Рішення № 107871950, 07.12.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2022 року м. Київ № 640/16609/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г, при секретарі судового засідання - Самородській Т.Ю., за участі представників відповідача - Мокрицької К.В.,Бігдан А.В., розглянувши в відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доІНФОРМАЦІЯ_1провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_3 ідентифікаційний код: НОМЕР_2), в якому просить суд:

- визнати протиправним та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести зміни до пункту 2 Наказу від 10.03.2020 № 275-к "З особового складу" у формулюванні причин звільнення ОСОБА_1 з "частини першої статті 86 Закону України "Про державну службу" та статті 38 Кодексу законів про працю України" на "частину третю статті 86 Закону України "Про державну службу" та частину третю статті 38 Кодексу законів про працю України";

- виплатити середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу по день звільнення (дату) видачі трудової книжки;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виплатити вихідну допомогу при припиненні трудового договору з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України в розмірі передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку;

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 60000,00 грн.

Підставою для звернення позивача до суду з даним позовом стало звільнення позивача з роботи в ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі частини першої статті 86 Закону України "Про державну службу".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

17 серпня 2020 року від позивача надійшла заява про зміну (уточнення, збільшення) позовних вимог, в якій останній просить суд взяти до уваги наступну редакцію:

- визнати протиправним та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 скасувати пункт 2 наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.03.2020 № 275-к "З особового складу";

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 вчинити дії щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління запобігання корупції ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до частини третьої статті 86 Закону України "Про державну службу" та частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України";

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу по день звільнення (дату видачі трудової книжки);

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію відповідно до частини 4 статті 235 Кодексу законів про працю України у розмірі дворічного середнього заробітку на суму 647 367 (шістсот сорок сім тисяч триста шістдесят сім) грн 84 коп.;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виплатити вихідну допомогу при припиненні трудового договору з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України в розмірі тримісячного середнього заробітку на суму 80 920 (вісімдесят тисяч дев`ятсот двадцять) грн 98 коп.

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) грн.

16 серпня 2022 року від позивача надійшла заява про зміну (уточнення, збільшення) позовних вимог, в якій останній просить суд взяти до уваги наступну редакцію:

- визнати протиправним та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2) скасувати пункт 2 наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.03.2020 № 275-к «З особового складу»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2) вчинити дії щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління запобігання корупції ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до частини третьої статті 86 Закону України «Про державну службу» та частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2) виплатити вихідну допомогу при припиненні трудового договору з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України в розмірі тримісячного середнього заробітку на суму 101244 (сто одна тисяча двісті сорок чотири) грн 78 коп.;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2) виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу по день звільнення (дату видачі трудової книжки) відповідно до довідки від 29.11.2021 за № 173, якою визначено розмір моєї середньої заробітної плати станом на 11.01.2020, що становив 33748 (тридцять три тисячі сімсот сорок вісім) грн 26 коп.;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2) виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію відповідно до частини 4 статті 235 Кодексу законів про працю України у розмірі дворічного середнього заробітку на суму 809 958 (вісімсот дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят вісім) грн 24 коп.;

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 60000 (шістдесят тисяч) грн.

Протокольною ухвалою суду прийнято до розгляду заяву про зміну (уточнення, збільшення) позовних вимог ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, у межах даної справи розглядаються наступні позовні вимоги:

- визнати протиправним та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2) скасувати пункт 2 наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.03.2020 № 275-к «З особового складу»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2) вчинити дії щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління запобігання корупції ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до частини третьої статті 86 Закону України «Про державну службу» та частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2) виплатити вихідну допомогу при припиненні трудового договору з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України в розмірі тримісячного середнього заробітку на суму 101244 (сто одна тисяча двісті сорок чотири) грн 78 коп.;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2) виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу по день звільнення (дату видачі трудової книжки) відповідно до довідки від 29.11.2021 за № 173, якою визначено розмір моєї середньої заробітної плати станом на 11.01.2020, що становив 33748 (тридцять три тисячі сімсот сорок вісім) грн 26 коп.

