Рішення № 107834884, 12.12.2022, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

12.12.2022

Справа № 333/8645/21

Провадження № 2/331/952/2022

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И

12 грудня 2022 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючогосудді Антоненка М.В.

при секретаріФедоровій К.Д.

розглянувши заправилами загальногопозовного провадженняцивільну справуза позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонернетовариство «Страховакомпанія «ВУСО»звернулось досудлу зпозовом до ОСОБА_1 простягнення безпідставнонабутих коштів. Просить суд стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (ЄДРПОУ: 31650052) безпідставно набуті кошти у розмірі 24349 (двадцять чотири тисячі триста сорок дев`ять) гривень 42 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (ЄДРПОУ: 31650052) судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2022 року по справі відкрите провадження, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Справу призначено у підготовче судове засідання на 12.04.2022 року на 10 год. 30 хв.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду на 12.12.2022 року на 09 год. 00 хв.

Представник позивачав судове засідання не з*явився. У позові просить суд розглядати справу за його відсутності. Позов просив задовольнити. Винести заочне рішення по справі.

Відповідач ОСОБА_1 належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилась, поважну причину неявки суду не повідомила, відзив не надала, у зв`язку з чимсправу розглянуто у її відсутність, на підставі доказів наявних в матеріалах справи.

Згідно зіст. 280 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином, повідомлений про дату, час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку із неявкою в судове засідання сторін, відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючого пристрою не здійснювалося.

Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, прийшов до висновку, що позовна заява підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справ або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини 1 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно статті 77 Цивільного процесуального кодексу України,належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що між ПрАТ «СК «ВУСО» (Страховик) та ОСОБА_2 (Страхувальником) було укладено Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 201192049 від 09.09.2020 року. Згідно умов Договору страховик взяв на себе зобов`язання у випадку настання страхової подій відшкодувати завдану страхувальником шкоду життю, здоров`ю та майну третіх осіб при експлуатації забезпеченого транспортного засобу ВАЗ 21104, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 .

Відповідно до умов Полісу страхова сума за шкоду, заподіяну майну на одну потерпілу особу становить 130 000,00 грн., франшиза - 1 000,00 грн.

20.05.2021 року об 21 год. 20 хв. в м. Києві по Кільцевій дорозі, біля будинку № 41 по вул. Ватутіна, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки ВАЗ 21104, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу марки «DAF XF 105.410» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вищевказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Крім цього, за наслідками вищезазначеного ДТП стосовно ОСОБА_3 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №209526 від 20.05.2021 року.

25.05.2021 року ОСОБА_4 (водій, який керував транспортним засобом марки «DAF XF 105.410» д.р.н.з. НОМЕР_3 під час ДТП) звернувся до ПрАТ «СК «ВУСО» з заявою про виплату страхового відшкодування на рахунок ОСОБА_1 , як власнику транспортного засобу марки «DAFXF 105.410» д.р.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок ДТП, що відбулась 20.05.2021 року.

Відносини, які виникли між ПрАТ «СК «ВУСО» як страховиком та ОСОБА_1 як потерпілою особою регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Вказані умови випливають з п. 2.1. ст. 2 Закону, відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно абз. 2 п. 22.1 ст. 22 Закону, у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

ПрАТ «СК «ВУСО», керуючись Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку із пошкодженням транспортного засобу марки «DAF XF 105.410» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 здійснило на рахунок ОСОБА_1 виплату страхового відшкодування у розмірі 24 349,42 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 20834 від 01.06.2021 року.

Однак після виплати страхового відшкодування ПрАТ «СК «ВУСО» стало відомо, що Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 09.08.2021 року по справі № 760/13599/21 провадження про притягнення ОСОБА_3 (страхувальника) до адміністративної відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАПу зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Постанова набрала законної сили 19.08.2021 року.

Згідно п. 1 ч. І ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

Отже, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Тобто ПрАТ «СК «ВУСО» на час прийняття рішення про здійснення виплати страхового відшкодування не було відомо про результат розгляду адміністративної справи № 760/13599/21 у Солом`янському районному суді м. Києва, оскільки, на час здійснення виплати страхового відшкодування Постанова по даній справі була відсутня.

Тому, суд вважає, що страховиком, помилково, на умовах п. 22.1 ст.22, п. 36.2 ст. 36 Закону № 1961-IV, було сплачено страхове відшкодування, як компенсацію збитків.

Згідно ст. 6 Закону, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п. 32.1 ст. 32 спеціального Закону, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

Після того, як страховику стало відомо про наявність Постанови Солом`янського районного суду м. Києва від 09.08.2021 року по справі № 760/13599/21, ПрАТ «СК «ВУСО» направило на адресу ОСОБА_1 письмову претензію про повернення безпідставно набутих коштів у розмірі 24349,42 грн., що підтверджується описом вкладення та накладною № 0303915917227.

Проте, на адресу ПрАТ «СК «ВУСО» дана претензія була повернута поштовим оператором за закінченням терміну зберігання поштового відправлення. На даний час, безпідставно отримані кошти ОСОБА_1 не повернуті.

Цивільна-правова відповідальність за шкоду, що заподіяна в результаті взаємодії кількох автомобілів має певні особливості.

Так, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. (ч. 1 ст. 1187 ЦК України).

Відповідно до ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначені статтею 1188 ЦК України, частиною першою якої визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

-шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

-за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

-за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку, що обов`язок відшкодувати шкоду, завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Дані норми також узгоджуються з п. 32.1 ст. 32 Закону, відповідно до якого страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року, спір про відшкодування шкоди, завданої при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них,вирішується за правилами статті 1188 ЦК, а саме - у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

Крім того, стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Ч. 3 ст. 1212 ЦК України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов`язання однією із сторін: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Солід зазначити, що вичерпний перелік підстав для звільнення особи від обов`язку повернути безпідставне набуте майно визначено ст. 1215 ЦК.

Згідно з п. 1 ст. 1215 ЦК не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Сплачені Позивачем (ПрАТ «СК «ВУСО») кошти не є за своєю юридичною природою коштами, що можна віднести до переліку, визначеному у приведеній вище нормі, оскільки вони стосуються відшкодування шкоди майну третьої особи.

Така позиція цілком збігається з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 04.10.2017 року, ухваленій у цивільній справі №753/23725/15-ц.

Так, суд касаційної інстанції зазначив, що ст. 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають також у зв`язку з договірними правовідносинами, що існували раніше, як результат їх трансформації, слід зазначити наступне.

Отже, сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи-набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Слід відзначити, що дійсно відбулася трансформація договірних відносин у сфері страхування, що регулюються Главою 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави», оскільки в основі такої трансформації лежала помилка ПрАТ «СК «ВУСО» щодо обґрунтованості здійсненої на користь ОСОБА_1 виплати страхового відшкодування.

Подібний висновок зроблений в постанові Верховного суду від 06.02.2018 року в справі №910/13192/17.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено наступний висновок: «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно надувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином. обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна».

Отже,аналізуючи вищезазначенінорми законодавствасуд приходитьдо висновку,що вданому випадкуу ПрАТ«СК «ВУСО»не виниклозобов`язання зісплати страховоговідшкодування нарахунок ОСОБА_1 ,а отриманнікошти увигляді страховоговідшкодування всумі 24349,42грн.є безпідставнонабутим майномта підлягаєповерненню йоговласнику -страховику ПрАТ«СК «ВУСО».А тому позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів підлягає задоволенню.

Крім того, на підставі ст.141ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума сплаченого судового збору у розмірі 2270 гривень 00 копійок.

Керуючись ст. ст. 83, 1166, 1188, 1212, 1215 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273, 280-284 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Приватногоакціонерного товариства«Страхова компанія«ВУСО» до ОСОБА_1 простягнення безпідставнонабутих коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (ЄДРПОУ: 31650052) безпідставно набуті кошти у розмірі 24349 (двадцять чотири тисячі триста сорок дев`ять) гривень 42 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (ЄДРПОУ: 31650052) судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя: М.В. Антоненко