Рішення № 107782359, 09.12.2022, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2022 р. справа № 300/3991/22

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Окуневич Михайло Валентинович (надалі, також - представник позивача), який діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), 05.10.2022 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якому просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 прикінцевих положень закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Підставою звернення до суду, на переконання позивача, є протиправна відмова відповідача у нарахуванні та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій згідно пункту 7 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.10.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

25.10.2022 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив від 21.10.2022 №0900-0903-8/36149, у якому зазначає, що на день досягнення пенсійного віку позивач не працювала на посаді, яка передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2002 №1436), відповідно для призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій немає підстав. Просить у задоволенні позову відмовити.

Суд, розглянувши адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та з 07.07.2021 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням загального страхового стажу 41 рік 8 місяців 5 днів.

Педагогічний стаж ОСОБА_1 становить 31 рік 10 місяців 25 днів.

В період з 07.09.2020 по 05.07.2021 позивач отримувала допомогу по безробіттю.

Представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 29.08.2022 щодо виплати ОСОБА_1 , грошової допомоги передбаченої пунктом 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Однак листом від 20.09.2022 за №3730-3568/М-02/8-0900/22 відповідач відмовив у виплаті відповідної грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій. Свою відмову у призначенні грошової допомоги відповідач мотивував тим, що на день досягнення пенсійного віку позивач не працювала за основним місцем роботи на посаді, яка передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2002 №1436). А тому для призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій немає підстав (а.с.12-13).

Не погоджуючись з діями Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій згідно пункту 7 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», представник позивача в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Спірні відносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (надалі, також- Закон №1058-IV) та Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII (надалі, також- Закон №1788-XII).

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону №1788-XII, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII, право на пенсію за вислугуроків мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, з 01.04.2015 по 31.03.2016 - не менше 25 років 6 місяців; з 01.04.2016 по 31.03.2017 - не менше 26 років; з 01.04.2017 по 31.03.2018 - не менше 26 років 6 місяців; з 01.04.2018 по 31.03.2019 - не менше 27 років; з 01.04.2019 по 31.03.2020 - не менше 27 років 6 місяців; з 01.04.2020 по 31.03.2021 - не менше 28 років; з 01.04.2021 по 31.03.2022 - не менше 28 років 6 місяців.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV, з наступними змінами та доповненнями, страховий стаж - це період протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі, не менший, ніж мінімальний страховий внесок.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 2 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 (надалі, також- Порядок №1191), до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е», «ж» статті 55 Закону №1788-XII, що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993№909.

Пунктом 5 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону №1788-XII, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

З аналізу наведених норм законодавства можна дійти висновку, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.

Однак, відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 21 Закону №1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», період перебування на обліку в центрі зайнятості включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Судом з матеріалів справи встановлено, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 41 рік 8 місяців 5 днів, педагогічний стаж - 31 рік 10 місяців 25 днів.

Згідно відомостей копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 31.08.1972 вбачається, що ОСОБА_1 04.08.2020 звільнено з посади заступника директора школи з навчально-виховної роботи Долинянського ліцею Рогатинського районної ради Івано-Франківської області у зв`язку із скороченням штату працівників, на підставі наказу від 12.0.52019 №5-к (запис №18) (а.с.11).

У період з 07.09.2020 по 05.07.2021 позивач перебувала на обліку в Рогатинській районній філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості як безробітна та отримувала допомогу по безробіттю, при цьому, таке перебування на обліку в центрі зайнятості мало місце у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників, тобто втрата роботи поза її волею.

Скороченням чисельності штату, вимушене перебування на обліку в центрі зайнятості, на переконання суду не може нівелювати право позивача на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, оскільки є обставинами, що не залежать від неї особисто і не обумовлені її поведінкою, враховуючи при тому, що період перебування на обліку в центрі зайнятості включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Правову позицію щодо права особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема у постанові від 13.03.2018 у справі №234/13835/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 233/4308/17, у постановах Верховного Суду від 28.02.2019 у справі №718/2293/16-а, від 05.03.2019 у справі №686/9307/17, від 12.03.2019 у справі №647/514/17, від 13.03.2019 у справі №602/958/16-а, від 19.03.2019 у справі № 466/5637/17, згідно яких право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій в першу чергу пов`язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.

На переконання суду, відповідач формально тлумачить право особи на отримання грошової допомоги виключно за умови перебування її на день досягнення пенсійного віку на посаді, що дає право на отримання пенсії за вислугу років, без з`ясування підстав перебування на обліку у центрі зайнятості, а це зокрема, обставини, що не залежали від неї особисто і не обумовлені її поведінкою, чим самим звужуючи її права, що є неприпустимим згідно сформульованої правової позиції Конституційного Суду України.

За змістом частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України громадянам гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2007 №4-рп/2007 вказано, що до таких категорій, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.

У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Відповідно до статті 22 Конституції України, права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої урішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у рішенні від 22.05.2018 №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 52, 56 рішення ЄСПЛ від 14.20.2010 у справі «Щокін проти України» тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Крім того, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France» №17862/91), у справі «Вєренцов проти України» № 20372/11).

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання грошової допомоги, передбаченої Законом №1058-IV.

Відтак, відмова відповідача у призначенні такої грошової допомоги та її виплати позивачу є протиправною.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

При цьому, адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов`язаний здійснити ефективний захист порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Враховуючи вищенаведене, з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача основні позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у листі від 20.09.2022 №3730-3568/М-02/8-0900/22 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 таку грошову допомогу.

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також, згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За наведених підстав та вказаних правових норм, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений нею судовий збір у розмірі 992,40 грн, що підтверджується квитанцією від 01.10.2022 №1908-СТН7-8Т32-КАРЕ (а.с.1).

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (с. Долиняни, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 77017, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088) - задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, викладену у листі від 20.09.2022 №3730-3568/М-02/8-0900/22, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (с. Долиняни, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 77017, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій, відповідно до вимог пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (с. Долиняни, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 77017, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Скільський І.І.