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2) виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію відповідно до частини 4 статті 235 Кодексу законів про працю України у розмірі дворічного середнього заробітку на суму 809 958 (вісімсот дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят вісім) грн 24 коп. 6. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 60000 (шістдесят тисяч) грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пункт 2 наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.03.2020 № 275-к «З особового складу» прийнятий відповідачем з порушенням норм Закону України «Про запобігання корупції», Закону України «Про Державну службу», а також законодавства про працю.

Зокрема, позивач зазначив, що всупереч вимогам абзацу другого частини другої статті 22, частини першої та пункту 1 частини другої статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» посадовими особами Укртрансбезпеки у січні-лютому 2020 року не здійснено за рахунок коштів роботодавця передбачені виплати «перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання» (їх проведено аж у березні 2020 року), намагаючись таким чином приховати наявність своєчасно поданих листків непрацездатності у зв`язку з погіршенням стану здоров`я у період з 23 по 27 (включно) грудня 2019 року та з 11 по 31 січня 2020 року, переслідуючи, намагання застосувати щодо ОСОБА_1 заходи дисциплінарного впливу з надуманих підстав у вигляді «прогулу» чи інших видів проступків.

Крім того, зауважено, що на підставі наказу Укртрансбезпеки від 26.02.2020 № 81 «Про впорядкування структури Укртрансбезпеки» затверджено нову структуру ІНФОРМАЦІЯ_1, внаслідок чого внесено відповідні зміни у вигляді реорганізації існуючого уповноваженого підрозділу з питань запобігання та виявлення корупції шляхом ліквідації Управління запобігання корупції Укртрансбезпеки та створення штатної одиниці з відсутніми в ньому структурними підрозділами та меншим числом працівників - сектору.

ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) подано відзив на позову заяву, за змістом якого відповідач не погоджується із позовними вимогами та просить відмовити у їх задоволенні. Відповідач вказує на те, що право на звільнення з посади державної служби було реалізовано за власним бажанням ОСОБА_1 та обумовлене переїздом на постійне місце проживання за місцем реєстрації в іншу місцевість, що підтверджується заявою на звільнення від 02.03.2020 поданої власноручно заявником.

Зазначено, що Наказом Голови Укртрансбезпеки від 18.12.2019 № 2103-к «Про затвердження Графіка відпусток на 2020 рік» затверджено графік надання відпусток державним службовцям та працівникам Укртрансбезпеки згідно якого у начальника управління запобігання корупції ОСОБА_1 була запланована відпустка у січні 1 день, у лютому 14 днів, у квітні 14 днів, у травні 14 днів, у червні 16 днів, та у вересні 14 днів.

Таким чином, на реалізацію прав визначених частиною 1 статті 3 Закону України «Про відпустки», а також наявністю щорічної основної, щорічної додаткової відпустки передбаченої Законом, а також відпустки визначеної Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ОСОБА_1 подано заяву від 02.03.2020 на звільнення з використанням відпусток передбачених законодавством.

ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянуто заяву від 02.03.2020 та надано відпустки, що підтверджується наказом Укртрансбезпеки від 10.03.2020 № 275-к «З особового складу».

Крім того, представником відповідача зауважено, що наказом Укртрансбезпеки від 07.05.2020 № 491-к ОСОБА_1 було виплачено грошову допомогу у зв`язку із щорічною основною оплачуваною відпусткою на підставі заяви від 04.05.2020 року.

Також, як зазначено відповідачем у заяві на звільнення від 02.03.2020 заявником зазначено підставу «у зв`язку з переїздом на постійне місце проживання за місцем реєстрації: АДРЕСА_2 прошу звільнити мене з займаної посади..... ». Оскільки, у поданій заяві на звільнення від 02.03.2020 підставою було зазначено саме переїзд на постійне місце проживання, тобто власне бажання працівника в такому випадку застосуванню підлягає саме частина 1 статті 86 Закону, а не частина 3 зазначеної статті.

Водночас, відповідачем було наголошено на тому, що впорядкування структури Укртрансбезпеки мало своє місце після поданої заяви від 02.03.2020 ОСОБА_1 на звільнення за власним бажанням, а не під час перебування на посаді як зазначається позивачем.

