Рішення № 107782320, 09.12.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 грудня 2022 року Справа № 280/3279/22 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши в порядку письмового, за правилами спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 )

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 158-Б)

про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

23.05.2022 до Запорізького окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009 та щодо нездійснення ним розрахунку суми поточної пенсії позивача з урахуванням її автоматичного перерахунку на момент виплати на 08.10.2021;

визнати протиправними та дискримінаційними та скасувати рішення відповідача від 08.10.2021 №084650008749 та дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсії позивачу з 07.10.2009 та стосовно здійснення ним розрахунку суми поточної пенсії позивача не у порядку та у способі, передбаченому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

зобов`язати відповідача вчинити певні дії - поновити виплату пенсії позивачу з 07.10.2009 з перерахунком відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на момент виплати та нарахуванням компенсації втрати частини доходів, за мінусом виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , як громадянка України, постійно проживає в Державі Ізраїль. На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.06.2021 у справі № 280/1833/21 відповідачем поновлено виплату пенсії позивачу з 12.01.2021, у фіксованому розмірі 93,14 грн. Разом із тим, позивач вважає такі дії протиправними та вказує, що має право на поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 (дня прийняття Рішення Конституційного Суду від 07.10.2009 №25-рп/2009), а розмір пенсії має бути обчислений у порядку та у спосіб, передбачений Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Крім того, із посиланням на норми Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» зазначає, що має право на отримання компенсації втрати частини доходів. З урахуванням викладеного просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 27.06.2022 відкрито провадження в адміністративній справі №280/3279/22; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач позов не визнав, надав письмовий відзив (вх. від 19.07.2022 №27012), в якому зазначає, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.06.2021 у справі №280/1833/21 позивачу призначено (поновлено) виплату пенсії за віком з 12.01.2021. Оскільки позивач отримувала пенсію за віком до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю (до грудня 1999 року) відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення», поновлення їй пенсії, на виконання рішення суду, проведено на умовах цього Закону, без проведення подальших масових перерахунків (індексації) пенсії (рішенням суду проведення перерахунків пенсії позивача не передбачено). Загальний розмір пенсії за віком позивача з 12.01.2021 складає 93,14 грн. Таким чином, рішення суду щодо зобов`язання повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 12.01.2021 та за розглядом останньої прийняти відповідне рішення, виконано у повному обсязі. Отже, позивач, звернувшись до суду з адміністративним позовом, обрав невірний спосіб захисту. Також, компенсація втрати частини доходів може бути нарахована лише на ту частину заборгованості, яка була фактично виплачена позивачу та в місяць виплати такої заборгованості. Враховуючи, що позивач не отримувала пенсію в органах Пенсійного фонду, компенсація неможлива. Також наголошує на пропущенні позивачем строку звернення до суду із позовною заявою. Крім того, вважає, що провадження у справі підлягає закриттю, оскільки існує рішення суду про той самий предмет і з тих самих підстав, яке набрало законної сили.

Вирішуючи питання щодо закриття провадження у справі, суд зазначає, що підстави для закриття провадження у справі визначені частиною першою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Так, суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; 2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом; 3) якщо сторони досягли примирення; 4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили; 7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб`єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили; 8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Слід зазначити, що, звертаючись до суду в межах адміністративної справи №280/1833/21, ОСОБА_1 просила суд: визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення та не виплати пенсії позивачці протиправною та дискримінаційною, визнати протиправним та дискримінаційними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачці викладене в листі відповідача від 20.01.2021, та зобов`язати відповідача вчинити певні дії - провести поновлення виплати пенсії позивачці з 01.06.2000 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; стягнути з відповідача коштів в сумі 100 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його противоправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачці.

Отже, з урахуванням заявлених позовних вимог у справі №280/3279/22, наведених у позовній заяві обґрунтувань (підстав позову), суд не вбачає підстав для застосування приписів ст. 238 КАС України, з огляду на що відповідне клопотання не підлягає задоволенню.

Позивачем пред`явлено вимогу, яка згідно пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) належить до справ незначної складності та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною п`ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, яка постійно проживає в Державі Ізраїль.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11.06.2021 у справі № 280/1833/21, яке набрало законної сили 19.08.2021, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 12.01.2021. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 12.01.2021 та за розглядом останньої прийняти відповідне рішення.

На виконання зазначеного рішення відповідач поновив ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 12.01.2021, при цьому визначив розмір пенсії у сумі 93,14 грн., про що свідчить рішення від 08.10.2021 №084650008749. Також, в цьому рішенні, в графі «Особливості» зазначено: не підлягають МП, призначено за рішенням суду в твердому розмірі.

