Постанова № 10792220, 11.08.2010, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ № 2а-3284/10/2370 11.08.2010 р. м. Черкаси

13 год. 10 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Гриньковської Н.Ю.,

при секретарі Ільченко С.М.,

за участю представників сторін:

від позивача Лобунець А.В. за довіреністю від 12.01.2010р.;

від відповідача Покутня Г.В. за довіреністю від 14.07.2010р.;

від третьої особи Кузьменко Л.В. за довіреністю від 14.07.2010р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом державної інспекції з контролю за цінами в Черкаській області до комунального підприємства Білозірської сільської ради, за участі третьої особи Білозірської сільської ради, про стягнення економічних санкцій, -

встановив:

До Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулась державна інспекція з контролю за цінами в Черкаській області (далі по тексту - Держцінінспекція), в якому поставлено питання щодо стягнення з комунального підприємства Білозірської сільської ради (далі по тексту КП Білозірської сільської ради) у дохід державного бюджету економічні санкції в сумі 7448,19грн. До участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет сопору, залучено Білозірську сільську раду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач при наданні послуг з водопостачання та водовідведення порушив порядок формування тарифів на послуги з централізованого водовідведення та водопостачання, а саме, підприємством застосовані та введені тарифи на водопостачання без дотримання всіх процедурних питань, що призвело до отримання відповідачем необґрунтованої виручки та порушення порядку ціноутворення. У звязку з вчиненим правопорушенням позивач застосував до КП Білозірської сільської ради економічні санкції, суму яких просить стягнути в судовому порядку.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала посилаючись, при цьому, на те, що в період, охоплений проведеною перевіркою тарифи на послуги з водопостачання були затверджені рішенням виконкому Білозірської сільської ради. Також представник відповідача зазначила, що під час проведеної перевірки Держцінінспекцією не доведено необґрунтованість тарифів, застосованих КП Білозірської сільської ради.

Представник третьої особи пояснила суду, що у звязку із постійним недоотриманням плати за послуги водопостачання, великі втрати води через неефективність роботи системи водопостачання, яка експлуатується з 1950 року, КП Білозірської сільської ради несе збитки від своєї безпосередньої діяльності і заробітна плата працівникам не виплачується понад один рік. Представник третьої особи зазначила, що стягнення економічних санкцій не додасть економічної стабільності, а тільки посилить соціальну напругу серед жителів села, оскільки на сьогоднішній день введення в дію єдиних тарифів на даний вид житлово-комунальних послуг по всій Україні лише на стадії розробки, а без врегулювання цього питання на законодавчому рівні КП Білозірської сільської ради економічно неспроможне виконати вимоги Держцінінспекції.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що КП Білозірської сільської ради є юридичною особою, що належить до комунальної власності, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, обліковується в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за ідентифікаційним кодом 34891488 та безпосередньо підпорядковане Білозірській сільській раді (а.с.36-39).

Основною метою діяльності відповідача є надання комунальних послуг та організація благоустрою села у т.ч. відповідач надає комунальні послуги з водопостачання та водовідведення.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання Державної інспекції з контролю за цінами»№1819 від 13.12.2000р. основним завданням Держцінінспекції є організація та здійснення відповідно до законодавства функцій з контролю та нагляду за дотриманням центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суб'єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування цін (тарифів). У межах своєї компетенції Держцінінспекція здійснює перевірки додержання порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також їх економічного обґрунтування.

У серпні 2009 року посадовими особами Держцінінспекції проведено перевірку діяльності КП Білозірської сільської ради з питань формування, встановлення та застосування тарифів на житлово-комунальні послуги (водопостачання та водовідведення) за період з 01.01.2008р. по 01.07.2009р., про що складено акт перевірки від 10.08.2009 №1947 (а.с.12-17).

Перевіркою встановлено, що за період з 01.01.2008р. по 01.07.2009р. формування тарифів на послуги з водопостачання та водовідведення не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2006р. №959 «Про затвердження порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення»та постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2007р. №297 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», оскільки введені тарифи на водопостачання не були погоджені з Державною інспекцією з контролю за цінами щодо економічно обґрунтованих витрат на послуги з централізованого водопостачання, тобто застосовано вартість 1 м3 використаної води 2,00грн. замість встановленого чинним законодавством в січні 2007р. тарифу 1,05грн. При чому, як вбачається з акта перевірки, тарифи на водопостачання відповідач застосовував на підставі рішення виконавчого комітету Білозірської сільської ради №9 від 27.01.2009р.

Частиною 1 статті 14 Закону України «Про ціни та ціноутворення» №507-XII від 03.12.1990р. (із відповідними змінами та доповненнями), на яку в позові посилається позивач, передбачено, що вся необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських установах за рішенням суду.

Згідно п. 5, п. 12 ч. 5 постанови Кабінету Міністрів України «Питання Державної інспекції з контролю за цінами»№1819 від 13.12.2000р. Держцінінспекція приймає відповідно до законодавства рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення порядку формування, встановлення та застосування цін та має право звертатися до суду з позовами про стягнення до бюджету сум у разі застосування відповідних адміністративно-господарських санкцій, зобов'язання вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Таким чином, за наслідками зазначеної вище перевірки, 14.08.2009р. Держцінінспекцією було прийнято рішення №120 про застосування до КП Білозірської сільської ради економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін, що складаються з таких сум (а.с.40):

- 2482,73грн. необґрунтовано отриманої виручки в результаті порушення порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення;

- 4965,46грн. штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, висновки Держцінінспекції про порушення відповідачем державної дисципліни цін та необґрунтоване одержання виручки ґрунтуються на тому, що відповідач дотримувався тарифів на водопостачання та водовідведення, які, за твердженням позивача, неправомірно встановлені органом місцевого самоврядування.

