Рішення № 107908490, 15.12.2022, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2022 року ЛуцькСправа № 140/6596/22

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення середнього грошового забезпечення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 січня 2019 року по 05 вересня 2022 року включно у розмірі 63798,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що проходив військову службу за контрактом з 18 серпня 2016 року по 28 грудня 2018 року. На момент звільнення зі служби ІНФОРМАЦІЯ_2 (тепер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не провів з ним повного розрахунку, зокрема не виплатив індексацію грошового забезпечення, у зв`язку з чим він звернувся за захистом порушених прав до суду. Рішенням суду у справі №140/6145/21 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 18 серпня 2016 року по 28 грудня 2018 року, а рішенням суду у справі №140/16679/21 зобов`язано нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 18 серпня 2016 року по 28 лютого 2018 року зі встановленням січня 2008 року як базового місяця. 06 вересня 2022 року відповідач виплатив індексацію грошового забезпечення 63828,02 грн.

На думку позивача, оскільки остаточний розрахунок з ним проведено лише 06 вересня 2022 року, то із відповідача на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 03 січня 2019 року (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 05 вересня 2022 року (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні).

З наведених підстав та з урахуванням розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком, обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, правової позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені в постанові від 04 квітня 2018 року у справі №524/1714/16-а, позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідач у відзиві на позов заперечив позовні вимоги у їх задоволенні просив відмовити за безпідставністю (а.с.19-21). В обґрунтування цієї позиції вказав, що норми КЗпП України відносно оплати праці та відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунків до військовослужбовців не застосовуються. Крім того, на думку відповідача, передбачена частиною першою статті 117 КЗпП України компенсація за затримку виплати заробітної плати може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати, а з прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України не підлягають застосуванню й зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення.

Інші заяви по суті справи, як і клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, до суду не надходили.

Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом з 18 серпня 2016 року по 28 грудня 2018 року. Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02 січня 2019 року №1 позивача було звільнено зі служби та виключено із списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення з 02 січня 2019 року (а.с.4).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року у справі №140/6145/21 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18 серпня 2016 року по 28 грудня 2018 року.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2022 року у справі №140/16679/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2022 року, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 18 серпня 2016 року по 28 лютого 2018 року із встановленням січня 2008 року як базового місяця.

На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2022 року у справі №140/16679/21 відповідач 06 вересня 2022 року здійснив позивачу виплату індексації грошового забезпечення у сумі 63828,02 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 02 вересня 2022 року №2496 (а.с.26) та банківською випискою за карткою позивача за 06 вересня 2022 року (а.с.6).

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII). Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Згідно зі статтею 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Приписами пункту 242 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Отже, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.

Законом №2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність роботодавця за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.

Водночас такі питання врегульовані КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Як установлено статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Суд також звертає увагу на те, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Верховний Суд України в постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція підтримана Верховним Судом.

За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу, одноразової грошової допомоги при звільненні, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

З урахуванням наведеного суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Як встановлено судом, позивач звільнений з військової служби 02 січня 2019 року. Позивачу була нарахована індексація грошового забезпечення за період з 18 серпня 2016 року по 28 лютого 2018 року у сумі 64800,02 грн (а.с.24, 25). Відповідач 06 вересня 2022 року виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (надійшла на картковий рахунок у сумі 63828,02 грн) (а.с.6, 26).

Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов`язку виплатити позивачу при звільненні всі належні йому суми.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов`язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд відхиляє аргументи відповідача з посиланням на практику Європейського суду з прав людини (справа «Меньшакова проти України»), про відсутність у нього обов`язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з підстав виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду від 11 квітня 2022 року у справі №140/16679/21, яке набрало законної сили 11 серпня 2022 року.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року (справа №821/1083/17) та від 13 травня 2020 року (справа №810/451/17) дійшла висновку, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.

У постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

З огляду на таке законодавче регулювання Велика Палата Верховного Суду висновувала, що, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

У підсумку у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Таким чином, помилковими є доводи відповідача про те, що положення статті 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованих сум заробітної плати (грошового забезпечення).

Отже, період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.

У розглядуваному випадку період затримки розрахунку при звільненні обчислюється з 03 січня 2019 року (згідно з витягом із наказу від 02 січня 2019 року №1 позивача було звільнено зі служби та виключено із списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення з 02 січня 2019 року) по 05 вересня 2022 року (розрахунок з позивачем проведено 06 вересня 2022 року).

До спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції, що діяла на момент звільнення (ця дата визначає обов`язок відповідача здійснити розрахунок із позивачем та саме з цього моменту відповідач несе відповідальність за невиконання свого обов`язку). Наступні зміни у законодавстві не можуть бути підставою для звільнення суб`єкта владних повноважень від відповідальності.

При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом другим пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про середнє грошове забезпечення ОСОБА_1 за два останні повні місяці перед звільненням (листопад-грудень 2018 року) йому нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 13045,50 грн за листопад 2018 року та 13045,50 грн за грудень 2018 року, що за два місяці становить 26091,00 грн (а.с.30). Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 427,72 грн (26091,00 грн/61, де 61 - кількість календарних днів у листопаді-грудні 2018 року).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 574000,24 грн (427,72 грн х 1342 календарних дні).

У порівнянні із несвоєчасно виплаченою відповідачем сумою (індексацією грошового забезпечення), суму 574000,24 грн не можна вважати співмірною.

За висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Поряд з тим у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

При вирішенні цього питання у розглядуваній справі суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії позивача та відповідача щодо її виплати.

При визначеній сумі несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення (розмір нарахованої індексації становить 64800,02 грн), середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 574000,24 грн, що у рази перевищує суму несвоєчасно виплаченої індексації, а тому суд вважає за можливе застосувати принцип співмірності та пропорційності між інтересами позивача і відповідача.

Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника, яка становить 11,29% (64800,02 грн (несвоєчасно виплачене грошове забезпечення)/574000,24 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100). Для обрахунку взято до уваги нараховані суми грошового забезпечення без відрахування податків та інших обов`язкових платежів.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки, становить 64805,18 грн: 48,29 грн х 1342 дні, де 48,29 грн - сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (427,72 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 11,29%).

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року у справі №805/1008/16-а.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2) про стягнення середнього грошового забезпечення задовольнити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 64805,18 грн (шістдесят чотири тисячі вісімсот п`ять грн 18 коп.) з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк