Рішення № 107806020, 12.12.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2022 року Справа № 160/14384/22

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2018 р. по 30.08.2022 р. включно;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2018 р. по 30.08.2022 р. включно.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що на виконання судових рішень відповідачем здійснено нарахування та виплату індексацію грошового забезпечення, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Відтак, позивач стверджує, що з ним проведено остаточний розрахунок після звільнення лише 31.08.2022 р., у зв`язку з чим з урахуванням ст. 117 КЗпП України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.10.2022 року відкрито провадження у справі за позовом, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

02.11.2021 р. до суду надійшов від ВЧ НОМЕР_1 відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. Власну позицію відповідач мотивує тим, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, а відтак до даних правовідносин не підлягають застосуванню статті 116. 117 КЗпП України. Відповідач вважає, що положення ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. На думку відповідача, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом та в даному випадку виплачена відповідачем. Враховуючи наведене, ВЧ НОМЕР_1 зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) у період з 14.08.2015 р. по 27.02.2018 р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу №43 від 27.02.2018 р. позивача звільнено з військової служби.

Разом з тим, як зазначено у позовній заяві, ОСОБА_1 при звільненні не виплачено індексацію грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

З метою проведення розрахунку ОСОБА_1 09.06.2020 р. звернувся до ВЧ НОМЕР_1 із відповідною заявою, однак відповідач відмовив у проведенні відповідних нарахувань і виплат.

З огляду на викладене, позивач з метою захисту власних прав та інтересів звернувся до суду із відповідними позовами (адміністративні справи №160/10314/20, №160/315/20).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 р. по справі №160/10314/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Вищезазначене рішення суду набрало законної сили 19.04.2021 р.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 р. по справі №160/10314/20 відповідачем 30.03.2021 р. виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учасник бойових дій у сумі 6582,31 грн., що підтверджується роздруківкою повідомлення про надходження коштів на банківський рахунок, яку додано до позовної заяви, а також довідкою ВЧ НОМЕР_1 за №1917 від 26.10.2022 р.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 р. по справі №160/10315/20 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчини певні дії - задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.12.2015 року по 27.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 27.02.2018 року включно в сумі 85 902,80 гривень із застосуванням місяця для обчисленні індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021 р. по справі №160/10315/20 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року в адміністративній справі № 160/10315/20 змінено та викладено абзац другий і третій рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року в наступній редакції: «Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.12.2015 року по 27.02.2018 року. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 27.02.2018 року включно.». В іншій частині рішення суду залишено без змін.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 р. (зокрема, з урахуванням постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021 р.) по справі №160/10315/20 відповідачем розраховано суму індексації грошового забезпечення та 31.08.2021 р. виплачено на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у сумі 4758,97 грн., що підтверджується роздруківкою повідомлення про надходження коштів на банківський рахунок, яку додано до позовної заяви, а також довідкою ВЧ НОМЕР_1 за №1917 від 26.10.2022 р.

Не погодившись із сумою виплаченої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 звернувся за захистом власних прав та інтересів до суду (адміністративна справа №160/23071/21).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.01.2022 р. по справі №160/23071/21 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування грудня 2015 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.12.2015 року по 27.02.2018 року включно. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 27.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 з урахуванням раніше виплачених сум.

Означене рішення суду оскаржено ВЧ НОМЕР_1 в апеляційному порядку.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.08.2022 р. по справі №160/23071/21 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року у справі №160/23071/21 залишено без змін.

Так, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.01.2022 р. у справі №160/23071/21 відповідачем 31.08.2022 р. виплачено на користь позивача повну суму індексації грошового забезпечення у розмірі 79 681, 25 грн., що підтверджується роздруківкою повідомлення про надходження коштів на банківський рахунок, яку додано до позовної заяви, а також довідкою ВЧ НОМЕР_1 за №1917 від 26.10.2022 р.

ОСОБА_1 вважає, що відповідач своєчасно не здійснив виплату всіх сум, які належать до виплати під час звільнення, а тому відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України йому підлягає виплата середнього заробітку за весь час затримки, зокрема, за період з 28.02.2018 р. по 30.08.2022 р., однак ВЧ НОМЕР_1 відповідні нарахування та виплати не здійснено, у зв`язку з чим з метою захисту власних прав та інтересів позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей №2011-XII від 20.12.1991 р. (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини 2 і 3 статті 9 Закону №2011-XII ).

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р., особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Разом з тим, ані Законом України Про військовий обов`язок і військову службу, ані Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р., не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.

Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання судового рішення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад та розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), які повинні бути застосовані до спірних відносин.

Так, у ст. 116 КЗпП України зазначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Водночас, ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У пункті 2.2. рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 р. по справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що на момент звільнення 27.02.2018 р. з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, а саме: роботодавець не нарахував та не виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

При цьому, суд зауважує, що нарахування та виплата на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. із належним розрахунком (зокрема, з урахуванням базового місяця січень 2008 року) відбулася в рамках виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.01.2022 р. по справі №160/23071/21.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що остаточний розрахунок при звільненні із позивачем відбувся саме - 31.08.2022 р.

Отже, фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби - в день звільнення 27.02.2018 р.

Одночасно із цим, суд зауважує, що доказів сплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.02.2018 р. по 30.08.2022 р. відповідачем не надано.

Посилання відповідача на непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України суд оцінює критично з огляду на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й КЗпП України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 р. по справі №810/451/17 та від 26.02.2020 р. по справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 р. по справі №810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові від 13.05.2020 р. по справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі №810/451/17 зауважила, що за змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 233, 116, 117 КЗпП України, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 р. по справі №4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, які наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 р. по справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відтак, суд вважає, що відповідачем вчинено триваюче правопорушення у вигляді не здійснення остаточного та повного розрахунку із позивачем в частині невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення, у зв`язку з чим у позивача наявне право на застосування положень статті 117 КЗпП України в частині отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до пункту 2 Порядку, виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 р. (в редакції, чинній станом на момент спірних правовідносин), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.

Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Крім того, згідно з п.п. 165.1.10 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України (далі ПК України), до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума грошового або майнового утримання чи забезпечення військовослужбовців строкової служби (у тому числі осіб, що проходять альтернативну службу), передбачена законом, яка виплачується з бюджету чи бюджетною установою.

Разом з цим, п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу.

Водночас, відповідно до п. 168.5 ст. 168 ПК України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Таким чином, з урахуванням того, що відповідач своєчасно не здійснив виплату всіх сум, які належать до виплати під час звільнення позивачу, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Правова позиція щодо застосування частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) до спірних правовідносин, а саме: щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладена у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2021 р. по справі №240/532/20, яка у відповідності до частини 5 статті 242 КАС України є обов`язковою для врахування судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 КАС України).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, бездіяльність якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування допущеної бездіяльності та не спростовано доводи позовної заяви.

За наведених обставин суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач є звільненим від сплати судового збору до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати останнім понесені не були, отже, підстави для розподілу судових витрат у даному випадку відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2018 р. по 30.08.2022 р. включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2018 р. по 30.08.2022 р. включно.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 12.12.2022 року.

Суддя О.М. Неклеса