Рішення № 107785043, 09.12.2022, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2022 р. справа № 300/3986/22

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (надалі також, представник позивача), який діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) 04.10.2022 звернувся в суд із позовною заявою до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (надалі, також - відповідач 1), в якій просить:

- визнати протиправними дії Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік та за 2022 рік, як учаснику бойових дій у розмірі меншому, ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- зобов`язати Департамент соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та у відповідності до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання до 05 травня щорічної одноразової грошової допомоги в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Оскільки станом на 01 січня 2021 року розмір мінімальної пенсії встановлено в сумі 1 769 гривень 00 копійок, а станом на 01.01.2022 - 1934,00 грн то загальна сума щорічної разової допомоги, яка підлягала виплаті позивачу у 2021 та 2022 роках становить 18 515 гривень 00 копійок. Таким чином, враховуючи протиправними дії відповідачів щодо недоплати позивачу 18 515 гривень 00 копійок щорічної разової грошової допомоги, з метою ефективного та повного захисту порушених прав ОСОБА_1 , представник позивача звернувся із даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 10.10.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення виявлених судом недоліків, шляхом подання заяви про поновлення строку із зазначенням причин пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом в частині позовних вимог про визнання протиправними дій щодо не нарахування та не виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік та надання доказів поважності причин пропуску такого строку щодо виплати вказаної допомоги (а.с. 16-19). Також запропоновано ОСОБА_1 уточнити належного по справі відповідача в частині позовних вимог щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня у 2022 році.

У встановлений судом строк недоліки позовної заяви усунуто, зокрема подано позовну заяву з уточненим складом відповідачів та прохальною частиною в новій редакції, згідно з якою позивач просить:

- визнати протиправними дії Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік та за 2022 рік, як учаснику бойових дій у розмірі меншому, ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- зобов`язати Департамент соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 недоплаченої суми щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, як учаснику бойових дій відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, як учаснику бойових дій відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.10.2022 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с. 34-36).

У встановлений судом строк відзиву на позовну заяву від Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (надалі, також - відповідач 1) до суду не надходило.

Копію ухвали про відкриття провадження та позовну заяву з додатками направлено на його офіційну електронну адресу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 27.10.2022 (а.с. 41).

Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Частиною 6 статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач 2) скористалося правом подання відзиву на позов, який отримано судом 11.11.2022 за №0900-0903-7/38607 від 09.11.2022 (а.с. 45-49). У відзиві представниця відповідача 2 проти задоволення позовних вимог заперечила, вказала на те, що Кабінет Міністрів України видає обов`язкові до виконання акти - постанови і розпорядження, серед яких Постанова №540, яка набрала чинності 11.05.2022, відповідно до якої у 2022 році виплачувалась одноразова грошова допомога, яка у встановленому порядку протиправною не визнавалася. Вказала, що відповідно до Постанови №540 позивачу нараховано та виплачено 1491,00 грн грошової допомоги до 5 травня 2022 року. Також зазначила, що відповідно до підпункту 2 пункту 22 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України установлено, що Кабінет Міністрів України може приймати рішення, зокрема щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування. Частиною 2 статті 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VІІІ передбачено, що в у мовах воєнного стану можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною 2 статті 64 Конституції України. З огляду на вищезазначене, вважає позовні вимоги безпідставними та просила у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 02.11.2010, ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 7).

Представник позивача 28.06.2022 звертався до Управління соціального захисту населення Івано-Франківської районної адміністрації із адвокатським запитом №23-06/22 чи виплачувалась ОСОБА_1 , згідно з порядком в редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічна грошова допомога до 5 травня у 2020, 2021 та 2022 роках, якщо ні то вказати причини (а.с. 10).

Надалі, Управління соціального захисту населення Івано-Франківської районної державної адміністрації листом від 08.07.2022 №931/02-25 повідомило, що жодних виплат не проводило та рекомендували звернутися в департамент соціальної політики за місцем проживання (а.с. 11).

У подальшому, представник позивача звернувся з адвокатським запитом від 25.07.2022 за №25-06/22 до Департаменту соціальної політики Івано-Франківської міської ради чи виплачувалась ОСОБА_1 , згідно з порядком в редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічна грошова допомога до 5 травня у 2020, 2021 та 2022 роках, якщо ні то вказати причини (а.с. 12). Однак на вказаний запит відповіді не одержав.

Вважаючи порушеним право ОСОБА_1 на щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у 2021 році та у 2022 році, представник позивача звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (надалі, також - Закон №3551-XII).

