Рішення № 107782324, 29.11.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2022 року Справа № 280/531/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В. за участю секретаря судового засідання: Горенко В.Р., позивача: ОСОБА_1 , представника відповідачів: Соловйової М.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору з боку відповідача: Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Міністерства юстиції України (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору з боку відповідача: Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області (далі - третя особа, ГТУЮ у Запорізькій області) в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ «Про звільнення» №4151/к від 23.12.2019 Міністерства юстиції України з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області або перевести на рівнозначну посаду до державного органу, якому передаються повноваження та функції такого органу за правонаступництвом;

- стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 грудня 2019 року до моменту фактичного поновлення на посаді або на рівнозначній посаді.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у справі №280/531/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №4151/к від 23.12.2019 «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з 25 грудня 2019 року;

- зобов`язано Міністерство юстиції України (01001, м.Київ, вул. Архітектора Городецького, буд.13, код ЄДРПОУ 00015622) нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 грудня 2019 року по 25 січня 2021 року, з урахуванням раніше виплачених сум під час звільнення;

- стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду 23 червня 2021 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року змінено в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пункт чотири резолютивної частини рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25.01.2021 викладено у наступній редакції: «Стягнути з бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2019 року по 25 січня 2021 року у сумі 261948,60 грн. В іншій частинірішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 серпня 2022 року, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року у справі №280/531/20 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду, Верховним Судом зазначено, що є правильним висновок суду першої та апеляційної інстанції про те, що порушення відповідачем установленого законом порядку звільнення позивача свідчить про незаконність такого звільнення, що в силу частин першої і другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) є підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає саме з ГТУЮ у Запорізькій області, як із юридичної особи публічного права, з якою ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах та яка безпосередньо здійснювала йому нарахування та виплату заробітної плати.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2022 справу передано на розгляд судді Богатинському Б.В.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 17 серпня 2017 року, на підставі наказу № 3196/к Міністерства юстиції України від 17.08.2017 року призначений на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області. 24 грудня 2019 року наказом №4151/к від 23.12.2019 року Міністерства юстиції України його було звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, відповідно до пункту 11 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Запорізькій області. Позивач вважає своє звільнення незаконним та стверджує, що фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація територіальних органів юстиції, а правонаступником ГТУЮ у Запорізькій області є новоутворена установа - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), до якого перейшли обов`язки, що випливають з трудових правовідносин. Окремо зазначає, що при звільненні не були дотримані відповідні гарантії, передбачені трудовим законодавством, оскільки з моменту попередження про звільнення йому не було запропоновано вакантні посади, які б він міг обійняти відповідно до своєї кваліфікації, не враховано наявність у нього переважного права на залишення на роботі та посилається на те, що до спірних правовідносин повинні застосовуватися норми КЗпП України,а неЗакону України «Про державну службу». Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року прийнято до провадження справу №280/531/20 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору з боку відповідача: Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області, Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, призначене підготовче засідання на 30 вересня 2022 року.

Ухвалою суду від 29 серпня 2022 року залучено до участі у справі як співвідповідача Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), (далі - відповідач 2).