Також, відповідачем було подано відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, в якому зазначено, що наказ про звільнення за угодою сторін не був прийнятий, а заява не була скерована головою Укртрансбезпеки з відповідною резолюцією до кадрової служби для підготовки наказу - сторони не дійшли згоди про звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Зауважено, що Укртрансбезпекою відповідно до поданої заяви від 02.03.2020, з метою дотримання трудових прав Позивача визначених статтею 3 Закону України «Про відпустки», надано Позивачу всі невикористанні відпустки та здійснено всі належні виплати.

Крім того, відповідач просив звернути увагу на те, що відповідно до вимог КЗпП України та Закону України «Про державну службу», відмовити працівникові у звільненні за власним бажанням роботодавець не має права.

Представник позивача в судове засідання призначене на 07.12.2022 року не з`явився, просив здійснювати розгляд справи без його участі.

Представники відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечували та просили у позові відмовити в повному обсязі з підстав викладених в відзиві на адміністративний позов.

У судовому засіданні 07 грудня 2022 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , у відповідності до наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.10.2018 № 2208-к з 11 жовтня 2018 року працював на посаді начальника Управління запобігання корупції.

02 березня 2020 року Позивач подав заяву про звільнення з займаної посади, в якій просить у зв`язку з переїздом на постійне проживання за місцем реєстрації звільнити з займаної посади із наданням передбачених невикористаних щорічних основних та додаткових оплачуваних відпусток відповідно до вимог статті 2 та частини першої статті 3 Закону України «Про відпустки», згідно з нормами статті 45 Конституції України, статті 7 Конвенції про оплачувані відпустки №132, пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про державну службу». Останній день відпустки вважати днем звільнення.

Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.03.2020 року №275-К «З особового складу» відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про відпустки», частини першої статті 57, статті 58, частини першої статті 86 Закону України «Про державну службу» та статті 38 Кодексу законів про пращо України надано ОСОБА_2 , начальнику Управління запобігання корупції, щорічну додаткову оплачувану відпустку, як державному службовцю, за стаж державної служби 19 років, за 2017 рік, терміном 15 календарних днів, з 10.03.2020 по 24.03.2020 включно, щорічну додаткову оплачувану відпустку, як державному службовцю, за стаж державної служби 20 років, за 2018 рік, терміном 15 календарних днів, з 25.03.2020 по 08.04.2020 включно, щорічну додаткову оплачувану відпустку, як державному службовцю, за стаж державної служби 21 рік, за 2019 рік, терміном 15 календарних днів, з 09.04.2020 по 24.04.2020 включно, щорічну основну оплачувану відпустку за період роботи з 30.04.2016 по 29.04.2017, терміном 1 календарний день, 25.04.2020 щорічну основну оплачувану відпустку за період роботи з 30.04.2017 по 29.04.20; терміном 16 календарних днів, з 26.04.2020 по 13.05.2020 включно, частину щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 30.04.2019 по 29.04.2020, терміном 28 календарних днів, з 14.05.2020 по 11.06.202 0 включно та частину щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 30.04.2020 по 15.06.2020,терміном 4 календарних дні, з 12.06.2020 по 15.06.2020 включно. Вважати останній день відпустки днем звільнення ОСОБА_1 із займаної посади за власним бажанням, відповідно до частини першої статті 86 Закону України «Про державну службу» та статті 38 Кодексу законів про працю України. Фінансово-економічному управлінню здійснити відповідні нарахування згідно з цим наказом.

Позивач не погоджується з формулюванням запису щодо правових підстав для його звільнення та невиплатою грошового забезпечення у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу є Закон України «Про державну службу».