Позивач, не погодившись із датою поновлення виплати пенсії та з її розміром звернулася до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст. 33 Конституції України).

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 51 Закону №1058-IV під час перебування пенсіонера за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з пунктом 3.3. цього Рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно положень статті 46 Закону № 1058-IV в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Згідно із частиною другою статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).

Згідно з пунктом 2.8 Порядку № 22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. (пункт 4.1 Порядку № 22-1).

Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 передбачено, що рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Тобто, у разі, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» гарантують усім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Конституційний Суд України у пункті 3 резолютивної частини Рішення від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Однак відповідні зміни до законодавства станом на момент виникнення спірних правовідносин не були внесені, а тому відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови, за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.

На думку відовідача, позивачем порушено строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав вона дізналася 07.10.2009, з моменту винесення Рішення Конституційном Судом України.

Проте, суд із такими твердженнями не погоджується, виходячи із наступного.

Частиною другою статті 99 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 100 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 122 та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017).

Суд звертає увагу, що у справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009; що наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії; що підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною); що існують положення закону, які зобов`язують позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена саме на підставі, яка в подальшому була визнана Конституційним Судом України неконституційною.

Водночас, позивач через свого представника звернулася до територіального органу Пенсійного фонду з проханням поновити виплату пенсії та додала до неї передбачений законодавством пакет документів, а відтак позивачем вжито активні дії з метою поновлення виплати пенсії, проте відповідач не розглянув зазначену заяву в належний спосіб, що призвело до необхідності звернення до суду.

Вищенаведене свідчить про те, що така поведінка Держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонера, який є громадянином України та проживає за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Враховуючи те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 07.10.2009 свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного рішення Конституційного Суду України.

Отже, за наведених обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, Верховним Судом у постанові від 18.10.2022 у справі №380/7800/20.

Відтак, відповідач мав здійснити поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 07.10.2009.

Досліджуючи питання правомірності визначення пенсії позивача у фіксованому розмірі 93,14 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону №1058-IV загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 8 Закон №1058-IV від 09.07.2003 передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Як зазначено у ст.1 цього Закону, мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.

Згідно із абз. 9 ч. 2 ст. 5 Закону №1058-IV, виключно цим Законом визначаються мінімальний розмір пенсії за віком.

За приписами ч. 1 ст. 28 Закону №1058-IV від 09.07.2003, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

З 1 січня 2018 року для осіб, які досягли віку 65 років, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі 40 відсотків мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, але не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (частина друга статті 28 Закону № 1058-ІV).

За приписами частини другої статті 42 Закону № 1058-ІV встановлено, що для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.

Частиною першою статті 43 Закону № 1058-ІV встановлено, що перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до частини другої статті 43 Закону № 1058-ІV для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої статті 40 цього Закону. При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини другої статті 40 цього Закону із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік.

Згідно із частиною четвертою статті 45 Закону № 1058-ІV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:

1) у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа;

2) у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.

Отже, з дня поновлення виплати пенсії позивач користується усіма правами на підвищення та перерахунок пенсії згідно вимог Закону України № 1058-IV; будь-яких обмежень її прав, як пенсіонера, якій поновлено виплату пенсії за рішенням суду, наведеним Законом не встановлено.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З метою повного та всебічного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08.10.2021 №084650008749; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 07.10.2009, з урахуванням вже виплачених сум, а також зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.2009, з урахуванням автоматичних перерахунків, в розмірі не меншому за мінімальну пенсію, визначену Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, на думку суду, визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08.10.2021 №084650008749 є належним способом захисту прав позивача, з огляду на що позовні вимоги в частині визнанян протиправними дій та бездіяльності відповідача задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі Закон №2050-ІІІ; у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі Порядок №159; у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, а також конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Компенсацію виплачують за рахунок, в тому числі, і коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету (стаття 6 Закону №2050-ІІІ).

Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та пунктом 2 Порядку №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).

З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів.

Разом із тим, враховуючи, що поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009, у належному розмірі ще не відбулося, суд доходить висновку про передчасність вказаних позовних вимог та не знаходить підстав для їх задоволення.

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Частиною третьою статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області 08.10.2021 №084650008749.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) здійснити поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 07.10.2009, з урахуванням вже виплачених сум.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ), починаючи з 07.10.2009, з урахуванням автоматичних перерахунків, в розмірі не меншому за мінімальну пенсію, визначену Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення виготовлено та підписано 09.12.2022.

Суддя Ю.П. Бойченко