Від Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) надійшов 16.09.2022 відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 заперечує проти позову в повному обсязі з наступних підстав. На виконання постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» від 09.10.2019 №870, яка є обов`язковою для виконання, та відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228 винесено наказ Міністерства юстиції України від 16.10.2019 №3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» (далі - Наказ №3173/5). Територіальний орган виконавчої влади - Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області як юридична особа публічного права припинив свою діяльність саме шляхом ліквідації, а не реорганізації, як про це зазначає позивач, а міжрегіональний територіальний орган виконавчої влади - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) як юридична особа публічного права створений шляхом новоутворення. З 25.09.2019 ліквідація державного органу як підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до пункту V частини пертої статті 87 Закону України «Про державну службу», не містить будь яких додаткових умов припинення державної служби та с самостійною та достатньою підставою для її припинення. При ліквідації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, в якому позивач обіймав посаду начальника, законодавством не передбачена пропозиція іншої роботи, оскільки звільнення відбувається саме у зв`язку з ліквідацією державного органу на підставі спеціальної норми - пункту 11 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Посилання позивача на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП с безпідставним, оскільки його було звільнено за спеціальною нормою Закону, а саме - за пунктом 11 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (ліквідація державного органу). Позовні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку є похідними від вимоги про визнання наказу протиправним, а отже задоволенню не підлягають. Посилання позивача на порушення строків попередження позивача про наступне вивільнення менше ніж за два місяці до фактичної дати звільнення не знаходить свого підтвердження та не підтверджується жодним документом наданим позивачем, а навпаки спростовується попередженням ОСОБА_1 про наступне звільнення, яке фактично відбулося 23.10.2019 та Наказом Міністерства юстиції України від 23.12.2019 № 415 1/к «Про звільнення», згідно з яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 24 грудня 2019 року. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Від відповідача 1до суду надійшов відзив від 16.09.2022, в якому Міністерство юстиції України заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити в задоволенні позову з наступних підстав. Постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції»ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції, у тому числі Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області, та утворено як юридичну особу публічного права Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Дніпро). Виданий наказ Міністерства юстиції України про звільнення позивача відповідає вимогам статті 87 Закону України «Про державну службу». З 25.09.2019 ліквідація державного органу як підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до пункту V частини пертої статті 87 Закону України «Про державну службу», не містить будь яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною, та достатньою підставою для її припинення. При ліквідації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, в якому позивач обіймав посаду начальника, законодавством не передбачена пропозиція іншої роботи, оскільки звільнення відбувається саме у зв`язку з ліквідацією державного органу на підставі спеціальної норми - пункту 11 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Посилання позивача на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП є безпідставним, оскільки його було звільнено за спеціальною нормою Закону, а саме - за пунктом 11 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (ліквідація державного органу). Позовні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку є похідними від вимоги про визнання наказу протиправним, а отже задоволенню не підлягають. Посилання позивача на порушення строків попередження позивача про наступне вивільнення менше ніж за два місяці до фактичної дати звільнення не знаходить свого підтвердження та не підтверджується жодним документом наданим позивачем, а навпаки спростовується попередженням ОСОБА_1 про наступне звільнення, яке фактично відбулося 23.10.2019 та Наказом Міністерства юстиції України від 23.12.2019 № 415 1/к «Про звільнення», згідно з яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 24 грудня 2019 року. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

30.09.2022 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що ознайомившись з доводами та правовими підставами наведеними у відзивах на позовну заяву позивач вважає їх безпідставними та незаконними з наступних підстав. Встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників. Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Позивач зазначає, що судами всіх інстанцій, було всебічно досліджено та оцінено докази, правильно встановлено обставини справи та ухвалено судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегією суддів Верховного суду в постанові від 04 серпня 2022 року встановлено факт неправомірного звільнення позивача, невірне застосування та тлумачення норм чинного законодавства та суд підтримав позиції попередніх інстанцій викладених у рішенні Запорізького окружного адміністративного суду та постанові Третього апеляційного адміністративного суду. Дану справу було повернуто на новий розгляд, з підстав необхідності стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з ГТУЮ у Запорізькій області, як із юридичної особи публічного права, з якою позивач перебував у трудових відносинах та яка безпосередньо здійснювала йому нарахування та виплату заробітної плати. Позивач наполягає на вимогах позовної заяви у повному обсязі.

30.09.2022 позивачем заявлене клопотання про залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог з боку відповідача Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), у зв`язку з реорганізацією Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро).

У підготовчому засіданні 30.09.2022 за клопотанням представника відповідачів для підготовки заперечень на позовну заяву та позиції щодо залучення третьої особи за клопотанням позивача відкладено підготовче засідання до 18.10.2022.

06.10.2022 від відповідачів надійшли заперечення, у якому відповідачі вважають відповідь на відзив необґрунтованою посилаючись на підстави викладені у відзивах на позовну заяву.

Від відповідачів 06.10.2022 надійшли заперечення на клопотання про залучення третьої особи Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса). Відповідачі повідомляють, що Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) перебуває в стані припинення, а Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) не набуло повноваження як правонаступник відповідача 2, відтак клопотання є передчасним.

17.10.2022 позивач надав клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення дії воєнного стану на території України, з урахуванням прямої загрози життю, здоров`я та безпеці відвідувачів суду, з метою забезпечення безпеки учасників судових процесів.

Відповідачі заперечили проти відкладення розгляду справи, з огляду на те, що суди здійснюють правосуддя і у період дії воєнного стану та не може бути обмежено конституційне право людини на судових захист.

У підготовчому засіданні 18.10.2022 клопотання позивача задоволено частково та відкладено підготовче засідання у зв`язку першою неявкою в підготовче засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними, до 25.10.2022.

25.10.2022 позивачем заявлено клопотання про витребування доказів.

У підготовчому засіданні 25.10.2022 представник відповідачів щодо клопотання про витребування доказів заперечував.