Статтею 5 Закону України «Про державну службу» визначено умови правового регулювання державної служби. Відповідно до норм частин 1-3 ст.5 Закону України «Про державну службу», - правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 86 Закону державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Відповідно до частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗПП України), якщо працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Позивач вказує на те, що первинним приводом до ситуації, яка склалася, послужили утиски на роботі та його письмові заяви від 21.12.2019 щодо надання йому щорічних оплачуваних відпусток, оскільки нормами статті 45 Конституції України, пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про державну службу», пунктом 17 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено пільгу у вигляді гарантованого використання чергової щорічної відпустки у зручний для нього час. Однак, незважаючи на це суб`єктом призначення було визначено іншу додаткову умову для їх часткового використання - це написання заяви на звільнення за угодою сторін, що останній був змушений зробити, оскільки на той час чинились перешкоди у виконанні службових завдань, а через надмірний формалізм і бюрократичність контролюючих та правоохоронних органів малоймовірним здавалося досягнути об`єктивного вирішення існуючої проблеми та здобуття гарантованого законодавством захисту, встановленого для працівників уповноважених підрозділів з питань запобігання корупції.

Однак суд зауважує, щодо зазначених тверджень наступне.

Позивач звільнився з посади, яка відноситься до державної служби. Відповідно спеціальним законом, який регулює питання проходження державної служби та звільнення з неї є Закон України «Про державну службу», що слідує з преамбули цього закону.

Трудове законодавство, і, зокрема, норми Кодексу законів про працю, застосовуються до врегулювання питань проходження державної служби та звільнення з неї в силу зазначеної вище ст.5 Закон України «Про державну службу» лише у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Оскільки фактичною підставою для звільнення в заяві від 02.03.2020 року позивач самостійно вказав власне бажання у зв`язку з переїздом на постійне проживання за місцем реєстрації , то відповідач правомірно та законно вказав як правову підставу норму спеціального закону - ч.1 ст.86 Закону України «Про державну службу».

В той же час ч.3 ст. 86 Закону України «Про державну службу» містить банкетну норму, відповідно до якої суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Таким чином, право на звільнення з посади державної служби було реалізовано за власним бажанням ОСОБА_1 та обумовлене переїздом на постійне місце проживання за місцем реєстрації в іншу місцевість, що підтверджується заявою на звільнення від 02.03.2020 поданої власноручно заявником.

Державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки», КЗПП України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Статтею 45 Конституції України визначено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Відповідно до частини 1 стаття 3 Закону України «Про відпустки» визначено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Відповідно до частини 10 статті 10 Закону України «Про відпустки» черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Наказом Голови Укртрансбезпеки від 18.12.2019 № 2103-к «Про затвердження Графіка відпусток на 2020 рік» затверджено графік надання відпусток державним службовцям та працівникам Укртрансбезпеки згідно якого у начальника управління запобігання корупції ОСОБА_1 була запланована відпустка у січні 1 день, у лютому 14 днів, у квітні 14 днів, у травні 14 днів, у червні 16 днів, та у вересні 14 днів.

Таким чином, на реалізацію прав визначених частиною 1 статті 3 Закону України «Про відпустки», а також наявністю щорічної основної, щорічної додаткової відпустки передбаченої Законом, а також відпустки визначеної Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ОСОБА_1 подано заяву від 02.03.2020 на звільнення з використанням відпусток передбачених законодавством.

ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянуто заяву від 02.03.2020 та надано відпустки, що підтверджується наказом Укртрансбезпеки від 10.03.2020 № 275-к «З особового складу».

Таким чином, дотримуючись Конституції та законів України ІНФОРМАЦІЯ_1 забезпечено ОСОБА_1 гарантоване право на відпочинок, що спростовує висновок позивача про відсутність прийнятого управлінського рішення керівником Укртрансбезпеки.

Крім цього, як свідчать матеріали особової справи ОСОБА_1 перебував у відпустках починаючи з 28.12.2019, що підтверджується наказами Укртрансбезпеки, долученими до матеріалів справи.

Як вбачається з матеріалів справи, листом Укртрансбезпеки від 24.01.2020 № 632/09/15-20 ОСОБА_1 повідомлено, що у лютому 2020 року запланована відпустка, як особі з інвалідністю в наслідок війни.

Листом Укртрансбезпеки від 24.01.2020 № 631/09/15-20 ОСОБА_1 повідомлено про графік та кількість днів запланованих відпусток у 2020 році.