Суд не погоджується із висновками, яких дійшов позивач з огляду на такі обставини.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги»від 24.06.2004р №1875-IV(надалі за текстом Закон №1875).

Згідно ст.ст. 1,2 Закону №1875 комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні у т.ч. холодною та гарячою водою, що здійснюється, зокрема, за принципом встановлення державної політики у сфері житлово-комунальних послуг, якою регулюються ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей.

Відповідно до ст. 14 Закону №1875 житлово-комунальні послуги залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги поділяються на три групи. Зокрема, до другої групи належать житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території.

Статтею 7 Закону №1875 до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг віднесено, зокрема, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Пунктом 2 статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»від 21.05.1997р. №280/97-ВР передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Із змісту статті 7 Закону України від 24.06.2004 №1875, ст. 13 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»від 10.01.2002р. №2918-III, ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»вбачається, що тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення затверджуються органами місцевого самоврядування і мають відповідати розмірам економічно обґрунтованих витрат на виробництво таких послуг.

Крім того слід зазначити, що за приписами ч.1 ст.73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

За таких обставин, відповідальність за правомірність і правильність встановлення тарифів на вказані послуги може покладатися лише на орган місцевого самоврядування. Підприємство комунальної власності не несе відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність органів місцевого самоврядування, що їх утворили, адже підприємство не є субєктом владних повноважень, уповноваженим здійснювати регулювання цін і тарифів на комунальні послуги.

Таким чином, рішення Держцінінспекції в частині застосування до позивача економічних санкцій за порушення порядку встановлення тарифів на послуги з водопостачання та водовідведення є неправомірним. При цьому, суд зазначає про неприпустимість покладення відповідальності за невиконання або неналежне виконання органом державної влади чи їх посадовими особами своїх обовязків на осіб, які не є відповідним чином зобовязаними субєктами у спірних правовідносинах.

Статтею 8 Закону України від 03.12.1990р. №507-XII «Про ціни та ціноутворення»(далі по тексту Закон №507) передбачено, що державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Відповідно до статті 14 Закону №507 вся необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських установах за рішенням суду.

Таким чином, відповідальність за порушення дисципліни цін в розумінні статей 8 та 14 Закону №507 може наставати лише у разі застосування субєктами господарювання цін і тарифів, що не відповідають встановленним державним фіксованим цінам (тарифам) або граничному рівню цін (тарифів) або граничним відхиленням від державних фіксованих цін і тарифів.

Крім того, відповідно до п. 1.4 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та Міністерства фінансів України від 03.12.2001р. №298/519, підставою для застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін є одержання суб'єктами господарювання необґрунтованої виручки в результаті порушення ними чинного в періоді, що перевіряється, в порядку встановлення та застосування цін і тарифів, які регулюються уповноваженими органами відповідно до вимог законодавства.

Пунктом 2.1 вищевказаної Інструкції передбачено, що при порушенні порядку встановлення і застосування регульованих цін (тарифів), необґрунтовано одержана субєктом підприємницької діяльності сума виручки, що підлягає вилученню в дохід бюджету, обчислюється як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та її вартістю за цінами і тарифами, сформованими згідно з вимогами законодавства.

Пункт 3.1 вказаної Інструкції передбачає, що підставою для прийняття рішень про вилучення сум економічних та штрафних (фінансових) санкцій є акти перевірок, які складаються посадовими особами органів державного контролю за цінами. В актах перевірки, зокрема, має бути визначено суму необґрунтовано одержаної виручки, з доданням розрахунків, на яких ґрунтується обчислення зазначеної суми, з посиланням на документи первинного бухгалтерського обліку, згідно з якими вони здійснюються.

Як вбачається з матеріалів справи, посилання на документи первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких здійснено розрахунок необґрунтовано, за твердженням Держцінінспекції, одержаної виручки, у акті перевірки від 10.08.2009 №1947 відсутні. Інші докази (крім акту перевірки) на підтвердження правильності висновків перевірки позивачем не надано, а отже, суд приходить до висновку, що сума необґрунтовано одержаної виручки зазначена в акті перевірки в розмірі 2482,73грн. документально не підтверджена.

Відтак, приймаючи до уваги, що відповідач дотримувався тарифів на водопостачання та водовідведення встановлених органом місцевого самоврядування а докази у справі не підтверджують необґрунтованість одержаної виручки від здійснення господарської діяльності, - в діях відповідача відсутній факт правопорушення обумовлений ст. 14 Закону №507.

У зв'язку з наведеним, прийняття позивачем рішення №120 від 14.08.2009р. про застосування до відповідача економічних санкцій не є таким, що відповідає законодавству України, а позовні вимоги про стягнення економічних санкцій в сумі 7448,19грн. не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 86, 159, 160, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

У задоволенні адміністративного позову державної інспекції з контролю за цінами в Черкаській області до комунального підприємства Білозірської сільської ради про стягнення економічних санкцій відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ст.ст.185-187цього Кодексу.

СуддяН.Ю. Гриньковська

повний текст постанови виготовлений 16 серпня 2010 року