У зв`язку з необхідністю витребування нових (додаткових) доказів оголошено перерву у підготовчому засіданні до 08.11.2022.

Ухвалою суду від 25 жовтня 2022 року клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, задоволено частково, зобов`язано Міністерство юстиції України та Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) надати до суду:

- належним чином засвідчену виписку з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з актуальною інформацією щодо Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро);

- довідку про нарахування та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 25.12.2019 по 25.01.2021 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у справі №280/531/20;

- належним чином засвідчені документи, які підтверджують/заперечують перехід усіх прав та обов`язків, на теперішній час, від Південно-Східного міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) у відповідності до Постанови Кабінету міністрів України №912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» від 16 серпня 2022 року.

Ухвалою суду від 25 жовтня 2022 року витребувано у Запорізького обласного центру зайнятості належним чином засвідчену інформацію про перебування ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на обліку в центрі зайнятості у період з 25.01.2021 по теперішній час.

Ухвалою суду від 25 жовтня 2022 року витребувано у Головного управління ДПС у Запорізькій області належним чином засвідчену довідку про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 25.01.2021 по теперішній час з інформацією про джерела таких доходів.

07.11.2022 надійшли до суду витребувані документи від відповідачів.

У підготовче засідання 08 листопада 2022 року прибув представник відповідачів, позивач до суду не прибув, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином, 08.11.2022 до суду надійшло клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання, у зв`язку неможливістю прибуття до суду через хворобу.

Ухвалою суду від 08.11.2022 у зв`язку з неявкою позивача та того, що встановлений судом строк для подання витребуваних доказів не сплив, з урахуванням спливу строку підготовчого провадження судом продовжено підготовче провадження у справі на тридцять днів та відкладено підготовче засідання у відповідності до п.1, п.3 ч.2 ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

09.11.2022 від Запорізького обласного центру зайнятості на виконання ухвали суду надійшов лист про надання інформації.

14.11.2022 на виконання ухвали суду від Головного управління ДПС у Запорізькій області надійшли витребувані судом відомості.

18.11.2022 у підготовчому засіданні протокольною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення як третьої особи Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

18.11.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.11.2022.

У судовому засіданні 29.11.2022 позивач заявив клопотання про зупинення провадження у справі до встановлення правонаступника Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) відповідно до п.1 ч.1 ст. 236 КАС України. На обґрунтування клопотання позивач зазначив, що Кабінет Міністрів України постановив реорганізувати міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції шляхом приєднання, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 912 «Про реорганізацію міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» від 16 серпня 2022 року. Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), яке є у справі співвідповідачем, ліквідується шляхом приєднання до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Одеса).

Представник відповідачів щодо даного клопотання заперечував.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини ухвали з питань зупинення провадження у справі, якою в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження про зупинення провадження у справі, відмовлено.

29.11.2022 складений повний текст ухвали з питань зупинення провадження у справі.

Заслухавши вступне слово та пояснення, надані учасниками справи, безпосередньо дослідивши письмові докази, надані сторонами, суд встановив такі обставини.

Наказом Міністерства юстиції України від 17 серпня 2017 року № 3196/к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Кабінетом Міністрів України прийнятопостанову №870 від 09.10.2019 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", пунктом 1 якої постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2 (п.2 Постанови).

До переліку міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції, що утворюються (Додаток 2) до Постанови №870 від 09.10.2019 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", включено Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Пунктом 3 Постанови №870 установлено, що міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієїпостанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зареєстроване як юридична особа 29.10.2019 року. ГТУЮ у Запорізькій області з 18.10.2019 року по 21.01.2021 року перебувала у стані припинення юридичної особи.

Таким чином, з дня утворення Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) до нього перейшли повноваження та функції, відповідача.

Постановою №870 визначено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієїпостанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції.

Так, на виконання Постанови №870 наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2019 №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції, згідно з переліком (додаток 1), зокрема ГТУЮ у Запорізькій області і утворені як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, згідно з переліком (додаток 2), зокрема Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Даним наказом, також затверджено, список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції (п.4 Наказу №3173/5).

Головам ліквідаційних комісій головних територіальних управлінь юстиції наказано, зокрема: забезпечити письмове персональне попередження працівників не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, про що повідомити Департамент персоналу Міністерства юстиції України до 01 листопада 2019 року; надати первинним профспілковим організаціям інформацію про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства юстиції (п.п.7 та 8 п. 5 Наказу).

24.10.2019 року ОСОБА_1 , було ознайомлено повідомленням про звільнення у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області та вивільнення працівників.