Листом Укртрансбезпеки від 04.03.2020 № 2120/09/15-20 ОСОБА_1 повідомлено про графік та кількість днів запланованих відпусток у 2020 році, а також невикористані відпустки за 2017,2018,2019 рік.

Крім цього, наказом Укртрансбезпеки від 07.05.2020 № 491-к ОСОБА_1 було виплачено грошову допомогу у зв`язку із щорічною основною оплачуваною відпусткою на підставі заяви від 04.05.2020 року.

З урахуванням вищенаведеного, можливо дійти обґрунтованого висновку про відсутність протиправних дій ІНФОРМАЦІЯ_1 у перешкоджанні використання ОСОБА_1 права на відпочинок.

Суд зауважує, що в преамбулі наказу Укртрансбезпеки від 10.03.2020 № 275-к «З особового складу» зазначено, нормативно правові акти на підставі яких було прийнято розпорядчий документ, а саме відповідно до частинні статті 3 Закону України «Про відпустки», частини 1 статті 57, статті 58, частини 1 статті 86 Закону та статті 38 КЗПП України.

Проте, як вбачається з позовних вимог позивача, останній просить суд зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2) вчинити дії щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління запобігання корупції ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до частини третьої статті 86 Закону України «Про державну службу» та частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України»;

Так, за своїм змістом стаття 86 Закону Припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін має наступний зміст: Частина 1. Державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Частиною 3 передбачено, що суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

В свою чергу, стаття 38 К3ПП України розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника має містить наступний зміст: Частина 1 : Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

При цьому, у заяві на звільнення від 02.03.2020 заявником зазначено підставу «у зв`язку з переїздом на постійне місце проживання за місцем реєстрації:

АДРЕСА_2 прошу звільнити мене з займаної посади.....».

Оскільки, Позивачем у поданій заяві на звільнення від 02.03.2020 року підставою було зазначено саме переїзд на постійне місце проживання, тобто власне бажання працівника, в такому випадку застосуванню підлягає саме частина 1 статті 86 Закону, а не частина 3 зазначеної статті.

У частині 1 статті 38 КЗПП України законодавцем наведено приклади розірвання трудового договору, зокрема визначена така обставина як переїзд на нове місце проживання, а у випадку позивача переїзд за місцем реєстрації, що вкотре підтверджує правомірність застосування зазначених у оскаржуваному наказі норм.

Крім цього, в частині 1 статті 38 КЗПП України зазначено, що власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник, таким строком є останній день відпусток про, що також зазначено позивачем у поданій ним заяві від 02.03.2020 року.

Щодо доводів позивача про застосування при звільненні норм спеціального законодавства, то суд зазначає.

ОСОБА_1 працював на посаді начальника Управління запобігання корупції Укртрансбезпеки.

Відповідно до функціональних обов`язків працівники підрозділу з питань запобігання та виявлення корупції володіють спеціальними знаннями з питань запобігання корупції (вузькопрофільними) та загальними щодо застосування трудового законодавства, оскільки призначення на посаду та звільнення з посади державної служби здійснюється за участі цього структурного підрозділу.

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон), викривач це фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв`язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов`язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання.

Умови, за сукупності яких особа буде вважатися викривачем: - фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), яка має переконання, що інформація є достовірною; - повідомлення викривача містить інформацію про факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону, тобто такі фактичні дані, що підтверджують можливе вчинення правопорушення та можуть бути перевірені; інформація стала відома викривачу у зв`язку з його трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням служби чи навчання, участю у передбачених законодавством процедурах.

Наявність у викривача внутрішнього переконання, що інформація є достовірною, - це суб`єктивне відчуття впевненості особи в правдивості інформації, яку вона повідомляє, про можливі факти вчинення корупційного абопов`язаного з корупцією правопорушення, що базується на її життєвому/професійному досвіді, сукупній оцінці об`єктивності джерела та змісту такої інформації.

При цьому достовірність інформації - її властивість встановлювати реальну наявність фактичних даних про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону, а також суб`єктивне сприйняття інформації такою, що відповідає дійсності і є правдивою.

