Рішення № 107786878, 09.12.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2022 року м. Київ № 640/3046/21

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Донця В.А. розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про:

- визнання протиправною бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 41109,60 грн.;

- зобов`язання Офісу Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 41109,60 грн.;

- стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 30.10.2019 по день ухвалення судового рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.02.2021 відкрито провадження у справі, постановлено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання, встановлено строки для подання заяв по суті та доказів.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на момент звільнення позивача відповідачем протиправно не здійснено повний розрахунок (виплату всіх належних сум), зокрема, вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку.

Також позивачем вказано, що у випадку невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю (КЗпП України), передбачена відповідальність згідно статті 117 КЗпП України, що передбачає обов`язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку.

Відповідач надав відзив про невизнання позову, в якому вказав, що Законом України від 14.10.2014 №1697-VII (Закон №1697-VII) не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону. У свою чергу, стаття 44 Кодексу законів про працю України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Також відповідачем зазначено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2021 у справі №640/23545/19 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 29.10.2019 № 1291 про звільнення позивача. Поновлено його в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Офісу Генерального прокурора та органів прокуратури або рівнозначній посаді в органах прокуратури України. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 3094305,74 грн.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій додатково наголошено на обгрунтованості позовних вимог.

Дослідивши письмові докази, судом встановлено.

Наказом Генеральної прокуратури України від 14.08.2019 №679ц призначено старшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаду прокурора другого відділу процесуального керівництва управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, звільнивши його з посади заступника начальника відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.

Наказом Генеральної прокуратури України від 29.10.2019 №1291ц звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30.10.2019.

Департаментом планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.

Позивач наголошує, що Офісом Генерального прокурора не було здійснено передбаченої чинним законодавством, виплати вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням.

У відповідь на звернення позивача, листом Офісу Генерального прокурора від 29.01.2021 №21-214ВИХ-21 повідомлено, що виплату вихідної допомоги позивачу не було здійснено через, відсутність підстав для її нарахування. Вказано, що статтею 40 КЗпП України визначено випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Так, пунктом 1 передбачено розірвання трудового договору у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Водночас статтею 44 КЗпП України визначено перелік підстав припинення трудового договору, в яких передбачено виплату вихідної допомоги. Зокрема, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. При цьому слід зауважити, що Законом України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (Закон №113-ІХ) статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус". Таким законом, що регулює статус прокурорів та відповідно має статус спеціального, є Закон України "Про прокуратуру" і Закон №113-ІХ. Звільнення прокурорів, які не пройшли атестацію, згідно з вимогами пункту 19 розділу II Закону №113-ІХ відбувається на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону не передбачена виплата вихідної допомоги. Стаття 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплат вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення з ним трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

У відповідь на звернення позивача, листом Офісу Генерального прокурора від 01.02.2021 №27/3-3954ВИХ-21 також повідомлено, що за інформацією Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Офісу Генерального прокурора, згідно із частиною першою статті 116 КЗпП, при звільненні позивачу здійснено нарахування та виплату належної заробітної плати по день звільнення, розрахованої на підставі первинних документів (табелів обліку використання робочого часу та відповідних наказів), компенсації за всі невикористані дні відпусток.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив вихідну допомогу при звільнені, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд враховує таке.

Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (Закон 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до пункту 9 частини першої даної статті, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 (Закон №113-ІХ) статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 113-ІХ внесено зміни також і до КЗпП України, зокрема, статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев`яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".

Водночас, Законом № 1697-VII, не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Суд зазначає, що нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Конституційний Суд України у Рішенні №8-рп/2002 від 07.05.2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до статті 1 КЗпП України, регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Отже, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" зміни до КЗпП України, не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

З вищезазначеного вбачається, що частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України, передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.

Разом з тим, на переконання суду, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, і не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №640/1552/20, від 01.10.2021 у справі №260/1890/19, від 22.07.2021 у справі №300/2000/20, від 15.04.2021 у справі №440/3166/20, від 31.03.2021 у справі №320/2449/20, від 11.02.2021 у справі №420/4115/20, від 23.12.2020 у справі №560/3971/19 та відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що позивач мав право на отримання вихідної допомоги відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю, у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Статтею 44 КЗпП України, передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні.

Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Так, вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

З аналізу вищезазначених норм права суд доходить висновку, що у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Як вже зазначалось судом, наказом Генеральної прокуратури України від 29.10.2019 №1291ц звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30.10.2019.

З Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2021 у справі №640/23545/19, позов ОСОБА_1 задоволено повністю та ухвалено: визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України №1291 від 29.10.2019 про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури; поновити з 30.10.2019 ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Офісу Генерального прокурора та органів прокуратури або рівнозначній посаді в органах прокуратури України, поклавши обов`язок виконання рішення суду в цій частині та поновлення на посаді на Офіс Генерального прокурора; стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 30 жовтня 2019 року по 26.02.21 у розмірі 3094305,74 грн. (три мільйона дев`яносто чотири тисячі триста п`ять) грн. з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 30.10.2019 ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Офісу Генерального прокурора та органів прокуратури або рівнозначній посаді в органах прокуратури України; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць у розмірі 46982,88 грн. (сорок шість тисяч дев`ятсот вісімдесят дві гривні вісімдесят вісім копійок) з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2021 у справі №640/23545/19 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року - змінено, виклавши пункт третій та п`ятий її резолютивної частини в такій редакції: "3. Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 30 жовтня 2019 року. 5. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення з 30 жовтня 2019 ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва, управління організації та процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини спеціальної категорії Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.". В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 29.07.2022 у справі №640/23545/19 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року змінено в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та викладено пункт 4 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року в такій редакції: "Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2019 року по 26 лютого 2021 року у розмірі 649 923,20 грн (шістсот сорок дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять три гривні 20 коп), з утриманням податків та інших обов`язкових платежів при виплаті". У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2021 року залишено без змін.

Відповідно до статей 129, 129-1 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII та статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Суд звертає увагу, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2021 у справі №640/23545/19 ОСОБА_1 поновлено на посаді з моменту звільнення, а отже підстави для стягнення вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням відсутні.

Також, в справі №640/23545/19 в порядку статті 235 КЗпП України на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, а в даній справі позивач просить стягнути на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в порядку статті 117 КЗпП України.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 15.06.2022 у справі №280/880/22 та від 05.08.2020 у справі №686/20491/18, за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.02.2022 в справі №755/12623/19 дійшла наступних висновків: "У постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі №6-2912цс16 зроблено правовий висновок про те, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування, тому застосуванню підлягає положення тієї норми, яка регулює більш тривале порушення трудових прав позивача. Крім того, суд зазначає, що поновлено на роботі, тобто вона не має статусу звільненого працівника, а тому підстави покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України не виникли, що узгоджується з правовим висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним в постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 761/1812/16-ц (провадження №61-5745св18). Ні КЗпП України, ні Законом України №108/95-ВР "Про оплату праці" не передбачено відповідальності роботодавця за порушення термінів виплати заробітної плати у вигляді стягнення на користь працівника, що продовжує працювати на підприємстві, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.".

З огляду на зазначене, враховуючи, що ОСОБА_1 поновлено на роботі, тобто він не має статусу звільненого працівника, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в порядку статті 117 КЗпП України, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати розподілу та присудженню не підлягають.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 )

Відповідач - Офіс Генерального прокурора (ідентифікаційний код 00034051, місцезнаходження: 01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15).

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.А. Донець