Рішення № 107909993, 16.12.2022, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2022 року Справа № 480/6305/22

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Діски А.Б., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6305/22 за позовом ОСОБА_1 до Верхньосироватської сільської ради про стягнення єдиного соціального внеску,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Верхньосироватської сільської ради, в якому просить стягнути з відповідача на користь державного бюджету єдиний соціальний внесок за період з квітня 2020 року по липень 2021 року по ОСОБА_1 .

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що у період з 02.10.2019 по 24.03.2020 вона перебувала у трудових відносинах з Верхньосироватською сільською радою.

24.03.2020 її було звільнено з посади секретаря Верхньосироватської сільської ради рішенням 35 сесії сьомого скликання від 23.03.2020 та 24.03.2020 сільським головою видано розпорядження за №54-ОС про її звільнення.

Рішенням суду від 30.12.2021, яке набрало законної сили 30.01.2022, по справі №480/5389/21 їй нараховано середній заробіток в сумі 4690,00 грн. за період з березня 2020 року по липень 2021 року, що складає згідно рішення суду 323 робочі дні, який сплачений повністю 20.05.2022. Позивачка вказує, що згідно з визначенням, наведеним у п.3 Закону «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Оскільки нею така норма відпрацьована не була, так як нараховано середній заробіток, то здійснювати донарахування виплати до розміру мінімальної заробітної плати не потрібно. Проте, за твердженням позивачки, згідно з ч.5 ст.8 Закону про ЄСВ, у разі, якщо база нарахування ЄСВ не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума ЄСВ розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки ЄСВ, що має бути сплачено. Згідно розрахунку позивачки недоплата з єдиного соціального внеску за період з квітня 2020 року по липень 2021 року складає 17573,41грн.

Ухвалою суду від 12.10.2022 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалу суду відповідач отримав 12.10.2022 (а.с. 20), однак станом на час розгляду справи, відзив на позов до суду не надано.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/102354101) рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.12.2021 у справі №480/5389/21 було задоволено позов ОСОБА_1 до Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області про стягнення заборгованості та середнього заробітку за затримку розрахунку. Стягнуто з Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області на користь ОСОБА_1 допомогу по тимчасовій непрацездатності за період з 02.03.2020 по 04.03.2020 у розмірі 2402,94 грн., та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 4690,00 грн., а всього 7092,94 грн.

Згідно платіжних доручень, на виконання рішення суду вказана сума була виплачена відповідачем (а.с. 32, 36).

08.09.2022 позивачка звернулась із заявою до відповідача, в якій з посиланням на те, що середній заробіток, визначений рішенням суду, менший ніж мінімальна заробітна плата, просила нарахувати та сплатити суму ЄСВ (22%) за період з 24.03.2020 по 12.07.2021 згідно ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (а.с. 24).

Листом від 22.09.2022 Верхньосироватською сільською радою було повідомлено ОСОБА_1 про відсутність підстав для задоволення її заяви (а.с. 25-28).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) передбачено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до ст.1 Закону №1058 застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Частиною 1 ст.14 Закону №1058 визначено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є: роботодавці, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

Платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. Страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду, а особи, визначені частиною першою статті 12 цього Закону, - з дня набрання чинності договором про їх добровільну участь.

Згідно із п.п. 1, 3 ч.1 ст.16 Закону №1058, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.

З цим правом кореспондується обов`язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI).

Відповідно до вимог ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Частиною першою ст. 7 Закону № 2464-VI, крім іншого, визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

При цьому, суд звертає увагу, що позивачка просить стягнути з відповідача на користь державного бюджету єдиний соціальний внесок за період з квітня 2020 року по липень 2021 року у зв`язку з тим, що, оскільки, на думку позивачки, розмір нарахованого середнього заробітку менший розміру мінімальної заробітної плати, а сума ЄСВ має розраховуватись як добуток розміру мінімальної заробітної плати та ставки ЄСВ.

Проте суд наголошує, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.12.2021 у справі №480/5389/21 було стягнуто з Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 4690,00 грн. на підставі ст. ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.

Суд зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, не є основним чи додатковим видом грошового забезпечення, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати чи структури грошового забезпечення.

Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який вираховується у розмірі середнього заробітку.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року № 910/4518/16; № 12-301гс18.

Частиною 7 ст. 7 Закону 7 № 2464-VI визначено, що перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України.

При цьому, відповідно до п. 5 Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 № 1170, на відшкодування, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а тому підстави для стягнення з відповідача на користь державного бюджету єдиний соціальний внесок за період з квітня 2020 року по липень 2021 року по ОСОБА_1 відсутні.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, з огляду на що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Верхньосироватської сільської ради про стягнення єдиного соціального внеску відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.Б. Діска