Фактичні дані в повідомленні викривача мають складатися з інформації про конкретні факти порушення встановлених Законом вимог, заборон та обмежень, яке вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 Закону. Зокрема, це можуть бути відомості про обставини правопорушення, місце і час його вчинення, особу, яка вчинила правопорушення, тощо.

Отже, викривач має повідомити про: - корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність; - правопорушення, пов`язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно- правову відповідальність; - інші порушення Закону (наприклад, недотримання вимог щодо прийняття антикорупційної програми, непроведення спеціальної перевірки, непроведення службового розслідування, незабезпечення каналів для повідомлень, непритягнення до дисциплінарної відповідальності за вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення тощо).

Тобто, статус викривача та повідомлення про вчинення корупційного правопорушення має чітке законодавче врегулювання, особливості його мають бути відомі керівнику уповноваженого підрозділу.

Варто також наголосити, що керівник уповноваженого підрозділу є спеціальним суб`єктом, у тому числі й щодо процедури звільнення та інформування про вплив, застосований до нього внаслідок його професійної діяльності.

Водночас, частина четверта статті 13і Закону у редакції що діяла на 25.12.2019, визначає, що керівник уповноваженого підрозділу (уповноважена особа) державного органу, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, може бути звільнений за ініціативою керівника, за умови надання згоди Національним агентством. Згода Національного агентства надається з метою з`ясування обставин, передбачених частиною третьою статті 53 цього Закону.

Пункт 8 частини другої статті 13 і Закону визначає, що основними завданнями уповноважених підрозділів (уповноваженої особи) є інформування керівника відповідного органу. Національного агентства або інших спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції про факти порушення законодавства у сфері запобігання і протидії корупції.

У матеріалах справи міститься лист Національного агентства з питань запобігання корупції від 12.02.2020 № 20-21/4844/20 на сторінці 3 вказано: « що реалізуючи свої повноваження посадова особа уповноваженого підрозділу з питань запобігання корупції зобов 'язана інформувати керівника відповідного органу, спеиіально уповноважений суб`єкт у сфері протидії корупції про вищевикладені факти.... ... Окремо звертаємо увагу, що відповідно до частини четвертої статті статті 13і Закону що керівник уповноваженого підрозділу (уповноважена особа) державного органу, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, може бути звільнений за ініціативою керівника, за умови надання згоди Національним агентством. Згода Національного агентства надається з метою з 'ясування обставин, передбачених частиною третьою статті 53 цього Закону (Стаття 5 З4- Захист трудових прав викривача).

У такому випадку Національне агентство має встановити, що звільнення керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) державного органу юрисдикція якого поширюється не на всю територію України відбулося не у зв 'язку з його повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону.

У зв`язку з цим питання поширення гарантій захисту викривачів на посадову особу уповноваженого підрозділу (уповноважену особу) з питань запобігання та виявлення корупції має вирішуватись з урахуванням всіх обставин у кожному конкретному випадку».

З наведеного вбачається, що всі повідомлення про факти порушення законодавства у сфері запобігання і протидії корупції мають двох адресатів: керівник державного органу та Національне агентству з питань запобігання корупції (або інший суб`єкт у сфері протидії корупції).

По-друге, лише Національне агентство з питань запобігання корупції наділено повноваженням встановити факт, що звільнення керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) державного органу юрисдикція якого поширюється не на всю територію України відбулося не у зв`язку з його повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону.

Відтак, звільнення Позивача за власним бажанням має бути реалізовано виключно у відповідності до норм Закону України «Про державну службу», оскільки у випадку здійснення ним повідомлення до Національного агентства з питань запобігання корупції про тиск на нього з боку роботодавця, було б розпочато перевірку таких фактів, що виключає можливість безперешкодної реалізації вищевказаної заяви.

При цьому, вказані обставини містять свою деталізацію у роз`ясненнях профільного органу державної влади, яким чітко встановлено процедуру відповідного повідомлення та його наслідків, зокрема роз`ясненнями Національного агентства з питань запобігання корупції від 06.07.2021 № 8 «Щодо окремих питань надання Національним агентством згоди на звільнення керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) державного органу, юрисдикція якого поширюється на всю територію України».