Пільги учасникам бойових дій встановлені статтею 12 вказаного Закону.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-XIV статтю 12 Закону №3551-XII доповнено частиною 4 такого змісту: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком".

Підпунктом «б» підпунктом 1 пунктом 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України від 28.12.2007 за №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину 5 статті 12 Закону №3551-ХІІ викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Надалі, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Законом України від 28.12.2014 за №79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набрав чинності 01.01.2015, розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України" доповнено пунктом 26 яким, серед іншого, встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На реалізацію приписів цієї норми Закону (щодо виплати у 2021 році), Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 08.04.2021 №325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", якою, серед іншого, визначено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4421 гривня; II групи - 3906 гривень; III групи - 3391 гривня; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня.

На реалізацію приписів цієї норми Закону (щодо виплати у 2022 році) Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 07.05.2022 №540 "Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", якою, серед іншого, визначено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році виплачується в таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: - I групи - 4421 гривня; - II групи -3906 гривень; - III групи - 3391 гривня; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 4421 гривня; членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, а також членам сімей загиблих (померлих) захисників і захисниць України - 966 гривень; учасникам війни та колишнім в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 612 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, серед іншого, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" мають застосовуватися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як слідує зі змісту вказаного рішення, Конституційний Суд України, проаналізувавши положення Конституції України та законодавства України, яке регулює спірні відносини, зазначив, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

Починаючи з 27 лютого 2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції статті 12 Закону №367-ХІV, яка передбачала виплату допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 2593/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 7 листопада 2022 року № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VІІІ воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

З огляду на запровадження в Україні воєнного стану, суд звертає увагу на деякі аспекти міжнародних та національних гарантій захисту прав людини і громадяни.

Так, відповідно до статті 15 Європейської конвенції з прав людини (1951 року, Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року) «Відступ від зобов`язань під час надзвичайної ситуації» під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом.

Згідно зі статтею 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19 жовтня 1973 року) під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави-учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов`язань за цим Пактом тільки в такій мірі, у якій це диктується гостротою становища, при умові, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов`язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії соціального походження. Це положення не може бути підставою для якихось відступів від статей 6 (право на життя), 7 (заборона катування), 8 (заборона рабства), 11 (заборона позбавлений волі на тій лише підставі, що особа не в змозі виконати якесь договірне зобов`язання), 15 (заборона зворотної дії в часі закону, який визначає кримінальну відповідальність), 16 (право на невідчужувану правосуб`єктність) і 18 (свобода думки та совісті).

Крім того, на сьогодні Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформував практику стосовно запровадження, шляхом прийняття законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України та використання бюджету Пенсійного фонду України у соціальній сфері, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави.

Так, у Рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (пункт 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував положення актів міжнародного права, зокрема статтю 22 Загальної декларації прав людини про те, що розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (пункт 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.

Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. В даному рішенні Конституційний Суд України спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов`язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: "обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права". Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.

Таким чином, з аналізу вищезазначених рішень Конституційного Суду України можна дійти висновку, що держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю. Одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, передусім, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.

Суд зазначає, що в адміністративних справах, спір у яких стосується соціального захисту під час війни вразливих груп населення, необхідно віднайти баланс між конституційною цінністю оборони, яка є суспільним (публічним) інтересом, у якому акумулюються індивідуальні права кожного, з одного боку, та метою законодавчого впорядкування отримання певного виду соціальної допомоги, з іншого боку.

Одним із важливих моментів для здійснення судового контролю правомірності дій і рішень суб`єктів владних повноважень є адекватна оцінка адміністративними судами заходів публічної влади (парламенту, глави держави, уряду, центральних органів виконавчої влади, спеціальних органів), які вживаються нею у воєнний час і які є необхідними для подолання збройної агресії російської федерації проти України, зокрема, щодо виділення/перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення заходів військового стану та проведення мобілізації. Такі фінансові заходи є необхідними, проте інколи вони можуть здаватися незвичними, неординарними і надмірними для мирного часу.

Доцільність вжиття вищезазначених фінансових заходів визначається законодавчою та виконавчою гілками державної влади, а межі судового контролю повинні полягати в тому, наскільки вони є сумісними з Конституцією та законами України. При цьому рішення суб`єктів владних повноважень стосовно виділення чи перерозподілу фінансових ресурсів на соціальні програми у зв`язку з потребами першочергового фінансування потреби оборони країни не повинні спричиняти свавілля, а навпаки, заслуговувати на підтримку громадян, а для цього такі зусилля парламенту, глави держави, уряду в умовах воєнного стану повинні бути належним чином умотивовані та донесені до відома суспільства.

В умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси, у тому числі фінансові, для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Відтак, прийняті органами державної влади рішення, направлені для досягнення вказаних цілей, повинні піддаватись судовому контролю з особливою увагою. Водночас, за межами воєнного стану, при досягненні інших суспільних цілей, розсуд держави є істотно вужчим.

Також суд зазначає, що підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України, оскільки відповідно до частини першої статті 17 Конституції України захист суверенітету та територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

При цьому обмеження прав людини і громадянина під час війни може бути цілеспрямованим і масовими, однак очевидним є те, що в умовах воєнного стану підстави для його виправдання є іншими ніж у мирний час. Питання оцінки таких обмежень обумовлюються, серед іншого, тим, що у військовий час органи державної влади з метою здійснення оборони держави можуть надавати перевагу аргументам, які обумовлюють посилення обороноздатності (потреби оборони), а не тим, які націлені на індивідуальні права.

Частиною другою статті 20 Закону №389-VІІІ передбачено, що в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України. Якою встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Правовідносини щодо соціального захисту громадян регулюються статтею 46 Конституції України, яка не передбачена частиною другою статті 64 Конституції України. Тобто, право соціального захисту, гарантоване статтею 46 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Відповідно до частини сьомої статті 20 Бюджетного кодексу України за бюджетними програмами, здійснення заходів за якими потребує нормативно-правового визначення механізму використання бюджетних коштів, головні розпорядники коштів державного бюджету розробляють проекти порядків використання коштів державного бюджету (в тому числі за бюджетними програмами, вперше визначеними законом про Державний бюджет України) та забезпечують їх затвердження протягом 30 днів з дня набрання чинності законом про Державний бюджет України. За рішенням Кабінету Міністрів України (у формі протокольного рішення) порядки використання коштів державного бюджету затверджуються Кабінетом Міністрів України або головним розпорядником коштів державного бюджету за погодженням з Міністерством фінансів України. Про затвердження таких порядків інформується Комітет Верховної Ради України з питань бюджету.

Абзацом третім підпункту 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України установлено, що в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може приймати рішення щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування.

Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Статтею 116 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм, враховуючи встановлені обставини справи, з огляду на запровадження в Україні воєнного стану та для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації, виходячи з наявних/обмежених фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування, прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо тимчасового порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, що стосується разової (несистематичної, додаткової до пенсії та інших видів соціальних виплат) грошової допомоги від держави, ніяким чином не може розцінюватися, як звуження права на соціальний захист, таке рішення покликане, передусім, фінансово забезпечити заходи правового режиму воєнного стану в Україні та заходи загальної мобілізації.

З огляду на імперативні вимоги частини другої статті 19 Конституції України (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України) керуються Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства), під час вирішення питання щодо нарахування та виплатити позивачу, як учаснику бойових дій, щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік Постановою №325, за 2022 рік - Постановою № 540.

Отже, враховуючи положення частини другої статті 20 Закону №389-VІІІ, частини сьомої статті 20 та абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, суд дійшов висновку, що виплата щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня за 2021 рік повинна здійснюватися у розмірах відповідно до Постанови №325, а за 2022 рік, відповідно до Постанови №540, тобто визначених на час спірних правовідносин.

З огляду на запровадження в Україні воєнного стану та для здійснення, згідно із законом, заходів загальної мобілізації, виходячи з наявних/обмежених фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування, прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо тимчасового порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, що стосується разової (несистематичної, додаткової до пенсії та інших видів соціальних виплат) грошової допомоги від держави, ніяким чином не може розцінюватися, як звуження права на соціальний захист, таке рішення покликане, передусім, фінансово забезпечити заходи правового режиму воєнного стану в Україні та заходи загальної мобілізації.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.12.2022 у справі №580/2869/22 (адміністративне провадження №К/990/30013/22), постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022 (справа № 580/2869/22).

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, позивач не був позбавлений права на щорічну разову грошову допомогу до 5-го травня у 2022 році та отримав її у розмірі 1 491,00 грн, що встановлено в додатку до Порядку, затвердженого Постановою №540, а щодо отриманих/недоотриманих коштів у 2021 році у суду відомості відсутні.

Таким чином, оскільки позивач звернувся за виплатою щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2021 - 2022 роки в період введення воєнного стану в Україні, під час якого діє тимчасовий порядок застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій від держави, з метою фінансового забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні та заходів загальної мобілізації суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та за відсутності доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі, керуючись статтею 139 КАС України, судові витрати не підлягають розподілу.

Враховуючи наведене, на підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ;

відповідач 1 - Департамент соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, адреса: вул. Грушевського, буд. 29, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 36733431;

відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, адреса: вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.