24.12.2019 року наказом №4151/к від 23.12.2019 року Міністерства юстиції України ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, відповідно до пункту 11 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Позивач не погодившись з вказаним наказом Міністерства юстиції України №4151/к від 23.12.2019 "Про звільнення" звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі -Закон №889-VIII).

Згідно частини першої - третьої статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (ст. 1 Закону).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений устатті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Закон України «Про державну службу» є спеціальнимзаконом з питань вступу, проходження та припинення державної служби.

В силу пункту 4 частини першої статті 83Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті87, 87-1 цього Закону).

Приписами частини першої статті 87Закону №889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Оскількистаття 87 цього Закону, в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача не визначала порядок і процедуру припинення державної службу на підставі пункту 11 частини першої цієї статті (відповідні зміни були внесені Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 р. № 440-IX), тому до спірних правовідносин, згідно приписів частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»підлягають застосованою положення КЗпП України.

Статтею 40 КзПП України визначено підстави припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу, серед яких є зміна в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України).

Частиною 2 статті 40 КЗпП України унормовано, що вивільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Аналізуючи вищенаведені норми трудового законодавства, слід дійти висновку про те, що звільнення працівника за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України допускається лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників та неможливість перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 42 КЗпП України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Порядок вивільнення працівників врегульовано статтею 49-2 КЗпП України.

Згідно частини 1-3 цієї статті КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Отже, виходячи із змісту частин 1, 3 статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які заявилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Така правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08.05.2019 року у справі №806/1175/17, від 06.03.2019 року у справі № 824/424/16-а та від 20.02.2020 року у справі № 809/1068/17.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ (далі - Закон №117-IX)були серед іншого виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

Аналіз положеньЗакону № 889-VІІІ дає підстави для висновку, щостаття 87 цього Законудо набрання чинностіЗаконом №117-IX(до 25 вересня 2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.

Одночасно із набранням чинностіЗаконом № 117-IXнабрав чинностіЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019, якимстаттю 40 КЗпП Українидоповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цьогоКодексу, встановлюютьсязаконом, що регулює їхній статус».

Виключення зі статті 87Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи частини третьоїстатті 5 цього Законута неврегульованість цимЗакономвідповідних правовідносин.

Приписи частини п`ятоїстатті 40 КЗпП Українивказують лише на можливість врегулювання спеціальнимзакономособливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом першим частини першої цієї статті.

У цій справі Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2022 року підкреслив, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеногостаттею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому за правовою позицією Верховного Суду України, сформованою у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13, до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.

Усталеною є також судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.

Тож, враховуючи відсутність у спеціальному законі норм, які б урегульовували особливості вивільнення державних службовців, зокрема, у разі реорганізації, ліквідації державного органу, на момент виникнення спірних правовідносин, незважаючи на виключення зі статті 87Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої цієї статті, Верховний Суд у постанові від 04.08.2022 у цій справі погодився з доводами позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положеньКЗпП Українина підставі частини третьоїстатті 5 Закону № 889-VІІІ.

Додатковим підтвердженням аргументованості застосування законодавства про працю до спірних правовідносин, що виникли у період дії статті 87 Закону №889-VIIIу редакції Закону №117-IX, є наступні зміни до цієї статті, внесені згідно ізЗаконами України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-IXта«Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби»від 23 лютого 2021 року №1285-IX, якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першоїстатті 87 Закону №889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.

У своєю чергу, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також терміновий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим їм органом у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників.

Таким чином ліквідація відноситься до терміну «змін в організації виробництва і праці», що свідчить про поширення на спірні правовідносини положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України, відповідно до якої одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до пункту 19постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1статті 40 КЗпП Українисуди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Отже, встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.

Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі №440/413/20, від 11 червня 2020 року у справі №826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).

При цьому, Верховний Суд звернув увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Вказана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі №440/413/20, від 25 липня 2019 року у справі №807/3588/14 та від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16.

Верховний Суд України в постановах від 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11), від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14), від 19 січня 2016 року (справа № 810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Крім того, у постанові від 01 квітня 2015 року (справа №6-40цс15) Верховний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду.

Ці правові позиції підтримані Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року (справа №826/25887/15), від 17 липня 2019 року (справа №820/2932/16), від 09 жовтня 2019 року (справа №208/3390/16-а), від 24 квітня 2020 року (справа №824/168/19-а).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що при проведенні заходів з припинення одних та одночасного утворення інших своїх територіальних органів (реорганізації) Міністерство юстиції України було зобов`язане додержуватися встановленого КЗпП України порядку звільнення працівників з цієї підстави, в основу якого покладено вимогу щодо працевлаштування працівників реорганізованої (ліквідованої) установи.