Національне агентство надає згоду на звільнення Уповноваженого у разі встановлення під час розгляду Подання, що його звільнення відбувається за відсутності вищенаведених обставин, тобто ініційовано не у зв 'язку з його Повідомленням.».

З наведеного вбачається, що керівник підрозділу з питань запобігання та виявлення корупції, має повідомити Національне агентство про факти незаконного впливу чи втручання у його роботу керівника державного органу, про можливе звільнення. Таке повідомлення має бути здійснено у письмовій формі, а факти викладені у ньому мають бути достовірними та такими, що можна перевірити.

Позивач, як керівник підрозділу з питань запобігання та виявлення корупції, обізнаний з вимогами Закону.

У Відділі з питань запобігання та виявлення корупції Укртрансбезпеки відсутня будь-яка інформація (документи, повідомлення, звернення, заяви, доручення керівництва), яка б обґрунтовано підтверджувала чи спростовувала факт здійснення ОСОБА_1 повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону.

Разом з тим, від Національного агентства з питань запобігання корупції не надходили документи, що свідчать про порушення Укртрансбезпекою законодавства з питань запобігання корупції стосовно звільнення ОСОБА_1 .

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 не зверталась до Національного агентства з питань запобігання корупції, оскільки звільнення позивача відбувалось на підставі заяви про звільнення за власним бажання, що свідчить про дотримання вимог частини четверта статті 13 Закону.

У сукупності вищевикладені факти, спростовують доводи Позивача про наявність підстав вважати його викривачем

Досліджуючи питання щодо компенсації позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗПП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗПП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь- яким строком.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗПП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Як частиною першою статті 94 КЗПП України, так і частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною ЗО червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.

Відповідно до статті 236 КЗПП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Положення статті 236 КЗПП України, встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

З аналізу документів наданих до позовної заяви вбачається, що підставою для звільнення позивача з посади є обставини викладені у заяві на звільнення від 02.03.2020 року . Останній день відпустки 15.06.2020 року є днем звільнення із займаної посади ОСОБА_1 з посади начальника управління запобігання корупції.

При цьому, затримки середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу не було оскільки зазначене поняття застосовується у разі невиконання рішення суду.

Також, фактичні обставини свідчать про те, що з листом Укртрансбезпеки від 16.06.2020 № 909/09-2/14-20 ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність отримання трудової книжки (зазначений лист отриманий ОСОБА_1 27.07.2020 року).

Таким чином, затримку середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу також вважати не можна, оскільки позивача своєчасно проінформовано щодо необхідності прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_1 для отримання трудової книжки, або вжиття інших дій для її отримання.

Крім того, суд звертає увагу, що наказом Укртрансбезпеки від 11.03.2020 № 99 «Про введення в дію структури та штатного розпису ІНФОРМАЦІЯ_1 на 2020» введено в дію з 01.03.2020 структуру, затверджену наказом Укртрансбезпеки від 26.02.2020 № 81 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки».

Відтак, впорядкування структури Укртрансбезпеки мало своє місце після поданої заяви від 02.03.2020 ОСОБА_1 на звільнення за власним бажанням, а не під час перебування на посаді як зазначається Позивачем.

З огляду на викладене, а також враховуючи усі наведені обставини, суд приходить до висновку, що оскаржуваний пункт наказу є таким, що прийнято у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування так як і підстави для внесення змін відсутні, а відтак у задоволенні вимог позивача слід відмовити.

Указане свідчить про безпідставність і наступних вимог, позаяк, такі вимоги базуються саме на протиправності оскаржуваного пункту, чого в нашому випадку не встановлено. Отже, в цих вимогах також необхідно відмовити.

Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, встановлюючи істину в справі суд повинен ґрунтуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби в суду не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву, що випливає з позиції Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення у справі «Кобець проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи не підтверджують та не обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач. При цьому, відповідачем доведено правомірність своїх дій і рішень у відповідності до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Основного Закону та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами й іншими учасниками справи докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов до задоволення не підлягає.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 14.12.2022 року.

Суддя Н.Г. Вєкуа