління ДПС у Хмельницькій області тимчасово на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника (категорія посади державної служби «В»), від переведення на які позивач відмовився.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закону України «Про державну службу».

Відповідно до ч.1,2 ст.5 цього Закону правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Порядок припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення передбачений ст.87 Закону України «Про державну службу». Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 87 Закону, однією із підстав припинення державної служби є ліквідація державного органу.

Відповідно до ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» ( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1 1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Пунктами 3, 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу» визначено, що керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі; суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Частиною п`ятою статті 22 Закону України «Про державну службу» передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 цього Закону державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників (далі - КЗпП України). Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (частина друга статті 1 КЗпП України). Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Частинами першою - третьою статті 49-2 КЗпП України у цій же редакції визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно з частинами другою, третьою статті 81 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17 березня 2011 року № 3166-VI (далі - Закон № 3166-VI) міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону № 3166-VI територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

За змістом частини четвертої статті 13 Закону № 3166-VI територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи та припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення.

Постановою КМ України від 20 жовтня 2011 року № 1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок № 1074, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.

Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Підстави припинення державної служби у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією державного органу за своєю правовою природою відповідають ознакам вивільнення працівників, що ґрунтується на загальних підставах звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Таким чином, суд вважає, що за такого правового регулювання встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників. Тобто роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

За змістом частини п`ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону України «Про державну службу» працевлаштування державного службовця у випадку реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу передбачає його переведення на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу. Переведення у такому випадку відбувається за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Водночас застосування законодавцем у наведених положеннях Закону слова "може", підтверджує виключне право адміністративного розсуду суб`єкта призначення на переведення державного службовця без обов`язкового проведення конкурсу та жодним чином не увільняє його від обов`язку дотриматися процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби у разі реорганізації державного органу. Відтак, відповідний територіальний орган як юридична особа публічного права, з якою позивач перебував у трудових відносинах, мав додержуватися установленого КЗпП України порядку вивільнення працівників, в основу якого покладено вимогу щодо сприяння збереження роботи працівників ліквідованої (реорганізованої) установи.

Водночас, судом встановалено, що суб`єктом призначення дотримані вимоги Закону України «Про державну службу» в частині попередження позивача про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Також суд наголошує про необхідність подання заяви позивачем на переведення його на запропоновану посаду.

Проте, позивачем заяви на призначення на запропоновану йому посаду не було подано.

При цьому, позивачу додатково в день звільнення було запропоновано ще 21 посаду державної служби, серед них три посади підкатегорії «Б3» , дві з яких на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника та одна посада передбачала безстрокове призначення на посаду заступника начальника відділу адміністрування податку на доходи фізичних осіб та адміністрування єдиного внеску управління оподаткування фізичних осіб, проте від переведення на одну із запропонованих посад ОСОБА_1 , також відмовився.

Порядком ведення та зберігання особових справ державних службовців, затвердженого наказом Національного агенства України з питань державної служби від 22.03.2016 №64 визначені вимоги щодо ведення та зберігання особових справ державних службовців (далі - особова справа), а також перелік документів, з яких формуються особові справи. Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку мета ведення та зберігання особових справ державних службовців - системне відображення вступу, проходження та припинення державної служби державним службовцем. Пунктом 4 розділу IV цього Порядку передбачено, що заяви про призначення, переведення на іншу посаду, звільнення з посади тощо оформляються власноруч і підписуються із зазначенням дати.

З огляду на викладене, суд вважає, що крім згоди, обов`язковою умовою для призначення позивача на посаду є її волевиявлення на момент такого призначення, яке має бути оформлене заявою на призначення на запропонвану посаду. Проте, як встановлено судом позивачем не подана заява на призначення на одну із запропонованих йому посад.

Окрім того, суд зауважує, що, позивач, маючи значний досвід як роботи, так і спілкування з роботодавцем з питань проходження державної служби, не скористався і не намагався скористатися альтернативним способом подачі заяви про призначення чи переведення його на іншу посаду ( засобами поштового зв"язку, електронною поштою з накладенням кваліфікованого цифрового підпису), як вимагають того положення Пункту 4 розділу IV Порядку.

Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви, судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (місцезнаходження: 29000, м. Хмельницький, вул. Пилипчука, 17; код ЄДРПОУ 44070171), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу №288-о від 01.08.2022 року та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 19.12.2022 р.

СуддяО.М. Тарасишина

.