Натомість, як встановлено судом, відповідач 1 не запропонував позивачу жодної вакансії.

За наведених обставин суд вважає, що порушення відповідачем установленого законом порядку звільнення позивача свідчить про незаконність такого звільнення, що в силу частин першої і другої статті 235 КЗпП Україниє підставою для поновлення його на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 233 КзПП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відтак, внаслідок скасування судом наказу про звільнення позивача та задоволення позовної вимоги про поновленні на роботі належить також задовольнити позовну вимогу про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до п. 8 цього Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки про середній заробіток позивача від 21.10.2020 №22506/09, середньомісячна заробітна плата позивача (за жовтень 2019 року - 15859,04 грн./20 робочих днів, за листопад 2019 року 13246,39 грн./10 робочих днів) становить 20858,89 грн.

Судом перевірені розрахунки середньоденної заробітної плати зазначені у довідці (29105,43 грн./30 робочих днів) становить 970,18 грн.

За період з 25.12.2019 по 29.11.2022, включно, позивач перебував у вимушеному прогулі 731 робочий день. А тому, сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування за час вимушеного прогулу, вирахувана шляхом множення середньоденного заробітку (970,18 грн.) на число робочих днів за період вимушеного прогулу (731), становить 709201,58 грн.

При цьому, матеріалами справи підтверджено отримання доходів позивачем, відповідно до відомостей наданих Головним управлінням ДПС у Запорізькій області за період з 1 кварталу 2021 року по 2 квартал 2022 року у розмірі 25959,04 грн., та довідки про заробітну плату від 21.01.2022 №1 виданої Державним підприємством «Укрліктрави» за листопад 2021 року у розмірі 29246,89 грн.

Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 29.11.2022 у розмірі 653995,65 грн.

Відповідно до пп. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Суд дійшов висновку про допущення рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 18685,59 грн. звернути до негайного виконання.

Суд враховує висновки Верховного Суду викладені у постанові від 04.08.2022 у цій справі, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає стягненню на користь позивача з Міністерства юстиції України, оскільки ОСОБА_1 був прийнятий на державну службу в Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області та звільнений з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, яке є окремою юридичною особою, і саме Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області здійснювало нарахування та виплату заробітної плати позивачу.

У постанові від 04.08.2022 Верховний Суд прийшов до висновку про необхідність стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з ГТУЮ у Запорізькій області, як із юридичної особи публічного права, з якою ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах та яка безпосередньо здійснювала йому нарахування та виплату заробітної плати.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Сулу від 30 листопада 2021 року у справі №460/483/20.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що 22 січня 2021 рокуГоловне територіальне управління юстиції у Запорізькій області припинило свою діяльність, тобто здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах.

Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у області.

З метою правильного вирішення справи та застосування ефективного способу захисту судом залучений як співвідповідачПівденно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), яке є правонаступником Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області.

При цьому, в матеріалах справи міститься виконавчий лист щодо стягнення з бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2019 року по 25 січня 2021 року у сумі 261948,60 грн. з відміткою про виконання від 27.08.2021 «оплачено».

Однак, враховуючи висновки Верховного Суду викладені у постанові від 04.08.2022 таке стягнення відбулось з неналежного суб`єкта.

Враховуючи вищенаведене, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 29.11.2022 у розмірі 653995,65 грн.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн., який стягнутий на користь з Міністерства юстиції України відповідно до виконавчого листа з відміткою про виконання 27.08.2021 «оплачено».

Керуючись ст.ст. 9, 243-246, 255, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору з боку відповідача: Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №4151/к від 23.12.2019 «Про звільнення» ОСОБА_1 з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області з 25 грудня 2019 року;

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 29.11.2022 у розмірі 653995,65 грн.

В іншій частині позовних вимог, -відмовити.

Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 18685,59 грн. звернути до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),

Відповідач 1 - Міністерства юстиції України (01001, м.Київ, вул. Архітектора Городецького, буд.13, код ЄДРПОУ 00015622),

Відповідач 2 - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (49027, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд.21 А, код ЄДРПОУ 43314918),

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору з боку відповідача: Головне територіальне управління юстиції у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, проспект Соборний, буд.164, код ЄДРПОУ 02891463).

Повне судове рішення складено 09.12.2022.

Суддя Б.В. Богатинський